• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основи фізіології праці.

Лекція 5. основи фізіології та гігієни праці та повітря робочої зони

Питання.

1. Основи фізіології праці.

2. Основи гігієни праці.

3. Загальні підходи до оцінки умов праці та забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

4. Мікроклімат робочої зони.

5. Повітря робочої зони.

6. Контроль та профілактика стану повітряного середовища на виробництві.

7. Вентиляція.

8. Штучна і місцева вентиляція.

Література.

2. Гандзюк М.П., Желібо Е.П. , Халімовський Л.О. Основи охорони праці: Підруч. Для студ вищих навч. закладів – К.: Каравела.–2005.

3. Жидецький В.І. Основи охорони праці.–Львів:Афіша.–2002.

4. Основи охорони праці : [підручник] / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний та ін. – К. : Основа, 2006. – 448. (див. електронний навчально-методичний комплекс з основ охорони праці).

Основи фізіології праці.Фізіологія праці – це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розро­бляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку.Праця людини є функціональним процесом, у якому використовуються фізіологічні та психологічні якості працівника. В процес праці залучаються всі органи й системи організму людини – мозок, м'язи, судини, серце, легені та ін. При цьому витрачається нервова та м'язова енергія. Отже, праця - це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Крім того, в процесі праці активізуються усі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення тощо.

У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, реалізує комунікативну функцію психіки, проявляє індивідуальні властивості поведінки у тих чи інших небезпечних ситуаціях.

Отже, праця - це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.

У процесі праці відбуваються два види навантажень людини : м'язові і нервові

М'язові навантаження, як правило, визначаються робочою позою, характером робочих рухів, напруженням фізіологічних функцій тих органів, які задіяні при виконанні робіт стоячи або сидячи. Динамічні навантаження зумовлені м'язовими навантаженнями при переміщенні у просторі тіла або його частин.

Нервові навантаженнязумовлені напругою уваги, пам'яті, сенсорного апарату, активізацією процесів мислення та емоційної сфери.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень праця умовно поділяється на фізичну,з перевагою м'язових навантажень, розумову,зперевагою навантажень на кору головного мозку, пов'язаних із вищими психічними функціями. Зміст праці характеризують співвідношення затрат м'язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі.

Фізична праця відрізняється великими витратами енергії, стомленням. При роботі м'язів підсилюється кровообіг, що прискорює постачання поживних речовин і кисню, видалення продуктів розпаду. Енергетичні витрати, визначаючі важкість фізичної праці, прийнято вимірювати в ккал/хв, ккал/година (Іккал = 4.2 кДж). Для різних процесів праці організму (м'язова діяльність, підтримка температури тіла та ін.) потрібна енергія — в середньому близько 2500 ккал на добу Джерелом її є енергія хімічних зв'язків молекул органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів), що надходять із їжею. Із підвищенням тяжкості фізичної праці збільшується частота серцевих скорочень: від 60 поштовхів за хвилину в стані спокою до 200 в стані інтенсивного фізичного навантаження. В останньому випадку в організмі виникає стан кисневої недостатності – гіпоксія. Помірна гіпоксія тренує організм, але за тривалої важко фізично праці гіпоксія стає вражаючим чинником.

У сфері матеріального виробництва працівники здійснюють трудову діяльність із переважною часткою фізичної праці. При виконанні робіт зі значною м'язовою напруженістю (вантажник, коваль, лісоруби, і ін.) енергетичні витрати в добу досягають 4000-6000 ккал. Добові витрати енергії для осіб, що виконують роботи середньої тяжкості (верстатники, сільськогосподарські робітники та іи.) – 2900-3700 ккал.

Критеріями навантаження на організм людини в процесі праці є важкість (тяжкість) праці та напруженість праці.

Важкість (тяжкість) праці - визначає ступінь залучення до роботи м'язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Фізична важкість для працівника визначається, як правило, робочим положенням, характером робочих рухів, ступенем напруження фізіологічних функцій, процесом зниження витривалості, завантаженістю робочого дня.

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності завдання; характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю навантаження; щільністю робочого дня.

Праця працівників невиробничої сфери характеризується тривалою багатого-динною (8 год і більше) працею в одноманітному напруженому положенні, малою руховою активністю при значних локальних динамічних навантаженнях. Робоче положення "сидячи" супроводжується статичним навантаженнямзначної кількості м'язів ніг, плечей, шиї та рук, що дуже втомлює. М'язи перебувають довгий час у скороченому стані і не розслабляються, що погіршує кровообіг. В результаті виникають больові відчуття в руках, шиї, верхній частині ніг, спині та плечових суглобах. Крім того, робота "сидячи" призводить до зниження м'язової активності – гіподинамії.За браком рухів відбувається зниженим споживання кисню тканинами організму, сповільнюється обмін речовин. Це сприяє розвитку атеросклерозу, зайвої ваги, дистрофії міокарда, хронічного головного болю, запаморочення, безсоння, роздратування. Помірними гімнастичними вправами можна викликати активізацію обміну речовин в організмі, посилити виділення отруйних продуктів життєдіяльності.

Неправильне положення тіла за партою у школі і за столом удома є другим за значущістю фактором ризику для школярів. На прохання до дітей розповісти, як вони сидять, відповіді бувають найнесподіванішими: навіть навколішки над книжкою.

Профілактичні огляди школярів, що пройшли влітку 2012 року у м. Полтаві визначили здоровими, тобто без жодних зауважень з боку спеціалістів, лише 12,5% дітей. Наступна група дітей, а це близько 56%, мають функціональні відхилення у стані здоров'я, але в них є всі шанси стати абсолютно здоровими. Майже 30% школярів входять до так званої диспансерної групи – вони страждають на хронічні захворювання. 1,7% – це діти-інваліди

Структура виявленої патології така. Перше місце посідають захворювання кістково-м'язової системи – 30%. На другому місці (18%) – захворювання ока. На третьому – захворювання шлунково-кишкового тракту – 10%. Далі – ЛОР-захворювання (6%), решта патологій набирають по 3 – 4%. Буває, що діагноз не встановлений, але дитина скаржиться на головний біль. Найчастіше він виникає через напругу м'язів шиї: виникає спазм судин головного мозку. У цьому випадку потрібна гімнастика шийного відділу хребта. А вдома досить погладити дитину по шиї, плечах, запропонувати їй прийняти теплий душ.

Дуже важливий і режим дня.

Внаслідок надмірного динамічного навантаження на кістково-м'язовий апарат кистей рук виникають больові відчуття різної сили в суглобах та м'язах кистей рук; оніміння та уповільнена рухливість пальців; судоми м'язів кисті; ниючий біль в ділянці зап'ястя.

У результаті виникають локальні м'язові перенапруження, хронічні розтягнення м'язів травматичного характеру, що можуть викликати такі професійні захворювання як дисоціативні моторні розлади, захворювання периферійної нервової та кістково-м'язової систем.

Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини.У сфері управління, надання послуг, виробництва ідеологічної та науково-технічної продукції працівники здійснюють трудову діяльність із переважною часткою розумової праці. Під час розумової праці значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам'яті, навантаження на зоровий та слуховий аналізатори. Як правило, під час розумової праці важко вимкнути механізм переробки інформації навіть під час відпочинку; люди працюють не лише 8-12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина під час сну переробляє інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Розумова праця супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не свідчить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду праці виступає мозок. При інтенсивній інтелектуальній діяльності потреба мозку в енергії підвищується і становить 15-20% від загального об'єму енергії, яка витрачається в організмі. При читанні вголос витрати енергії підвищуються на 48%; при публічному виступі – на 94%; при роботі операторів обчислювальних машин - на 60-100%. Добові витрати енергії для осіб розумової праці (інженери, педагоги, лікарі й ін.) сягають 2500-2800 ккал.

Для розумової праці характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза – все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршення постачання мозку киснем, зростання потреби в глюкозі. При розумовій праці погіршується робота органів зору: стійкість ясного бачення, гострота зору, адаптаційна можливість ока.

Розумовій праці властивий найбільший ступінь зосередження уваги – в середньому у 5-10 разів вище, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. При розумовій праці мають місце зсуви в вегетативних функціях людини: підвищення кров'яного тиску, зміни електрокардіограми, вентиляції легень і вживання кисню, підвищення температури тіла.

Високий рівень нервово-психічного навантаження, знижує функціональну активність центральної нервової системи, призводить до розладів в її діяльності, розвитку втоми, перевтоми, стресу. Найбільшим фактором ризику у закладах освіти вважається психоемоційне навантаження всіх учасників навчально виховного процесу. Від цього знижується імунітет – і учні та вчителі починають хворіти. Учнів необхідно заохочувати за найменший успіх, допомагати обходити гострі конфлікти, не лаяти й не карати.

При надмірній розумовій і фізичній праці мають місце зсуви в вегетативних функціях людини: підвищення кров'яного тиску, зміни електрокардіограми, вентиляції легень і вживання кисню, підвищення температури тіла, що обумовлює появу особливого стану організму - втоми, що з часом може перетворитися на перевтому.

Втома.Організм людини може безхворобливо переносити вплив небезпечних та шкідливих чинників тільки доти, доки вони не перевищують оптимальних і допустимих рівнів та часу витривалості, що зумовлено функціональними можливостями людського організму. До небезпечних психофізіологічних та шкідливих виробничих чинників належать фізичні (статичні, динамічні та гіподинамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове, зорове, емоційне). При роботі в умовах фізичних та нервово-психічних перевантажень відбувається зниження працездатності, розвивається втомлення, яке суб'єктивно сприймається як втома.

Втома- це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм - єдине ціле, то межа між цими видами втоми умовна і нечітка.

Після закінчення розумової праці втома залишається довше, ніж після фізичної праці, однак навіть у стані перевтоми працівники здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму, умов виробничого середовища тощо. Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома- це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми. Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі.

Втома породжує у працівника стан, який призводить до помилок у роботі, небезпечних ситуацій і нещасних випадків. Статистика вказує, що кожному четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома.

Проявами перевтоми є головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання, як вегето-судинна дистонія, артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання.

Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками її розвитку.

Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров'яний тиск, частота пульсу, систолічний і хвилинний об'єм крові, зміни у складі крові.

Психічними показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу; погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних знань; сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення дратівливості, поява депресивних станів; порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни якості слуху, зору.

Характер втоми залежить від виду трудової діяльності тому, що функціональні зміни в організмі при втомі переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумовуза співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо.

Особливістю фізичної і розумової праці є те, що вона викликає напруження організму при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження роботи стає неможливим, і виконання її автоматично припиняється, а організм одразу переходить у фазу відновлення працездатності. Відновлення сил відбувається інтенсивно і у порівняно короткий період. Тому втому можна розглядати як сформоване в ході еволюції захисне пристосування організму до навантажень та стимулює відновлювальні процеси. Тому заходи по запобіганню втоми ні в якому разі не мають за мету ліквідувати це явище. Вони спрямовуються на віддалення в часі розвитку втоми, недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників, прискорення відновлення сил і працездатності. Залежно від важкості роботи, потрібен певний час на відпочинок.

Помірна розумова праця може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких меж між напруженням організму під час роботи і переходом у фазу відновлення сил. Втома при розумовій праці виявляється в нервовому напруженні, зниженні концентрації уваги і зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам'яті і логічного мислення, сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження впливає на серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а також на терморегуляцію організму та емоційні стани працівника.

Відновлювальні процеси після розумової праці відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці. Несприятливі порушення в організмі працівника часто не ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну втому, або перевтому та різні захворювання. Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумової праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.

Боротьба зі втомою, в першу чергу, зводиться до покращення санітарно-гігієнічних умов виробничого середовища (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне освітлення тощо). Особливу роль у запобіганні втомі працівників відіграють професійний відбір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці і відпочинку тощо. Для профілактики втоми працівників застосовуються специфічні методи, до яких можна віднести засоби відновлення функціонального стану зорового та опорно-рухового апарату, зменшення гіподинамії, підсилення мозкового кровообігу, оптимізацію розумової діяльності.

Дослідження фізіології праці показують, що для виконання тривалої фізичної роботи важливо вибирати середні величини темпу і навантажень, при цьому стомлення буде виникати пізніше. Також установлено, що при активному відпочинку (зміна роду діяльності) відновлення працездатності людини відбу­вається швидше, ніж при пасивному відпочинку.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
3. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
4. Алкоголізм і безпека праці.
5. Аналіз продуктивності праці.
6. Анатомо-фізіологічні основи статевого розвитку.
7. Атестація робочих місць з шкідливими і небезпечними умовами праці.
8. Безтарифні системи оплати праці.
9. Біологічні основи мислительної діяльності.
10. Біомеханічні основи шинування при пародонтозі.
11. Біохімічні основи розвитку витривалості
12. Біохімічні основи розвитку силових і швидкісних якостей

Переглядів: 6615