Смерть,як і людське життя, явище багатовимірне. Вона має біологічні, соціально-культурні й світоглядні виміри.

Смерть і безсмертя.

Поняття «індивід» часто вживається у філософії як синонім поняття індивідуальність. Дане поняття має і самостійний сенс. Індивід (від лат. – неділиме) – це одиничний представник людського роду, соціальної групи, окрема людина, особа.

Проблема смерті –одна з фундаментальних наукових, релігійних і філософських проблем.

Глобально історично стосовно смерті можна виділити два підходи: дохристиянські та східні культури і їхні міфологічні та релігійно-філософські інтерпретації проблеми смерті й безсмертя; християнські погляди, філософські й теологічні концепції, що сформувалися на ґрунті сучасної західної культури.

У стародавніх культурах (єгипетській, китайській, японській, індійській) смерть не сприймалася як особиста трагедія. Смерть – це завершення земного чи одного тілесного циклу. Вона не розглядалася як неминуче зло. Смерть і життя рівноцінні. Вони – два види буття у різних, але взаємопов’язаних між собою світах. Буття людини не закінчується її земним життям, а продовжується або в особливому світі мертвих, або через певний час у новому житті шляхом переселення безсмертної душі у нове людське тіло.

Стародавні культури залишили чимало літературних пам’яток, які не лише описують процес вмирання, але й є своєрідною настановою для підготовки до смерті (зокрема, Єгипетська книга мертвих і Тибетська книга мертвих).

Однією із причин такого ставлення до смерті є те, що індивідуальне буття не виділялося із колективного (родоплемінного). В окремої людини не розвинена індивідуальна самосвідомість, відчуття індивідуальності існування й, отже, скінченності персонального буття, особистої смерті.

Цілком інакше смерть оцінюється у тих культурах,соціально-історичному середовищі, де індивід набуває певної автономії буття й утверджується усвідомлення самоцінності та унікальності людського життя.У цих умовах відчуття смерті набуває трагічного забарвлення, земне буття найчастіше розглядається як вища цінність.

Виникають релігійні та філософські вчення з ідеями індивідуального безсмертя душі, спасіння й воскресіння людини.

Новий світоглядний поворот у філософській думці ХІХ ст. пов'язаний із актуалізацією проблеми смерті.У працях Ніцше говориться, що людина, на відміну від тварини, самоусвідомлює свою смертність, й очікування смерті, підготовка до неї головна її мета.

Найбільш традиційносмертьтрактується біологічно, тобто як «природний кінець будь-якої живої істоти», «припинення життєдіяльності організму, яке виражене у припиненні нормального ходу речовин між організмом і зовнішнім середовищем».

Проте навіть біологічна смерть не є абсолютною протилежністю життю. Як заперечення життю, смерть міститься у самому житті. Існування й розвиток кожного живого організму відбувається як безперервний процес оновлення, тобто народження й смерті. Смертний індивід продовжує своє життя, відтворюється у людському роді.

Народження і смерть людини як соціально-культурної істоти не збігаються з її біологічним народженням і смертю. У соціальному буття людини закладена можливість безсмертя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Людина, особистість, індивід та індивідуальність.	\|	П л а н

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.