• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Породи, їх виробнича класифікація та породоутворюючі фактори.

Методи розведення, характеристика методів схрещування.

Оцінка тварин за продуктивністю, екстер’єром, конституцією. Бонітування тварин.

Поняття про ріст, розвиток та методи їх обліку.

Порода та її структура.

План

Тема 10. Основи розведення сільськогосподарських тварин.

* Самостійне опрацювання:

1. Тривалість використання тварин.

2. Добір та підбір тварин їх значення.

3. Організація племінної роботи.

Література:

1.О. Т. Бусенко ст. 5 – 50.Технологія виробництва продукції тваринництва.

2. Карасюк І. М. Технологія виробництва продукції сільського господарства, ст.172-178

3. Ярош Ю. М. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції, ст.. 371-381

Розведення сільськогосподарських тварин - це зоотехнічна наука про принципи й методи розмноження і якісного поліпшення сільськогосподарських тварин, вдосконалення існуючих і створення нових порід та високопродуктивних стад. Наука про розведення сільськогосподарських тварин розробляє теорію і практичні заходи племінної роботи щодо всіх видів сільськогосподарських тварин і напрямів продуктивності, походження сільськогосподарських тварин і їхні зміни під впливом одомашнення, біологічні особливості і господарсько корисні ознаки, методи оцінки тварин, добір, підбір батьківських пар, методи розведення тощо. Сучасне розведення сільськогосподарських тварин має багатий теоретичний матеріал і ефективні методи, що дають можливість розвивати тваринництво на сучасному науковому рівні.

Породою називається численна група сільськогосподарських тварин одного виду, спільного походження з певними біологічними особливостями. Порода створюється в певних економічних і природних умовах, до яких вона найкраще пристосувалася. Порода повинна мати цінні господарські й племінні якості, а також певну специфічність у морфологічних та господарських якостях, які відрізняють її від інших груп і порід того самого виду тварин.

Створені людиною породи весь час поліпшуються, підвищується їхня продуктивність.

Крім високої продуктивності й численності, порода повинна бути досить поширеною. Це збільшує можливості для створення в ній рі­зних типів, що сприяє її подальшому поліпшенню.

Великий вплив на формування особливостей порід мають природно-географічні умови — особливості ґрунтів, рослин, клімату, рельєфу місцевості тощо.

При завезенні тварин у нові природнокліматичні умови в їхньо­му організмі відбуваються фізіологічні зміни, причому в одних ви­падках глибокі, в інших поверхові. Перебудова систем організму тим глибша, чим більша різниця між новими і минулими умовами існування. Процес пристосування тварин до нових умов існування називається акліматизацією і тривати вона може кілька поколінь.

Помісні та гібридні тварини акліматизуються легше, ніж чистопо­родні, молоді краще, ніж дорослі. Швидшій акліматизації сприяють повноцінна годівля, належні умови утримання, ретельний догляд. Якщо порода в нових умовах не знижує плодючості й основної проду­ктивності, заради якої її розводять, то вона вважається такою, що легко акліматизується. Це стосується порід широкого ареалу, таких як велика біла порода свиней, мериносові вівці, симентальська, гол­ландська, породи великої рогатої худоби.

Породи сільськогосподарських тварин мають свою структуру, основними складовими частинами якої є:

1. Відріддя (зональний тип) — досить велика за чисельністю части­на породи, добре пристосована до умов зони поширення.

2. Породна група — це велика однорідна група тварин, яка є осно­вою для створення нової породи. Вона характеризується певним ти­пом будови тіла й напрямом продуктивності, але ще не набула стій­ких ознак, характерних для нової породи. Породна група повинна налічувати певну кількість тварин і складатися з кількох неспоріднених між собою ліній та родин.

3. Внутрішньопородний тип — однорідна група тварин в межах породи, які відрізняється напрямом продуктивності, конституційно-екстер'єрними ознаками, пристосованістю до умов розведення. Серед свиней великої білої породи є тварини як м'ясного, так і сально­го типів.

4. 3аводський тип — порівняно однорідна, дещо обмежена група тварин із специфічними особливостями будови тіла і продуктивнос­ті, характерними для тварин тільки певного племінного заводу або дочірніх господарств.

5. Лінія — це група високопродуктивних племінних тварин, що по­ходять від видатного родоначальника і мають подібні з ним госпо­дарсько корисні ознаки. В заводських породах повинні бути 10- 15 ліній.

6. Родина— група високопродуктивних племінних маток, які похо­дять від видатної родоначальниці й мають подібні з нею певні біо­логічні та господарські ознаки, що стійко передаються потомству.

Усі породи поділяються на племінну та неплемінну (користува­льну) частини. Племінне тваринництво займається виведенням но­вих порід, удосконаленням існуючих, вирощуванням молодняку для поліпшення стад неплемінних ферм. Ця робота проводиться у племзаводах та в інших племінних господарствах. Мета користувального тваринництва — виробляти основну кількість товарної продукції.

Для порівняння тварин різних порід і видів уведені стандарти, тобто встановлені на даний час мінімальні показники щодо розвит­ку та продуктивності. Вони є орієнтиром при роботі з породою. На підставі стандартів визначають класи тварин при їхній індивіду­альній оцінці (бонітуванні). Стандарти періодично переглядаються, оскільки породи постійно вдосконалюються, поліпшуються.

Класифікація порід. Породи тварин створювалися у різний час і в неоднакових географічних, кліматичних, соціально-економічних умовах. Тварин, подібних за екстер'єрно-конституціональними особ­ливостями, живою масою, продуктивністю, плодючістю та іншими ознаками, прийнято об'єднувати у певні групи (класи).

В різний час пропонувалося багато класифікацій, але найбільш поширеними є ті, що ґрунтуються на таких основних принципах:

-як ареал (поши­рення) породи;

- місце походження (географічний принцип);

- рівень племінної роботи з породою та напрям продуктивності.

За поширенням виділяють чотири типи порід:

- широкого ареа­лу — по всій земній кулі;

- міжзональні — поголів'я менше, ніж у по­передній групі;

- зональні — в одній певній зоні; -

- локальні породи — в обмеженому регіоні (область, край).

За місцем виведення породи поділяють на:

- низинні й гірські, сте­пові та лісові, континентальні й острівні, північні та південні тощо.

При класифікації за кількістю та якістю праці, затраченої на фор­мування порід, їх поділяють на три групи:

- примітивні,

- заводські (культурні)

- перехідні.

Примітивні породи розвивалися і створювалися під впливом місцевих природних умов. Вони, звичайно, пізньоспілі, дрібні, малопродуктивні, але дуже витривалі і добре пристосовані до місцевих природних умов.

Культурні породи створено в результаті творчої людської праці в умовах високорозвинутого господарства. Вони спеціалізовані, скороспілі, мають добрі форми й високу продуктивність.

Продукція — головне, заради чого розводять сільськогосподарсь­ких тварин, тому класифікації за продуктивністю надають великого значення. Від тварин, як правило, одержують кілька видів продук­ції. Якщо ж одна з них переважає інші, то таку породу вважають спеціалізованою за даним напрямом продуктивності.

У зоотехнії породи тварин за напрямом продуктивності поділяють на:

* спеціалі­зовані;

* комбіновані.

Породи сільськогосподарських тварин створювалися в певних кліматичних та економічних зонах, що й зумовило їхню спеціаліза­цію і поширення. Тому правильне розміщення або переміщення по­рід повинно вирішуватися з урахуванням їхніх біологічних особли­востей, відповідно до плану породного районування, спеціалізації тваринництва даного району.

*2*Поняття про ріст, розвиток та методи їх обліку.

Тваринний організм протягом життя змінюється завдяки процесам росту і розвитку. Індивідуальний розвиток тварин триває все життя.

Під ростом розуміють збільшення розмірів організму, його маси.

Індивідуальний розвиток тварин поділяється на два основних періоди:

- внутрішньоутробний (ембріональний);

- після утробний (постембріональний).

Всебічне вивчення індивідуального розвитку тварин дало підставу твердити про його періодичність. У с/г тварин розрізняють певні періоди розвитку, які використовують при розробці схем вирощування, годівлі і утримання.

1. Внутрішньоутробний розвиток відбувається в організмі матері.(У всіх тварин тривалість різна: слон – 650 днів, кінь – 340, ВРХ – 285,Свиня – 115, вівця – 154, кріль – 30.). Він має півперіоди зародковий, перед плідний і плідний.

2. Після утробний – починається після народження тварини. Він має півперіоди:

- новонародженості;

- молодості – має фазу молочну і фазу статевого дозрівання;

- зрілості;

- старіння.

Молочний підперіод триває кілька місяців — до відлучення молодняку від матерів або припинення випоювання йому молока: для поросят — до 2 міс, ягнят — 3,5 - 4, телят — 5-6, лошат — 6-8 міс. У цей час тварин поступово привчають до поїдання рос­линних кормів, що сприяє посиленому розвитку органів травної сис­теми.

Підперіод статевого дозрівання триває доти, доки тварини не стануть здатними до розмноження, тобто коли не досягнуть ста­тевої зрілості.

Підперіод господарської зрілості охоплює час виробничого використання тварин, розквіту їхньої функціональної діяльності, максимальної продуктивності та відтворної здатності. Він настає у свиней в 2 — 3 роки, овець і кіз — 2 — 4, великої рогатої худоби — 5 — 6, коней — у 6 - 7 років. Тривалість цього підперіоду залежить від умов годівлі, догляду, утримання та використання тварин.

Підперіод старіння характеризується зниженням інтенсивно­сті обміну речовин, відтворної здатності, продуктивності, поступо­вим згасанням функціональної діяльності організму. При старінні утримання тварин стає збитковим і їх вибраковують, тому період використання останніх коротший, ніж тривалість життя. Так, період використання свиней становить 4 — 5 років (тривалість життя — 15-20), овець — 6-8 (10-15), великої рогатої худоби — 10-12 (20 - 25), коней — 18 - 20 (35 - 40 років).

Тривалість життя та використання тварин пов'язані з породни­ми, індивідуальними, продуктивними і племінними якостями, що значною мірою залежать від їхніх спадкових особливостей. При цьому необхідно пам'ятати, що повноцінна збалансована годівля, раціональний режим догляду та утримання сприяють продовженню періоду господарського використання тварин.

Вивчаючи особливості росту с/г тварин, встановили ряд його закономірностей:

1. Ріст відбувається нерівномірно протягом життя.

2. З віком тварин спостерігають зміну в будові їх тіла, що обумовлюється нерівномірністю росту різних відділів скелета та різних частин тіла.

3. Внутрішні органи тварин ростуть нерівномірно.

4. Інтенсивність процесів росту з віком знижується. Молоді тварини ростуть інтенсивніше до настання статевої зрілості.

Читайте також:

1. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Абіотичні та біотичні фактори.
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
9. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
10. Банківський кредит та його класифікація.
11. Банківські ресурси, їх види та класифікація
12. Безцехова виробнича структура.

Переглядів: 5742