Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Біохімічні основи розвитку витривалості

Методи тренування, що застосовуються для розвитку витривалості, повинні мати вибірковий вплив на окремі біоенергетичні функції. Найбільш ефективними методами розвитку витривалості є метод тривалої безперервної вправи (рівномірної або перемінної), а також методи повторної та інтервальної вправи. Звичайно їх розділяють за спрямованістю на розвиток аеробного або анаеробного компонента витривалості.

У тренуванні, спрямованому на розвиток алактатного анаеробного компонента витривалості, частіше за все використовують методи повторної і інтервальної роботи. Основна мета такого роду тренування добитися максимального виснаження алактатних анаеробних резервів в працюючих м’язах і підвищити стійкість основних ферментів алактатної анаеробної системи (міозинової АТФ-ази і саркоплазматичною креатинфосфокінази) в умовах накопичення продуктів анаеробного розпаду (АДФ, Н3РО4, молочної кислоти). Вирішити цю задачу можливо тільки шляхом великого числа повторень короткочасних (тривалістю не більше за 10-15 с) вправ високої інтенсивності (90 95 % Wmax).

При використанні методу повторного тренування витривалості, коли застосовуються вправи максимальної потужності, паузи відпочинку між ними повинні забезпечувати досить повне відновлення резервів, що затрачуються при роботі, тобто повинні відповідати часу погашення швидкої фракції О2-боргу і складати не менше за 2,5-3 хв.

Розщеплення фосфатних макроергів (АТФ + КрФ) при виконанні вправ максимальної потужності приводить до різкого збільшення швидкості споживання О2 в перші секунди після роботи, коли здійснюється окислювальний ресинтез КрФ в працюючих м’язах. Найбільша швидкість цього процесу спостерігається на 1-й хвилині відновлення після завершення вправи. У цей період значно знижується швидкість виділення неметаболічного надлишку СО2.

Як тільки буде досягнута критична величина вичерпання запасів КрФ в працюючих м’язах, відразу ж знизиться максимальна потужність. Звичайно такий стан досягається до 8-10-му повторення вправи. Цю кількість повторень потрібно визнати оптимальним для даного методу тренування алактатного компонента витривалості.

На відміну від методу повторного тренування, де інтервали відпочинку не регламентуються, в інтервальному методі величина їх підбирається таким чином, щоб забезпечити найбільш виражений вплив на функцію, що тренується. Зміна цієї величини при повторному виконанні вправ максимальної потужності впливає на динаміку біохімічних зсувів в організмі.

При розвитку гліколітичного анаеробного компонента витривалості можуть використовуватися методи одноразової максимальної, повторної і інтервальної роботи. Характеристики вправи, що обираються повинні забезпечити максимальне посилення анаеробних гліколітичних перетворень в працюючих м’язах. Таким умовам відповідає виконання максимальних зусиль в інтервалі від 30 с до 2,5 хв.

Повторне виконання вправ гліколітичного анаеробного характеру через великі і інтервали відпочинку, що нерегламентуються дозволяє з кожним новим повторенням відтворювати тренувальний ефект, що програмується. Максимальне число повторень вправи в цьому випадку залежить від зниження запасів глікогену в працюючих м’язах і досягнення максимальних величин закиснення організму.

У тренуванні, спрямованому на розвиток аеробного компонента витривалості, використовуються методи одноразової безперервної, повторної і декілька варіантів інтервальної роботи. Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін при використанні методів одноразової безперервної і повторної роботи, загальна тривалість вправи повинна складати не менше 3 хв, достатню для досягання порогу анаеробного обміну, по ходу виконання вправи значно посилюється виділення “неметаболічного надлишку” CO2 і накопичення молочної кислоти в крові. Кваліфіковані спортсмени здатні виконувати такого роду безперервну роботу протягом 2,5-3 год.

Реакції аеробного механізму на безперервну тривалу роботу помітно збільшується при змінному режимі вправи. Причини цього легко зрозуміти при аналізі динаміки біохімічних змін при повторному виконанні вправ, які спричиняють максимальне збільшення аеробного метаболізму в м’язах. При кожному повторенні інтенсивної вправи, тривалість виконання якого перевищує період відпочинку, рівень споживання O2 швидко наростає на початку вправи, а потім підтримується максимальним аж до закінчення роботи. Загальна тривалість вправи повинна приблизно відповідати часу досягнення МПК, що звичайно становить 3-6 хв Повторення таких серій примушує організм постійно працювати в режимі перемикання, то впрацьовуватися (на початку виконання вправи), то відновлюючись (в паузах відпочинку). Так різкі перепади на рівні аеробного метаболізму служать стимулом для вдосконалення діяльності вегетативної системи. Тому як повторна, так і перемінна робота в даному режимі сприяє підвищенню аеробної потужності і ефективності.


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  6. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
  7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  8. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  11. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
  12. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Біохімічні основи розвитку силових і швидкісних якостей | Біохімічне обґрунтування принципів спортивного тренування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.