• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Динаміка інвестування

Зі збільшенням обсягів чистих інвестицій збільшуються доходи. На обсяг інвестицій впливає багато факторів. Розглянемо основні з них. Обсяг інвестицій залежить від розподілу доходу на використання та заощадження.

В умовах низьких середньодушових доходів основна їх частина витрачається на споживання. Зі збільшенням доходів збільшується їх частина, спрямована на заощадження. Вона і є джерелом внутрішніх інвестиційних ресурсів. Залежність обсягу інвестицій від питомої ваги заощадженої частини доходів показана на рис. 1.

На обсяг інвестицій істотно впливає очікувана норма чистого прибутку. Як відомо, в умовах ринкової економіки прибуток є основним мотивом інвестування. Зі збільшенням очікуваної норми чистого прибутку обсяг інвестицій збільшується (рис. 2).

На обсяг інвестицій істотно впливає й ставка позичкового процента, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового процента обсяг інвестицій зменшується, і навпаки (рис. 3).

Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг інвестицій. Що вищий очікуваний темп інфляції, то швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування (рис. 4). Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування.

Класифікація інвестицій

1. За об’єктами вкладання коштів (майна)розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціямирозуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції— це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

2. За характером участі в інвестуваннірозрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестуванняздійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі інвестиціїздійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

3. За періодом інвестуванняінвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиціїздійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиціїздійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторіврозрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиціїздійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні—державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні— фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні—суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакоюрозрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиціїздійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні— поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.

2. Класифікація інвестицій.

Термін “інвестиції” походить від латинського “investire” – одягати. Поняття інвестицій на підприємстві передусім пов’язують з кількісною і якісною зміною виробничих потужностей. Без здійснення інвестицій неможливий нормальний процес виробництва.

В загальноекономічному розумінні інвестиції пов’язують з балансом підприємства. В такому розумінні інвестиції – це стан активів підприємства і уречевлення капіталу в активах.

Визначення інвестицій у фінансах пов’язують з використанням капіталу або довгостроковими капітальними вкладеннями з метою одержання прибутку. Отже, інвестиції мають фінансовий і виробничий аспекти.

Закордонні вчені вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). В цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” під інвестиціями розуміють “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

– кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

– рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

– майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

– сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”);

– права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

– інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень...”

Існує і дещо звужене розуміння інвестицій, коли інвестиції розглядаються з позиції потоків платежів. З такої точки зору під інвестиціями можна розуміти всі витрати (або їх грошовий еквівалент), пов’язані з використанням капіталу (імобілізація, уречевлення вільного капіталу). Більш вузьке розуміння інвестицій включає сам об’єкт і строки імобілізації капіталу, які в такому випадку виступають критерієм класифікації інвестицій.

Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу, класифікація якого наведена на рис. 8.1.

Рис.8.1. Класифікація інвестицій

1. Загальне визначення інвестицій можна деталізувати на виробничо-господарські (реальні) і фінансові інвестиції. На такому підході здійснений поділ активу балансу на негрошові активи (інвестиційний сектор) і грошові (або платіжні) засоби. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні (вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, визначаються як інноваційні інвестиції). Фінансові інвестиції не мають матеріальних компонентів і поряд з матеріальними інвестиціями відіграють значну роль в житті підприємства. До них відносяться вклади підприємства в дебіторську заборгованість або вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять цінні папери, включаючи кошти в банках. Значення фінансових інвестицій буде зростати по мірі розвитку фінансового ринку і накопичення досвіду роботи з фінансовими активами.

2. За цілями застосування інвестицій їх поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

3. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюється обізнаними інвесторами, що мають досить точну інформацію про об’єкт інвестування і детально ознайомлені з механізмом інвестування. Непрямі інвестиції пов’язані з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Такими цінними паперами можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд – обирають найефективніші об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

4. За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Перші – це вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік, хоча інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують в такий спосіб: до 2 років; від 2 до 3 років; від 3 до 5 років; більше 5 років.

5. Інвестиції за формою власності інвесторів поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. В економічній теорії та практиці застосовується термін “приватні” інвестиції до вкладення коштів, що здійснюють фізичні особи, а також підприємства недержавної форми власності, насамперед – колективні. Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють центральні або місцеві органи влади за рахунок бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок власних і позикових коштів. Іноземні інвестиції пов’язані з вкладеннями, що здійснюють іноземні громадяни, юридичні особи і держава. Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють резиденти та нерезиденти.

6. Інколи виділяють інвестиції за регіональною ознакою. Інвестиції всередині країни (внутрішні) означають вкладення коштів в об’єкти інвестування, які розміщені в територіальних межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними) розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, які розміщені за межами території даної країни. До таких інвестицій відносять придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн – акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає найістотніші їх ознаки і при необхідності може бути розширена відповідно до підприємницьких або дослідницьких цілей.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об’єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, будь-які суб’єкти підприємницької і фінансової діяльності – банківські, страхові і посередницькі установи. Також суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), а також держави та міжнародні організації. Крім того, суб’єкти інвестиційної діяльності можуть поєднувати функції двох і більше суб’єктів. Відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності здійснюються на підставі договорів.

Інвестор є основним суб’єктом інвестиційної діяльності, який здійснює вкладення власних, позикових і/або залучених коштів у формі інвестицій. Інвесторами можуть бути: фізичні та юридичні особи; об’єднання юридичних осіб, які створюються на підставі договору про спільну діяльність і які не мають статусу юридичної особи; державні органи; органи місцевого самоврядування; іноземні суб’єкти підприємницької діяльності.

З урахуванням направленості основної господарської діяльності інвестори поділяються на індивідуальних та інституційних. Інвестор індивідуальний – це фізична або юридична особа, що здійснює вкладення коштів у формі інвестицій для розвитку виробничо-господарської діяльності. Інвестор інституційний – це фінансовий посередник, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність. Інституційні інвестори представлені інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, що, як правило, спеціалізуються на операціях з цінними паперами.

7. За цілями інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяють стратегічні і портфельні інвестиції. Перші при здійсненні інвестицій, мають на меті придбання контрольного пакету акцій або переважаючої частки статутного капіталу іншого підприємства для отримання можливості самостійного управління ним. Портфельний інвестор вкладає кошти в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання доходу або приросту капіталу.

Всі інвестори мають рівні права на: здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій формі; володіння, користування і розпорядження об’єктами інвестування; самостійне визначення обсягів і напрямів інвестицій; залучення на договірній, переважно на конкурсній, основі інших суб’єктів інвестиційної діяльності; здійснення контролю за цільовим використанням коштів, що інвестуються; об’єднання власних та залучених коштів із коштами інших інвесторів для здійснення спільного інвестування.

Інший суб’єкт інвестиційної діяльності – замовник. Замовниками можуть бути інвестори (уповноважені посередники), які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів, не втручаючись при цьому в підприємницьку та іншу діяльність інших суб’єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено договором між ними.

Підрядниками є фізичні та юридичні особи, які виконують роботи по договору підряду або державному контракту, що укладається із замовниками.

Власниками об’єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), державні органи і органи місцевої влади, міжнародні об’єднання та організації, для яких створюються об’єкти інвестиційної діяльності.

Практична реалізація фінансових вкладень суб’єктами інвестиційної діяльності відбувається за наступними напрямами:

– капітальне будівництво, де відбувається вкладення інвестицій в основні засоби виробничого та невиробничого призначення. Воно об’єднує діяльність замовників, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання тощо;

– інновації, в яких втілюється науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;

– фондовий ринок: акції, облігації, похідні інструменти.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання виступають фінансові ресурси (рис. 8.2):

Рис. 8.2. Джерела фінансування інвестицій

– власні і внутрішньогосподарські резерви інвестора, які включають в себе початкові внески засновників до статутного капіталу і частину грошових коштів, отриманих в результаті господарської діяльності, тобто за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів, що виплачуються органами страхування у вигляді відшкодування збитків від аварій, стихійних лих тощо;

– позикові кошти, серед яких банківський кредит, інвестиційний податковий кредит, бюджетний кредит та інші кошти;

– залучені кошти, які отримані від продажу акцій, пайових та інших внесків юридичних осіб та працівників підприємства;

– централізовані кошти, що надходять в порядку перерозподілу із фондів концернів, асоціацій та інших об’єднань підприємств;

– бюджетне фінансування з відповідних фондів на виконання державних, регіональних або галузевих цільових програм. Безоплатність цього джерела фінансування перетворює його фактично на джерело власних коштів;

– кошти іноземних інвесторів, що надаються у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладів в грошовій формі міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств різних форм власності. Залучення іноземних інвестицій забезпечує розвиток міжнародних економічних зв’язків і впровадження передових науково-технічних досягнень.

В залежності від того, які джерела фінансових ресурсів залучає підприємство для фінансування своєї інвестиційної діяльності, виділяють три основні форми фінансування інвестицій: самофінансування; кредитне фінансування; змішане фінансування.

Самофінансування під час здійснення інвестиційної діяльності – це фінансування повністю за рахунок власних фінансових ресурсів. Ця форма фінансування, як правило, використовується при реалізації короткострокових інвестиційних проектів з невисокою нормою рентабельності.

Кредитне фінансування використовується в процесі реалізації короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій, тому що його необхідно повернути на визначених умовах. З іншого боку, кредитор не претендує на участь в доходах від реалізації інвестицій.

Змішане фінансування є комбінацією декількох джерел фінансування. Це найбільш розповсюджена форма фінансування інвестиційної діяльності, вона може застосовуватись при реалізації будь-яких інвестиційних проектів.

При виборі джерел фінансування інвестиційної діяльності питання повинно вирішуватися підприємством з врахуванням багатьох факторів: вартості залученого капіталу, ефективності віддачі від нього; співвідношення власного та позикового капіталів, що визначає рівень фінансової незалежності; ризику, що виникає при використанні того або іншого джерела фінансування, а також економічних інтересів інвесторів.

Управління інвестиціями.

Аналіз інвестиційного клімату в країні – це перший етап управління інвестиціями на рівні підприємства. Він включає в себе аналіз наступних прогнозів: динаміки валового внутрішнього продукту, національного доходу і обсягів виробництва промислової продукції; динаміки розподілу національного доходу (накопичення і споживання); розвитку приватизаційних процесів; державного законодавчого регулювання інвестиційної діяльності; розвитку окремих інвестиційних ринків, особливо грошового і фондового.

Наступний етап – вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності підприємства з врахуванням стратегії її економічного та фінансового розвитку. На цьому етапі підприємство визначає галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності, а також основні форми інвестування на окремих етапах діяльності. Для цього вивчається інвестиційна привабливість окремих галузей економіки – їх кон’юнктура, динаміка і перспективи попиту на продукцію цих галузей.

Інвестиційна привабливість галузей економіки оцінюється під час промислового аналізу, який складається з трьох частин: визначення стадії життєвого циклу галузі; визначення позиції галузі по відношенню до ділового циклу; якісний аналіз та прогнозування перспектив розвитку галузі.

Існують наступні стадії життєвого циклу галузі (рис. 8.3):

Рис. 8.3. Стадії життєвого циклу галузі

Для інвестування найбільш доцільним є вкладення капіталу в об’єкти тих галузей, які знаходяться в стадії розширення, коли чітко спостерігаються найбільший приріст курсової вартості їх акцій і позитивні перспективи бізнесу.

Оцінка циклічності галузі побудована на порівнянні її динаміки розвитку із загальноекономічними тенденціями. За цією ознакою розрізняють:

– галузі, що зростають, зростання яких проявляється на загальному негативному фоні, тому їх виявляють шляхом порівняння загального зростання з галузевим;

– захищені галузі, які мало залежать від зміни стану економіки в цілому (наприклад, фармацевтична галузь);

– циклічні галузі, в яких коливання цін і обсягів відбувається одночасно із загальноекономічними змінами (наприклад, виробництво електрообладнання);

– контрциклічні галузі, в першу чергу, видобуток мінеральної сировини (газ, вугілля, нафта). Розвиток цих галузей може досягати максимуму під час нетривалих та неглибоких економічних спадів. Однак, глибока депресія може призвести до падіння виробництва і в видобувних галузях;

– чутливі до зміни доходності. В галузях цієї групи коливання відбуваються в залежності від зміни процентних ставок (наприклад, банківські послуги).

Такий аналіз дозволяє передбачити зміни відсоткових ставок і можливі зміни загальноекономічної кон’юнктури.

Якісний аналіз, що проводиться в кінці галузевих досліджень, пояснює історичний аспект розвитку галузі в даній країні і світі; умови конкуренції – наявність вхідних бар’єрів у галузь, відносини між існуючими конкурентами, можливість появи товарів-аналогів; виробничий потенціал виробників і платоспроможність покупців; законодавче забезпечення функціонування галузі.

За вищезазначеними даними робляться висновки про перспективи вкладення коштів в підприємства даної галузі.

Основним показником оцінки інвестиційної привабливості галузей є рівень прибутковості їх активів, який розраховується в двох варіантах – це прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), віднесений до загальної суми активів, і балансовий прибуток, віднесений до загальної суми активів, що використовуються.

Крім оцінки інвестиційної привабливості галузей, в процесі управління інвестиціями підприємство проводить і оцінку інвестиційної привабливості регіонів, тому що продукція підприємств однієї галузі, що знаходиться в регіонах, має різну привабливість.

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів країни проводиться за різними факторами, після чого показники регіонів порівнюють з середніми показниками по країні.

На підставі отриманих результатів підприємство приймає рішення про вибір конкретних напрямів і форм інвестування.

В подальшому здійснюється вибір конкретних об’єктів інвестування, що залежить від пропозицій на інвестиційному ринку, серед яких обираються окремі проекти і фінансові інструменти, що відповідають основним напрямам інвестиційної діяльності та економічній стратегії підприємства. Відібрані об’єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності, за результатами якого проводиться ранжування об’єктів за критерієм їх оптимального співвідношення між прибутковістю і ризиком. До реалізації обираються ті об’єкти, які забезпечують найбільшу доходність з найменшим рівнем ризику (або з рівнем, який влаштовує підприємство).

Далі визначається ліквідність інвестицій. Під час здійснення інвестиційної діяльності фірми повинні враховувати, що в результаті зміни інвестиційного клімату за окремим об’єктами інвестування очікувана доходність може значно зменшитись. Тому необхідно контролювати всі зміни і своєчасно приймати рішення про вихід з окремих інвестиційних проектів.

Однією з основних складових управління інвестиціями є визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів та пошук джерел їх формування. При цьому прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності підприємства в запланованих напрямах. В залежності від потреби в інвестиційних ресурсах визначають джерела їх формування. При недостатності власних фінансових коштів приймається рішення про залучення позикових коштів.

В результаті здійснення всіх зазначених операцій формується інвестиційний портфель, який представляє собою сукупність інвестиційних програм, що здійснюються підприємством. Останньою стадією управління інвестиціями є управління інвестиційними ризиками. На цьому етапі спочатку необхідно виявити ризик, який може виникнути в процесі інвестування по всіх об’єктах, а потім розробити заходи щодо його мінімізації.

3. Метод розрахунку періоду окупності інвестицій.

Потрібно вибрати кращий варіант розподілу КВ по роках будівництва. При цьому необхідно розрахувати загальну суму КВ із врахуванням недоотриманого ефекту. Для розрахунку використовується норматив для приведення КВ: Ен=0,08. Загальні вкладення по варіантах із врахуванням недоотриманого ефекту можна визначити за формулою:

Курив=К1*(1+Ен)t-1+K2*(1+Eн)t-2+…+Kn*(1+Eн)t-n

(1+0,08)5-1=1,36 (1+0,08)5-2=1,26

(1+0,08)5-3=1,17 (1+0,08)5-4=1,08 (1+0,08)5-5=1

Отже, хоча загальна вартість будівництва в 1-му варіанті вища, проте внаслідок раціонального розподілу КВ по роках будівництва держава із врахуванням недоотриманого ефекту витратить меншу суму КВ. 1-й варіант вигідніший. Це пояс. тим, що “заморожені” КВ вилучаються з обігу і не можуть бути вкладені в інші галузі, де вони давали б віддачу приблизно 8% в рік.

д) Метод розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій ROI (return on investment) в літературі називають ще середньою нормою прибутку на інвестиції АRR (аverage rate of return) або розрахунковою нормою прибутку АRR (ассоunting rate of return). Визначення RОІ може здійснюватись як на основі доходу до сплати податків та процентів за банківський кредит - ЕВIT (earnings before interest and tax), так і на основі доходу після сплати податків, але до сплати процентних платежів, - ЕВІТ (1 - П), де П виступає в якості ставки оподаткування згідно iз законодавством. Однак частіше використовують величину доходу після оподаткування, оскільки вона більш точно характеризує прибутковість проекту.

ROI=(EBIT(1 – П))/((Bп+Вк)/2);

де RОІ- рентабельність інвестицій;

ЕВІТ - дохід підприємства до сплати податків та процентних платежів;

П – ставка оподаткування;

Bп, Вк – вартість активів на початок і кінець досліджуваного періоду.

При оцінці інвестиційних проектів розраховане значення ROI порівнюють із прийнятим для п-ва рівнем рентабельності. Проект вважатиметься економічно вигідним, якщо значення показника ROI перевищує величину рентабельності, прийняту інвестором. Крім того, цей метод використовується для порівняльної оцінки альтернативних варіантів вкладення капіталу. Проект можна вважати ефективним, якщо його ROI не менше, ніж величина банківської облікової ставки. Цей метод не тільки встановлює факт прибутковості проекту, але й оцінює ступінь його приб-сті.

Слабкі місця цього методу: 1) він не враховує зміни вартості грошей в часі; 2) ігнорує можливість різної тривалості проектів; 3) розрахунки ROI носять показовий характер порівняно з іншими методами, визначення яких здійснюється на основі грошових потоків, які включають в себе чисті доходи і амортизацію. У зв’язку з цим даний метод використовують при оцінці інвестиційних проектів, пов’язаних з розробкою фінансовими організаціями та банками нових видів послуг і операцій.

Період окупності РР (payback period) належить до найпростіших і найстаріших методів оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Період окупності – це період часу, протягом якого початкові вкладення та інші витрати, пов’язані із реалізацією інвестиційного проекту, покриваються сумарними результатами його здійснення.

Формула для розрахунку періоду окупності має вигляд:

PP=I0/∑CFt, де PP – період окупності, роки; I0 – початкові інвестиції

∑CFt – величина грошових надходжень від реалізації інвестиційного проекту наростаючою сумою.

Застосування цього методу доцільне при дотриманні наступних умов:

Всі інвестиційні проекти, що порівнюються, повинні мати однаковий строк існування. Після закінчення терміну окупності інвестор повинен отримувати приблизно однакові грошові надходження протягом усього строку існування інвестиційного проекту;

Проекти повинні пропонувати одноразове вкладення поч. інвестицій. Якщо інвестиції здійснюються протягом декількох періодів або перервно (а це часто буває на практиці), то застосування даного методу значно ускладнюється.

Перевага даного методу полягає у тому, що він досить точно сигналізує про ступінь ризикованості проекту. Адже чим більший період потрібен для повернення вкладених коштів, тим більше шансів виникнення несприятливої ситуації, яка може заперечити усі попередні аналітичні розрахунки. Тому в ситуаціях зі значним рівнем ризику в першу чергу слід звертатись до цього методу. Окрім того, чим коротший період окупності, тим більші грошові потоки надходять в перші роки реалізації проекту, а значить, тим більший рівень ліквідності має проект.

Разом з тим період окупності має і недоліки, оскільки ігнорує важливу обставину – зміну вартості грошей у часі, а також він не може служити мірилом прибутковості проекту, бо не враховує грошових потоків після того, як початкові інвестиції вже окупились.

У зв’язку із переходом на ринковий спосіб господарювання виникає потреба в розробці нової методики оцінки виробничих інвестицій. Ця методика передбачає застосування принципу дисконтування при оцінці ефективності КВ. Тому при оцінці доцільності інвестицій розраховують ставку дисконту (%ставку, облікову). Оскільки в умовах ринку постійно відбуваються інфляційні процеси, то дану ставку (номінальну), що характеризує норму прибутку, одержаного інвестором, відредаговують на даний % інфляції. Така ставка називається реальною: R=N – %I.

4. Методи оцінювання інвестицій.

Метою лекції є характеристика методичних підходів, які найчастіше використовуються при оцінці інвестиційних проектів. В цьому контексті проаналізувати "плюси " і "мінуси" зазначених методів та запропонувати способи підвищення їх ефективності з врахуванням факторів ризику.

На даному етапі господарювання існує дві основні групи методів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів: статичні та динамічні. Статичні методи передбачають розрахунок показників на основі недисконтованих грошових потоків, тобто вони не враховують зміну вартості грошей в часі. Такі методи здебільшого використовувались в умовах командно-адміністративної системи. Динамічні ж методи, навпаки, враховують зміну вартості грошей в часі і передбачають приведення вартостей усіх грошових потоків до одного й того ж самого періоду шляхом їх дисконтування чи компаундингу (нарощування). Саме динамічні методи набули широкого застосування в більшості країн світу. Вони виявились найбільш концептуально правильними та загальнопридатними для застосування в ринкових умовах.

До динамічних методів, оцінки ефективності інвестиційних проектів слід віднести такі основні методи, як чиста теперішня вартість грошових потоків (ЧТВ), внутрішня ставка доходності (ВСД), період окупності інвестицій (ПО) та індекс прибутковості проекту (ІП).

Використання методу чистої теперішньої вартості передбачає визначення чистих грошових потоків за кожним періодом, визначення теперішньої вартості кожного чистого грошового потоку відповідного періоду, розрахунок чистої теперішньої вартості проекту шляхом сумування всіх дисконтованих чистих грошових потоків.

В загальному випадку чиста теперішня вартість проекту визначається за такою формулою [1, c.62]:

(1)

де - чистий грошовий потік за період t, грн.;

r - норма дисконтування, яка враховує зміну вартості грошей в часі, частка від одиниці;

n - термін реалізації проекту, роки.

Доцільно приймати рішення про інвестування тих проектів, для яких .

Внутрішня ставка доходності - це таке значення норми дисконту, при якому теперішня вартість грошових потоків від реалізації проекту дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат. Іншими словами, це значення норми дисконту, при якому чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Згідно з формулою (1), внутрішня ставка доходності визначатиметься з рівняння:

(2)

де - внутрішня ставка доходності, частка від одиниці.

Доцільно інвестувати лише ті проекти, для яких внутрішня ставка доходності більша чи дорівнює нормі дисконту, яку необхідно приймати в розрахунках при визначенні чистої теперішньої вартості проекту.

Одним із найпростіших методів оцінки ефективності інвестицій, який досить часто використовується на практиці, є період окупності інвестицій. Він визначається як час, необхідний для того, щоб дисконтовані грошові потоки від інвестиційного проекту зрівнялись з початковими інвестиціями в даний проект. Інакше кажучи, це час, коли ЧТВ проекту змінює знак з від'ємного на додатний. Згідно з формулою (1), період окупності проекту знаходиться з такого рівняння[4, c.172]:

(3)

де h - термін окупності проекту, роки.

Проект вважається ефективним, якщо термін його окупності є меншим за період його реалізації, тобто життєвий цикл.

Індекс прибутковості показує, у скільки разів сума дисконтованих грошових потоків проекту за весь період його реалізації перевищить теперішню вартість інвестиційних витрат. Для визначення індексу прибутковості проекту використовується така формула:

(4)

Кожному із описаних вище методів оцінки ефективності інвестиційних проектів притаманні певні недоліки. Так, метод ЧТВ не показує рівень прибутковості проекту. Метод ВСД не враховує масштабу інвестицій. Крім того, окремий проект може мати кілька значень ВСД, наприклад, коли отримані від реалізації проекту грошові потоки знову реінвестуються в даний проект.

На сучасному етапі господарювання існує багато методів, які дозволяють здійснити аналіз ризику того чи іншого проекту, проте більшість з них не дають відповіді на запитання щодо доцільності вкладання коштів в окремий проект, не дозволяють визначити економічну ефективність проекту з урахуванням ступеня його ризикованості. Серед методів, які дозволяють визначити економічну ефективність інвестиційних проектів з урахуванням ступеня їх ризику, можна виділити два: метод еквівалента певності та метод поправки на ризик норми дисконтування. Перший метод передбачає коригування очікуваної вартості грошових потоків шляхом їх множення на коефіцієнт ймовірності їх виникнення. Отримані таким чином грошові потоки називаються еквівалентами певності, що означає їх безпечну чи безризикову вартість. В основі другого методу лежить додавання премії за ризик до безпечної (безризикової) ставки дисконту.

Тому, при розрахунку теперішньої вартості грошових потоків ризик можна врахувати двома шляхами: зменшити сподівані грошові потоки на премію за ризик або збільшити відповідним чином дисконтну ставку. Таким чином, викладене вище можна записати за допомогою таких формул:

(5) (6)

де ТВі - теперішня вартість грошових потоків і-го року, грн.;

- ГПі - грошові потоки і-го року в цінах базового періоду, розраховані в процесі оцінки економічної ефективності проекту, що досліджується, грн.;

- ПРі - поправка на ризик і-го року в грошовому виразі (величина недоотриманих грошових потоків), грн.;

- безризикова дисконтна ставка, яка приймалася в розрахунках при оцінці економічної ефективності проекту, що досліджується, частка від одиниці;

- дисконтна ставка і-го року, яка враховує ризик, частка від одиниці.

Оскільки в обох випадках необхідно отримати однакове значення ТВі, то прирівнявши праві частини формул (5) та (6), можна вивести залежність R- від інших змінних. Такі залежності для різних років реалізації проекту будуть різними, а саме:

(7)

(8)

(9)

де і - індекс року, для якого визначається норма дисконту, б/в.

Досліджуючи реалізований проект і маючи по ньому фактичні дані щодо прогнозованих грошових потоків ( ), величин недоотриманих грошових потоків ( ) та безризикової ставки, яка приймалася в розрахунках при оцінці ефективності проекту, за допомогою формул (7-9) можна знайти дисконтну ставку, яка враховує ризик, для кожного року реалізації проекту, а також виділити в ній премію ризик шляхом віднімання від неї безризикової ставки .

Знайшовши значення премій за ризик в нормі дисконту для кожного року, які необхідно було б застосовувати під час проведення оцінки економічної ефективності даного інвестиційного проекту для отримання точних значень теперішньої вартості грошових потоків, їх (премії за ризик) можна застосувати для визначення норми дисконту, необхідної для оцінки економічної ефективності нового проекту, оскільки, як було припущено вище, обидва проекти є типовими для підприємства і мають аналогічний рівень ризику.

Знайдені премії за ризик можна застосувати для дисконтування грошових потоків нового проекту двома шляхами:

- приймати премію за ризик для кожного року на рівні знайденого значення премії за ризик для відповідного року по реалізованому проекту;

- приймати однакове значення премії за ризик для всіх років реалізації проекту на рівні середньоарифметичного значення премій за ризик по реалізованому проекту.

Таким чином, визначення економічної ефективності інвестиційних проектів є найважливішим і найскладнішим етапом доінвестиційних досліджень. Від того наскільки об'єктивно і всесторонньо здійснена ця оцінка, а отже, й правильно визначені подальші дії щодо того чи іншого проекту, залежать терміни повернення інвестованих коштів. В свою чергу об'єктивність і всебічність забезпечують сучасні методи здійснення оцінки ефективності інвестиційних проектів. Розглянуті нами методи є досить точними, базуючись на простих розрахунках, вони дозволяють достатньо швидко здійснити оцінку економічної ефективності інвестиційних проектів, їх можна використовувати при вирішенні таких питань, як прибутковість проекту; визначити переваги різних варіантів розглянутого проекту; з'ясувати наскільки один проект ефективніший за інший.

Читайте також:

1. Аеро- та гідродинаміка
2. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
3. Акціонерна форма інвестування
4. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
5. Багаторічна динаміка паразитофауни хазяїна
6. Введення в дію об’єктів інвестування.
7. Венчурне інвестування. Особливості венчурного фінансування
8. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
9. Вікова динаміка розвитку рухових якостей
10. Вікова динаміка розвитку рухових якостей.
11. Гідродинаміка
12. Гідродинаміка в’язкої рідини. Сила Стокcа

Переглядів: 2007