• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Свобода надання послуг.

План

1. Принципи внутрішнього ринку Європейського Союзу.

2. Свобода переміщення товарів.

3. Свобода переміщення осіб.

4. Свобода надання послуг.

5. Свобода переміщення капіталу.

1. Принципи внутрішнього ринку Європейського Союзу.

Внутрішній режим є основою, ядром навколо якого розвивається і право Європейського Союзу і сам Європейський Союз.

Всі чотири свободи перераховані в тексті договору про Європейське Співтовариство, який став фундаментом Європейського Союзу. Відступ «с» п.1, ст.3 Договору говорить про те, що для здійснення поставлених цілей діяльність Сп-ва має включати:

а. свободу переміщення товарів;

б. свободу переміщення осіб;

в. свободу переміщення (або точніше надання) послуг;

г. свободу переміщення капіталу;

В Договорі сказано, що ці свободи є основними компонентами внутрішнього ринку ЄС, його фундаментом.

Термін «свободи» має декілька значень:

По-перше, кожна із цих свобод є принципом внутрішнього ринку, без якого він не зміг би існувати.

По друге, кожна із свобод означає певне суб’єктивне право громадян ЄС, а також, в деяких випадках, і іноземців.

По-третє, цей термін означає не тільки власне свободу здійснювати ті чи інші дії, але й весь комплекс прав і обов’язків, пов’язаних з такою свободою і закріплених в нормативних актах Союзу.

Нормам коммунітарного права, які регулюють ці свободи властиві принципи прямої дії.

2. Свобода переміщення товарів.

Згідно з ст.23 Договору митний союз ЄС складається із двох рівнозначних компонентів:

1. заборони як експортного так і імпортного мита, усіх зборів еквівалентних їм, а також кількісних обмежень між державами-членами;

2. прийняття спільного митного тарифу, тобто єдиної системи регулювання експортно-імпортних операцій з третіми країнами.

Крім того Договір забороняє дискримінаційне внутрішньодержавне оподаткування.

Кількісні обмеження і дії рівнозначні їм в праві ЄС.

Ст. 28 і ст. 29 Договору забороняє кількісні обмеження (квоти) на експорт та імпорт товарів між державами-членами, а також дії рівнозначні їм.

Визначення дій, які мають ефект рівнозначний кількісним обмеженням були визначені Комісією на основі рішень Суду (ЄСП). У справі Procreur de Roi v. Dassonville Суд постановив, що Бельгія не мала права забороняти імпорт із Франції шотландського віскі у якого відсутній сертифікат походження , оскільки віскі уже на законних підставах знаходилось у вільному обігу у Франції. Рішення Суду кваліфікувало дії, що мають ефект рівнозначний кількісним обмеженням, як будь-які торгові правила, прийняті державами-членами, які здатні прямо чи опосередковано, зараз чи потенційно ускладнювати торгівлю в середині Сп-ва.
В цій же справі Суд визнав, що торгові правила, які приймаються державами-членами для захисту споживачів, повинні бути розумними, не ускладнювати торгівлю між державами-членами, бути доступними усім громадянам С-ва.

Інше рішення Суду відоме як Cassis de Dijon (1979 р.). Суд розглядав протест на рішення німецької влади, щодо заборони ввезення алкогольної продукції з іншої країни на тій підставі, що вона не відповідала прийнятій в Німеччині шкалі вмісту алкоголю. Суд визнав це рішення недійсним на основі правила «взаємного визнання» Тобто, якщо товар законно вироблений в одній із держав-членів, то він може вільно продаватися в іншій державі-члені, навіть якщо він не відповідає його національним стандартам.

Можливі обмеження свободи переміщення товарів.

Ст.30 Договору визначає певні обмеження переміщення товарів з наступних підстав:

а. захисту суспільної моралі;

б. забезпечені дотримання громадського порядку і безпеки;

в. захисту здоров’я і життя людей, тварин і рослин;

г. захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість;

д. захисту промислової та комерційної власності.

Останнє положення ст.30 гласить, що такі заборони, чи обмеження не повинні бути засобами свавільної дискримінації, чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Розглянемо декілька прикладів.

Обмеження з питань дотримання суспільної моралі.

Суд дозволив UK (Великобританії) використати підставу дотримання суспільної моралі з метою застосування норм кримінального законодавства для заборони експорту певних порнографічних матеріалів із Нідерландів, продаж яких був заборонений в UK.

В іншій справі Суд визнав незаконним заборону на ввіз до UK із Німеччини резинових ляльок, ґрунтуючись на тих самих підставах, оскільки їх виробництво і продаж вважались в UK законними. Суд визнав такі дії протекційними.

Із рішень Суду по цих справах ми можемо зробити висновок, що хоч держави-члени мають право самостійно встановлювати на своїй території торгові обмеження ґрунтуючись на захисті суспільної моралі, ці обмеження не повинні носити дискримінаційного характеру.

Захист життя і здоров’я. Суд визнав незаконним законодавство Німеччини, яке вимагало продажу на її території лише того пива, яке відповідало певній рецептурі. На цій підставі, посилаючись на норми захисту життя і здоров’я людей, було заборонено ввіз і продаж на території Німеччини голландського пиво «Хайнекен». Суд визнав ці дії незаконними.

Суд також визнав незаконними спроби італійців використати зазначені підстави для виправдання заборони на торгівлю макаронами із сортів звичайної, а не твердої пшениці.

Проте Суд визнав виправданими вимогу держав-членів до імпортерів харчової продукції, яка містить штучні добавки, надавати інформацію про потенційні ризики від них навіть якщо ці продукти знаходяться у вільному обігу на території Сп-ва.

Захист громадської безпеки. Однією із небагатьох справ, коли заходи обмеження торгівлі з цієї підстави були виправданими є справа 1984 року Campus Oil ltd v. Minister for industry and Energy. В Ірландії існувало законодавство про те, щоб усі імпортери бензину в Ірландію закупали не менше 35% від необхідного їм бензину на державному нафтопереробному заводі за ціною, встановленою урядом Ірландії. Уряд виправдовував існування такого правила інтересами громадської безпеки. Він стверджував, що нафта є важливим продуктом, який завжди торкається національної безпеки і для любої держави необхідно мати власне нафтопереробне виробництво. Суд відхилив таку широку трактовку і просто визнав, що наявність мінімальних вимог із закупки нафтопродуктів у держави, яка не має або майже не має власної нафтодобувної та нафтопереробної промисловості, підпадає під рамки ст. 30 Договору. В цьому ж рішенні Суд підкреслив, що, в принципі, заходи захисту громадської безпеки не повинні носити економічного характеру, і, застосування їх до нафтопродуктів є виключенням із правил.

Громадський порядок. У цілому ряді рішень Суд ясно визначив, що ця підстава для обмеження руху товарів не підлягає розширювальному тлумаченню і не може включати, наприклад, захист прав споживачів.

3. Свобода перемішення осіб.

Свобода перемішення осіб складається із кількох складових, а саме:

А. норм, які регулюють свободу пересування непрацюючих громадян;

Б. норм, які регулюють свободу пересування працівників;

В. норм, які регулюють свободу пересування працівників та ін. осіб негромадян ЄС;

Г. Шенгенська угода, інкорпорована Амстердамським договором в Договір про ЄС та її норми;

Д. норм, які регулюють свободу підприємницької діяльності, тобто свободу пересування для юридичних осіб та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю.

Починаючи з 1992 року свобода пересування для громадян ЄС розглядається в контексті громадянства Союзу. Ст.18 Договору спеціально передбачає, що всі громадяни ЄС наділені правом свободи пересування і проживання, оскільки це передбачено Договором.

Ст.39 Договору гласить: «Свобода пересування веде до скасування будь-якої дискримінації на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості».

Регламент №1612/68/ЄЕС і директива Ради №68/360/ЄЕС «Про відміну обмежень на пересування і проживання робітників із держав-членів та їх сімей» наділяють аналогічним правом і членів сімей працівників.

Т.ч., нормативні акти Сп-ва надають працівникам, громадянам ЄС, усі можливості для працевлаштування в інших державах-членах і прирівнюють їх в усіх правах і обов’язках до робітників цих держав-членів. Крім того, нормативні акти Сп-ва забезпечують таким робітникам право на отримання пенсії по досягненню пенсійного віку в тій державі-члені, де вони працювали, а також право на проживання в цій державі після виходу на пенсію.

Законодавство ЄС дає визначення поняття працівника-мігранта. Його обов’язковими ознаками мають бути: наявність громадянства ЄС та здійснення роботи за наймом. До працівників не відносяться лише особи робота яких настільки незначна, що може розглядатись виключно як допоміжна і несуттєва. Крім того, до працівників не відносяться особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, та особи які приїхали до держави-члена з метою навчання.

Обмеження свободи пересування. Вони містяться в п. 3 і 4 ст. 39 Договору. В п.3 визнається можливість введення обмежень, виправданих необхідністю забезпечення громадського порядку, громадської безпеки чи охорони здоров’я.

Принципово важливим в розумінні цих обмежень було рішення Суду у справі Van Duyn v. Home Office. По-перше, Суд визнав, що участь у певній організації, визнання її мети і завдань може бути підставою для обмежень з метою підтримки громадського порядку і безпеки. По-друге, принциповим положенням в рішенні Суду по цій справі є визнання Судом неможливості абсолютної рівності в підході до своїх громадян та іноземців при застосуванні обмежень на право пересування працівників. Дійсно, держава-член не може застосовувати до своїх громадян депортацію чи забороняти їм в’їзд на свою територію. По-третє, обмеження свободи пересування працівників є вимоги до державної служби (п.4 ст. 39 Договору). Зазначена стаття гласить, що правила свободи пересування працівників, не застосовуються до працевлаштування на державну службу. Поняття державної служби розповсюджується на службовців поліції, військовослужбовців, державних чиновників, які наділені владними повноваженнями, а не просто фінансуються з бюджету. Проте, якщо держава-член допустила громадянина іншої держави до державної служби, вона не може до нього відноситися інакше, як до своїх громадян на тій же службі.

Свобода підприємницької діяльності. Це варіант свободи пересування, але не для фізичних осіб, а для юридичних осіб. Свобода підприємницької діяльності складається із двох компонентів:

а. свобода пересування підприємців;

б. свобода засновувати юридичні особи й інші форми, які не є юридичними особами.

Основні положення, які визначають свободу підприємницької діяльності містить ст.43 Договору: «… заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена. Свобода підприємницької діяльності також охоплює право започатковувати та вести самостійну трудову діяльність, а також створювати підприємства й керувати ними, зокрема товариства, на умовах, встановлених для своїх громадян».

Обмеження свободи підприємницької діяльності. Їх декілька. Перше обмеження міститься в ст.43 Договору. Ця стаття вимагає від осіб, які користуються свободою підприємницької діяльності, щоб їх дії не суперечили умовам глави, присвяченої капіталу. Друге обмеження міститься в ст.45 Договору. Ця стаття встановлює, що дані правила не застосовуються, якщо ця діяльність пов’язана із здійсненням державної влади, навіть тимчасово. І нарешті в ст.46 Договору говориться про те, що здійснення підприємницької діяльності не повинно суперечити застосуванню положень, закладених у законах та підзаконних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на громадський порядок, громадську безпеку та здоров’я.

Ця свобода визначена ст.49 Договору: «В рамках положень … заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу громадянам держав-членів, які здійснюють підприємницьку діяльність на території держави-члена, з інших підстав ніж для громадян країни, в якій реалізується призначена послуга».

Ст. 50 Договору визначає наступні види послуг:

а. діяльність промислового характеру;

б. діяльність торгівельного характеру;

в. діяльність ремісників;

г. діяльність осіб вільних професій.

Тлумачення Судом ст. 49 Договору свідчить про те, що Суд визнає, що згідно цієї норми, держави-члени зобов’язані скасувати любі правила, які встановлюють дискримінаційні норми між іноземними громадянами ЄС, що надають послуги на їх території і своїми громадянами. Це положення розповсюджується як на фізичні так і на юридичні особи, крім некомерційних.

5. Свобода пересування капіталу.

Договір про ЄС не дає чіткого поняття «переміщення капіталу». Цю прогалину заповнив Суд. У рішення по справі Luisi and Carbone v. Ministero del Tesoro Суд визначив, що «переміщення капіталу означає фінансові операції, суттєво зв’язані з інвестуванням відповідних фондів».

У рішенні по справі R v/ Thompson Суд зауважив: «… не бажаючи визначати кожний випадок за яким відбувається переміщення капіталу, вважаємо, що воно має місце, коли фінансові джерела, розташовані в одній країні, використовуються для інвестицій в іншу країну, а інвестиція не перераховується у зворотному напрямку в розумний строк».

Т.ч., можна заключити, що найбільш важливим у понятті «переміщення капіталу» є:

а. наявність фінансових операцій, пов’язаних з інвестиціями;

б. інвестування ресурсів в іншу країну;

в. неповернення в країну свого початкового місцезнаходження в розумний строк інвестування фінансових ресурсів.

Варто пам’ятати, що розділяють поняття «свобода переміщення капіталу» і «вільний рух поточних коштів».

Обмеження свободи переміщення капіталу. Ст. 58 Договору дає можливість для держав-членів застосовувати дотичні положення національного податкового права, які відрізняють платників податків за їх місцем проживання і за місцем інвестування їх капіталу. Договір надав можливість державам-членам право приймати усі необхідні заходи для недопущення порушень національного законодавства в царині сплати податків.

Читайте також:

1. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
2. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
3. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
4. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг
5. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг.
6. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
7. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
8. Видатки бюджету на надання громадянам адресної субсидії.
9. Види аудиторських висновків та умови їх надання
10. Види пенсійних виплат і соціальних послуг.
11. Види транспортно-експедиторських послуг.
12. Відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.

Переглядів: 1279