Неортодоксальні школи. Буддизм: позбавлення від бажань і пробудження в нірвані.

Філософія буддизму – це практика життя, яке припускає відмову ось земних бажань і єдність з Брахманом. Основна мета – досягнення моральної чистоти за допомогою преклоніння перед усім живим, збереження цнотливості і правдивості, скромності і стриманості. Важливо досягти стану абсолютного спокою, тобто зосередитися на власній свідомості, яка абсолютна «чисто». Чи, як ця вимога формулюється у буддизмі, досягти стану «нірвани». Необхідно також вигнати страх за допомогою спеціальних спортивних (техніка карате та ін.) і військових вправ, отже, набути безстрашності, байдужості і незворушності. Справжня свобода, як вона трактується, у буддизмі - це свобода ось зовнішнього світу.

Засновник буддизму – принц Сіддхартха Гаутама (близько 563- 483 рр. до н.е.), відомий всьому світу під ім’ям Будди («просвітлений»). Згідно з легендою, нещастя цього світу уразили Будду і, відмовившись від багатства і могутності, він покинув отчий будинок у віці 29 років, щоб роздумувати про вічний і знайти для людей порятунок від страждань. Вивчення абстрактних філософських теорій і суворий аскетизм не задовольнили його шукань. В результаті поглиблених роздумів його розум осяявся новим світом; йому відкрилися чотири благородні істини. Місіонерська діяльність Будди привела до створення чернечого ордену – Сангхи.

Пік популярності буддизму доводиться на час правління царя Ашоки. Близько 264 р. до н.е. цар прийняв буддизм, щиро і серйозно віднісся до етичних вимог вчення і зробив їх виконання метою свого царювання. Приблизно до II ст. н.е. сформувалися два напрями буддизму: хінаяна (ортодоксальне) і махаяна,у рамках яких розвинулися чотири основні філософські школи буддизму, розквіт яких доводиться на V-VII ст. н.е.

Основа вчення - чотири благородні істини: існує страждання, існує причина страждання, страждання може бути припинене, існує шлях, що веде до припинення страждання. Причина страждань – бажання, прагнення. Порятунок – позбавлення від страждань – «зживання» бажань; фактично це означає досягнення вищого стану – стану нірвани («згасання», «охолодження»). Теорія нірвани розроблялася пізніше; сам Будда уникав прямих відповідей на питання про суть нірвани, так само як і «Я», душі, бога.

Життя є потік становлення. Усе існуюче є дхарма (на мові палі – дхамма) – поєднання умов. Основою безперервності існування є закон загальної причинності. З умов і стосунків ми створюємо по видимості стійкий всесвіт. Умови і стосунки діють тільки у нашому світі, світі явищ. Індивідуальний суб'єкт - це емпіричне життя зростаючої людини, що змінюється; індивідуальність - неміцний стан буття, що знаходиться в процесі постійної зміни.

Світ знає його як Будду Шак'ямуні – «відлюдник з племені шак'я». Будда – це почесний титул, який носить Просвітлений, живучи як до, так і після історичного Будди. Сіддхартха Гаутами, майбутній Будда, безтурботно провівши роки юності, прийняв рішення, що повністю змінило його життя. Він став бунтарем, що виступає проти бездуховності свого часу. Сіддхартха став бодхісатвою, тобто наслідував шлях порятунку, виступав як помічник людства на шляху до просвітлення. Бодхісатвами називаються ті, хто, наслідуючи його шлях, відмовляються стати Буддою. У південному буддизмі говориться про «малу колісницю» (хінаяна), яка веде до просвітлення і порятунку окремої людини, а на півночі – про «велику колісницю» (махаяна), яка має на меті порятунок усіх. Сіддхартха Гаутама після свого просвітлення, як Будда, викриває уявлення про реальність, про дійсність як ілюзії – майя – і обґрунтовує вчення Анатта, що важко розуміється, про «не-самості» або «Не-Я» як духовної основи усього світогляду. Воно говорить як вказано в «Словнику буддизму», що «не усередині, ні поза матеріальними і духовними явищами буття немає нічого, що можна було б позначити у вищому сенсі як існуючу саму по собі незалежну суть «Я» або особа. Хто не побачив безособовості свого буття і не усвідомив, що насправді існує тільки цей процес виникнення і зникнення духовних і фізичних феноменів буття, що поглинає себе, той не в змозі в правильному світлі зрозуміти вченні Будди».

Легенда розповідає про Мару як спонукач останніх випробувань Бодхісатви перед остаточним пробудженням. Як повелитель сансари, якій підпорядковані люди, Мара хоче усіма силами збити його з шляху звільнення. Цій ситуації присвячені наступні слова Мари: чи «Горе осягнуло тебе, що вдався ти роздумам в лісі? Чи ти втратив майно, або жадаєш стану? Чи ти скоїв злочин в селі? Чому ти не візьмеш кого-небудь у свідки? Ніхто не виступає свідком в твою користь»? Далі слідує відповідь Сіддхархи: «Після того, як я повністю викоренив страждання, я вдаюся до роздумів, і не пригнічують мене ні злочин, ні горе, після того, як я поборов усі пристрасті і бажання буття, я надаюся безгрішним роздумам». Ботхісатва відбиває останні спроби зовнішнього світу збити його з шляху і цілком звертається до тієї мети, яку ясно бачить перед собою: просвітлення». Він зрозумів, що поглиблення в себе і тиша складає те саме велике, що називається справжнім щастям. Просвітлення таким чином описане в «Розмовах Будди»: «Сила моя, о, брахман, була напружена і не розслаблялася; моя увага була рухлива і не розсіяна, моє тіло було спокійне і безмовне, мій дух був зібраний і спрямований в одну точку. Коли я, о, брахман, відокремив себе від бажань, відокремив себе від усіх нечистих справ, вступив в перше занурення, пов'язане з роздумом і роздумом, народився з самоти, наповненої задоволенням і радістю, і перебуваю в нім».

Пізнані тут Чотири Благородні Істини про страждання, про припинення страждання і про шлях, що веде до припинення страждання, є заповітами Будди людству. З бодхісатви Сіддхартха Гаутама виник Будда Шакя’муні – одна з багатьох будд, які з'явилися на Землі в образі живих істот. Після цього Будда прийняв рішення проголосити своє вчення. Приведемо слова звернення Будди до п'яти ченців: «Є два шляхи, ченці, яких потрібно уникати. . З одного боку, життя в задоволеннях, насолодах і похоті : цей шлях нерозсудливий, бездуховний, підлий, низинний, він не приведе до мети. З іншого боку, шлях мук і страждань, неблагородний шлях, він теж не приведе до мети. Виключивши ці два шляхи, Досконаломудрий відкрив шлях, що лежить в середині, який веде до спокою, знань, просвітлення, до нірвани». Будда описує, що є цим шляхом: «Це той благородний Вісімковий шлях, який означає : праведна віра, праведне рішення, праведне слово, праведна справа, праведне життя, праведне прагнення, праведні думки, правильне заглиблення в себе».

Каноном раннього буддизму вважається Тіпітака, або «Три кошики закону». Дхаммапада («стопи закону») - одна з частин Суттапітакі – містить основні принципи вчення Будди (фактично цей короткий виклад буддійської етики).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ортодоксальні школи індійської філософії	\|	Принципи недіяння і невимовності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.