• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Договір позички (безоплатного користування майном).

Згідно ст. 827 ЦК України під договором позички розуміється договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички є безоплатним договором. ЦКУ чітко зазначає, що користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (ч.2 ст. 827). Безоплатність знаходить своє відбиття в розподілу обов’язків між сторонами й в обсягу відповідальності позичкодавця. У даному випадку мова може йти тільки про обмежену відповідальність: позичкодавець відшкодовує лише понесену користувачем реальну шкоду, але не відшкодовує упущену вигоду, й відповідає не за будь-яку вину, а тільки за умисел або грубу необережність. Це випливає з того, що позичкодавець не отримує для себе ніяких зисків з укладення договору, і тому на нього не можна покладати більшу відповідальність – об’єм прав і обов’язків у контрагентів надто нееквівалентний.

Залежно від порядку укладання правочину договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним. В нормі щодо визначення цього договору закріплена юридична формула, згідно якої позичкодавець „передає або зобов’язується передати” певну річ. Таким чином, якщо одна сторона передає іншій стороні визначену річ в користування, тобто момент передачі й означає момент укладання договору, він є реальним. А якщо позичкодавець буде зобов’язаний передати річ в майбутньому, після укладення договору, – консенсуальний.

Не дивлячись не безоплатну природу договору позички, він все ж таки є взаємним. Якщо розглядуваний нами договір є консенсуальним, синалагматичний характер відносин проявляється в повному обсязі, оскільки обов’язку позичкодавця передати річ протиставляється обов’язок користувача її повернути. Взаємним є й реальний договір позички, оскільки на позичкодавцеві лежить обов’язок попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна користувача чи інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (застосовуємо ч.2 ст.767 ЦКУ, оскільки до договору позички згідно ст. 827 ЦКУ застосовуються норми договору найму).

Елементи договору позички.

Мета договору позички. Одним із важливих елементів договору є мета його укладення. Як матеріальна підстава укладання договору, вона впливає на юридичний характер і зміст цього договору. Мета оформлюється в конкретну правову форму, реалізується через договірну конструкцію і являє собою майбутній результат, який вбачають сторони, загальну мету, природу, в межах якої формується волевиявлення контрагентів, а не той результат, якого вони досягнуть у кінцевому підсумку. Значущість мети договору важко переоцінити. Саме у правовій меті договору певного виду закладається потенційний напрямок дій сторін. При цьому її безпосередній зміст складає спрямованість на правові наслідки, які настануть при належному виконанні договірних обов’язків. Правова мета є підставою для виокремлення договору в самостійний договірний вид – визначений у нормах Особливої частини ЦКУ цивільно-правовий засіб урегулювання відповідних дій з об’єктами цивільних правовідносин. Тобто правове явище, яке відбиває цільове призначення договірного виду і служить підставою для диференціації договорів на види. Саме від мети договору, що відображає його сутність, залежатимуть й інші його визначальні риси. Мета договору позички полягає в передачі майна у тимчасове безоплатне користування.

Специфікою договору є те, що позичкодавець або знаходиться у тісних особистих відносинах з користувачем, або вступає в правовідносини позички, виходячи з соціально корисних цілей. В будь-якому разі кредитор не отримує ніякої користі з укладання договору, а має інший, нематеріальний інтерес, який знаходиться поза договором.

Предмет.В главі 60 ЦКУ, де містяться норми, які регламентують договір позички, стаття про визначення предмету договору відсутня. Але існує ч. 3 ст. 827, що відсилає нас до положень глави 58 ЦКУ, де йдеться про договори найму. Отже, якщо на договір позички поширюються положення найму, ми робимо висновок, що предметом договору безоплатного користування майном (позички) відповідно до ст. 760 ЦКУ є річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Таким чином, предмет розглядуваного договору повинен відповідати таким ознакам:

1. річ має бути визначеною індивідуальними знаками;

2. річ має бути неспоживчою.

Значення першої ознаки полягає в тому, щоб повернути позичкодавцеві ту ж саму річ, а не таку ж саму. А це можна з’ясувати тільки тоді, коли річ індивідуально визначена.

Друга ознака так само спрямована, з одного боку, на повернення само тієї речі, а з іншого, – на те, що річ має бути в такому ж стані, як і до передачі в позичку.

Форма договору. На відміну від ЦК Російської Федерації, де форма договору безоплатного користування майном визначається за загальним правилом про форму угод, ЦК України чітко встановлює форму договору позички. Так, в статті 828 зазначено, що:

1. Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно.

2. Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі.

3. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком до одного року укладається у письмовій формі, строком на один рік і більше – підлягає нотаріальному посвідченню.

4. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторони.Виходячи із ст. 829 річ може бути передана за договором позички як власником, так й іншою уповноваженою на те особою, наприклад, управителем майна, комісіонером тощо. Ніяких обмежень щодо правового статусу осіб позичкодавця й користувача немає. В кодексі чітко вказано, що позичкодавцем може бути фізична або юридична особа (ч.1 ст.829). Про користувача такої чіткої регламентації не дається, але розуміється, що користувач як особа, яка отримує майно в безоплатне користування, може бути фізичною особою, юридичною особою, а також державою в особі її органів чи юридичних утворень. Єдине виключення з можливостей укладати договір позички становить заборона юридичній особі, яка здійснює підприємницьку діяльність, передавати речі у безоплатне користування особі, що є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ч.2 ст. 829 ЦКУ). В такому випадку укладений договір відповідно до ч.2 ст. 215 ЦКУ є нікчемним.

Зміст договору позички становлять умови, які закріплюють права і обов’язки сторін.

Кодексом закріплене тільки єдине право позичкодавця: право на відчуження речі, яка передана ним у користування. При цьому до набувача речі переходять права та обов'язки позичкодавця (ст. 832 ЦКУ). Права нового власника речі обтяжені правами користувача за договором позички, тому новий власник вправі вимагати розірвання договору тільки на підставі ч. 2 ст. 834 (у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена) або частиною 3 тієї же статті (особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку). Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Щодо обов’язків позичкодавця, то після аналізу норм, які закріплюють положення про договори найму та позички, можна виділити такі:

1. Позичкодавець повинен вжити всі залежні від нього заходи, щоб забезпечити користувачу належне користування річчю.

2. Попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна користувача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

3. Позичкодавець повинен попередити користувача про права третіх осіб на річ, що передана за договором позички.

4. За консенсуальним договором позички позичкодавець зобов’язаний передати користувачу річ в такому стані, що обумовлений умовами договору або призначенням речі.

5. Якщо існують приналежності та документи, які відносяться до речі, яка передається за договором позички, то позичкодавець зобов’язаний передати їх разом із річчю (виняток становлять лише випадки, коли інше передбачено умовами договору). В разі, коли позичкодавець цього не виконав існують два варіанти розвитку правовідносин:

а) якщо без приналежностей та документів річ не може бути використана за призначенням або використовується з меншою ефективністю для користувача, останній вправі вимагати надання йому цих документів та приналежностей або розторгнення договору та відшкодування йому понесеної реальної шкоди (але не упущеної вигоди);

б) якщо без приналежностей та документів річ може використовуватися за призначенням, розторгнути договір позички не можна. Проте користувач вправі вимагати від позичкодавця передати йому документи та приналежності, що відносяться до речі, та (або) відшкодування понесеної ним шкоди.

В договорі позички основне зобов’язання – зобов’язання користувача. Воно виникає в будь-якому разі, як тільки річ отримана в користування і в сутності полягає в поверненні тої ж самої речі в тому ж самому стані.

Безоплатність договору тягне за собою таку його властивість як те, що користувач зобов’язаний цінити й берегти річ, передану йому позичкодавцем, ніж свою. І якщо в нього був вибір: врятувати цю річ або власну, і він обрав останню, на нього буде покладений ризик пошкодження або загибелі цієї речі.

Згідно ст. 833 ЦКУ користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. Він зобов'язаний: 1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; 3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Якщо в договорі не було вказівки про можливість передавати річ іншій особі, користувач не може здійснювати піднайм. Якщо вказівка існувала, то можлива передача не в оренду, а тільки в безоплатне користування, тому що не можна передати іншому більше прав, ніж маєш сам[1].

Якщо користувач виявив недоліки, які не були вказані позичкодавцем, але той про них знав чи міг знати, користувачу надається право вимагати: або розірвання договору й відшкодування реальної шкоди, або безоплатного усунення недоліків поклажедавцем, або відшкодування своїх витрат на усунення недоліків речі, якщо користувач був вимушений терміново поліпшити річ в силу об’єктивних обставин і не міг заздалегідь отримати на це згоду позичкодавця.

Хоча право користувача користуватися річчю має зобов’язальну природу, воно (це право) підлягає речово-правовому захисту, оскільки користувач є титульним володільцем. Для відносин позички характерна властивість слідування речі за правомочністю користування. Так, у разі зміни власника речі, переданої за договором позички, до нового власника переходять права та обов’язки позичкодавця (застосовуємо ст.770 ЦКУ, оскільки до договору позички згідно ч. 3 ст. 827 ЦКУ застосовуються норми договору найму). Хоча він може скористатися своїм правом розірвати договір, який укладено без визначення строку, що закріплено в ч.3 ст. 834 ЦКУ.

Якщо користувач використовував річ не за призначенням або передав її третій особі без повідомлення та отримання згоди позичкодавцем і при цьому річ була втрачена або зіпсована, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі лежить не на позичкодавцеві як на власникові речі, а на користувачеві. Також, відповідно до ст. 772 ЦКУ (до якої нас знов-таки відсилає ч.3 ст.827 ЦКУ) користувач, який затримав повернення речі позичкодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження. В інших випадках ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі покладається на позичкодаця.

У зв’язку з безоплатним характером договору користувач, на відміну від наймача, не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому у користування (ст. 832 ЦКУ).

Істотні умови.Вказівка про наявність істотних умов для укладення договору позички також відсутня в ЦКУ, але вважається, що предмет договору все ж таки буде істотною умовою. Якщо в договорі не будуть вказані данні про майно, яке передаватиметься в безоплатне користування, умова про предмет договору вважатиметься не погодженою. А такий договір – неукладеним. Вказівка про безоплатність договору не повинна бути істотною умовою, оскільки випливає із самої суті укладуванного правочину.

Строк.Договір позички може бути укладений як на визначений строк, так і на невизначений. В першому випадку договір вважається строковим, тобто таким, що передбачає конкретний строк своєї дії. За подібним договором сторони чітко знають, коли їх права й обов’язки будуть припинені та коли майно підлягає поверненню позичкодавцеві. В другому випадку договір вважається безстроковим, тобто строк виконання зобов’язань сторін в договорі не вказаний або зазначений моментом витребування речі позичкодавцем. При цьому, відповідно до ст. 831 ЦКУ, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

Договір позички вважається укладеним, коли сторони домовилися по всім істотним умовам, і уклали угоду в належній формі, а у випадку реальності договору позички – після передачі обумовленої речі позичкодавцем користувачеві.

За згодою сторін можлива зміна договору. При цьому змінені зобов’язання сторін починають діяти з моменту досягнення згоди, якщо інше не значиться в договорі або витікає з характеру зміни договору. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ст. 653 ЦКУ). Зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст.654 ЦКУ).

Припинення договору. Підставою припинення договору позички є загальні підстави припинення зобов’язань, підстави, визначені в ст. 1044 ЦКУ про припинення договору, а також ті, що передбачені договором про встановлення правовідносин позички.

Згідно ст. 598 ЦКУ зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін можливе лише у випадках, встановлених договором або законом.

До загальних підстав припинення договору позички відносяться:

· припинення договору, якщо істотно змінилися обставини, на підставі яких він був укладений (ст. 652 ЦКУ). Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, зазначених законом, - змінений за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом;

· після досягнення сторонами встановленої мети договору, тобто повного завершення виконання сторонами договору (відповідно до ст. 599 ЦКУ зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином);

· після закінчення строку дії договору;

· при збігу боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦКУ);

· при новації – домовленості сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (згідно ст. 604 ЦКУ). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором;

· прощенням боргу (ст. 605 ЦКУ) внаслідок звільнення позичкодавцем користувача від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

· внаслідок неможливості його виконання (ст. 607 ЦКУ) у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає;

· смертю боржника (користувача), оскільки зобов'язання нерозривно пов'язано з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ст. 608 ЦКУ). У разі ліквідації юридичної особи-користувача зобов'язання також припиняється (ст. 609 ЦКУ). Більш того, для договору позички існує спеціальна підстава його припинення, норма про яку міститься в ст. 835 ЦКУ: „Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором”.

· за рішенням суду.

Такі загальні підстави припинення зобов’язань як передання відступного (ст. 600 ЦКУ) та зарахування (ст. 601 ЦКУ) для договору позички не допустимі. В першому випадку зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредитору відступного (грошей, іншого майна тощо), а в другому – зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Як бачимо, такий порядок припинення зобов’язань передбачає еквівалентність інтересів контрагентів за договором. А при позичці передання грошей як спосіб припинення договору не характерно для самої природи договору, а зустрічних вимог у користувача просто не існує і не може існувати.

Раніше зазначеного терміну договір може закінчити свою дію у таких випадках:

1) при загибелі майна, переданого за договором позички;

2) при відмові користувача від договору з причини неповідомлення йому про обтяження переданого майна правами третіх осіб;

3) якщо позичкодавець виявив істотні недоліки речі, про які він не знав і не міг знати при укладенні договору, і які роблять неможливим ефективне використовування речі;

4) у разі, коли позичкодавець відмовляється передати користувачеві документи та приналежності до речі, без яких вона не може належним чином використовуватися;

5) при використанні користувачем права повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору позички не пізніш як за сім днів до повернення речі (ст. 834 ЦКУ).

6) Якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною самому позичкодавцеві, він вправі вимагати розірвання договору й повернення речі (ч. 2 ст. 834 ЦКУ). Ця підстава дострокового припинення договору випливає з його безоплатності: оскільки позичкодавець передає річ у тимчасове користування, а сам не отримує від цього ніякої вигоди для себе (скоріше, навпаки, він обтяжує себе зайвим клопітом), роблячи тим самим ніби дружню послугу. З цієї же причини позичкодавець може вимагати розторгнення договору у випадку, коли: а) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; б) річ самочинно передана у користування іншій особі; в) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена;

8) якщо передана за договором позички річ змінила власника, а договір був укладений без зазначення строку, новий власник має право вимагати розірвання договору. Про припинення правовідносин користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

7) при розірванні договору за рішенням суду у випадку здійснення користувачем дій, спрямованих проти інтересів позичкодавця;

8) за згодою сторін;

9) За інших обставин, передбачених законом або договором.

Контрагенти можуть встановити в договорі й інші підстави дострокового припинення договору або його розірвання в односторонньому порядку. Крім того, в договорі сторони можуть виключити будь-яку з підстав його дострокового припинення, оскільки такі дії є їх правом, а не обов’язком[2].

При розірванні договору позички необхідно користуватися загальними для всіх договорів положеннями щодо таких дій. Так, згідно ст. 651 ЦКУ розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (вимоги закону ми розглянули вище). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Згідно ст. 654 ЦКУ розірвання договору позички вчиняється в такій самій формі, що й укладенний договір, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Якщо після закінчення строку договору, користувач продовжує користуватися річчю, а позичкодавець про це не заперечує протягом одного місяця, договір на підставі ст. 764 ЦКУ вважається поновленим на тих самих умовах на строк, який був раніше встановлений в договорі.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. У разі невиконання або неналежного виконання договору позички на винувату сторону покладається цивільно-правова відповідальність, яка має моралізуючий і дисциплінуючий характер, що передбачає для боржника додаткові негативні майнові наслідки у вигляді відшкодування збитків за порушення свого зобов’язання.

Розмір відповідальності має об’єктивно відповідати розміру заподіяної шкоди, якщо договором не встановлено інше. При цьому цивільне законодавство в данному випадку додержується принципу обмеженої відповідальності, тобто збитки повинні відшкодовуватися тількі ті, що були реально понесені стороною, а упущена вигода, зважуючи на особистий чи соціально-спрямований, але завжди безоплатний характер відносин не відшкодовується.

Оскільки боржником за розглядуваним договором виступає користувач, він має більше обов’язків, а отже, і значно ширше коло настання відповідальності. Таким чином, на користувача покладається договірна відповідальність у випадках:

1. коли він поліпшив річ, що є предметом договору позички без згоди позичкодавця, він не має права права на відшкодування вартості своїх витрат (ст. 778 ЦКУ). А коли позичкодавець прямо заперечував проти подібної зміни речі, – користувач порушив норму п.3 ч.2 ст.833 ЦКУ і має повернути річ в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання, а якщо це не можливо – компенсувати позичкодавцеві отриману шкоду;

2. якщо користувач погіршив річ і не може відновити річ, позичкодавець згідно п.3 ч.2 ст.833 ЦКУ й ч.2 ст.779 ЦКУ має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. При цьому користувач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень позичкодавця (п.3 ст.779 ЦКУ);

3. якщо третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданною за договором позички, була завдана шкода, вона відшкодовується користувачем на загальних підставах (ч.1 ст. 780 ЦКУ), якщо не буде доведено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати;

4. якщо після припинення договору користувач не повертає річ, а позичкодавець наполягає на припиненні правовідносин, річ підлягає поверненню в примусовому порядку, а також згідно ст. 836 ЦКУ користувач зобов’язаний відшкодувати завдані позичкодавцю збитки;

5. якщо користувач використовує річ не за її призначенням або не відповідно до мети, визначеній в договорі, або передає річ для користування іншій особі, він порушує пп.1 і 2 ч.2 ст. 833 ЦКУ і на нього чекають такі наслідки: а) вимога позичкодавця припинити свої протиправні дії; б) вимога позичкодавця розірвати договір (ч.2 ст. 834 ЦКУ); в) відшкодувати позичкодавцеві завдану шкоду, в тому числі й моральну; г) будь-яка комбінація з вищеперерахованих варіантів.

Позичкодавець також може підлягати договірній відповідальності за порушення умов договору. Як правило, вона наступає в таких випадках:

1) коли договір позички укладається як консенсуальний і позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦКУ). Наприклад, коли сторони домовилися про передачу у позичку автомобіля, і користувачеві, щоб забезпечити належний догляд за майном прийшлося арендувати гараж, а позичкодавець відмовився передати машину. В такому разі на позичкодавця покладається обов’зок відшкодувати другій стороні вартість орендної плати. Правда треба враховувати ту обставину, щоб користувач поніс необхідні, а не надмірні витрати;

2) коли річ передається користувачеві не в тому стані, який був обумовлений умовами договору, позичкодавець: або відшкодовує витрати користувача на поліпшення речі (якщо позичкодавець погоджується на таке поліпшення), або після розірвання договору відшкодовує витрати користувача, які він поніс для забезпечення належного виконання угоди;

3) коли позичкодавець не повідомив про недоліки або властивості речі, про які знав або повинен був знати, і які могли бути або стали небезпечними для життя, здоров’я, майна користувача або інших осіб або призвели (чи могли призвести) до пошкодження самої речі під час користування нею. В цьому разі позичкодавець повинен відшкодувати користувачеві реально понесену шкоду, але не упущену вигоду (враховуючи безоплатний характер договору).

А умова договору, яку встановили сторони, про звільнення позичкодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений, а позичкодавець знав чи міг знати, є нікчемною;

4) якщо користувач не повідомив користувача про права третіх осіб на річ, що передана за договором позички, і користувач внаслідок цього вимагає розірвати договір, винна сторона має відшкодувати витрати користувача, які він поніс для забезпечення належного виконання договору;

5) якщо позичкодавець відмовляється передати користувачеві приналежності та документи, які відносяться до речі, а без них річ не може бути використана за призначенням або використовується з меншою ефективністю для користувача. Останній вправі вимагати розторгнення договору та відшкодування йому понесенної реальної шкоди (але не упущеної вигоди);

Сторони в договорі можуть встановити й інші підстави настання відповідальності та її обсяг. Головне, щоб такі умови не суперечили діючому законодавству.

До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача – з моменту припинення договору найму (ст. 786 ЦКУ).

1. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч.4 ст.653 ЦКУ).

Відмінність договору позички від суміжних договорів та його сфера застосування. Найближчим до договору позички знаходиться договір найму. Це підтверджується і наявністю відсилаючої норми до положень цього договору. Можна сказати, що відносини по передачі речі в користування мають оплатний і безоплатний характер. В першому випадку вони охоплюються договором найму, в другому – договором позички. Це ніби дві половинки одного цілого. Між тим ці договори мають всі підстави бути розмежованими у самостійні договірні види. Орендатор при договорі найму має інший титул, ніж користувач у договорі позички: в першому випадку річ передається не тільки в користування, а й у володіння, а у другому – лише в користування. Оплатність тягне за собою інший зміст договору та відповідвальність сторін за порушення умов договору, а також інакші підстави припинення договору.

За такою конститутивною ознакою як безоплатність ближче до договору позички стоїть договір дарування. Але їх відмежовує досить суттєва різниця:

· річ, передана за договором дарування, переходить у власність боржника, а за договором позички – лише у користування;

· з передачею речі за договором дарування відносини між контрагентами закінчуються, а за договором позички – тільки починаються, що свідчить про тривалий характер правовідносин.

Наступним договором, суміжним з договором позички є договір позики. Схожі вони в тому, що речі передаються на певний час і підлягають поверненню. До того ж відносини за цими договорами мають тривалий характер – з передачею речей вони тільки виникають. При цьому розглядувані договори мають суттєві відмінності, що стали підставою виділення них в різні договірні види. Вони відокремлюються наступним:

· предмет позички – індивідуально визначені речі, позики – речі, визначені родовими ознаками;

· за позичкою речі передаються у тимчасове користування, за позикою – у власність;

· за позичкою користувач повинен повернути ту ж саму річ, а за позикою – таку ж кількість речей того ж роду;

· при позичці ризик випадкового знищення або пошкодження майна покладається, за загальним правилом, на позичкодавця, а при позиці – на отримувача, як власника майна;

· позичка – двосторонній договір, позика – односторонній.

З позичкою можна порівнювати і договір зберігання (оскільки і при ньому спостерігається передача речі), і відносини завдатку тощо. Однак ці договори мають зовсім іншу мету укладання і юридичну природу.

Як бачимо, серед багатьох договорів, спрямованих на передачу речі, позичка виділяється в самостійний договір, що і обумовлює присвячення її положенням окремої глави в цивільному кодексі України.

Сферу застосування позички можна узагальнити і звести до наступних положень:

1) побутова сфера;

2) система відносин в площині культури (при передачі державними бібліотеками книг своїм читачам, при влаштуванні виставок, музейних заходів тощо);

3) при використанні природних ресурсів: прикладами можуть слугувати безоплатне строкове користування землею, безоплатне користування лісним фондом та ділянками лісу, що до лісного фонду не входять;

4) часом правовідносини позички можуть застосовуватися і в такій не характерній для безоплатних угод сфері як підприємництво, наприклад, колі річ передається в користування безоплатно в цілях реклами товару.

Проблемним питанням, що виникає у процесі вивчення договору позички вважається питання державної реєстрації договору позички нерухомого майна. Стаття 828 ЦКУ зазначає, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком до одного року укладається у письмовій формі, строком на один рік і більше – підлягає нотаріальному посвідченню. Проте треба зазначити, що правомочність користування обмежує право власності на нерухоме майно, оскільки договір позички можна розірвати тільки в порядку, передбаченому договором або законом. Ось чому подібне право користувача має підлягати державній реєстрації в якості обмеження права на нерухомість.

Проблемною вважається ст. 831 ЦКУ, де йдеться про строк договору позички. Договір є строковим або безстроковим. Данна стаття зазначає, що у випадку, коли сторони не встановили строку користування річчю, він (тобто строк) визначається відповідно до мети користування нею. Тобто договір все ж таки є строковим (він робиться строковим штучно), оскільки ст. 831 ЦКУ встановлює такий строк відповідно до мети користування майном, а не до мети укладання договору. Наприклад, сусід А. передає сусідові Б. свій автомобіль за договором позички. Строк не встановлено. Якщо ми застосовуємо статтю 831 ЦКУ, строком буде вважатися термін можливого користування річчю (доки та не стане непридатною для „мети користування нею” – для пересування). Нам же треба визначати такий договір безстроковим. Тоді ми маємо чіткі наслідки дії такого договору: позичкодавець вправі вимагати повернення речі у будь-який час, а користувач має виконати своє зобов’язання згідно ч. 2 ст. 530 ЦКУ в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору.

Пункт 3 ч.2 ст. 833 ЦКУ, в якому зазначено, що користувач має повернути річ в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання, дещо не логічний. Якщо річ була в користуванні, треба звертати увагу на те, що вона піддавалася процесам нормального зношування. І тоді точніше було б закріпити норму, в якій би вказувалося, що користувач має повернути річ в стані, в якому вона була на момент її передання з урахуванням нормального її зношування. Або взагалі необхідно відмовитися від цього пункту, залишивши ст. 833 ЦКУ без нього, і тоді ми би застосовували ч. 3 ст. 779 ЦКУ, за якою користувач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень позичкодавця.

Законодавець закріплює в кодексі загальну відсилаючу норму в ч.3 ст. 827, що до договору позички застосовуються положення про договори найму. Таким чином, особливого значення різниці між оплатними та безоплатними правочинами не придається, а отже – не передбачені й наслідки такої легковажності.

2. Договір позички є майже ідеальним договором для укладання удаваних або фіктивних правочинів, щоб обійти певні заборони на операції з майном, обрати більш пільговий режим безоплатних відносин, укрити своє майно від вимог кредиторів тощо.

3. Відсилаючи нас до положень договору найму при регулюванні правовідносин позички, законодавець допустив ще й таку помилку: згідно ст. 760 ЦКУ предметом найму може бути індивідуально визначена неспоживча річ і майнові права. Оскільки в главі 60 („Позичка”) положень про предмет не має, ми відкриваємо главу 58 („Найм”). Навряд чи можуть бути предметом позички майнові права. Як можна повернути вже реалізоване право, наприклад, право вимоги? В данній ситуації ми зіткнемося з деформацією суті договору.

Читайте також:

1. Амстердамський Договір
2. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
3. БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
4. Брестський мирний договір
5. Вдосконаленим управління природокористуванням.
6. Вибір між власним складом і складом загального користування
7. Види надрокористування
8. Визначення строку позички та величини ставки
9. Відповідальність за невиконання, неналежне виконання договірних зобов’ язань
10. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань
11. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань
12. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Переглядів: 4551