• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Транспортні договори.

Господарське право

Лекція № 10 Особливості правового регулювання окремим видів господарським договорів тагосподарсько-правова відповідальність

· Поняття і види транспортних договорів.

· Транспортне законодавство.

· Учасники договірних відносин у сфері транспорту.

· Договір перевезення вантажів.

· Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг.

Різновидом договорів за критерієм економічного змісту та пра­вових ознак є транспортні договори.

Транспорт - одна з найважливіших галузей економіки, покли­кана задовольняти потреби населення та учасників господарського життя у перевезеннях та пов'язаних з ними послуг.

Єдину транспортну систему України становлять:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

шляхи сполучення загального користування.

За своїм значенням та широким використанням провідне місце в транспортній системі Україні належить транспорту загального користування. Він являє собою складну господарську систему, до якої входять:

органи, що забезпечують організацію певного виду транспорту;

шляхи сполучення;

транспортні підприємства;

спеціалізовані господарські організації, що забезпечують функціонування транспорту (машинобудівні, ремонтні, конструк­торські тощо).

Функціонування єдиної транспортної системи та її складових значною мірою забезпечується через транспортні договори.

Транспортні договори - це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів надання інших транспортних послуг учасникам господарських відно­син. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов 'язковоі участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуаль­них підприємців, які спеціалізуються на перевезеннях.

Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

А) за видом транспорту, який використовується для надання транспортних послуг на: транспортні договори на залізничному транспорті; транспортні договори на морському транспорті; транс­портні договори на внутрішньому водному транспорті; транспорт­ні договори; на повітряному транспорті; транспортні договори на автомобільному транспорті; транспортні договори на трубопровід­ному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні дого­вори на космічному транспорті (у ч. З ст. 306 ГК України зазнача­ється космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох ви­дів транспорту (в т. ч. змішані перевезення);

Б) за ознакою домінування в договорі організаційних чи майно­вих елементів на: (1) організаційні (забезпечують організацію пе­ревезень та надання інших транспортних послуг) та (2) договори про надання транспортних послуг;

В) за характером транспортних послуг, надання яких перед­бачається договором, на: (а) договори перевезення вантажів або організованих груп пасажирів, якщо договір укладається, напри­клад, туристичною фірмою; (б) договори про надання інших транс­портних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямо­вані на узгодження обсягів перевезень та забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові заса­ди перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпе­чення його ефективності (ст. 6 Закону України «Про транспорт»). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови переве­зень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, за­конами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транс­портування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправ­ників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладаєть­ся між перевізником та вантажовідправником (власником чи воло­дільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу -передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В до­говорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва «довгостроковий договір» застосовується на залізничному та морському транспорті) — ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких догово­рах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопото­ків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до орга­нізаційних транспортних договорів укладаються договори про на­дання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай на п'ять років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змі­шаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транс­порту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обо­в'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак, будь-яка із заін­тересованих сторін може звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже, вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договори про надання транспортних послуг досить різноманіт­ні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними (відомими) є договори:

перевезення вантажів;

транспортного експедирування;

на подачу і прибирання вагонів;

на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

буксирування;

чартеру (фрахтування);

каботажу

та ін.

8.4.2. Транспортне законодавство

Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Госпо­дарським кодексом України (гл. 32 «Правове регулювання переве­зення вантажів», статті 306-316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - гла­ва 65), а також актами спеціального транспортного законодавства.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення гос­подарської діяльності на транспорті. До системи цього законодав­ства входять:

- транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;

закони України: «Про транспорт» від 10 листопада 1994 p.; «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.; «Про заліз­ничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; «Про функціонування єди­ної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовт­ня 1998 р.; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. від 05.02.2004 р. «Про Державну спеціальну службу транспорту»;

акти уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, Статут автомобільного транспорту УРСР, Статут залізниць України);

відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень ван­тажів автомобільним транспортом в Україні, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363;
Положення про порядок підготовки та надання інформації про ва­нтаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін.

Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень та листів Вищим гос­подарським судом (його Президією), в т. ч.:

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»;

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею»;

Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць».

8.4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту

Участь у договірних відносинах у сфері транспорту беруть різ­ні категорії осіб, які мають необхідний для цього обсяг право-суб'єктності.

Учасників договірних відносин у сфері транспорту умовно можна поділити на дві категорії: (1) безпосередні учасники (як сторони відповідних договорів); (2) опосередковані учасники (здійснюють регулювання договірних відносин, координацію дій безпосередніх учасників договірних відносин).

Безпосередніми учасниками договірних відносин у сфері транспорту є транспортні підприємства (індивідуальні підприємці, що здійснюють перевезення) та суб'єкти господарювання, інші учас­ники господарських відносин, на користь та/або на замовлення яких надаються відповідні транспортні послуги.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», перевезення вантажів, надання інших транспорт­них послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюється залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобіль­ними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами. В ч. З ст. 306 ГК України згадується, крім вищезазначених організацій, космічний, трубо­провідний транспорти та інші види транспорту.

Транспортні організації (індивідуальні підприємці - у випад­ках, не заборонених законом) повинні мати відповідні ліцензії на здійснення перевезень відповідним видом транспорту, порядок отримання яких регулюється Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Опосередкованими учасниками транспортно-договірних відно­син є органи державної виконавчої влади, що забезпечують реалі­зацію державної політики у галузі транспорту. До складу системи цих органів входять:

- Міністерство транспорту України (Мінтранс) як головний (провідний) орган цієї системи;

- підпорядковані Мінтрансу: Державна адміністрація залізнич­ного транспорту України (Укрзалізниця), Державний департамент авіаційного транспорту, Державний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транс­порту, Державна спеціальна служба транспорту.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту Ук­раїни (затверджено Указом Президента від 11 травня 2000 р.) ос­новними завданнями Мінтрансу України є:

• державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплав­ства та забезпечення реалізації державної політики у сфері транспорту;

• організація безпечної роботи транспортного комплексу і до­ рожнього господарства України;

• забезпечення взаємодії та координації роботи основних видів транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи;

• створення рівних умов для розвитку господарської діяльнос­ті підприємств транспорту всіх форм власності;

• створення умов для інтеграції транспортного комплексу і дорожнього господарства України до європейської та світової транспортної системи.

Відповідно до покладених завдань Мінтранс України:

- здійснює державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також коорди­націю роботи підприємств та організацій цих видів транспорту та дорожнього господарства;

- здійснює нагляд за додержанням вищезгаданими підприєм­ствами та організаціями всіх форм власності (за деякими винятками) вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судно­
плавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

- затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, визна­чених законодавством, організовує, координує та контролює здійс­нення сертифікації в галузі;

- забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцен­зування окремих видів господарської діяльності;

- організовує розроблення проектів нормативно-правових ак­тів з питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно-гідро­
графічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

- здійснює загальне керівництво проведенням державної реєст­рації морських суден, цивільних повітряних суден, дипломування спеціалістів морського флоту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;

- здійснює інші повноваження, визначені вищезгаданим По­ложенням, та виконує інші функції, що випливають з покладених на нього (Мінтранс) завдань.

8.4.4. Договір на перевезення вантажів

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (ванта­жовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваже­ній на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встано­влену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські догово­ри, в письмовій формі, до якої пред'являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транс­портної накладної (коносамента або іншого документа, встановлено­го транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних докумен­тів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник та відправник, проте участь у ви­конанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа, визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, однак повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним та двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, айв наявності інших специфічних ознак. Насамперед, це особливий суб'єктний склад — однієї із сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до ст. 6 цього Закону перевезення ванта­жів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх стату­тами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг вироб­ничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг становить зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспо­рту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну право-суб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності ви­даються Міністерством транспорту України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень ре­гулюються:

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобіль­ним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету
України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міні­стерством транспорту України 16.01.2001 №6/18;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльнос­ті з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету Укра­
їни з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністер­ством транспорту України 07.12.2001 № 1010/6201;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльнос­ті з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими Наказом Державного ко­
мітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 30.01.2002 № 11/50;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльнос­ті щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів заліз­ничним транспортом, затвердженими Наказом Державного коміте­ту України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 08.06.2001 № 85/363;

- Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробу­вання, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її
складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими Наказом Держав­ного комітету України з питань регуляторної політики та підпри­
ємництва, Національного космічного агентства України 19.12.2000 №79/215;

- іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можли­ве й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцен­зії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транспортних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що повязано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні ви­моги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

- повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт госпо­дарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних переве­зень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень;

- перевізниками на залізничному транспорті вантажів є заліз­ниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транс­порту і які, при централізованому управлінні, здійснюють пере­везення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 p.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна,
Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

- вантажним перевізником на морському та внутрішньому вод­ному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійс­нює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськи­ми або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

- вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивіду­альний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійс­нює експлуатацію власних та/або орендованих транспортних засо­бів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє ван­таж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж на­лежить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змі­шаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті від­правлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі ван­тажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відносинах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, по­ставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач ванта­жу, договір на перевезення вантажу є договором на користь тре­тьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати ви­дачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних видів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) по­діляються на такі різновиди:

• договори перевезення генеральних вантажів;

• договори перевезення навалочних вантажів;

• договори перевезення небезпечних вантажів;

• договори на ліхтерні перевезення;

• договори перевезення контейнерів.

Кодекс торгового мореплавства України (статті 131, 132) розріз­няє такі види договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі):

• договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

• договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універ­сальні (притаманні перевезенням будь-яким видом транспорту) та специфічні (характерні для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським кодексом та Цивільним кодексом України, а специфічні - транспортними кодек­сами (статутами) чи на їх підставі - договором.

Умовами договору перевезень є:

- предмет договор - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під заван­таження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК Украї­ни), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк при­значений для перевезення вантаж в належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). При порушенні однією із сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для перевезення вантажу; надання відправником ван­тажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимо­гам, а також у разі відсутності або неналежного маркування ван­тажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зо­бов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для пе­ревезення транспортного засобу);

- умови перевезення вантажу зазвичай є специфічними (пе­редбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх під­ставі - договором); зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого (згаданими правовими документа­ми) порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержу­вача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'я­заний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

- провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за по­годженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодав­ства; перевезення вантажу транспортом загального користування
зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Роботи чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) ван­тажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домов­леністю сторін;

- завантаження та вивантажування вантажу (ст. 918 ЦК Украї­ни) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до до­мовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними ко­
дексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторо­нами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ІНКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки
завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття ванта­жу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

- строки доставки вантажу - передбачаються в договорі за до­мовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодав­ства (в т. ч. транспортними статутами та кодексами); якщо догово­ром, актами законодавства не встановлені строки доставки, то ван­таж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

- відповідальність за порушення сторонами договірних зобо­в'язань:

- відшкодування збитків (статті 224—229 ГК України, статті 923,924 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визнача­ється за правилами ч. З ст. 314:

(а) у разі втрати або нестачі вантажу -
у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу);
(б) у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість;

(в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності,- у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

- штрафні санкції, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК Украї­ни, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу(встановлена за домовленістю сторін);

- оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення тпровізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для пере­везення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що по­дається у невідповідній тарі/упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - частини 1 і 3 ст. 917 ЦК України; відмова вантажо­одержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час пе­ревезення або втратив свою якість - частини 4 ст. 314 ГК України.

Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

• обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. 1 ст. 925 ЦК;

• строки пред'явлення претензій: за загальним правилом —протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій —протягом сорока п'яти днів;

• строки для відповіді перевізником на претензію вантажові­дправника: за загальним правилом - протягом трьох місяців; що­до претензій з перевезення у прямому змішаному сполученні -протягом шести місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії протягом сорока п'яти днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень — протягом строків, вста­новлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними
договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України;

• строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (за­гальне правило) - протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення

перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позо­вів, що випливають з перевезення, - протягом шести місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів,-протягом строків, встановлених транспортними кодексами/стату­тами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів пе­ревезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Госпо­дарського кодексу України (статті 313-314).

Згідно із ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транс­порту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними ста­тутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту — статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць залізниця відшкодовує фак­тичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраче­ного вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю,- у розмірі оголошеної вартос­ті, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійс-^НУ>- У розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження -у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправ­ником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і кон­тейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави зві­льнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом заліз­ниць передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у разі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспро­можність відправника; виконання плану перевезень власними (при­ватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незаванта-ження відправником вагонів, поданих йому у меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошко­дження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непо-шкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Пра­вилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкри­тому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися вна­слідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, та в інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена відпові­дальність вантажовідправників та вантажоодержувачів за неналеж­не виконання договорів перевезення вантажів. Так, відповідно до ст. 118 Статуту залізниць, за пред'явлення вантажу, який заборо­нено до перевезень або який потребує під час перевезення особли­вих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його на­йменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залі­зниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантажен­ня засобами відправника або одержувача на станції відправник, оде­ржувач несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують заліз­ниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, пе­ревантаження, неправильного навантаження, застосування неякіс­ної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відпові­дальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Госпо­дарським (ст. 315) та Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних кодексів (статутів). Так, відповідно до статтей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства, претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення ван­тажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійсню­валось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. Пе­ревізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні,-протягом шести місяців. З дня заявления перевізникові претензії збі­гання терміну позовної давності припиняється до одержання відпові­ді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Відповідно до статей 165, 166 Статуту автомобільного транс­порту Української РСР, претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену пре­тензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

а) протягом трьох місяців - за претензіями, що виникли з пере­везень в автомобільному сполученні;

б) протягом шести місяців - за претензіями, що виникли з пере­везень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємодії з ін­шими видами транспорту автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень);

в) протягом 45 днів - за претензіями про сплату штрафів.
Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України..
Своєрідним транспортним договором, що застосовується на

морському транспорті, є букінговий договір, що забезпечує переве­зення вантажу (власне, є різновидом договору морського перевезен­ня). З договором морського перевезення букінговий договір поєднує предмет - надання послуг щодо перевезення вантажу, проте він має низку кваліфікуючих ознак, що дозволяють його виділити в окре­мий різновид договору морського перевезення, а саме:

- договір морського перевезення є реальним (договірні зобо­в'язання перевізника виникають з моменту надання вантажу для перевезення), а букінговий договір - консенсуальним (договірні зобов'язання виникають з моменту укладення договору);

- якщо договір морського перевезення є тристороннім (ванта­жовідправник, перевізник, вантоодержувач), то букінговий договір -двостороннім (за участю відправника або його агента та перевізника);

- особливості процедури укладення та форми букінг-договору(відправник направляє запит перевізникові про можливість відправ­ки визначеного вантажу на судні перевізника; згода перевізника на здійснення перевезення оформляється у вигляді спеціального до­кумента - букінг-ноти, в якій зазначається усі істотні умови договору, хоча укладення договору може здійснюватися шляхом обмі­ну листами, факсограмами тощо);

- застосування букінгового договору зумовлено специфікою мореплавства, зокрема лінійним мореплавством (за заздалегідь ви­значеним маршрутам відповідно до затвердженого транспортною
організацією графіка).

Особливості має перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні (ст. 312 ГК України, ст. 913 ЦК України). За цим дого­вором перевезення здійснюється від вантажовідправника до ван­тажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиними перевізним документом. До цих договорів застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів перевезення вантажу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами. Відносини між перевізниками під час перевезення ван­тажу у прямому змішаному сполученні регулюються вузловими угодами, порядок укладення яких встановлюється транспортними кодексами та статутами.

Різновидом транспортного договору, що поєднує в собі і пере­везення, і оренду транспортного засобу (його частини), є договір чартеру (фрахтування), відповідно до якого одна сторона (фрахтів­ник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспорт­них засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів (груп туристів, наприклад), пошти або з іншою метою, що не суперечить законодавству (ст. 912 ЦК України). Цей договір найчастіше застосовується на морському та внутрішньому водно­му транспорті і є комплексним (містить елементи перевезення та оренди транспортного засобу).

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає вищезгаданої умови;

3) інші письмові докази.

Договір фрахтування може бути різних типів залежно від пред­мета договору, хоча усталеною точкою зору щодо природи цього договору (віддзеркалена у вищезгаданих положеннях ГК та ЦК України) є ототожнення його з договором перевезення, щоправда, з наявністю другорядних кваліфікуючих ознак. Проте договори фрахтування можуть відрізнятися за комплексом ознак (предметом договору, його спрямованістю, видом документа, що підтверджує його укладення). Так, розрізняють:

- договір фрахтування судна/чартеру (є власне договором пе­ревезення, оскільки передбачає обов'язок фрахтувальника подати фрахтівнику вантаж для перевезення, а фрахтівник зобов'язується перевезти його на зафрахтованому судні);

- договір фрахтування судна на умовах тайм-чартеру (в цьому випадку перевезення вантажу є не предметом, а метою договору; перевізником вантажу в даному випадку виступає не фрахтівник, а фрахтувальник, відносини якого з відправником та одержувачем вантажу мають оформлятися договором перевезення; відтак, дого­вір фрахтування на умовах тайм-чартеру містить переважно озна­ки оренди транспортного засобу, що має використовуватися з пев­ною метою і з дотриманням певних правил, встановлених на мор­ському транспорті).

Чартер (фрахтування) застосовується і при повітряних переве­зеннях вантажів. Відповідно до ст. 61 Повітряного кодексу за до­говором чартера фрахтівник зобов'язується надати фрахтувальни­кові за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

8.4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг

Крім договорів перевезення, на транспорті використовуються договори про надання інших видів транспортних послуг або ком­плексу послуг (в т. Ч. з використанням перевезень). Найчастіше такі договори є обслуговуючими перевезення.

У цій групі договорів (про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг) чимало різновидів, що віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту, проте є і універсальні. До

останніх належить договір транспортного експедирування (ст. 316 ГК України, статті 929-935 ЦК України). За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначе­них договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Плата за виконання експедитором послуг експедирування встановлюєть­ся за домовленістю сторін (загальне правило), а у визначених за­конодавством випадках - з використанням державних або комуна­льних цін (ч. 2 ст. 316; гл. 21 ГК України); якщо розмір плати не встановлений - клієнт повинен виплатити експедиторові розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Форма договору - письмова (зазвичай повна — шляхом підпи­сання сторонами єдиного документа); крім того, клієнт зобов'я­заний видати експедитора довіреність (якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків), надати інші документи та інфор­мацію про властивості вантажу, умови його перевезення тощо (тобто всю інформацію, необхідну для виконання експедитором встановлених договором обов'язків) - ч. 1 ст. 933 ЦК України.

Факультативні (необов'язкові) умови договору транспортного експедирування щодо покладення на експедитора таких обов 'язків:

- організації перевезення вантажу транспортом і за маршрутом,вибраним експедитором або клієнтом;

- укладання від свого імені або від імені клієнта договору/до­говорів перевезення вантажу;

- забезпечення відправки і одержання вантажів, а також інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням;

- надання додаткових послуг, необхідних для доставки ванта­жу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта,
зберігання вантажу до його одержання в пункту призначення, одер­жання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо);

- можливість залучення до виконання своїх обов'язків інших осіб (проте перед клієнтом відповідатиме експедитор).

Відповідальність за договором транспортного експедирування: Експедитора: за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків (прострочення виконання щодо організації чи забезпе­чення доставки; втрата чи пошкодження наданого для експедиру­вання майна та ін.); клієнта - за порушення строків сплати послуг клієнта, за ненадання чи порушення строків надання експедиторо­ві необхідних для експедирування документів та інформації.

Форми відповідальності: відшкодування збитків; сплата не­устойки (пені, штрафу); оперативно-господарські санкції (відкла­дання експедитором виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інфор­мації в повному обсязі - ч. З ст. 933 ЦК України).

На залізничному транспорті використовуються різноманітні договори, спрямованих на обслуговування перевезень вантажів. Найбільш поширеними серед них є два взаємопов'язаних договори: договір на експлуатацію залізничної колії та договір на подання та прибирання вагонів, використання яких зумовлено специфікою залізничного транспорту.

Так, до складу залізничного транспорту входять залізничний транспорт загального користування та залізничні під'їзні колії, пра­вовий режим яких та правова регламентація відносин між залізницею та власниками під'їзних колій (зазвичай перебувають на балансі підприємств, що їх експлуатують) передбачена Законом України «Про залізничний транспорт» (ст. 21), Статутом залізниць України (розділ 4) та Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій. І. В. Булгакова на підставі аналізу згаданих нормативно-правових актів виділяє низку ознак залізничних під'їзних колій (їх з'єднаність із загальною мережею залізниць безперервною рейсовою колією; їх належність різним підприємствам, організаціям, установам, неза­лежно від форми власності, та індивідуальним підприємцям; цільова призначеність — транспортне обслуговування одного або кількох суб'єктів у взаємодії із залізничним транспортом загального корис­тування) та пропонує таке визначення цього договору: «Відповідно до договору експлуатації залізничної колії залізниця зобов'язується подавати під навантаження і вивантаження вагони до межі під'їзної колії у встановленому сторонами порядку, а володілець залізничної колії зобов'язується приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, здійснювати подальший рух вагонів власними або орендованими локомотивами, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати заліз­ниці обумовлену договором плату».¹

Сторонами цього договору є: з одного боку,- залізниця або уповноважена начальником залізниці організація (ст. 77 Статуту залізниць України), а з другого,- законний володілець залізничної під'їзної колії (її власник, орендар, користувач, їх контрагенти), який має власні або орендовані локомотиви.

Забезпечення перевезень залізничним транспортом з викорис­танням залізничних під'їзних колій, як правило, передбачає укла­дення між вищезгаданими сторонами (залізницею та законним воло­дільцем під'їзних колій) іншого різновиду транспортного договору обслуговуючого характеру - договору про подачу та прибирання вагонів. Відповідно до цього договору залізниця зобов'язується подавати під навантаження та вивантаження вагони безпосередньо на під'їзну колію і розставляти їх на місцях навантаження і виван­таження у встановленому сторонами порядку, а володілець - при­ймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату.¹

У разі невиконання (неналежного виконання) сторонами зазна­чених видів договорів встановлюється відповідальність:

залізниці перед власниками/володільцями під'їзних колій, ван­тажовідправниками та вантажоодержувачами за:

а) порушення узгоджених обсягів подачі вагонів;

б) за подачу неочищених вагонів;

власника колії, законного володільця, орендаря, користувача, їх контрагентів, вантажовідправників та вантажоодержувачів перед залізницею за:

а) пошкодження вагонів і контейнерів на під'їзних коліях;

б) заповернення залізниці неочищених вагонів.

Читайте також:

1. Бойові дії 1618-1652 рр. Зборівський та Білоцерківський договори.
2. Вікові особливості системи кровотворення (фізико-хімічні, транспортні, захисні, особливості зсідання).
3. Воєнні дії під керівництвом Б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу 1648-1653рр.Зборісвький та Білоцерківський договори.
4. Воєнні дії під керівництвом Б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу 1648-1653рр.Зборісвький та Білоцерківський договори.
5. Електрон-транспортні процеси у анаеробних бактерій
6. Ліквідація гетьманату.І.Виговський.Переяславський и Чуднівський договори.
7. Ліцензійні договори.
8. Міжнародні транспортні угоди
9. Одним із важливіших засобів залучення іноземних інвестицій є концесійні договори.
10. Платники, об'єкт оподаткування. Транспортні засоби, що не є об'єктом оподаткування
11. Пневмовакуумні та пневматичні транспортні установки.
12. Правоздатність укладати договори. Сторони в договорах.

Переглядів: 2964