Процесуальне становище представника у цивільному процесі

Тому питання про визначення особи, яка має право представляти інтереси держави в цивільному обороті і здатна фактично виконати те, що зазначене в судовому рішенні, має велике значення. У цьому випадку особа, чиї права порушені, не може безпосередньо звернутися до держави і вимушена шукати уповноваженого представника (відповідний орган або особу), щоб пред'явити відповідні вимоги.

На представницький характер дій органів юридичних осіб вказує також п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК, який передбачає, що повноваження представників мають бути посвідчені довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Тобто керівник юридичної особи вважається, разом із представником за довіреністю, представником юридичної особи.

Однак визнання органу юридичної особи її представником теоретично невірне, оскільки неминуче призводить до висновку про відсутність повної процесуальної дієздатності у юридичних осіб. Органи юридичної особи є його частиною і не є самостійним суб'єктом права. Саме тому для участі органу юридичної особи у процесі довіреність не вимагається. Без своїх органів юридична особа не здатна була б діяти як суб'єкт права.

Крім того. ч. 1 ст. 29 ЦПК указує, то юридична особа наділяється повною дієздатністю, тобто здатністю своїми діями здійснювати права і виконувати обов'язки. Звідси випливає, що компетентний орган юридичної особи, яка бере участь у справі, не має самостійного процесуального становища, тому що його процесуальні дії — це дії самої юридичної особи.

Вважається, що деякі юридичні особи через свою організаційну структуру також не можуть безпосередньо вести свої справи в цивільному процесі, хоча і не позбавлені дієздатності — юридичні особи, очолювані колегіальними органами управління (правліннями, загальними збори членів, зборами уповноважених). Хоча сучасне процесуальне законодавство прямо не забороняє участь у процесі від імені юридичної особи його колегіального виконавчого органу, але зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК випливає, що від імені юридичної особи можуть виступати особи за довіреністю та її керівник (одноособовий орган). Про колегіальний орган юридичної особи не йдеться, а ч. З ст. 38 ЦПК передбачає, що юридичних осіб представляють їхні органи без вказівки на одноособові органи.

Участь у справі одного із членів колегіального органу варто розглядати як участь не юридичної особи, а його представника. Член колегіального органу юридичної особи сам по собі не може замінити цей орган у суді. Повноваження на ведення справи в суді він має не за посадою, а здобуває їх не інакше, як за рішенням колегіального органу.

Що стосується участі у процесі організацій, що не мають статусу юридичної особи, наприклад, органу опіки і піклування, то вони завжди виступають у процесі через представників.

Представництво від імені держави у цивільному процесі.

Держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства. Держава не може безпосередньо здійснювати в суді свої права, її інтереси потребують захисту представниками. Це можуть бути прокурор або інші органи державної влади та управління. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції.Так, у митних відносинах державу представляє представник митних органів, у податкових — податкових органів.

Іноді важко виявити відповідача у спорах про відшкодування шкоди, що виникла в результаті незаконних дій посадових осіб державних органів. Особливістю зобов'язання відшкодування за шкоду, заподіяну службовими особами державних органів, є те, що шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, а не особою, дії чи бездіяльність якої призвели до настання шкоди у юридичної чи фізичної особи.

Коли держава виявляється на місці особи, що має відшкодовувати шкоду, вона вимушена виступати "проти себе". Заходи примусу повинні бути застосовані не щодо держави, а спрямовані на конкретний державний орган або іншу особу, уповноважену виступати від її імені, що випливає з особливої форми представництва держави в цивільному обороті, множинності осіб, які виступають від її імені.

Слід відзначити, що при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків органи держави повинні діяти виключно в межах компетенції. Компетенцією є коло повноважень, а також напрями діяльності та функції конкретного органу державної влади які визначаються нормативно-правовим актом. Так, безпосередньо обслуговування державного бюджету здійснюється державним казначейством (ст. 48 Бюджетного кодексу України (БК), а загальна організація виконання державного бюджету покладається на Міністерство фінансів України.

Тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати представники відповідних фінансових органів, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо, однак законодавство чітких орієнтирів з цього питання не дає.

У зв'язку з відсутністю єдиного універсального відповідача, що виступає від імені держави, було б вірно закріпити в законодавчому порядку можливість пред'явлення позову безпосередньо до держави Україна, з подальшим обов'язком суду визначити належний орган або особу, до компетенції якої належить обов'язок виконання заявленої позивачем вимоги.

Допуск до процесу представника осіб, зазначених у ст. 38 ЦПК, це обов'язок, а не право суду в разі наявності належним чином оформлених повноважень, оскільки особи, яких представляють, мають конституційне право на правову допомогу та цивільне процесуальне право брати участь у процесі через представника.

Представник — це особа, наділена повноваженням здійснювати процесуальні дії в інтересах і від імені особи, яку представляють.

Процесуальним представником можуть бути фізичні та юридичні особи. Представник має бути дієздатним.

Процесуальне законодавство надає можливість широкому колу осіб виступати в цивільному процесі як представники (на відміну від законодавства багатьох західних країн, наприклад, США, Англії та інших, де передбачається можливість здійснення договірного представництва виключно адвокатами). У більшості західних країн юристи, які надають правову допомогу, поділені на, адвокатів та юрисконсультів, консультантів, повірених (так званих юристів-підприємців). І лише адвокати мають право представляти інтереси своїх довірителів у судах.

Стаття 40 ЦПК визначає, що представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18 років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.

Однак це правило має виняток. Так, ч. 2 ст. 156 С К передбачає, що неповнолітні батьки, які досягли 14 років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини, а ч. 1 цієї статті урівнює повнолітніх та неповнолітніх батьків у правах та обов'язках та наголошує, що неповнолітні батьки можуть здійснювати їх самостійно. Крім того, представниками можуть бути неповнолітні особи, яким у порядку гл. З розділу IV ЦПК надано повну цивільну дієздатність. Названі винятки можна спростовувати, оскільки у ст. 40 ЦПК як умова можливості стати представником зазначається і дієздатність, і окремо вік.

При цьому треба наголосити, що особи (неповнолітні батьки) молодше 14 років за змістом С К не можуть бути представниками у суді (ст. 156), а особи, які отримали повну цивільну дієздатність, повинні бути не молодше 16 років, оскільки відповідно до ст. 242 ЦПК тільки після досягнення 16 років особа може звертатися до суду із заявою про надання їй повної дієздатності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Участь у справі разом із представником особи, яку представляють.	\|	Відповідно до цивільного процесуального законодавства не можуть виступати як представники в суді судді, слідчі та прокурори (ст. 41 ЦПК).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.