Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Введення в дію об’єктів інвестування.

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту.

Капіталізація інвестицій

 

3. Моніторинг впровадження інвестиційного проекту.

 

*******

 

*1. Важливою умовою для нормального функціонування запроектованого виробництва є його забезпечення обладнанням, матеріалами, сировиною та іншими ресурсами.

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту це процес, який містить: систему матеріально-технічного забезпечення проекту; визначення потреби в ресурсах, організацію збалансованості їх обсягів з виробництвом, розміщення замовлень на поставки та здійснення їх у строки, відповідно до вимог безперервності та ритмічності інвестиційного процесу.

Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проекту містить:

§ постачання матеріальних ресурсів для реалізації проектів на стадії освоєння інвестицій:

§ оптову торгівлю технологічним обладнанням, будівельними матеріалами. конструкціями та деталями. З метою забезпечення споживачів матеріально-технічними ресурсами без квот (лімітів) вона здійснюється безпосередньо підприємствами-виробниками або організаціями матеріально-технічного забезпечення на основі прямих замовлень, споживачів - фірмами (будівельних фірм, підприємств, організацій та населення);

§ торгівлю будівельними матеріалами, конструкціями та деталями через систему будівельних бірж, торгових домів та посередницьких підприємств тощо.

Таким чином, матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту здійснюється через систему закупок та поставок. Ця система передбачає поставку матеріалів, конструкцій та деталей, технологічного обладнання. виконання будівельно-монтажних робіт та інших послуг (наприклад, консультаційних).

Розрізняють такі організаційні форми закупок:

прямі закупки, при яких існують правові зв’язки між двома суб’єктами купівлі-продажу закупок через укладання договору поставок;

посередницькі закупки, при яких особа, що здійснює проект, вступає у правові відносини з посередником, тобто особою, яка сприяє забезпеченню проекту необхідними ресурсами;

біржові закупки, при яких особа, що здійснює проект, самостійно, або через брокерів на товарних чи універсальних біржах укладає контракти на поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Організація матеріального забезпечення може здійснюватися через систему виробничо-технологічної комплектації. Ця система передбачає єдність комплектного виготовлення конструкцій та виробів, поставки та транспортування всіх матеріальних ресурсів відповідно до технологічної послідовності реалізації проекту та сприяє найбільш раціональному та бережному використанню ресурсів.

На стадії розробки проекту (планування) створюється модель технологічної комплектації. У складі планів проекту розробляється уніфікована нормативно-технологічна документація (УНТД) – комплекс документів, який є нормативною базою виробничо-технологічної комплектації. Комплекти конструкцій, виробів та матеріалів постачаються централізовано, зазвичай, у повній технологічній готовності для виробничого споживання, у контейнерах та пакетах безпосередньо у робочу зону проекту.

Поряд із розвитком виробничо-будівельної комплектації через будівельні організації подальший розвиток отримала форма постачання будов через територіально-посередницькі підприємства (оптторги) за замовленням проектних команд замовника. Останнім часом у сфері матеріально- технічного забезпечення проектів ночами використовуватися нові методи та технології, які базуються на концепції логістики.

Логістика це наука управління матеріальними потоками від початкового джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, пов’язаними з товарним рухом та потоком інформації. Основою логістики є логістичні ланки, за якими проходять товарний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, а саме: постачання матеріалів, сировини та напівфабрикатів; збереження продукції та сировини; виробництво товарів; розподіл, у т. ч. відвантаження товарів зі складу готової продукції.

Розрізняють логістику, пов’язану із забезпеченням виробництва матеріалами: закупівельну, виробничу, збутову або маркетингову. Окремо виділяють транспортну логістику, яка за змістом є складовою частиною кожного з трьох видів логістики.

Невід'ємною частиною усіх видів логістики є обов’язкова наявність логістичного інформаційного потоку, який містить збір даних про товарні потоки, їх передавання, обробку та систематизацію з подальшою видачею готової інформації. Таку систему називають комп’ютерною логістикою.

Важливим у процесі забезпечення матеріально-технічними ресурсами проектів є визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах для реалізації інвестиційних проектів, яке проводиться за такими напрямами:

1) визначаються види та кількість матеріалів, сировини та комплектуючих виробів, що перероблятимуться;

2) вивчається ринок відповідних матеріалів, сировини та комплектуючих виробів і підбираються такі умови їх постачання, які будуть найбільш сприятливі стосовно якості, кількості, вартості, доступності та надійності поставок;

3) передбачається альтернативний варіант забезпечення кожним видом ресурсів;

4) розраховуються можливі втрати матеріалів і сировини при транспортуванні та зберіганні;

5) складається оптимальна програма поставок матеріалів сировини та устаткування, яка б задовольняла умовам якості, кількості та вартості.

Крім того, з кожного виду ресурсів, таких як електроенергія, вода, теплоенергія. слід визначити джерела постачання та їх доступність, надійність, можливий вплив роботи державної електромережі на роботу підприємства та вплив перебоїв у забезпеченні ресурсами.

Серед питань, що сприяють забезпеченню робочою силою, потрібно визначити необхідну чисельність робітників та службовців для всього проекту; вивчити можливі джерела залучення управлінських, технічних кадрів, кваліфікованої та некваліфікованої робочої сили; з'ясувати можливості перепідготовки місцевого персоналу, оцінити продуктивність його праці; проаналізувати й оцінити ставки заробітної плати у минулому, діючі та на майбутнє.

Потреби в матеріально-технічних ресурсах для реалізації інвестиційних проектів визначаються, аналізуються та уточнюються на стадії підготовки ТЕО як у кількісному, так і в якісному вигляді. При виконанні цієї роботи необхідно розглядати соціально-економічні, фінансові та технічні фактори, які можуть сильно вплинути на види, кількість та якість ресурсів. До них, зокрема, належать:

◊ соціально-економічні фактори: соціальне та культурне середовище. соціально-економічну політику та регулювання, інфраструктурі мережа, система транспорту та комунікацій:

◊ комерційні та фінансові (економічні) фактори: розмір проекту, кваліфікація та продуктивність праці персоналу, вимоги ринку до якості продукту, матеріалів, сировини тощо;

◊ технічні фактори: сфера промисловості, технологія та технологічний процес, тип машин та обладнання, виробнича потужність та розрахунковий обсяг виробництва.

Найважливіший етап у забезпеченні матеріально-технічними ресурсами проекту є забезпечення будов технологічним обладнанням, яке класифікується за такими ознаками:

· виробниче призначення;

· особливості конструювання та умови виготовлення;

· умови надходження, зберігання та монтажу;

· строки експлуатації та умови виведення з виробництва та інші.

Організація комплектування обладнання для підприємств, що будуються або реконструюються, здійснюється з урахуванням таких специфічних особливостей:

ü тривалість циклу виготовлення обладнання потребує ретельної розробки документації та попереднього замовлення обладнання на заводах, відповідної галузі промисловості. Це передбачає тісний взаємозв'язок дій проектної команди замовника, проектувальника та виробника обладнання;

ü поставка обладнання (передусім, основного технологічного) для об'єкта, що будується або реконструюється, здійснюється одночасно;

ü складність та велика відповідальність комплектації обладнання окремими елементами, частками, вузлами та комплектуючими виробами за кооперацією, що випускаються підприємствами-співвиконавцями, у декілька раз збільшується при переході до великоблочного постачання; поставка більшої частини обладнання у вигляді укрупнених вузлів та блоків, монтаж яких потребує ряд виробничих передзбірних операцій;

ü необхідність чіткої узгодженості планів комплектування з планами фінансування капітального будівництва, планами будівельно-монтажних робіт та планами виробництва машинобудівельних заводів;

ü необхідність узгодженості планів комплектування з планами розподілу продукції різними збутовими організаціями.

Комплектування будівель обладнанням здійснюється методом за елементами або методом укрупнених комплектних поставок обладнання підвищеної заводської та монтажної готовності.

Найбільш поширеними є поставки комплектних технологічних ліній (КТЛ) – це найбільш висока міра організації машинобудівного виробництва та більш прогресивний метод комплектування будівель обладнанням. Сутність цього методу полягає у тому, що постачальником усього обладнання, у тому числі не стандартизованого, а також усіх комплектуючих виробів, які входять у технологічну лінію або установку, незалежно від того, хто їх виготовляє, виступає одна комплектуюча організація. Комплектні поставки технологічних ліній, установок та агрегатів здійснюються на основі прямих договорів між постачальниками та замовниками за умови дотримання черговості поставок та проведення технічного нагляду та шефмонтажних робіт. Поставки обладнання у вигляді КТЛ та агрегатів забезпечують: скорочення строків поставки; підвищення рівня комплектності та міри заводської готовності до монтажу обладнання, що поставляється; використання прогресивних форм планування та контроль за поставкою обладнання; раціональна організація служби технічного нагляду та шефмонтажу.

Деякі особливості має комплектація будов імпортним обладнанням. Такі поставки можуть здійснюватись відповідно до договорів купівлі-продажу або підрядного контракту. Даними договорами звичайно передбачається шеф-монтаж обладнання та його гарантійне обслуговування.

Матеріально-технічне постачання інвестиційних проектів здійснюється за графіками, які чітко пов’язані зі строками виконання будівельно-монтажних робіт. Графіки є обов’язковим додатком до договорів. Замовник або за його дорученням проектна команда, узгоджують з підприємствами-виробинками технічні умови та іншу технічну документацію на виготовлення та поставку окремих видів матеріально-технічних ресурсів, а також розглядають технічні питання, пов’язані з розміщенням замовлень на виготовлення ресурсів.

 

*******

 

*2. Після проведення пусконалагоджувальних робіт, які проводяться в процесі монтажу обладнання, під час введення об’єкта в експлуатацію, а іноді і в післяпусковий період настає дуже відповідальний етап інвестиційного процесу – введення в дію виробничих потужностей і реалізація будь-яких інших інвестиційних проектів. В Україні діє порядок, встановлений Кабінетом Міністрів відповідно до чинного законодавства, який передбачає кілька стадій прийомки виконаних робіт і готових об’єктів. Можна виокремити три з них.

Перша стадія — це прийомка від замовника підрядником:

1) затвердженої проектно-кошторисної документації та інших узгоджувальних та ліцензійних документів;

2) будівельного майданчика з розміткою межі в натурі;

3) технологічного та іншого обладнання з відповідними комплектуючими матеріалами, конструкціями і деталями; у разі необхідності додаткової комплектації або укрупненої зборки обладнання складається відповідний акт про збереження недоуком­плектованого обладнання;

4) матеріалів і виробів, постачання яких входить до обов’язків замовника;

5) приміщень, будівель, споруд, будівельних машин, механізмів та іншого майна, що передається підряднику тимчасово на період будівництва відповідно до підрядного договору.

Друга стадія — це прийомка від підрядника робочою комісією замовника:

1) окремих видів робіт, конструктивних елементів та етапів;

2) прийомка робіт, що приховуються наступними роботами, зі складанням відповідних актів;

3) попередня прийомка конструктивних етапів для підтвердження технічної готовності для виконання наступних робіт;

4) прийомка закінчених окремих установок, технологічних ліній для проведення комплексного випробування та пусконалагоджувальних робіт;

5) прийомка закінчених будівництвом окремих будівель і споруд, що можуть використовуватись до кінцевої здачі об’єкта в експлуатацію;

6) перевірка відповідності проектам об’єктів і змонтованого устаткування, результатів випробувань і комплексного опробовування устаткування, підготовленості об’єктів до нормальної експлуатації й випуску продукції (надання послуг), включаючи виконання заходів із забезпечення здорових і безпечних умов праці та захисту природного середовища, якості будівельно-монтажних робіт й приймання цих об’єктів.

Призначення робочих комісій – це завчасна підготовка об’єктів, що призначаються до введення в експлуатацію. Ця стадія необхідна, в першу чергу, для державних будов, але має також неабияке значення для будівельних об’єктів інших форм власності. Призначаються робочі комісії завчасно; на великих будовах вони діють постійно і здійснюють час від часу приймання окремих видів робіт або етапів, а також окремих об’єктів, експлуатація яких можлива до завершення будівництва в цілому. Це можуть бути такі об’єкти, як окремі складські приміщення, інженерні споруди та комунікаційні мережі.

Після отримання письмового повідомлення генпідрядника про готовність об’єкта до приймання інвестору надається така технічна документація:

- журнали виробництва будівельно-монтажних робіт;

- журнали авторського нагляду;

- акти освідчення прихованих будівельно-монтажних робіт;

- акти випробування й приймання встановленого технологічного устаткування;

- сертифікати, технічні паспорти та інші документи заводів-виробників, які засвідчують якість матеріалів, конструкцій, устаткування.

Ця документація після завершення роботи робочої комісії надається інвестором Державній приймальній комісії.

Деякі об’єкти, експлуатація яких має розпочатися до завершення будови в цілому (котельні, компресорні, склади, дороги, інженерні комунікації, очисні споруди тощо), приймаються робочою комісією самостійно. Датою введення в експлуатацію вважається дата підписання акта робочою комісією.

Головні завдання робочих комісій — це перевірка відповідності виконаних робіт вимогам ДБН, виявлення дефектів, недоробок і відхилень від затвердженої проектно-кошторисної документації, складання актів з претензіями до підрядника.

Усунення недоліків здійснюється підрядником у межах гарантійних строків: для змонтованого обладнання та електромонтажних робіт — шість місяців; загально-будівельних робіт — один рік; для жилих будинків — продовж двох років. Проте звичайно виявлені робочою комісією недоліки в процесі будівництва повинні бути усунені до введення об’єкта в експлуатацію. Всі витрати з усунення недоліків відшкодовує генпідрядник. Якщо ці роботи виконує замовник своїми силами, то на його користь підрядником сплачується також неустойка в розмірі 50% від вартості цих робіт.

Третя стадія — це прийомка Державною комісією закінченого будівництвом підприємства, його черги, пускового комплексу або іншого житлового чи цивільного об’єкта. До складу Державних приймальних комісій звичайно включаються представники інвестора (замовника), генпроектувальника, генпідрядника та субпідрядників, органів державного санітарного, екологічного, протипожежного та іншого нагляду, технічної інспекції, федерації профспілок, банку, що фінансує проект, та ін. Очолюють Державні комісії, як правило, представники виконавчої влади, органів муніципального управління. Призначаються комісії завчасно: не пізніше ніж за 30 діб до введення в експлуатацію жилих і цивільних будівель і за 3 місяці — виробничих об’єктів.

Члени Державних приймальних комісій зобов’язані:

o суворо дотримуватись державних інтересів;

o ретельно перевіряти готовність об’єктів до експлуатації й встановлювати по них строки початку випуску продукції, послуг в обсягах нормативного освоєння проектної потужності;

o перевіряти відповідність потужності й кошторисної вартості підприємства, пускового комплексу, черги за проектом і тих, що фактично вводяться;

o у разі необхідності створювати підкомісії й призначати додаткові опробування та випробування устаткування, перевіряти відповідність актів прихованим роботам. Витрати по цих додаткових роботах несе інвестор.

Державній приймальній комісії інвестором (замовником) пред’являються такі документи:

v перелік усіх учасників інвестиційного процесу та обсягів виконаних ними робіт або наданих послуг;

v відомості про результати інженерних та економічних досліджень;

v документація про відведення земельного майданчика;

v проектно-кошторисна документація;

v документація робочої приймальної комісії.

Державна комісія повинна представити органу, що її призначив, акт про прийняття об’єкта, а в разі відмови — аргументований висновок. Цей державний орган повинен затвердити акт не пізніше тижня для житлово-цивільних будівель і місяця — для об’єктів виробничого призначення, але датою введення в експлуатацію об’єкта та прийняття на баланс інвестора виробничих фондів вважається дата підписання акта Державною приймальною комісією.

Розрахунки за виконані роботи, продукцію та послуги в будівництві здійснюються за договірними цінами відповідно до укладених контрактів: за будову (об’єкт) в цілому або шляхом проміжних платежів (за етапи, черги, комплекси робіт, конструктивні елементи, окремі види робіт і послуг, фактичні витрати підрядника тощо). Проміжні розрахунки здійснюються на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт у межах 95 % загальної вартості будівництва (за договірною ціною). При цьому замовник може перераховувати підряднику до 30 % вартості річного обсягу робіт (при державному будівництві). Остаточні розрахунки проводяться у двотижневий термін після підписання акта приймання об’єкта в експлуатацію.

Особливостями будівництва підприємств за допомогою комплектного імпортного устаткування є безумовна необхідність їх завершення до закінчення гарантійного строку, який встановлений фірмами-постачальниками, і випуск продукції в обсягах і з якістю, передбачених у контракті. При цьому в комісію повинен включатися представник зовнішньоторговельних органів України. Приймання таких підприємств може здійснюватись тільки після підписання відповідним міністерством спільно з інвестором, з одного боку, та іноземною фірмою, з іншого, протоколів про виконання зобов’язань, передбачених контрактами.

 

*******

 

*3. У період освоєння інвестицій (реалізації інвестиційного проекту), особливо, якщо цей період тривалий, ринкова кон’юнктура зазнає значних коливань, а це, своєю чергою, впливатиме на інвестиційний процес: змінюються інвестиційні попит та пропозиція, а отже змінюється і ціни на інвестиційні товари. Протягом певного часу можуть змінитися також потреби, заради яких розробляється інвестиційний проект.

Таким чином, усі основні елементи інвестиційного проекту мають ретельно контролюватися керівництвом проекту. Менеджер проекту мас визначити процедуру та встановити послідовність збору даних через певні інтервали часу, проводити аналіз одержаних результатів, аналізувати поточні відхилення фактичних та планових показників і прогнозувати вплив поточного стану справ на виконання обсягів робіт, що залишилися.

Система контролю за інвестиційним проектом, має містити: зміст інформації, що аналізується; структуру звітів та відповідальність за збір даних; аналіз інформації та прийняття рішень. Усі ці заходи розробляються до реалізації проекту за участю усіх зацікавлених сторін. Система керівництва має забезпечити необхідний вплив там і тоді, коли і де вони необхідні.

Основними принципами побудови ефективної системи контролю в процесі реалізації інвестиційного проекту мають бути:

ü наявність чітких планів;

ü наявність реальної системи звітності;

ü наявність ефективної системи аналізу фактичних показників та тенденцій;

ü наявність ефективної системи реагування.

Плани мають бути змістовними; чітко структуризованими та фіксованими з тим, щоб забезпечити основу для контролю. Якщо плани поновлюються часто та без застосування процедур контролю за змінами, то контроль за проектом буде втрачений.

Звіти мають відображати стан проекту щодо вихідних планів на основі єдиних підходів та критеріїв. У результаті аналізу зібраних даних керівництво проекту мас визначити, чи відповідає поточна ситуація запланованій, а якщо ні, то вирахувати розмір наслідків відхилень. Спеціальні звіти мають використовуватися для передбачення тенденцій у вартісних та часових оцінках робіт проекту. У найпростішому випадку передбачення можуть вказувати на збільшення вартості проекту, або на затримки по строкам. Завершальним етапом процесу контролю за проектом є дії, які приймаються керівництвом та направляються на переборення відхилень у процесі робіт проекту. Ці дії можуть бути направлені на виправлення виявлених недоліків та переборення негативних тенденцій у рамках проекту.

У рамках функцій контролю та оперативного управління реалізацією проекту вирішуються завдання вимірювання, прогнозування та оцінки оперативної ситуації, що склалася, за досягнутими результатами, витратами часу, ресурсів та фінансів, аналізу та усунення причин відхилення від розробленого плану та корекція плану. Отже, при управлінні проектом контролюються три основні кількісні характеристики такі, як час, обсяг робіт та вартість. Крім того, керівництво відповідає за управління змістом робіт, якістю та організаційною структурою.

Механізм проведення постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій називають моніторингом інвестиційних проектів. Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від його імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник відповідно до договору консорціуму.

Побудова системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту має базуватися за такими принципами:

1. Вибір для спостереження найбільш важливих напрямів реалізації інвестиційного проекту. Реалізація цього принципу базується на тому, що, насамперед, спостереження має відбуватися за реалізацією календарного плану та бюджету проекту за окремими розділами.

2. Побудова системи інформаційних (звітних) показників з кожного напряму реалізації інвестиційного проекту. Така система показників має ґрунтуватися на даних оперативного бухгалтерського обліку та статистичної звітності. Ця система відображає хід реалізації календарного плану проекту за обсягами та найбільш важливими структурними показниками, виконання бюджету за обсягом та структурою витрат та інше.

3. Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників за кожним напряму реалізації проекту. Система оціночних показників будується, виходячи з мети моніторингу окремих напрямів діяльності інвестиційного проекту, та базується на привабливості для цього інформативних (звітних) показників. У розрізі кожного з напрямів формується конкретний перелік найбільш важливих оціночних показників.

4. Встановлення періодичності формування звітної бази даних (інформаційних та аналітичних показників). Така періодичність визначається, виходячи з періодичності календарного плану та бюджету реалізації інвестиційного проекту. З урахуванням цієї періодичності розрізняють оперативні (тижневі або декадні) зведення, місячний чи квартальний звіт.

5. Аналіз основних причин, які призвели до відхилення фактичних результатів від передбачених. У процесі такого аналізу розрізняють ті показники, за якими спостерігаються "критичні відхилення" від календарного плану та бюджету.

6. Виявлення резервів та можливостей нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту. У процесі реалізації цього принципу резерви розглядаються у розрізі окремих функціональних блоків з вивченням можливостей замовника та підрядника з нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту.

7. Обґрунтування пропозицій зі зміни календарного плану та бюджету інвестиційного проекту. Завершальним етапом моніторингу інвестиційних проектів є розробка обґрунтованих пропозицій щодо коригування календарного плану та бюджету проекту. У окремих випадках може бути обґрунтована пропозицію про "вихід" з інвестиційного проекту.

Отже, розроблена за цими принципами система моніторингу реалізації інвестиційного проекту має коригуватися при зміні інвестиційного середовища, напрямів інвестиційної діяльності та інших факторів.

Основним напрямом моніторингу реалізації інвестиційного проекту є своєчасне виявлення відхилень від календарного плану та бюджету, які викликають зниження ефективності інвестиційної діяльності; аналіз причин, які призвели до цих відхилень, та розробка пропозицій з відповідного коригування окремих напрямів інвестиційної діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності.

Хід робіт, що підлягають виконанню відповідно до календарного плану, відстежується на основі збору та обробки інформації. При цьому цінним джерелом даних є звіти виконавців про хід виконання робіт. Збір та обробка інформації дозволяють не тільки оцінювати поточний стан справ, але і прогнозувати подальший хід робіт.

Для оцінки виконання календарного плану й окремих робіт отримує застосування цілий ряд методів.

Метод простого контролю (метод "0-100") дозволяє відстежувати тільки моменти завершення робіт. Незавершеній роботі, в якій би стадії вона не знаходилася, привласнюється оцінка 0 %, а завершений - 100 %, причому вважається, що робота виконана, тільки якщо досягнутий її кінцевий результат.

Метод детального контролю передбачає оцінку проміжних стадій виконання завдання. Наприклад, роботі привласнюється оцінка 50 %, якщо цілі досягнуті наполовину. Очевидно, що метод детального контролю складніше методу "0-100", оскільки вимагає від менеджера оцінки міри завершеності робіт, що знаходяться в процесі виконання. У більшості випадків тільки використання цих двох методів дає прийнятні результати.

Коли не можливо точно оцінити стан виконуваної роботи, застосовують модифіковані варіанти методу детального контролю, наприклад, метод "50/50", що пропонує оцінку міри завершеності роботи в той момент, коли на її виконання витрачено 50 % виділених коштів. Інша модифікація детального контролю - метод етапів - використовується, зазвичай, при аналізі робіт великої тривалості. Робота поділяється на ряд технологічних етапів, які визначають міру її завершеності.

Застосовуючи зазначені підходи, можна розробити інтегровану систему контролю, що забезпечує облік міри завершеності як окремих робіт, так і проекту загалом, у т. ч. розрахунок за виконані етапи.

Отримана таким чином інформація використовується для вироблення управлінських рішень щодо успішної реалізації інвестиційного проекту.

Залежно від функцій учасників реалізації інвестиційної діяльності моніторинг можна спеціалізувати за видами, а саме:

v загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їх імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник;

v технічний моніторинг, який крім інвестора та його представників, здійснюють звичайно генеральний проектувальник та інші проектувальники - у межах авторського нагляду. Технічний моніторинг проводиться з метою забезпечення відповідності об’ємно-планувальних та конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту, вимогам ДБН, Держстандарті в та технічних умов;

v фінансовий моніторинг, яким проводиться інвестором, замовником, фірмою-девелопером (за їх дорученням) а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівництво) за такими показниками, як загальний обсяг інвестицій за проектом, витрати на земельну ділянку, витрати на проектно-дослідницькі роботи, вартість будівельно-монтажних робіт (договірна ціна), контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов’язання; лізинг та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів тощо. Постійному нагляду підлягає річна програма завершення (продовження) інвестиційного процесу, відстежуються місячні планові та фактичні обсяги інвестицій, будівельно-монтажних робіт, витрати на обладнання. Аналізується рівень використання власного капіталу, залучених та запозичених коштів, виявляються відхилення, обґрунтовується необхідність мобілізації внутрішніх ресурсів та використання інших джерел фінансування. На цьому етапі в процесі фінансового моніторингу вже можна робити оцінку поточних показників ефективності інвестицій, розраховувати динамічну норму ефективності і порівнювати її з внутрішньою, визначати можливий очікуваний строк окупності інвестицій за умовами року експлуатації підприємства (черги), який підлягає фінансовому моніторингу;

v маркетинговий моніторинг, який проводиться з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів, і його здійснюють ті учасники, на яких покладені обов’язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будов.


Читайте також:

  1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
  2. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
  3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  4. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
  5. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
  6. Аналіз факторів і причин відхилень від плану введення виробничих потужностей і основних фондів
  7. Багатоаспектне класифікування об’єктів винаходу
  8. Вбудовування об’єктів
  9. Введення
  10. Введення
  11. Введення
  12. ВВЕДЕННЯ




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Кошторисна документація в інвестиційній сфері. | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.