Себелюбна природа людини.

Хань Фей. Управління на основі закону.

Хань Фей (288-233 до н.е.). Розвинув вчення легизму (від латів. lex, рід. відмінок legis – закон) також як і конфуціанство в якості основних виділяла проблеми управління. Проте вона протиставляли моральності силу закону. Головним виділялося не моральне, а правовий примус. Звідси основний метод – це нагороди і покарання. Вимоги моральності переносилося на закон. Тоді головна функція правителя - це виконання закону.

У книзі «Хань Фей-цзи» викладені погляди одного з видатних теоретиків легистськой школи – Хань Фея (прибл. 280- 233 рр. до н.е.). Наукові ідеї Хань Фея – це узагальнення різних навчань легистів доцинського періоду, а «Хань Фей-цзи» – джерело для вивчення ідей Хань Фея. Хань Фей створив цілісну теорію управління на основі законів, об’єднавши теорії Шан Яна, що ставило на перше місце закон, Шень Бухая, що ставило на перше місце владу і Шень Дао, що віддавало перевагу мистецтву управління. Шен Бухай головну увагу приділяв мистецтву управління. Він говорив: «Добре діючий правитель . ховається у неробство, приховує мотиви своїх вчинків і показує Піднебесній своє недіяння». Розвиваючи положення Шен Бухая про мистецтво управління. Хань Фей стверджував, що «влада ховається в грудях, щоб бути готовою до різних подій і непомітно управляти своїми слугами». Мистецтво управління розглядалося як здатність підпорядкування мас. Призначення управління полягало у наведенні ладу: «Дотримання закону і наявність влади призводить до порядку, порушення закону і відмова від влади призводить до безладів».

Хань Фей усебічно розвинув ідеї управління на основі закону. Він стверджував: «Покарання не мають рангів, знатності». Відповідно до закону відводилася головна роль в управлінні. Головний зміст закону – це «нагороди і покарання». Він говорив: «Два важелі – це покарання і доброчесність, вбивства і страти називають покараннями, подарунки і нагороди називають доброчесностями». Хань Фей вважав, що управління на основі закону і пропоноване «школою служивих людей» управління на основі доброчесності виключають один одного, оскільки: «Якщо надати свободу людинолюбству та милості, система законів зруйнується». Сприйнявши думку Шан Яна про «покарання таким, що не знає рангів знатності», Хань Фей підкреслював, що «закон не лестить знатним».

Яскраво виражено протиставлення легистів конфуціанські школі в їх поглядах на історичний розвиток. Хань Фей заперечував авторитет старовини, ратуючи за поступальний розвиток суспільства.

Хань Фей розвивав вчення про «себелюбну» природу людини і виводив звідси утилітарний погляд на мораль, тобто він вважав, тобто вважав, що спонукальні мотиви вчинків людини не мають ніякого значення, а критеріями добра і зла можуть служити тільки результати, до яких вони призводять. Не менш утилітарно було і вчення Хань Фея про залучення доказів, що збагатило, проте, гносеологію доцинського періоду. Мислитель нехтував раціональним мисленням, «передчасне знання», а критерієм істинності розмов і вчинків вважав приношувану ними користь.

Хань Фей виходив з того, що природа людини «себелюбна», їй властиво «любов до вигоди і ненависть до біди». Себелюбство – це віддання (переслідування) перевазі над своїх інтересів інтересами інших. Це положення він запозичував у Шень Дао. Слід мати на увазі, що «дотримання» – даоська категорія, що означає наслідування законів природи. Себелюбну природу людини змінити не можна. Дотримання припускає з потреби використати нагороди і покарання, заохочуючи «любов до вигоди і ненависть до біди». Вигода – фактична сила, рушійна вчинками людей. Тому перш ніж говорить про добро і зло, правитель повинен «відкрити шлях, що приносить вигоди і біди і показати його Піднебесній, а потім, за допомогою нагород і покарань переконати робити те, що треба, і заборонити робити те, що не треба». Головним стимулом для людини є користь: «Адже якщо говорити про вчинки, то їх мішенню є приношувана нам користь». Але виявлення того, є вчинок добрим чи і злим, визначається за допомогою закону. Визначення користі припускає наявність критеріїв її істинності. Випробувавши вплив положення Сюнь-цзи про «різницю між Небом і людиною», Хань Фей стверджував, що здатність пізнання породжена Небом (природою). Особливе значення надавав виявленню закономірностей. Тому він заперечував ту дію, яка не заснована на знанні: «Дії, що відбуваються раніше появи предмета, вчинки, що здійснюються раніше появи закономірності, називаються передчасним знанням». Передчасне знання – це абсурдні припущення, не обґрунтовані. Для того, щоб перевірити знання. Необхідно керуватися назвою і суттю, «визначити істинне і неправдиве, притягаючи доказу для перевірки істинності розмов і слів». Інший принцип – це користь. Відповідно при спілкуванні з людиною: «Слухаючи його слова, необхідно з'ясувати їх користь, спостерігаючи за його вчинками, необхідно з'ясувати, які з них призводять до успіхів».

У сучасному тексті книги «Хань Фей-цзи» 55 глав. Не усе з них можна визнати належними Хань Фею або його учням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи недіяння і невимовності	\|	Чань-буддизм: вчення про раптове просвітлення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.