• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Товарне виробництво – основа ринкової економіки

Рис.2 .1. Загальна ринкова структура

Система і структура ринків

Суттєвою особливістю ринку є його структурованість, існування системи взаємопов’язаних і взаємозумовлених ринків.

Ознаками будь-якої структури є тісний взаємозв’язок її елементів, значна його стійкість, цілісність сукупності усіх елементів.

За критерієм ринкових об’єктів можна розглянути загальну структуру ринку,яка зображена на рисунку 3.1.

Ринок капіталів,або ринок інвестиційних ресурсів,поділяється на ринок грошей іринок цінних паперів.

На ринку праці здійснюється купівля-продаж робочої сили або виробничого фактора праці. Цей ринок фрагментований за професіями, спеціальностями і територією.

Товарний ринок має складну структуру.

По-перше, він включає ринок товарів і послуг (споживчий ринок),який поділяється на ринки продовольчих товарів, побутових, комунальних, транспортних послуг, послуг культури, освіти, охорони здоров’я, правових послуг, а також включає ринок житла.

По-друге, у його структурі виокремлюється ринок засобів виробництва,який поділяється на ринки засобів праці (речового капіталу) – машин, механізмів, обладнання, приладів, виробничих споруд, орендних засобів тощо і природних ресурсів – сировини, матеріалів, палива, енергії.

По-третє, це і ринок науково-технічних розробок,або ринок інновацій,тобто технічних і наукових нововведень, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, патентів і ліцензій. Так реалізується наука як виробничий ресурс.

Особливе місце займає ринок інформації.Предметом купівлі-продажу тут виступають книги, газети, часописи, картини, аудіо і відеокасети, реклама та інші види діяльності, що несуть людям необхідні знання. Інформація реалізується як на споживчому ринку (для особистого споживання), так і на ринку засобів виробництва (для виробничих потреб), а також на інноваційному ринку (науково-технічна інформація).

З точки зору значення для виробництва розпізнають ринок ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів, підприємницьких здібностей, науки, інформації, екології) і споживчий ринок (товарів і послуг для особистого споживання).

За суб’єктами ринкових відносин виділяють ринок покупця (тут пропозиція товарів перевищує попит на них, що надає перевагу покупцям), ринок продавця (тут попит значно перевищує пропозицію), посередницький ринок (сукупність економічних відносин господарюючих суб’єктів, що купують товари для їх наступного перепродажу з метою одержання вигоди), державний ринок (включає сукупність угод купівлі-продажу уряду, державних установ, місцевої влади, які купують, продають чи орендують товари і ресурси, необхідні для виконання їх функцій).

За ознакою простору дії виділяють місцевий ринок (локальний ринок обмеженої території), регіональний ринок (ринок, що охоплює значну частину території країни, наприклад, Західної України), національний ринок (охоплює всю території країни), світовий ринок (охоплює всю планету), у тому числі й міжнародний регіональний ринок (зокрема, загальноєвропейський чи ринок Євросоюзу). У зв’язку із територіальним критерієм розрізняють внутрішній ринок і зовнішній ринок.

За ступенем конкурентності виділяють вільний ринок,монополістичний ринок,ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок.Це дозволяє розрізняти конкурентні і неконкурентні ринки.

З позицій відповідності законодавству існують легальний і нелегальний ринки.

Структурні елементи ринку, взаємодіючи між собою, визначають його зміст і своєрідність. Ця взаємодія здійснюється через спеціальні установи та інституції (утворення) ринку, які у своїй сукупності утворюють ринкову інфраструктуру1:

Інфраструктуру ринку утворюють: торгівля і товарні біржі,які обслуговують товарний ринок, кредитні (банки), фінансові істрахові установи –обслуговують інвестиційний ринок, фондові біржі –ринок цінних паперів, біржі праці іслужби зайнятості –ринок праці. До ринкової інфраструктури належить і грошова система.

Схема взаємодії елементів ринкової структури та інфраструктури така: товарні біржі “вистежують” попит і “сигналізують” ринкам капіталів і цінних паперівпро дефіцит чи надлишок товарів на товарному ринку, фондова біржасприймає ці “сигнали” і реагує на них зміною курсу цінних паперів підприємств, які причетні до дефіциту чи надлишку товарів; кредитні іфінансові установинадають кредити або інвестиції фірмам, продукція яких користується попитом; відбувається переміщення грошових капіталів через фондові біржі,банки і страхові установиіз одних галузей в інші – більш прибуткові; розширення виробництва зумовлює зростання попиту на працю певного фаху і спеціалізації, рух робочої сили здійснюється через біржу праці;зростання пропозиції розширює мережу гуртової іроздрібної торгівлі.

В ринковій інфраструктурі виділяють такі її види: організаційно-технічна інфраструктура (форми торгівлі, державні інспекції, пункти прокату, асоціації споживачів і підприємств, транспорт, комунікації, зв’язок, страхові установи тощо), фінансово-кредитнаінфраструктура (банки, фондові і валютні біржі, грошова система, інвестиційні компанії і таке інше), науково-дослідницька інфраструктура (наукові установи, інформаційно-консультаційні фірми, навчальні заклади, дослідне виробництво тощо).

Держава здійснює свій регулюючий вплив на ринок і економічні зв’язки, а відтак – на виробництво і споживання продукту, через закупівлі виробничих ресурсів, товарів і послуг, через систему податків і виплат (субсидії – виробникам, соціальні виплати, або трансферти, – споживачам).

Історія людської спільноти знає два типи суспільного виробництва –натуральне і товарне виробництво.

За умов натуральногоабосамодостатнього виробництва життєві блага створювались для задоволення власних потреб виробника або для забезпечення життєдіяльності замкнутого у собі господарства (первісної чи феодальної общини, селянського господарства тощо). Серед основних рис натурального господарства виділяємо:

• замкненість економічної діяльності (кожне економічно відособлене господарство опирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усіма життєвими благами, тобто є самодостатнім);

• універсалізація праці (домінуючою є важка ручна і загалом неподілена праця);

Відсутність обміну, а тим більше товарного обігу (коли обмін опосередковується грошима), є генетичною рисою самодостатнього виробництва. Це зовсім не означає, що відносини обміну виключаються у абсолютному розумінні: епізодично обмін відбувався, але не відігравав вирішальної ролі у економічній системі. Як правило, на ринок поступав надлишок продукту, створеного для власних потреб.

З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво стає гальмом соціально-економічного розвитку. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку із поглибленням поділу праці, зростанням її продуктивності. Натуральне господарство перестає бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства.

Однак, це не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене у економічно нерозвинених країнах. Деякі його прояви мають місце і за умов розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). У несприятливих для суспільства умовах (приміром, війна, політика автаркії1 тощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва.

На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво ізаснована на ньому ринкова форма господарювання.

Основою процесу переходу від натурального до товарного виробництва стали поділ праці іекономічна відокремленість виробників.

У суспільному поділі праці важливо виділити три його форми – загальний, частковий і одиничний поділ праці.

Загальний поділ праці характеризується відокремленням великих видів (сфер) діяльності, які відрізняються одні від одних формоутворенням продукту. До нього ми відносимо відокремлення скотарських племен від землеробських; відокремлення ремесла від сільського господарства; виділення класу купців (торгівлі). В наш час відбулося виділення і відокремлення таких великих видів діяльності, як послуги, наукове виробництво, комунальне господарство, кредитно-фінансова сфера та ін.

Частковий поділ праці – це процес відокремлення окремих галузей у межах великих видів виробництва. Йому властивий випуск готових однорідних і однотипних продуктів, об’єднаних технологічною спільністю. Наприклад, можна виділити в промисловості такі галузі, як машинобудування, металургія, видобувна промисловість, які в свою чергу містять в собі цілий ряд інших галузей і виробництв.

Одиничний поділ праці характеризує відокремлення виробництва окремих складових компонентів готових продуктів, а також виділення окремих технологічних операцій. Сюди відносять подетальний,повузловий(випуск окремих деталей, вузлів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів), поопераційний (поділ трудових операцій) і післяопераційний (зокрема, електрохімічна чи термічна обробка) поділ праці.

Як конкретно-історичний тип організації економічного життя, товарне виробництво характеризується постійним розвитком, прогресивним рухом вперед. Воно пройшло дві стадії і здійснювалось у двох типах.

Початковастадія розвитку виробництва і обміну полягала у тому, що продукт набував товарної форми і безпосередньо обмінювався на інший товар – стадія так званого бартерного господарства. Друга стадія – це грошове господарство,коли посередником обміну стають гроші, атоварний обмін перетворився у товарний обіг.

Виходячи із проведеного аналізу, можна узагальнити основні передумови і ознаки товарного виробництва:

• суспільний поділ праці;

• економічна відособленість виробників на основі приватної власності;

• ринковий зв’язок між виробниками і споживачами;

• товарно-грошові відносини, які здійснюються через купівлю-продаж товарів на ринку;

• еквівалентність обміну (обмінюються вартісні еквіваленти);

• виробництво здійснюється заради обміну задля вигоди;

• здійснення економічної конкуренції.

Розрізняють просте і розвинене товарне виробництво.

Ця основна відмінність має вирішальне значення: просте товарне виробництво ніколи не було і не могло бути пануючим економічним укладом, тоді як масштаби розвиненого товарного виробництва, завдяки застосуванню найманої праці, практично безмежні.

Спільні і відмінні риси двох типів товарного виробництва узагальнено на рис. 3.2.

Читайте також:

1. Nom. sing. Gen. sing. Основа
2. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
3. Аграрне виробництво і його особливості
4. Аграрний комплекс національної економіки.
5. Адміністративної економіки.
6. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
7. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
8. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
9. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
10. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
11. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
12. Б. Основа.

Переглядів: 1408