Функціональні зони міста

1. Функціональне зонування

2. Загальні вимоги до території міста

Планувальна структура міста утворюється основними елементами міста, до яких належать:

Ø житлові будинки, об’єднані в житлові мікрорайони і квартали;

Ø будівлі адміністративно-громадських закладів, заклади і підприємства культурно-побутового обслуговування населення;

Ø позаквартальні зелені насадження (парки, сади, бульвари, сквери) і спортивні споруди загального користування;

Ø вулиці, площі, набережні, мости і тунелі;

Ø промислові підприємства;

Ø пристрої зовнішнього транспорту: залізничного, водного, повітряного, автодорожного;

Ø комунальні підприємства і споруди: засоби міського транспорту, міського водопроводу і каналізації, електростанції і теплоцентралі;

Ø кладовища і крематорії;

Ø водоймища природні й штучні;

Ø санітарно-захисні зони (СЗЗ).
Для створення найбільш зручних і сприятливих в санітарно-гігієнічному відношенні умов проживання населення проводиться функціональне зонування міської території, що визначає раціональне взаємне розміщення окремих елементів міста.
Функціональне зонування – це розподіл території міста за характером переважаючого використання, тобто за типом функціонального призначення тієї чи іншої території.
Виділення функціональних зон дозволяє створити найкращі умови для праці, побуту та відпочинку міського населення. Чітке розмежування на функціональні зони не завжди було характерним для організації міських поселень.

Допромислове місто мало в своїй основі просторове суміщення функцій праці, побуту і відпочинку жильців. Промислова революція XIXст. та концентрація виробництва дали визначення новим принципам зонування міст.

У 1933 році в місті Афіни (Греція) відбувся IV Інтернаціональний конгрес нової архітектури, який сформував принцип функціонального зонування як одне з головних положень сучасного містобудування. Підсумковий документ конгресу, що отримав назву Афінської хартії, став, «азбукою сучасного містобудування».

Згідно з ДБН 360 – 92 ''Містобудування.Планування і забудова міських і сільських поселень'', міська територія по функціональному призначенню та характеру використання, розділяється на такі основні функціональні території, або зони:

Ø сельбищну;

Ø виробничу (в т.ч. комунально-складську і зовнішнього транспорту)

Ø ландшафтно-рекреацйну
Загальне функціональне зонування територій поселень в Україні здійснюється згідно з опрацьованими для кожного міста, селища міського типу чи села генеральними планами. Генеральний план міста – це документ, який визначає призначення міських територій для потреб житла, виробництва, відпочинку, розташування основних громадських комплексів, трасування вуличної і транспортної мережі, заходи з охорони довкілля та ефективного використання міських земель.

До сельбищної зонивходять ділянки житлових будинків, громадських установ, у т.ч. науково-дослідних, проектних, навчальних та інших інститутів, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари та інші об’єкти зеленого будівництва й місця загального користування.
Сельбищні зони розміщуються у взаємозв’язку з ландшафтом, з навітряної сторни щодо вітрів переважних напрямків, а також вище за течією річок по відношеню до промислових та сільськогосподарських підприємств з технологічними процесами, які є джерелами викидів у навколишнє середовище шкідливих та неприємних за запахом речовин. Територія сельбищної зони повинна розташовуватися на ділянках з ухилом до 10% з напрямком схилів на південний схід, південь, південний захід, бажано біля зелених насаджень та водного простору.
У межах сельбищних зон розміщується переважно житлова та громадська забудова, яка повина мати зручний зв'язок з місцями прикладення праці, центром міста та зонами відпочинку.
Виробнича зонапризначена для розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними виробничих об’єктів, ут.ч. комунально-складських, санітарно-захисних зон промислових підприємств, споруд зовнішнього транспорту і шляхів сполучення, внутрішньоміської вулично-дорожньої і транспортної мережі.
Виробничі зони розміщуються з урахуванням забезпечення зручних транспортних та пішохідних зв’язків із сельбищними зонами. Промислові території повинні розміщуватися з підвітряної сторони, відносно сельбищної території. та мати добрий звязок із залізницею, автомобільними дорогами та водним шляхом, які б забезпечували підвезення сировини та вивезення готової продукції.
Комунально-складська зона повинна розміщуватися, як і промислова, з підвітрянного боку по відношенню до сельбищної зони. Склади повинні мати зв'язок із залізницею та транспортний зв'язок з сельбищною зоною.
Зона зовнішнього транспорту. призначається для обслуговування пасажирських та вантажних перевезень дальнього міжміського та приміського транспорту.
До ландшафтно-рекреаційної зонивходять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити лісопарки, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, позаміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, та курортні зони.
Ландшафтно-рекреаційні зони розміщуються на території природних комплексів міста, тісно повязуються з сельбищними територіями та зеленою зоною приміської зони.
В умовах крупного сучасного міста чітка диференціація міських територій за типом функціонального використанна часто викликає труднощі з огляду на тісне переплітання різноманітних функцій.
У свою чергу, функціональні території підрозділяються на функціонально-правові райони. Так, соціально-ділова включає адміністративно-діловий, комерційно-діловий, культурно-видовищний, соціально-культурний, виробничо-діловий, історико-комерційний райони. В основі такої класифікації лежить спроба переходу від чисто функціональних ознак використання території до типології територій, що характеризують критерії, які описують досить широкий спектр ознак земельної ділянки, а також фактори управління землекористуванням і забудовою.
Функціональне зонування міста залежить від його розміру, функціональної характеристики та природних умов.
Виходячи зі створення найкращих умов праці, побуту й відпочинку населення, планувальна структура міста означає розміщення на його території зон для виробництва, житла, громадських центрів і відпочинку, зв'язку між ними і структурною організацією кожної із зон. Питання нормування планувальної структури міста можна підрозділити на загальні - стосовно до міста в цілому, і локальні - стосовно до структури кожної зони .
Загальне завдання формування планувальної структури становить погоджене розміщення основних функціональних частин міста – місць праці, проживання та відпочинку відносно один одного. Серед аспектів цього завдання виділяються:

Ø раціональне розміщення промисловості й місць розселення;

Ø зручне для жителів просторове сполучення сельбищних місць і місць масового відпочинку;

Ø формування системи громадських центрів, їх функціональних і структурних одиниць;

Ø створення системи магістральних зв'язків між зонами міста;

Ø взаємна погодженість загальної структурної побудови міста з архітектурно-просторовою його композицією на основі розкриття й використання природних особливостей ландшафту.
До локальних завдань формування планувальної структури відноситься організація: у сельбищній зоні – системи житлових районів і мікрорайонів (житлових комплексів); у виробничій – промислових районів, науково-технічних комплексів, полігонів; у зоні відпочинку – районів і комплексів короткочасного й тривалого відпочинку і т.д.
Загальні й локальні проблеми планувальної структури тісно пов'язані один з одним, тому що виділення житлових районів і мікрорайонів, планувальна організація виробничої зони та інших локальних завдань вирішуються на основі загальної структурної побудови міста. У свою чергу, від їхнього вирішення залежить накреслення системи магістралей, формування громадських центрів і архітектурної композиції міста.

Траси магістралей повинні відповідати головним, найбільш масовим напрямкам потоків пересування населення. Основними центрами тяжіння в місті звичайно є загальноміські й районні громадські та торгові центри, великі промислові підприємства, адміністративні й господарські установи, місця масового відпочинку, вищі навчальні заклади, великі стадіони, театри, вокзали, порти, аеропорти. Своїм розташуванням у місті ці центри тяжіння визначають систему вулиць і площ, утворюють основу, ''кістяк'' планувальної організації міста.
Одне з основних завдань планувального структурування є забезпеченя оптимальних функціональних зв’язків між місцями розселення, праці та рекреації, установами громадського обслуговування з урахуванням частоти їх відвідування та попиту населення.

Сприятливі природні умови є однією з найважливіших передумов для створення здорового, зручного і приємного для життя населення міста, що відповідає одночасно вимогам економіки його будівництва і експлуатації. Розумне використання природних умов може бути досягнуто лише на основі ретельного вивчення території, її природних водоймищ, зелених насаджень, рельєфу та інженерно-геологічних особливостей.

Ø Основними вимогами до території населеного пункту є такі:

Ø Рельєф території має відповідати вимогам забудови, організації міського транспорту і нормального водовідведення, по можливості, без станцій перекачування.

Ø Територія має бути незаболоченою і не затоплюватися повеневими водами.

Ø Ґрунти за своїм розрахунковим опором мають відповідати наміченому типу забудови.

Ø Території житлових районів мають розташовуватися з навітряного боку відносно джерел забруднення повітря або, в крайньому разі, домінуючий вітер може бути дотичним до житлової території, а при наявності річки – вище за течією річки відносно підприємств, що викликають забруднення водоймищ.

Ø Територія повинна бути забезпечена якісними, достатніми за своєю потужністю джерелами водопостачання та місцями для відводу каналізації.

Ø Територія повинна мати розміри, що забезпечують можливість перспективного розвитку населеного місця.

Ø Територія має бути забезпеченою зовнішніми автомобільними і залізними дорогами або, в разі відсутності таких, надавати можливість їхнього влаштування без особливих ускладнень.

Ø На території, що відводиться під населене місце, не повинно бути корисних копалин, що мають промислове значення, але бажано, щоб вона була забезпечена місцевими будівельними матеріалами.

Ø Органічна єдність природи і міської забудови досягається безпосередньо в процесі створення планувальної структури міста і всієї його об’ємної композиції.

Основними природними факторами, що впливають на вибір території для населеного пункту, є такі:

кліматичні умови в поєднанні зі зеленими насадженнями;

рельєф;

гідрологія пролягаючих річок і водойм;

інженерно-геологічні умови.

Клімат – це закономірна послідовність метеорологічних процесів, яка визначається комплексом фізико-географічних умов і виявляється в багаторічному режимі погоди, що спостерігається в даній місцевості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 9	\|	Лізингові операції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.