Деякі аспекти мовного етикету українців

Життя сучасної людини неможливе без знання мовного етикету. Щодня ми кілька разів вітаємося, із кимсь прощаємося, висловлюємо подяку, пошану, даємо пораду, запитуємо, відповідаємо, присягаємо у відданості, освідчуємося в коханні тощо. При цьому кожен із нас послуговується усталеними виразами, які для носіїв мови не потребують особливих зусиль пам’яті, оскільки їх дії є шаблонними, автоматичними, зумовленими виробленою у процесі виховання звичкою. Це і є мовний етикет у дії. Слово етикет, як відомо, походить із французької мови, що в буквальному перекладі означає «ярлик», «етикетка». У сучасній науці дане поняття трактується як правила поведінки, узвичаєні в системі сталих виразів, разом з іншими етикетними приписами.

Правила мовного етикету становлять особливу групу стереотипних, стійких формул спілкування, що реалізовуються в основному в одиницях лексичного (добридень, добраніч, перепрошую), фразеологічного (ні пуху ні пера), морфологічного рівнів (вживання форм пошанної множини: бабуся казали, ви чарівні тощо).

Вживання етикетних формул зумовлене своєрідністю мовленнєвої ситуації, що охоплює мовця, адресата, мету і тему мовленнєвої діяльності (просторово-часові обставини). Схематично мовленнєву ситуацію можна зобразити таким чином: хто>кому>чому>про що>де>коли.

Етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (вік, стать, соціальний статус тощо). Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативної ситуації, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. Названі елементи мовного етикету покликані репрезентувати ввічливість співрозмовника. Таким чином, дотримуючись правил мовного етикету ми насамперед засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто «риси віддавна притаманні нашому народові» (М. Білоус).

Нерідко вибір певної етикетної формули зумовлений експресивним стилем: урочистим, офіційним, фамільярним, інтимно- ласкавим, гумористичним, сатиричним. Скажімо, до одного й того ж адресата можна звернутися по-різному: «Вельмишановна Маріє Василівно» (урочисте спілкування), «Вельмиповажна пані голово» (офіційне спілкування), «Дорога пані Маріє» (товариське спілкування), «Люба Марусенько» (інтимно-ласкаве).

Суттєво впливає на вибір етикетного виразу тональність спілкування: висока, звичайна, нейтральна, фамільярна і вульгарна. Висока тональність, притаманна для урочистих зборів, спричинить вибір виразу: «Дозвольте Вас привітати», нейтральна, характерна для сфери офіційних установ, зумовить заміну даного виразу на традиційний «Добрий день», звичайна, що передбачає спілкування в магазині, транспорті, на вулиці, – «Доброго дня», фамільярна можлива в сім’ї, дружньому товаристві: «Добридень». Вульгарна тональність побутує в соціально неконтрольованих ситуаціях. Багато суперечок дотепер виникає з приводу форми звертання: як правильно звертатись – на ім’я чи на ім’я й по батькові? Одні вчені категорично заперечують можливість вживання в українській мові останньої форми, вважаючи її російською традицією (А. Вовк). Інші схильні виправдовувати таку форму звертання, оскільки вона зустрічається в найдавніших писемних пам’ятках (І. Огієнко, П. Одарченко). Водночас існують і прибічники компромісного погляду: вживання імені по батькові повинне бути обмеженим – ніколи не можна звертатись по батькові до незнайомої людини, говорити так про видатних діячів минулого, називати себе по батькові при знайомстві (В. Чапленко).

На думку С. Богдан, вирішення даної проблеми може бути у використанні усної традиції українців звертатись за формулою: пане/пані/панно/паничу + ім’я (у товаристві, у родині, серед колег) та пане/пані/панно + прізвище та ім’я (в офіційній обстановці).

Отже, талант мовця полягає у вмінні вибрати із традиційного для українців мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, у якій перебуває людина, врахуванні специфіки адресата, умов спілкування.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте мову як суспільне явище.

2. Яка мовна функція є пріоритетною? Розкажіть про її вияви.

3. Розкрийте зміст поняття «мовленнєва діяльність».

4. Якими психологічними механізмами забезпечується мовленнєва діяльність?

5. Яке значення має довготривала пам’ять у процесі здійснення мовленнєвої діяльності?

6. Яка роль мовлення в процесі мислення?

7. У чому полягає сутність взаємозв’язку мови і мовлення?

8. Які процеси охоплює акт мовленнєвого спілкування?

9. Назвіть основні види мовленнєвої діяльності.

10. У чому спільність і своєрідність процесів зовнішнього та внутрішнього мовлення?

11. Назвіть основні етапи розвитку мовлення дитини.

12. Із чим пов’язані фонетичні порушення переддошкільного періоду розвитку мовленнєвої діяльності дітей?

13. Чим зумовлений перехід «егоцентричного» зовнішнього мовлення дитини у внутрішнє?

14. Дайте визначення психолінгвістики як галузі психологічного вчення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток мовлення	\|	Клінічний випадок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.