МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Смерть,як і людське життя, явище багатовимірне. Вона має біологічні, соціально-культурні й світоглядні виміри.Смерть і безсмертя. Поняття «індивід» часто вживається у філософії як синонім поняття індивідуальність. Дане поняття має і самостійний сенс. Індивід (від лат. – неділиме) – це одиничний представник людського роду, соціальної групи, окрема людина, особа. Проблема смерті –одна з фундаментальних наукових, релігійних і філософських проблем. Глобально історично стосовно смерті можна виділити два підходи: дохристиянські та східні культури і їхні міфологічні та релігійно-філософські інтерпретації проблеми смерті й безсмертя; християнські погляди, філософські й теологічні концепції, що сформувалися на ґрунті сучасної західної культури. У стародавніх культурах (єгипетській, китайській, японській, індійській) смерть не сприймалася як особиста трагедія. Смерть – це завершення земного чи одного тілесного циклу. Вона не розглядалася як неминуче зло. Смерть і життя рівноцінні. Вони – два види буття у різних, але взаємопов’язаних між собою світах. Буття людини не закінчується її земним життям, а продовжується або в особливому світі мертвих, або через певний час у новому житті шляхом переселення безсмертної душі у нове людське тіло. Стародавні культури залишили чимало літературних пам’яток, які не лише описують процес вмирання, але й є своєрідною настановою для підготовки до смерті (зокрема, Єгипетська книга мертвих і Тибетська книга мертвих). Однією із причин такого ставлення до смерті є те, що індивідуальне буття не виділялося із колективного (родоплемінного). В окремої людини не розвинена індивідуальна самосвідомість, відчуття індивідуальності існування й, отже, скінченності персонального буття, особистої смерті. Цілком інакше смерть оцінюється у тих культурах,соціально-історичному середовищі, де індивід набуває певної автономії буття й утверджується усвідомлення самоцінності та унікальності людського життя.У цих умовах відчуття смерті набуває трагічного забарвлення, земне буття найчастіше розглядається як вища цінність. Виникають релігійні та філософські вчення з ідеями індивідуального безсмертя душі, спасіння й воскресіння людини. Новий світоглядний поворот у філософській думці ХІХ ст. пов'язаний із актуалізацією проблеми смерті.У працях Ніцше говориться, що людина, на відміну від тварини, самоусвідомлює свою смертність, й очікування смерті, підготовка до неї головна її мета. Найбільш традиційносмертьтрактується біологічно, тобто як «природний кінець будь-якої живої істоти», «припинення життєдіяльності організму, яке виражене у припиненні нормального ходу речовин між організмом і зовнішнім середовищем». Проте навіть біологічна смерть не є абсолютною протилежністю життю. Як заперечення життю, смерть міститься у самому житті. Існування й розвиток кожного живого організму відбувається як безперервний процес оновлення, тобто народження й смерті. Смертний індивід продовжує своє життя, відтворюється у людському роді. Народження і смерть людини як соціально-культурної істоти не збігаються з її біологічним народженням і смертю. У соціальному буття людини закладена можливість безсмертя. Читайте також:
|
||||||||
|