Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Як працює факторинг

1. Продавець укладає договір з компанією-фактором (банком або факторинговою компанією) про факторингове обслуговування й узгоджує перелік покупців для проведення факторингових операцій.

2. Продавець постачає товар (послуги, роботи) покупцеві на умовах відстрочення платежу.

3. Покупець передає продавцеві документи, які підтверджують поставку.

4. Продавець передає отримані документи (що підтверджують дебіторську заборгованість) компанії-фактору.

5. Компанія-фактор переказує на рахунок продавця авансовий платіж у розмірі до 90% суми, зазначеної в документах (протягом 5-10 днів після отримання документів).

6. Покупець переказує суму поставки на рахунок компанії-фактора (через 30-90 днів після отримання продукції).

7. Компанія-фактор перераховує продавцеві залишок суми згідно з документами за вирахуванням свого доходу за факторингом.

Послуги факторингові компанії мають для підприємств такі переваги:

· більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

· можливість поповнити обігові грошові кошти;

· перспектива отримати кращі цінові та інші умови при розрахунках зі своїми постачальниками (ліквідація касових розривів);

· можливість забезпечення зростання продажів (ширший асортимент, довша відстрочка, більші ліміти покупцям);

· обсяг фінансування зростає пропорційно до обсягів продажів;

· страхування від ризиків неплатежу, курсових ризиків;

· продавець має можливість оперативно поліпшити своє становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється факторинговою компанією протягом 2-3 робочих днів з моменту укладення факторингової угоди.

Факторингові компанії переважно фінансують фірми, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики в своїй діяльності до допустимого рівня, вони надають послуги підприємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низьким ризиком, продають продукцію низького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому віддається перевага підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту або несплачених боргів. Факторингове фінансування зазвичай надається терміном від 2 тижнів до 3 місяців. За меншого періоду фінансування доцільнішим є банківський овердрафт.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом, саме тому факторингове обслуговування не набуло значного поширення в Україні. При чому слід зазначити, що вітчизняний факторинг відрізняється від хрестоматійного варіанта (поширеного в розвинених країнах), правом регресу, тобто дебіторська заборгованість продається фактору безповоротно.

Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5-10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників.

Вузькоспеціалізовані лізингові компанії, які проводять лізингові операції з одним видом товару або з товарами одної групи стандартних видів, як правило, самі здійснюють технічне обслуговування обладнання і підтримують його в нормальному експлуатаційному стані. Лізингові компанії в зарубіжних країнах є найчастіше філіалами або дочірніми компаніями великих промислових і торговельних фірм, банків і страхових компаній.

Лізингова операція, крім чисто лізингу, включає й інші послуги, які можуть бути надані лізингоодержувачу. До них відносяться: технічні послуги, наприклад, транспортування об'єкта лізингу до місця його використання клієнтом, монтаж і наладка обладнання, технічне обслуговування і поточний ремонт обладнання; консультаційні послуги, наприклад, з питань оформлення угоди, оподаткування тощо.

Предметом лізингу є будь-яке нерухоме чи рухоме майно, яке може бути віднесене відповідно до чинного законодавства до основних засобів лізингодавця (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо).

Суб'єктами лізингу можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Як правило, ними є:

1) постачальник або продавець предмету лізингу — підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію основних засобів;

2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингодавцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);

3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.

Сутність лізингу полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Типова схема лізингової операції така :

1. лізингоодержувач подає до лізингової компанії заяву на об’єкт лізингу;

2. банк надає лізинговій компанії позику на придбання певного виробничого майна;

3. лізингова компанія на прохання клієнта придбає відп. виробниче майно;

4. постачальник або продавець, отримавши гроші, передає майно в розпорядження лізингоодержувача;

5. відповідно до лізингової угоди лізингоодержувач періодично вносить на рахунок лізингової фірми лізингові платежі;

6. лізингова фірма погашає позику комерційному банку

Страхові компанії - це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб'єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат (смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім'ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожару; аварія автомобіля тощо). Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою страхових внесків.

Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків.

Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш дохідні активи - облігації та акції корп-цій, заставні, довгостр. депозити тощо

Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.

Фінансові компанії – кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів. Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов’язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7–10 %). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом проштовхування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон’юнктури.

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії "Форд", меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компанійпереважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993-1994 pp. ряду трастових компаній, що завдало великих збитків населенню.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно розмістити вільні кошти в довгострокові дохідні активи. Ними можуть бути корпоративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити, нерухомість. За рахунок додаткових доходів вони покривають свої операційні витрати й виплачують пенсії понад суми пенсійних внесків.

Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фонди, як правило, створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери. Приватні (недержавні) пенсійні фонди створюються, як правило, за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомоги своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а можуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Згідно цього закону недержавним пенсійним фондом є юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду. Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та прибутку (збитку) від їх інвестування.

Відкритий пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Пенсійним фондам забороняється змінювати їх вид та найменування, зазначені у статуті пенсійного фонду, після реєстрації Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Єдиним органом управління пенсійного фонду є Рада пенсійного фонду (Рада фонду).

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися: корпораціями, що їх створили; компанією з управління активами; комерційним банком; трастовими компаніями; страховими компаніями; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Інвестиційні фінансові посередники — це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типуїх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типупродаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринкухарактерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно «працюють» як чековий І як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.

Фінансові компаніїмають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії «Форд», меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) — це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності.

Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко- та середньострокові позички своїм членам — під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги — консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.

3. Особливості, проблеми функціонування фінансових посередників в Україні

Фінансові посередники складають багаточисленну групу головних учасників фінансового ринку, яка забезпечує посередницький зв’язок між покупцями та продавцями фінансових інструментів (фінансових послуг). Певна частка фінансових посередників сама може виступати на фінансовому ринку у ролі продавця, або покупця. Основні види фінансових посередників, здійснюючих свою діяльність на фінансовому ринку.

Протягом останніх декількох років фінансовий ринок України динамічно розвивається. Сукупні активи фінансових посередників збільшилися за останні 5 років у 5 разів приблизно до 50% від ВВП, а обсяги торгів на організованому фондовому ринку – більше ніж вдвічі і складають 4.2% від ВВП. Проте, загальний рівень розвитку фінансового ринку залишається досить низьким. Найрозвинутішою складовою ринку залишаються комерційні банки при тому, що інші інститути та ринки дуже сильно відстають у своєму розвитку. Така ситуація типова для країн із перехідною економікою і є результатом незавершеності законодавчого регулювання діяльності фінансових інститутів та ринків, а також непродуманості економічної політики, щодо приватизації, валютного регулювання, підтримання низької інфляції тощо.

Сьогодні спостерігається тенденція до здійснення фінансовими посередниками діяльності через філії. Так понад 50 відсотків усіх фінансових посередників, що отримали ліцензії Міністерства фінансів України та ФДМУ на діяльність з цінними паперами, зареєстровані у 6 областях: Київській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській і здійснюють діяльність на території України через мережу філій.

Незважаючи на велику кількість фінансових посередників, які здійснюють операції з цінними паперами, укладання угод в рамках організаційно оформленого ринку, представленого біржами, майже не відбувається. Позабіржовий ринок на сьогодні є практично неорганізованим, відсутні електронні торгово-інформаційні системи, відсутня законодавча база для їх створення. Поки що позабіржовий ринок України самоорганізовується через три асоціативні громадські об'єднання –Українську асоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній, які об'єднують фінансових посередників на добровільних засадах. Впорядкування потребує біржова торгівля похідними цінними паперами - опціонами, ф'ючерсними угодами, варантами тощо. Стандарти організованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагою чинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідної цінного паперу у державному реєструвальному органі), що дає можливість біржам влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, які не відповідають світовим нормам та стандартам.

Однією з проблем законодавства на сьогодні є відсутність чіткої системи санкцій за порушення фінансовими посередниками чинного законодавства. Основними санкціями, які застосовуються до фінансових посередників відповідно до статті 39 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", є призупинення дії та відкликання ліцензій. Необхідна розробка системи штрафних санкцій в залежності від виду порушення. Неодноразові перевірки діяльності фінансових посередників державними органами показують, що порушення, виявлені при попередній перевірці, не усуваються фінансовими посередниками, що пояснюється відсутністю санкцій. Основною проблемою на сьогодні є те, що не передбачені подальші заходи після призупинення дії та відкликання ліцензій щодо розрахунків за зобов'язаннями фінансових посередників, не розроблена процедура банкрутства та санації фінансових посередників, які припинили свою діяльність.

Досвід зарубіжних країн доводить, що регуляторні зміни здебільшого відбуваються за економічними кризами. Для України в сучасних умовах завдання ефективного регулювання фінансовими потоками і поведінкою посередників дуже актуальне. Здається доцільним акцентувати увагу на таких формах регулятивних змін і контролю:

1. Структурний контроль – нагляд за структурою фінансової системи (моніторинг за процесами злиття і об"єднання компаній, галузеві й географічні обмеження в діяльності різних фінансових інститутів).

2. Протекційний контроль (сприяння) – підтримка надійності фінансових інститутів, стимулювання довіри населення до фінансових посередників, забезпечення захисту прав власності при реалізації партнерських угод, посилення вимог до закриття і поширення фінансової інформації, створення гарантійних фондів і установ із розв’язання суперечок.

3. Контроль за розміщенням – вплив на просторове і галузеве переміщення капіталу на користь пріоритетних напрямків (стимулювання інвестицій, селективне кредитування, податкові, митні та інші пільги).

4. Організаційний контроль – встановлення стандартів функціонування ринків і фінансових інститутів (посередників).

Через необізнаність населення та внаслідок шахрайських дій деяких фінансових посередників підірвана довіра громадян до них у цілому, що негативно впливає на процес приватизації і розвиток фондового ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ 13	\|	Тема лекції 1: Сутність, функції і принципи страхування .

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.