Філософська концепція людини як основа наук про людину.

Проблеми філософської антропології.

Проблема значення життя людини.

Цінності і ціннісні орієнтації особистості.

Проблема особистості в філософії.

Особистісний аспект буття людини.

Біологічне, психічне і соціальне в людині.

Антропосоціогенез та його комплексний характер.

Один стародавній мудрець сказав, що для людини немає більш цікавого об’єкту для вивчення, ніж сама людина. Що ж таке людина? На перший погляд, це питання здається до смішного простим: хто ж не знає (хай інтуїтивно, хоча б поверхнево, на житейському рівні), що таке людина? Проте то, що нам ближче всього, те, з чим ми нібито знайомі краще всього, виявляється насправді найскладнішим об'єктом пізнання. Слід прямо сказати, що, хоча багато що у людині вже осмислено (і конкретно-науково, і філософськи), ще досить багато залишається загадкового і невиясненого у самій сутності людини (мається на увазі сутність не першого, а більш глибинного порядку). Це і зрозуміло: людина – це «всесвіт у Всесвіті»! І в ній не менше таємниць, ніж у всесвіті. Більш того, людина – це головна таємниця всесвіту.

Микола Кузанський говорив про це так: «Людина – це Бог, але людський Бог; людина – це світ, але людський світ, мікрокосм; у людині, як у Всесвіті, універсальним чином розгорнено все». І якщо ми говоримо про невичерпність для пізнання матеріального світу, то, тим більше, невичерпна людина – вінець творчості природи. Загадковість цього феномену стає тим більшою, чим більше ми намагаємося проникнути в неї. Проте безодня цієї проблеми не тільки не відлякує від неї, а, навпаки, все сильніше притягує до себе, як магніт.

Які б науки або форми свідомості не займалися вивченням людини, їх методи завжди були направлені на «препарування» її, тобто розчленовуванням на складові. Звідси, на думку Макса Шелера, «спеціальні науки, що займаються людиною, швидше приховують сутність людини, ніж розкривають її».

За визначенням філософії як знання про загальне, вона, на відміну від спеціальних наук, у принципі повинна прагнути цілісного уявлення про людину. Людвіг Фейєрбах відзначав: «…тільки той є людиною, хто не позбавлений ніяких істотних людських властивостей. Я – людина; і ніщо людське мені не є чужим». Цей вислів, якщо його узяти у загальному і вищому значенні, є гаслом сучасної філософії. Нова філософія перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, в єдиний і універсальний, вищий предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію в універсальну науку.(Ця ідея повністю співзвучна думці Дені Дідро, який ще у XVIII столітті називав людину розумним центром Всесвіту, тим пунктом, від якого все повинне виходити і до якого все повинне повертатися).

Чи завжди філософії вдавалося домогтися цілісності уявлень про людину? Ні у жодному разі ні. Як їдко підмічав Вольтер, «…якби хто вирішив, що якнайповнішою ідеєю людської природи володіють філософи, він би дуже помилився... за винятком невеликого числа мудрих мислителів, інші створюють собі дивну думку про людину, таку ж обмежену як думка натовпу, і лише ще більш невиразну».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософська концепція людини як основа наук про людину.	\|	Концепції сутності людини у історія філософії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.