Семінар) Територія Запорожжя, чисельність, заняття, побут та звичаї його населення

Дмитро Вишневецький

Дмитро Вишневецький - князь з русько-литовської династії Гедиміновичів, який зіграв видатну роль в об'єднанні козацтва і перетворенні його на значну політичну силу. Будучи старостою прикордонних з Диким Полем Черкаського і Канівського старосте, він створив під своїм керівництвом загони козаків для боротьби з турецько-татарською загрозою.

Улітку 1556 р. після вдалого походу на татарські фортеці Очаків і Іслам-Кермен очолюваний ним загін разом із загонами отаманів Єськовича і Млинського побудував на острові Мала Хортиця «містечко» - укріплення, оточене ровом, валом, дерев'яними вежами і звідним мостом.

Багато істориків унаслідок цього вважають його засновником першої Січі.Згодом, незадоволений угодовською політикою польського короля у відношенні до Криму, Вишневецький перейшов на службу до російського царя Івана Грозного і продовжував боротьбу з татарами. Стурбований посиленням козацтва, кримський хан Девлет-Гірей привів війська під Хортицю. Після її 24-денної облоги татаризмушені були відступити, і лише одержавши підтримку турецьких і молдавських військ, змогли взяти козацьку фортецю. Д. Вишневецький неодноразово водив загони козаків і російських стрільців у Крим, розгромив татар під Азовом. Однак, не одержавши необхідної підтримки від Івана Грозного в боротьбі з татарами, Д. Вишневецький повернувся в Литву, звідки продовжував боротьбу з Кримом. Під час чергового походу він потрапив у полон до турків і був страчений у Стамбулі.Деякі вітчизняні історики вважають, що саме Д. Вишневецького оспівано в народній думі про Байду.

Землі козацьких вільностей були визнані за запорожцями ще в XVI ст. польськими королями Сигізмундом І і Стефаном Баторієм. Пізніше автономний статус цих земель підтвердив гетьманським універсалом Богдан Хмельницький. У 1711 р. російський цар Петро І змушений був визнати цю територію Областю Війська Запорозького, а після повернення запорожців під протекторат Росії і заснування Нової Січі в 1734 р. їхні «вольності» були підкріплені указом імператриці Анни Іоанівни.

Центр січових земель розташовувався в області Великого Лугу (нинішній Нікопольський район Дніпропетровської області).

На протязі сторіч Січ із різних причин змінювала місця свого розташування. Перша Січ була розташована на острові Мала Хортиця, з кінця 60-х рр. XVI ст. вона була перенесена на острів Томаківка, з 1593 р. - на острів у гирлі ріки Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитинському Розі (сучасний Нікополь), а в 1652-1709 рр. - у гирлі ріки Чортомлик. Нова Січ у 1734-1775 рр. розташовувалася на ріці Підпільній. У XVIII ст. Область Війська Запорозького охоплювала понад третину сучасної території України, доходячи на заході до Побужжя, на півночі — до р. Орель, на сході упираючись у землі Області Війська Донського, а на півдні — у татарські землі. Ця територія поділялася на вісім основних округів- паланок(три правобережних - Бугогардівська, Кодацька та Інгульська, чотири лівобережних - Протовчанська, Орільська, Самарська та Кальміуська, і одна в гирлі Дніпра - Прогноївська). Сама Січ була укріпленим центром цих земель, населення якого у своїй основі не було постійним - улітку козаки збиралися на Січ, узимку поверталися в села і міста («на волость») та на хутори-зимівники. Постійно на Січі проживало декілька тисяч козаків.Тут можна було зустріти людей різних національностей, серед яких безумовно переважали українці. Жінки і діти на Січ не допускалися. Завдяки своєму демократичному устрою Запорозьке козацтво досить довго уникало гострих соціальних конфліктів в своєму середовищі (вони проявилися пізніше, у другій половині XVII ст. і значно послабили Січ).

Основним заняттям козацтва була оборона українських земельвід турецько-татарської агресії (з 1479 року Кримське ханство стало васалом Оттоманської Порти - Туреччини), а також захист українського населення від католицької експансії, допомога братствам. Важливу роль у житті козацтва грали військові походи - у першу чергу морські. Запорізький флот складався з чайок - великих човнів довжиною до 20 м. і місткістю 50-70 чол., на яких козаки спускалися по Дніпру виходили в Чорне море. Чайки ходили як під вітрилами, так і на веслах, оснащувалися гарматами - фальконетами. Основу козацького війська складала піхота. Запорозька артилерія була на той час однією з кращих у Європі. Кінних загонів практично не було, козацька кавалерія як рід військ з'явилася лише за Богдана Хмельницького.

Козаки займалися землеробством і тваринництвом. Важливе місце в господарській діяльності належало відхідництву і посередницькій торгівлі (у тому числі кримською сіллю).

Кріпосного правана новоосвоюваних землях Запорожжя не було.Кожен козак мав право брати участь у раді, користуватися землею, ловити рибу, полювати на спільних землях, які належали Війську. Однак, козацтво з самого початку не було однорідним, оскільки воно поповнювалося не тільки за рахунок селян, але і міщан, дрібних священнослужителів, зубожілої шляхти. Тому були козаки бідні (голота), заможні і багаті (дуки). Багаті експлуатували голоту, надаючи їй зброю, спорядження, знаряддя праці і забирали за це половину військової здобичі, частину продукції відхідництва або зібраного врожаю. Бідняки також наймитували в господарствах багатих козаків. Переважним типом землеволодіння на запорізьких землях було фермерське. Однак, наприкінці існування Запорозької Січі соціальне розшарування серед козацтва різко посилилося, що стало основною причиною загибелі козацької державності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поява перших Січей	\|	Семінар) Військово-політична організація Запорозької Січі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.3 сек.