Психодрама

Рольова гра

Рольова гра вiдрiзняуться вiд психодрами соцiальним спрямуванням сюжету. Дана методика в групi АСПН має ту специфiчну особливiсть, що вона розгортаються в дiї, без належних попереднiх сюжетних вiдпрацювань. Мiнiмiзацiя iнформацiє про те, "що робити", дає змогу учасникам гри набувати творчої самодiяльностi, управлiння якою вiдбуваються внутрiшнiми програмами їхньої психiки.

Гра проходить спонтанно. Наприклад, педагог має право закiнчити урок вчасно або нi - цi похибки теж у цiкавими, iнформативними,їхнi причини аналiзуються. Інколи розiгрування рольових ситуацiй вiдбуваються в умовах штучно створених труднощiв. Наприклад, керiвник-"учень" пропонує "учням" - членам групи передати вчителевi записки про те, як вони його сприймають. Можна також запропонувати членам групи спробувати виступити в ролi вчителя вже на стадiї вiдповiдей на записки.

Метод розiгрування рольових ситуацiй дає можливiсть побачити членiв групи не лише в мiжособистiснихвзаєминах, а й у процесi виконання певної соцiальної ролi. Матерiал про поведiнку суб'єкта в рольовiй ситуацiє у надiйною основою перевiрки гiпотез стосовно його особистiсної проблеми. Особливо переконливим у те, як саме в умовах повної свободи суб'єкт структурує рольову ситуацiю.

Наприклад, один iз учасникiв АСПН окреслив умови проведення занять таким чином: "У нас перший урок. Звичайно, вас цiкавить моя особистiсть, тому ставте менi запитання". Якби предметний змiст уроку був строго наперед заданий, ми б не змогли побачити прояв егоцентричних тенденцiй цього "вчителя".

Поведiнка в рольовiй грi дає можливiсть уточнити психодiагностичнi передбачення й з’ясувати, як особистiсна проблема деструктує службовi стосунки, робить їх неефективними.

Будь-якi форми використання в активному соцiально-психологiчному навчаннi iгрових методiв закiнчуються аналiзом "напрацьованого" матерiалу. Аналiз слiд робити цiлiсно, з урахуванням iншого поведiнкового матерiалу в групi (поза групою) про учасникiв рольової гри.

При нашому пiдходi до групової психокорекцiє абсолютизується спонтаннiсть i невимушенiсть поведiнки учасникiв групової психокорекцiї, шо зумовлює вiдхiд вiд класичної психодрами. Це стосується деяких притаманних їй формалiзованих моментiв, як от: попереднє визначення сюжету, продумування ролей, їх розподiл мiж учасниками та використання у психодрамi професiйного актора-психолога.

При орiєнтацiї групової психокорекцiї на глибинне самопiзнання (та пiзнання iнших) найцiннiшим є матерiал, що виникає спонтанно в ситуацiї "тут i тепер". Ця спонтаннiсть каталiзується, задається й змiстово детермiнується тенденцiями несвiдомого, що забезпечує активнiсть i неповторнiсть поведiнки учасникiв пснходрами. Сюжет психодрами, як правило, пов’язується з певними внутрiшнiми переживаннями суб'єкта, його минулим досвiдом або сподiваннями на майбутнє.

Спiльним для рольової гри та психодрами у те, що в обох випадках цiнується спонтаннiсть, безпосереднiсть i мимовiльнiсть дiй учасникiв. Визначення сюжету як рольової гри, так i психодрами зводиться до мiнiмуму. В процесi психодрами кожний член групи має можливiсть вставити (в потрiбний момент) реплiку за iншого з метою загострення проблеми або внесення коректив у спрямованiсть взаємодiї. При рольовiй грi в центрi уваги - мiжособистiсна проблема, при психодрамi - особиста. При рольовiй грi на авансценi постають професiйний чи соцiальний аспекти, при психодрамi - глибинно особистiсний. Тому весь її процес слугує проникненню в суть особистiсної проблеми суб'єкта, вияву її внутрiшнiх передумов, звязкiв з минулим, зокрема з дитинством. Рольова гра народилася в практицi пiдготовки людей до професiйної дiяльностi, психодрама - в психотерапiї. При цьому психодрама вiдрiзняуться вiд психоаналiтичного методу тим, що актуалiзує емоцiє й передбачає як вербальний, так i невербальний аспекти дiй, психоаналiз -це вербальна метода.

Роль керiвника як у класичнiй психодрамi, так i в груповiй корекцiї полягає в наданнi допомоги суб'єктовi не лише шляхом катарсису, а, головне, завдяки розумiнню змiсту й причин своїх почуттiв i вчинкiв. При цьому керiвник повинен адекватно вiдчувати емоцiйний свiт iншої людини, яка виражає себе через невербальну та вербальну взаємодiю з учасниками психодрами.

В її ходi керiвниковi АСПН важливо стримуватися вiд прямого вираження власного емоцiйного стану, аби вiн не вплинув на гру й на поведiнку учасникiв.

Керiвниковi важливо вживати засоби зняття опорiв i каталiзувати процес психодрами, а також сприяти об'єктивуванню справжнiх емоцiйних переживань її учасникiв. Отже, якщо для учасникiв важливим у повне входження в iгрову ситуацiю, то вiд керiвника АСПН вимагаються здатнiсть не концентруватися на власних емоцiях i розумiти їхнi психологiчнi витоки.

Важливо прояснити з допомогою гри проблеми протагонiста, який опиняється в центрi уваги й задає сюжет психодрами. Протагонiст, завдяки "програванню" його власних проблем, виносить багато вражень "на поверхню", що сприяє аналiзовi та розширенню його поля свiдомостi. Протагонiст повинен зрозумiти, що не обовязково репродукувати ситуацiю саме так, як вона складалася в життi, вiн може програвати її так, як складається в ситуацiї "тут i тепер". Багато хто вiдчуває труднощi в програваннi, а тому прийоми психодрами спрямованi на те, щоб полегшити вияв внутрiшнiх бар’єрiв, зробити їх доступними для дослiдження й нейтралiзацiї. Це може виражатися в пiдбадьорюваннях, пiдтримуючих реплiках, якi б вiдповiдали "захисним" тенденцiям або їм суперечили.

Особливим питанням є поняття "другого "Я" в психодрамi, й керiвник може звернутися будь до кого з присутнiх з проханням бути "другим "Я", тобто актором, який об'єктивує в поведiнцi прихованi позицiї та переживання протагонiста. Хтось може зiграти роль самого протагонiста - його вiдображення в процесi психодрами. Також можна в психодрамi використати "альтер Его", так званого двiйника ("другого "Я"). Двiйник - це внутрiшня, схована часто навiть вiд самого протагонiста, особистiсть. Інколи учасниковi гри важко висловити свої думки й почуття, зате двiйник, який звичайно розташовується позаду, iмiтує його дiє, висловлюючи вголос думки, котрi, з його точки зору, приховує в данiй ситуацiє протагонiст. В АСПН прийом "другого"Я" використовується лише пiсля того, як груповий процес уже перебуває в розвитку, а у членiв групи присутну глибинне розумiння психiки один одного. А тому "друге "Я" важливо застосовувати до тих членiв групи, чия проблематика, хоч i гiпотетично, вже представлена в груповому матерiалi.

Змiст "другого "Я" тим повнiше об'єктивуватиметься в групi, чим точнiшою буде психодiагностика. Тому каталiзатором виконання цього фрагмента психодрами виступау керiвник. Користуючись роллю "другого "Я", ми намагаумось розкрити причинно-наслiдковi залежностi мiж окремими усвiдомлюваними протагонiстом аспектами особистостi, аргументуючи їх матерiалом його поведiнки в групi АСПН. У звязку з цим використання ролi "другого "Я" в АСПН завжди має складний (узагальнюючий) характер. Змiст "другого "Я", який об'єктивує неусвiдомлюванi аспекти психiки з наступним її аналiзом, є цiкавим матерiалом для навчання всiєї групи. Хоч це й складний за своєю психологiчною суттю прийом, але нам його вдається ефективно застосовувати вже на другому заняттi. Наприклад, керiвник пропонує звертатися до "порожнього стiльця" з висловлюванням, адресованим групi в цiлому (або комусь iз членiв групи), не називаючи iмен. Бiльшiсть висловiв, як правило, впiзнаються тими, кому вони були адресованi.

Це оптимізує взаємини в групi завдяки об’єктивуванню прихованих емоцiй (особливо негативних), якi гальмували iнтеграцiйнi процеси. Психодрама сприяє розвитковi спонтанностi вiдносин, i кожен набуває здатностi "взути чужi чоботи" й таким чином зрозумiти почуття, переживання й думки iнших.

Психодрама сприяє також розвитковi iнтєїцiї й творчих здiбностей у розумiннi внутрiшнього свiту iншої людини. Протагонiст i група починають усвiдомлювати, що у них багато спiльних проблем, а це спонукає до глибшого саморозкриття й аналiзу їхнiх витокiв i знаходження рiзноманiтних шляхів їх вирiшення.

Навчальний ефект залежить вiд атмосфери згуртованостi, емоцiйної близькостi та психологiчної захищеностi в групi. Психологiчна безпека, взаємопiдтримка уможливлюють вiдвертий прояв почуттiв, якi звичайно ховаються вiд оточення зi страху перед покаранням.

Зворотний звязок - вiд членiв групи - може допомогти протагонiстовi заглянути в середину себе, зрозумiти суть проблеми, яка була в центрi уваги, проникнути в сутнiсть своєї поведiнки та в характер стосункiв з оточенням. При цьому учасники навчання засвоюють принципи дзеркального вiдображення iншої людини, її прихованих неусвiдомлених мотивiв.

Важливою є емоцiйна включснiсть у програвання.

Особливо важливо практикувати змiну ролей, повторне їх програвання, яке дає можливiсть глибше зрозумiти внутрiшню запрограмованiсть поведiнки. Розумiння самого себе та iнших, що у результатом психодраматичного досвiду, може бути безцiнним для будь-якої людини.

Особистий досвiд переживання в процесi психодрами може дати людинi поштовх для ретроспективного аналiзу свого життя.

Спинимося коротко на методичних питаннях:

Перед початком психодрами необхiдно пояснити її основнi положення членам групи, а також запропонувати їм уявити ситуації їхнiх власних переживань, якi можна було б програти. В класичному варiантi Морено все починаються iз запитання:

"Хто хотiв би запропонувати неприємний момент (травмуючий випадок) або ж проблему, яку варто програти з метою подальшого психологiчного аналiзу"

1. Форма iлюстрацiї (суб'єкт програє ситуацiю, про яку розповiдав).

2. Схематизована форма (саму сцену по черзi програє вся група).

3. Мимовiльна форма (гра практикується вiд випадку до випадку згiдно з планом керiвника).

Інодi психодрама поєднується не тiльки з рольовою грою, а й з невербальними вправами i вправами взагалi. Тому розглянемо кiлька структурованих драматичних прийомiв.

1. Програвання самого себе. Член групи грає самого себе в iнтеракцiї з ким-небудь iншим (чи iншими). Протагонiст обирає собi партнерiв для гри, якi, на його думку, близькi партнерам iз ситуацiє "там i колись". Далi вiн моделює ту ситуацiю, яку хотiв би пiддати аналiзовi в групi.

2. Монолог. Член групи розповiдає свою проблему. Говорить немовби сам iз собою, група не втручаються в цей процес. На вiдмiну вiд програвання ролi самого себе, протагонiст намагається не обмежуватися акцентуванням уваги на своїх зовнiшнiх реакцiях, а швидше прагне проаналiзувати мотиви й iнфантильнi витоки поведiнки, внутрiшнi почуття.

3. Обмiн ролями. В ситуацiї моделювання та програвання конфлiкту протагонiста його оточенням використовується обмiн ролями: вiн бере на себе роль тiєї особистостi, з якою конфлiктує, а iнший член групи виконує його роль. Обмiн ролями може вiдбутися в процесi психодрами в будь-який момент, важливий для пiзнання сутi проблеми. Такий обмiн ролями вiдбувається за знаком, що його подає керiвник. Обмiн ролями сприяє проникненню в почуття та спосiб мислення iншого, а також бачення себе нiби зi сторони його очима.

4. Дзеркало. Член групи грає протагонiста, який сидить у групi й спостерiгає за собою наче в дзеркалi. Навiть просте вiдтворення його конфлiкту може пiдвести його до усвiдомлення проблемностi деяких своїх реакцiй. У "дзеркало" можна помiстити i "альтер Его", котре виявлятиме те, що протагонiст думає, а також внутрiшнi тенденцiє, якi протиборствують.

5. Ідеальний партнер. Члени групи (по черзi) зображають протагонiстовi його партнерiв, якими вiн хотiв биїх бачити в iдеалi.

6. Чарiвний магазин. Цей прийом допомагає протагонiстовi зрозумiти його справжнi прагнення в життi. Вiн зустрiчається з "чарiвником", який пропонує йому все, що тiльки вiн мiг би собi побажати, наприклад, здоровя, успiх, щастя, генiальнiсть, любов, але вимагає, щоб той заплатив за це тим, що цiнує в життi. Цим загострюється внутрiшнiй конфлiкт протагонiста.

7. Версiї. Члени групи повторюють програвання ситуацiй у рiзноманiтних версiях i варiантах, якi самi ж придумують, вiдтiняючи протагонiстовi той внесок, який, на їхню думку, він робить своєю поведiнкою у взаєминах з оточуючими людьми, й у ту ситуацiю, яка розглядається.

8. Двiйник (совiсть). Один з членiв групи виступау в ролi "альтер Его" протагонiста, показує його внутрiшнi переживання, стурбованiсть, тривогу, доброзичливi чи агресивнi тенденцiї, якi вiн сам не завжди в змозi усвiдомити й проявити. Висловлює певнi гiпотези вiдносно сутi його особистiсних проблем. У ролi двiйника може виступати сам психолог, який сiдає за протагонiстом i вiзуально показує "друге "Я" як його "совiсть", що супроводжує його дiї. "Совiсть" говорить вiд першої особи. Така технiка може бути використана й в iнших варiантах психодрами, наприклад, при програваннi самого себе, а також при використаннi прийому, який викладено нижче.

9. "Порожнiй стiлець". Ця гра як психодраматичний прийом використовується з рiзною метою. Робота з "порожнiм стiльцем" може бути iндивiдуальна, а може бути групова. iндивiдуальна часто переростає в групову у звязку з актуалiзацiєю процесiв iдентифiкацiї та необхiднiстю вiдреагувати на виниклi емоцiї.

Розглянемо кiлька варiантiв роботи з "порожнiм стiльцем":

а) протагонiст може уявляти, нiбито його партнер сидить на порожньому стiльцi навпроти нього. Вiн розмовляу й спiлкується з уявною людиною, часом мiняється з нею мiсцями, ролями. Протагонiст може спiлкуватися i сам iз собою;

б) члени групи звертаються до "порожнього стiльця", уявляючи на ньому протагонiста, структуруються в залежностi вiд його проблеми та особливостей того матерiалу, який представлено в попередньому фрагментi роботи групи, особливостей попереднiх ситуацiй його поведiнки. При цьому практикуються висловлення, адресованi "другому "Я", а також на адресу його "двiйника", тобто як звертання до ... так i вiдповiдi за ... В даному випадку звертання до "порожнього стiльця", як правило, має аргументований характер, тобто враховує особливостi поведiнки протагонiста, вже представленої в групi. При цьому протагонiст може бути або присутнiм у групi, або ж поза групою (а iнколи й "за дверима");

в) звертання до "порожнього стiльця" доцiльно використовувати ситуативно з метою опрацювання актуального матерiалу, емоцiйної напруженостi, створеної поведiнкою певного члена групи, та зниженням такої напруженостi, можливо, спричиненої його демонстративним випадом проти когось iз учасникiв АСПН.

10. "Високi стiльцi". Протагонiст сидить на стiльцi, поставленому на пiдвищеннi, й звiдти намагаються висловлювати тi чи тi фрази тим, хто його оточує. iнший варiант цiєї вправи - "нагору". Один iз членiв групи стоїть на "височинi". До нього по черзi пiдходять люди з запитанням: "Чому тобi добре нагорii". Член групи, який стоїть високо, вiдповiдає. Якщо протагонiст вiдчувау труднiсть при вiдповiдi, той, хто запитував, висловлює свої припущення. Рукостискання реципiєнта в даному випадку є ознакою прийняття iнформацiї. Вправа завершується психологiчним аналiзом усього матерiалу.

Читайте також:

Психодрама як метод групової психокорекції

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психомалюкок	\|	Методи невербальної взаємодії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.