• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Західна соціологія ХХ століття: основні напрями, школи та проблеми.

Становлення та розвиток класичної соціології.

Предмет соціології. Функції соціології.

План.

Курчаба Т.М.

Тема: “Предмет, структура, функції соціології. Основні етапи історичного

розвитку соціологічної думки.” “

з дисципліни “Соціологія” для студентів 1 курсу ФФВ і ФС, ФРОФК, 2 курсу ФРОФК напрямок “туризм”.

Виконавець:

к.н.ф.в. і с., доц..

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних

дисциплін (протокол №_____ від “___” ______________ 2011 р.).

Зав. Каф.,

К.і.н.доц.. Полянський О.А.

4. Соціологія в системі суспільних та гуманітарних наук:

Ми живемо сьогодні, наприкінці хх сторіччя, у світі, сповненому тривог, але водночас і дивовижних перспектив на майбутнє. Цей світ вирує змінами, позначений глибокими конфліктами, напругами та суспільними розколами, як і руйнівним впливом сучасної технології на навколишнє середовище. А проте ми спроможні контролювати свою долю і змінювати кожен своє життя, сподіваючись на краще, чого попередні покоління навіть уявити собі не могли.

Як постав сьогоднішній світ ? Чому умови нашого життя так відрізняються від тих, за яких жили наші батьки й діди? В якому напрямку відбуватимуться зміни в майбутньому? Ці питання становлять щонайактуальніший інтерес для соціології – наукової галузі, яка, з огляду на сказане вище, має відігравати роль у новітній інтелектуальній культурі.

СОЦІОЛОГІЯ – це вивчення соціального життя людини, груп людей та суспільств, наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії. Поле соціологічних досліджень надзвичайно широке – від аналізу випадкових зустрічей між окремими індивідами не вулиці й до вивчення глобальних соціальних процесів.

З’ясовуючи науковий статус соціології важливо чітко розрізняти її об’єкт і предмет. Отже, об’єктом соціологічного пізнання є суспільство. Предметом – відтворення емпіричної реальності, явища і процеси, що виникають із взаємодії людей.

У структурному плані соціологія поділяється на теоретичну (академічну) і прикладну.

Теоретична соціологія основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, розробці концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження.

Прикладна соціологія –практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур. Прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соціальних спільнотах і ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства.

Різноманітність зв’язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначається насамперед тими функціями, які вона виконує. Основні функції соціології:

Теоретична функція –це концентрація, пояснення, збагачення існуючого соціологічного знання, розробка концепцій, теорій та категорій даної науки.

Описова функція – систематизація, опис, нагромадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, наукових звітів, статей, книг.

Інформаційна функція – збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень. Обробка її на ЕОМ.

Прогностична функція – соціальне прогнозування. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням коротко- або довгострокового прогнозу досліджуваного об’єкта.

Навчитися мислити соціологічно, тобто, іншими словами, засвоїти широкий погляд на речі, означає розвивати й плекати свою уяву. Соціолог – це той, хто спроможний вийти за межі тісного кола особистих обставин і помістити речі в широкий контекст. Робота соціолога залежить від того, що американський автор К.Райт Мілз вдало назвав соціологічною уявою (Mills, 1970).

Соціологічна уява вимагає від нас передусім уміння “мислити себе” поза звичним перебігом особистого повсякденного життя, щоб поглянути на нього по-новому.Соціальна уява дозволяє нам бачити, що багато подій, які, здавалося б, стосуються лише індивіда, насправді віддзеркалюють набагато ширші проблеми. Розлучення, наприклад, може бути дуже важким випробовуванням для когось, кому довелося його пережити, - Мілз називає це особистою проблемою. Але він же таки зазначає, що розлучення – це й важлива громадська проблема в такому суспільстві, як сьогоднішня Україна, де понад третина шлюбів розпадається в перші десять років. Безробіття, якщо звернутись до ще одного прикладу, можна вважати особистою трагедією для людини, яка втратила працю й неспроможна влаштуватися десь-інде. Одначе розміри цього лиха виходять далеко за межі особистого розпачу, коли мільйони членів якогось суспільства опиняються в такій ситуації: це вже буде громадська проблема, що виражає значну неґативну тенденцію суспільного розвитку.

Спробуйте поглянути таким же чином на своє власне життя. Не обов’язково брати до розгляду лише неґативні події. Подумайте, наприклад, про те, що спонукало вас відвідати лекцію з соціології. Можливо, ви студент, який робить це, долаючи нехіть, лише для того, щоб виконати вимоги навчального курсу. А може, ви сповнені ентузіазму і прагнете довідатись якомога більше про цей предмет. Та хоч би якими були ваші мотиви, ви, певно, маєте багато спільного, не доконче знаючи про це, з іншими людьми, які теж вивчають соціологію. Ваше особисте рішення відповідає вашому становищу в досить широкому суспільному колі.

Чи відповідаєте ви характеристикам, які я зараз назву? Ви молоді? Значну частину свого життя присвятили заняттям спортом? Хочете влаштуватися на добру роботу по закінченню навчання? Ви собі чітко не уявляєте, що таке соціологія? Понад три чверті з вас відповіли б на ці запитання ствердно. Студенти інституту фізкультури не є типовими представниками населення в цілому, оскільки значна частина з вас професійно займається або займалася спортом. І їхні погляди та поведінка переважно віддзеркалюють погляди й поведінку їхніх друзів та знайомих. Суспільне середовище, з якого ми походимо, значною мірою впливає на вибір рішень, які нам видаються доцільними.

Хоча всі ми зазнаємо впливу соціальних середовищ, у яких ми перебуваємо, поведінка жодного з нас не визначається безпосередньо тільки середовищем. Ми самі маємо і створюємо власну індивідуальність. Саме соціологія має досліджувати взаємозв’язки того, що в нас формується суспільством, і того, що формується нами самими. Наша діяльність структурує навколишній соціальний світ (надає йому певної форми) і водночас сама структурується цим соціальним світом.

Поняття соціальної структури– надзвичайно важливе в соціології. Воно стосується того, що соціальні контексти, в яких перебігає наше життя, не складаються з абсолютно випадкових послідовностей подій або дій; вони структуровані або змодельовані різними способами. Існують певні закономірності в тому, як ми поводимося, й у тому, в яких взаєминах ми перебуваємо один з одним. Але соціальна структура зовсім не така, як структура фізична, скажімо, будинок, що існує незалежно від людських дій. Вона реконструюється щомиті самими ж таки “будівельними блоками”, що її становлять, - людськими істотами, такими, як ви чи я (приклад зі змаганнями).

Цей постійний процес конструювання і реконструювання суспільного життя будується на тих значеннях, яких люди надають своїм діям. Але наші дії можуть призвести до зовсім інших результатів, аніж ті, яких ми прагнемо. Соціологи проводять важливе розрізнення між цілями нашої поведінки, тобто між тим, що ми передбачаємо, і непередбаченими наслідками цієї поведінки. Наприклад, батьки можуть поставити собі за мету навчити своїх дітей поводитися в суспільно прийнятний спосіб. Щоб досягти цієї мети, батьки вдаються до суворих і авторитарних дій. Проте непередбачуваним наслідком їхньої авторитарної поведінки може стати те, що діти збунтуються й не захочуть підкорятися ортодоксальним стандартам поведінки.

Іноді дії, спрямовані на певну мету, мають наслідки, що фактично перешкоджають досягненню цієї мети. Наприклад, спортсмен, який багато років віддав виснажливим тренуванням, перед відповідальним стартом (Олімпійські ігри, чемпіонати світу) починає вживати заборонені препарати з метою досягти найбільшого успіху у цих змаганнях, а результат – дискваліфікація, коли, можливо, і без вживання допінгу, успіх був гарантований (приклад з О.Багачем, Л.Блонською, В.Голубничим-нова техніка).

Те, що ми робимо у своєму житті, й те, як наші дії впливають на інших, можна осмислити через співвідношення передбачуваних і непередбачуваних наслідків. Завдання соціології полягає у вивченні результативного врівноваження між суспільним відтворенням і суспільним перетворенням. Суспільне відтворення стосується того, як суспільство зберігає свої головні ознаки в часі; суспільне перетворення – як з плином часу змінюється.Суспільне відтворення має місце тому, що існує безперервність у тому, що люди день у день і рік у рік роблять, і в нормах їхньої соціальної поведінки. Зміни відбуваються почасти тому, що люди хочуть, аби вони відбувалися, а почасти через наслідки дій, яких ніхто ані передбачає, ані планує.

Люди завжди намагались якось пояснити свою поведінку, але упродовж тисячоліть наші спроби зрозуміти самих себе опиралися на усталені погляди, що передавалися від покоління до покоління й часто виражалися в релігійних термінах. Об’єктивне і систематичне вивчення людської поведінки та суспільства – це взагалі наукове досягнення, початки якого датуються першими роками дев’ятнадцятого сторіччя. Тлом для виникнення соціології низка радикальних соціальних перемін, ініційованих Французською революцією1789р., та індустріальною революцією вЄвропі. Процеси руйнації традиційних життєвих шляхів, що відбувалися внаслідок цих перемін, спонукали мислителів переглянути розуміння як суспільного світу, так і світу природи.

Жоден окремий індивід, звичайно ж, не може заснувати цілу галузь наукового знання, і людей, які зробили свій внесок у розвиток соціологічного мислення на його ранніх етапах, було чимало. Проте особливе місце тут належить французькому авторові Оґюстові Конту(1798-1857), і, певно, він справді на це заслуговує, хоча би тільки за те, що саме він перший вжив слово “соціологія” на противагу терміну “соціальна фізика”, який раніше використовували для позначення цієї науки. Розвиток суспільства, за Контом, підлягає тим самим законам, що й природа, тому соціологія є частиною природознавства. Контівська соціологія ґркнтувалася на законах біології. Істотними в контівській соціології є методи дослідження суспільства. Конт обґрунтував застосування в соціології спостереження, а також експериментального, порівняльного й історичного методів. Основним методом дослідження в соціології він вважав спостереження, а найбільш адекватним природі соціальних явищ, специфічним методом соціології – історичнийметод (історичного порівняння різних послідовних станів людсьтва).

Конт поділяв соціологію на дві частини: соціальну статику, яка розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, і соціальну динаміку, що вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем. Основна праця О.Конта “Курс позитивної філософії”(1830-1842 рр.).

Одним із творців соціології як науки, професії та навчального предмета є французький вчений Еміль Дюркгайм. Він розробляв проблеми природи суспільства – “здоровий” і патологічний його стан, методи соціологічного дослідження і статус соціології як науки. Дюркгам продовжував традиції позитивізму, вважаючи соціологію близькою до природничих наук. Велику увагу Дюркгайм приділяв проблемам самогубства, розглядаючи його як дію людини, спровоковану невдоволенням життям, як соціальний факт, породжений соціальним середовищем.

Окремий напрям у соціологічній думці представляв Карл Маркс (1818-1883). Його соціологічна теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення суспільства, розуміння історії людства. Найважливішими суспільними змінами він вважав ті, які були пов’язані з розвитком капіталізму – класової системи, в якій конфлікти є звичайним явищем, оскільки товари і послуги продаються широким колам споживачів. Розробив теорію безкласового суспільства, яке прийде на зміну капіталізму. Марксизм відрізняється від інших суспільних теорій своїми претензіями на єдність теорії та практики.

Значний внесок у соціологію кінця ХЇХ – початку ХХ ст. зробив німецький вчений Макс Вебер(1864-1920), автор праць з економіки, права, філософії, історії та соціології. Найвагоміший його внесок у розвиток методологічних аспектів соціології. Він є основоположником так званої “розуміючої соціології”, теорії соціальної дії. Соціологію він визначав як науку, яка прагне “зрозуміти соціальну дію і пояснити її процес”. Суттєвим є внесок Вебера у соціологію релігії.Порівнюючи провідні релігійні системи Індії, Китаю з релігійними системами Заходу, він дійшов висновк, що деякі аспекти християнської віри мали великий вплив на розвиток капіталізму (“Протестантська етика і дух капіталізму”). Особливу роль приділяв Вебер вивченню бюрократії (масштабної системи, в якій існує поділ службовців на ранги), вважаючи, що її розвиток – неминуча риса нашої епохи. Веберовські дослідження започаткували концепції наукового управління суспільством.

Франко-бельгійський вчений Адольф Кетле (1796-1874) виробив основи соціологічної статистики; француз Фредерік Ле-Пле (1806-1882) – монографічний метод вивчення сімейних бюджетів.

Географічна школа – натуралістичні вчення, які головну роль у розвитку суспільств, народів відводять їх географічному положенню та природним умовам. Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив англійський історик Томас Бокль (1821 – 1862), утверджував майже повну зумовленість діяльності людини природним середовищем.

Школа німецької геополітики– визначальними вважала суто природні причини, географічно детерміновані тенденції політичного розвитку та експансії держав-організмів. Карл Хаусхофер (1869 – 1946). Міждисциплінарний напрям, що вивчає залежність зовнішньої політики держав, міжнародних відносин від системи політичних, економічних, військових взаємозв’язків, зумовлених географічним положенням країн, кліматом, природними ресурсами, розселенням тощо. Геополітика передбачає вироблення геостратегії держави, основних напрямів її зовнішньополітичної діяльності.

Расово-антропологічна школа інтерпретувала суспільний розвиток у поняттях спадковості, “расового добору”, боротьби “вищих” і “нижчих” рас. Її зародження пов’язане з іменем Артюра Гобіно (1816 – 1882), французького філософа, письменника, дипломата, одного із засновників ідеології расизму.

Органічна школарозглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства – як аналогічний розподіл функцій між різними органами. Німецький соціолог Альберт Шеффле (1831 – 1903) економічне життя суспільства ототожнював з обміном речовин в організмі.

Соціал-дарвіністська школа,поставши наприкінці ХІХ ст.., опиралася головним чином на Г.Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів. Найвідомішим представником цієї школи вважають польсько-австрійського соціологаЛюдвіга Гумпловича(1838 – 1909).

Психологічна школа –основне-прагнення зводити соціальне до психологічного. Засновник психологічного напряму в американській соціології Лестер Френк Уорд (1841 – 1913) стверджував, що з виникненням людства еволюція роздвоюється, і спонтанний розвиток стихійних сил доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Первинною соціальною силою є бажання (голод, спрага), пов’язані з підтриманням життя індивіда. На основі первинних бажань формуються складніші – інтелектуальні, моральні та естетичні бажання за допомогою яких і відбувається розвиток суспільства.

Західна соціологія у ХХ ст. відзначається великою різноманітністю шкіл і течій. Серед них слід відзначити:

Функціоналізм – функціональний принцип в осмисленні суспільства Огюст Конт, Герберт Спенсер, Толкотт Парсонс (1902-1979), Роберт Мертон (нар. 1910р.). Пояснити будь-яке явище можна, описавши закон його співіснування з іншими явищами, пояснення суспільного життя треба шукати у властивостях самого суспільства. Головне завдання соціології, на їхню думку, полягає у вивченні механізмів і структур, які забезпечують сталість соціальної системи.

Структурно-функціональний аналіз – аналіз будь-якого соціального процесу – це частина дослідження певної системи з усталеними межами Толкотт Парсонс (1902-1979) . Потреби особистості виступають як змінні у соціальній системі. Кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаючись до примусу або переконання, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним.

Теорії соціального конфлікту– визнають конфлікт одним із найважливіших чинників соціального розвитку К.Маркс, Г.Зіммель. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. Ральф Дарендорф(нар. 1929р.) вважає соціальний конфлікт наслідком опору відносинам панування і підкорення. Придушення соціального конфлікту призводить до його загострення, а “раціональна регуляція” – до “контрольованої еволюції”.

Концепція соціального обміну– втілює спроби встановити перехідні ланки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності Джордж Хоманс (1910 – 1989). Згідно з цією теорією люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань.

Психоаналітичні теорії– вчення про домінуючу роль у людському житті несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру, засноване на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід Зігмунд Фройд (1856-1939). Будучи дорослими, вони застосовують у різних життєвих ситуаціях поняття, засвоєні у ранньому дитинстві. В основі соціокультурної, художньої та інших видів людської діяльності лежить сублімація сексуальної енергії.

Феноменологічна соціологія– розглядає суспільство як явище, створене і постійно відтворюване у духовній взаємодії індивідів. Основоположник – австрійський соціолог Альфред Шюц (1899-1959).

Прикладна соціологія– набула значного розвитку як сукупність теоретичних моделей, методологічних принципів і процедур, соціальних технологій, конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне застосування, досягнення реального соціального ефекту.

Становище соціології в системі суспільствознавства кінця ХЇХ – початку ХХ ст. не було однозначним. З одного боку соціологія динамічно розвивається, розширюється тематика емпіричних соціальних досліджень, з’являються наукові журнали, товариства і кафедри, з іншого – представники традиційних суспільних наук продовжують ставитися до неї з недовірою, а самій соціологічній теорії панує розлад (Англія, Німеччина, Франція). Іншою була ситуація в США. Відсутність жорстокої системи освіти, наявність вільних матеріальних засобів відкривали соціології широкі можливості. Перший курс соціології було прочитано в Єльському університеті у 1876р. В 1893р. відкрито першу кафедру і соціологічну спеціалізацію в Чикаго. У 1901р. 169 американських університетів і коледжів пропонували своїм слухачам курси соціології. У 1905р. засновано Американське соціологічне товариство.

Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних і гуманітарних наук.Насамперед спостерігається її тісний зв’язок із соціальною психологією. Соціологія активно співпрацює із соціальною статистикою, правознавством. Соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на результати досліджень економічної теорії, політології, соціальної філософії, етнографії, культурології тощо. Зв’язок соціології з іншими науками необхідно розглядати через призму тенденції до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до спільного дослідження з точки зору декількох наук, до поєднання їх пізнавальних можливостей.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
3. Актуальність проблеми.
4. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
5. Артеріальний пульс, основні параметри
6. Банківська система та її основні функції
7. Біржові товари і основні види товарних бірж. Принципи товарних бірж.
8. Братства та братські школи.
9. Будова й основні елементи машини
10. Будова оптоволокна та основні фізичні явища в оптоволокні.
11. Бюджетування (основні поняття, механізм).
12. Вальдорфські школи

Переглядів: 5188