Нові художні напрями ХХ ст.

В тяжкі для розвитку мистецтва роки громадянської війни одним з найоперативніших і найактуальніших видів мистецтва була плакатна графіка. Вона дуже рельєфно віддзеркалювала строкату картину боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дискусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю художніх прийомів. Творці плаката зробили великий поступ в освоєнні специфіки плакатної форми, вносячи своє, національне її розуміння. У багатьох плакатах спостерігається намагання глибше відбити особливості народного характеру, знайти характерний типаж, підкреслити національне в одязі, засобах художнього виразу. Такими є плакати, створені І. Падалкою і Т. Боичуком. Поряд з поширеними формами агітаційно-закличного плаката з'являється плакат пропагандистський, розповідний, який вміщував у собі цілу серію окремих сюжетних картинок, об'єднаних однією загальною темою. Такі плакати розвивали традиції народного лубка.

Окреме місце займають плакати-портрети, що їх видавали з відповідними політичними текстами і закликами. Серед них високими художніми якостями відзначається плакат-портрет роботи В. Єрмілова "Іван Франко" з творчим використанням народного орнаменту. У 1919 р. в Харкові почали виходити плакати "УкРОСТА". Поєднання образного змісту з народною піснею, приказкою чи віршованим текстом робило їх актуальним і дійовим засобом мистецької агітації (див. на мал. один з типових плакатів доби боротьби з Врангелем, випущений з українським текстом, що теж було вже своєрідною пропагандою толерантності в національному питанні).

Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними. Спочатку домінували "Пролеткульт" - літературно-художня та просвітницька організація, для якої характерним було негативне ставлення до культури минулого, намагання створити свою "чисто пролетарську'', особливу літературу. Письменники і поети розподілялися за тематикою і основною спрямованістю своїх творів. Згодом "пролетарські" письменники об'єдналися у спілку "Гарт" (1923-1925), куди входили Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра. Селянські письменники згуртувалися у спілку "Плуг", куди входили Андрій Головко, Петро Панч. Радянська влада найбільш приязно ставилася до цих письменницьких об'єднань.

До досягнень у галузі культури за гетьманської доби треба ще додати заснування Українського театру драми та опери, Української Державної капели, Державного симфонічного оркестру тощо.

Літератори шукали своє місце у суспільному житті, створювали різножанрові твори, збагачували українську літературу новими змістом і формами. Одним з найпопулярніших поетів був Володимир Сосюра. Поезія Сосюри виразно національна за своїм характером - він далі розвиває традиції Тараса Шевченка й Лесі Українки, української народної творчості. Він приніс в наше письменство запах і кольори рідного краю, саме тієї місцевості, яка ще дуже мало була відтворена й оспівана, - Донеччини, Слобожанщини, з усіма особливостями її історії, етнографії, фольклору. Сосюра звертається і до історичних тем: роман у віршах "Тарас Трясило", поеми "Мазепа", "Махно" та ін.

У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміни в освіті. Філософія	\|	Культура України ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.