• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етнонаціональний розвиток сучасної України: стан, проблеми, перспективи.

Поняття національного відродження та його місце в етносоціології.

Національно-етнічні процеси та відносини.

Предмет, обє’кт та історія розвитку етносоціології.

План.

Курчаба Т.М.

ЛЕКЦІЯ № 8

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Утворення Європейського Союзу мало важливий вплив на всіх його держав –учасниць.

Сучасні держави – національні держави, що існують переважно у формі конгресової або парламентської системи. Кожна спільнота набуває чітко вираженого характеру через асоціацію з її націоналізмом.

ДЕРЖАВА – політичний аппарат, який керує певною територією і засновує свої повноваження на правовій системі та на здатності скористатися силою заради впроадження своєї політики.

РЕЗЮМЕ

Література, використана для написання лекцій:

1. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 340 с.

2. Павличенко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Лібра, 2000.

3. Піча В.М. та ін. Соціологія. – К., 1996.

4. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. Посібник. – К., 1996.

5. Ратушна Г. Соціологія (матеріали курсу лекцій). Навчальний посібник. Видання 2-е, доп. І перероб. – Тернопіль, 1999. – 148 с.

6. Соціологія: Підручник / За загальною ред. Проф. В.П.Андрющенка, проф. М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998.

7. Соціологічна думка України: Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1996.

8. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 500 с.

9. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996. - №3. – С.38-58.

10. Якуба О.О. Соціологія: Навч. посібник для студ. – Харків: Константа, 1996.

Кафедра гуманітарних дисциплін

Тема: “Етносоціологія.”

з дисципліни “Соціологія” для студентів 1 курсу ФФВ і ФС, ФРОФК, 2 курсу ФРОФК .

Виконавець:

к.н.ф.в. і с., доц..

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних

дисциплін (протокол №_____ від “___” ______________ 2011 р.).

Зав. Каф.,

К.і.н., доц.. Полянський О.А.

Cьогодні в різних частинах світу відбуваються битви між різними культурними та расовими групами, причому деякі з них призвели до трагічних наслідків і великого кровопролиття. Криваві війни такого походження відбулися в Боснії-Герцеговині (на теренах колишньої Югославії), в Ефіопії (Африка), у Грузії (що входила до складу ко­лишнього Радянського Союзу).

Водночас у багатьох реґіонах земної кулі тягнуться й тягнуться потоки біженців та імміґрантів, що або рятуються від таких конфлік­тів, або втікають від злиднів у пошуках кращого життя. Прибуваючи до нової країни, вони часто відчувають на собі ненависть людей, які лише кілька генерацій тому самі були іммігрантами. В такій ситуації, наприклад, опиняється чимало людей, що прибувають до Сполучених Штатів. США в культурному плані — найрозмаїтіше суспільство у світі. Це суспільство імміґрантів; тубільне населення, американські індіанці сьогодні становлять менш як один відсоток від усього населен­ня Сполучених Штатів. Проте Велика Британія та Європа швидко ста­ють майже такими самими змішаними в культурному плані, як і США. Звичайно ж, саме європейці були першими іммігрантами у Пів­нічній Америці, і вони ж таки домінували донедавна в імміграції на територіях, що сьогодні стали Сполученими Штатами та Канадою. Нині вже нові хвилі імміґрації, як законної, так і незаконної, накочу­ються на саму Західну Європу. Імміґранти прибувають туди зі Східної Європи, з Африки, з Близького Сходу та з Азії. Багато дилем, конфлік­тів та сутичок, так само як і вигод та можливостей, що стали наслід­ком напливу імміґрантів. Європа стає більш етнічно гетерогенною, ніж будь-коли раніше.

ЕТНІЧНІСТЮ ми називаємо культурні звичаї та світогляд певної спільноти людей, що відрізняють їх від інших. Члени етнічних груп бачать себе культурно відмінними від інших груп у суспільстві, а ті у свою чергу бачать їх такими. Існує чимало ознак, за якими такі етнічні групи відрізняються одна від одної, але головними вважа­ються мова, історія або походження (справжнє чи уявне), релігія та манера вбиратися чи прикрашати себе. Етнічні відмінності виступа­ють як повністю набуті, що видається самоочевидним, поки ми не згадаємо, як часто на певні групи людей дивились як на “наро­джених правити” або “ледачих &, “недорозвинених” і т. д.

У цій лекції ми спробуємо з'ясувати, чому етнічна відмінність так часто спричиняється до соціальних конфліктів. На такі конфлік­ти величезний вплив мало поняття “раси”, тож ми розглянемо її при­роду та походження.

Поняттяменшин (абоетнічних меншин) широко застосовується в соціології і не є суто кількісним визначенням. У статистичному ро­зумінні існує безліч меншин (наприклад, люди, що мають понад 2м зросту або важать більш як 100кг), але далеко не всі вони є справжніми меншинами з погляду соціології. Такими мен­шинами соціологи вважають лише ті, члени яких перебувають у невигідному становищі супроти більшості населення і мають певне відчуття групової солідарності, спільності своєї долі. Те, що вони є об'єктом упередження та дискримінації, зазвичай посилює почуття єдності та спільних інтересів.

Члени меншин часто мають себе за людей, що відрізняються від більшості. Звичайно меншини фізично та соціальне ізольовані від шир­шої спільноти. Вони мають тенденцію жити у містах або в сільській місцевості компактними групами. Шлюбів між членами меншинтачленами більшості або між представниками різних меншин уклада­ється мало. Люди, які належать до меншини, часто активно пропові­дують ендогамію (одруження в межах групи), щоб зберегти свою культурну окремішність. Багато меншин відрізняються від решти населення як етнічно, так і фізично. Це можна сказати, наприклад, про вихідців із Вест-Індії, азіатів у Британії та про афроамериканців, китайців та інші групи в Сполучених Штатах. Фізичні відмінності, такі як неодна­ковий колір шкіри, звичайно називають расовими. Етнічні відміннос­ті рідко бувають нейтральними, вони здебільшого пов'язані з нерів­ністю у статках і доступі до влади, а також із антагонізмами, що існують між різними групами меншин.Напруженість, що виникає у стосунках між етнічними групами, здебільшого має расовий характер.

Багато людей сьогодні помилково вважають, що їх легко можна поділити на біологічйо відмінні раси. Це не дивно, зважаючи на численні спроби вчених здійснити расову категоризацію народів сві­ту. Деякі автори розрізняють чотири чи п'ять основних рас, тоді як інші налічують їх до трьох дюжин. Але всі ці класифікації мають надто багато винятків, аби брати їх до уваги. Візьмімо, наприклад, один з найусталеніших типів — негроїдний. Вважається, що люди цієї раси мають темну шкіру, дуже закучерявле­не чорне волосся та деякі інші фізичні ознаки. Проте автохтонні жите­лі Австралії, абориґени, мають темну шкіру, але хвилясте, іноді навіть русяве волосся. Можна навести безліч інших випадків, які випадають зі спрощеної класифікації. Не існує чітко означених “рас”, є лиш низ­ка фізичних варіацій у людських створіннях. Відмінності в фізичному типі між різними групами людей породжуються процесом відтворення населення, що варіюється залежно від рівня частоти контактів між різними соціальними та культурними групами. Різні групи населення утворюють континуум. Генетична розмаїтість усередині таких груп, що мають однакові видимі фізичні ознаки, не менша, аніж розмаїтість між ними. З огляду на ці факти, багато біологів, антропологів та соці­ологів вважають, що поняття раси взагалі слід відкинути.

Існують очевидні фізичні відмінності між людьми, і деякі з них успадковуються. Але питання про те, чому певні диференційні ознаки, а не якісь інші, дають привід для соціальної дискримінації та упередження, не має жодного стосунку до біології. Отже, расові від­мінності слід розуміти як фізичні варіації, що виділяються членами суспільства або спільноти як соціальне значуща.Наприклад, відмін­ності в кольорі шкіри визнаються значущими, а в кольорі волосся — ні. РАСИЗМ — це упередження, засноване на соціальне значущих фізичних відмінностях. Таким чином, расист — це той, хто вірить, що деякі індивіди, унаслідок цих відмінностей, належать до вищої або нижчої раси.

Поняття про расу виникло недавно, але упередження й дискриміна­ція були дуже поширені в людській історії, і нам слід насамперед з'ясувати різницю між ними. УПЕРЕДЖЕННЯ — це думка та став­лення членів однієї групи щодо представників іншої. Наперед сфор­мовані погляди упередженої людини часто засновані більше на чут­ках, аніж на прямих доказах, і вони рідко міняються навіть за наявності нової інформації. Люди можуть плекати позитивні уперед­ження щодо членів групи, з якими вони себе ототожнюють, і неґативні — щодо інших. Той, хто має упередження щодо якоїсь групи, ніколи не дасть переконати себе, що він помиляється.

ДИСКРИМІНАЦІЄЮ ми називаємо реальну поведінку стосовно іншої групи, що знаходить вияв у діях, які перешкоджа­ють членам однієї групи скористатися з можливостей, відкритих для інших; так, іноді чорношкірому британцеві відмовляють у роботі, в якій не відмовили б білому. Хоча в основі дискримінації часто ле­жить упередження, воно може існувати й окремо. Люди можуть мати упереджене уявлення щодо когось, яке вони не реалізують на прак­тиці. Так само й дискримінація далеко не завжди породжена уперед­женням. Наприклад, білий може не захотіти придбати собі будинок у кварталі, де живуть переважно чорношкірі, але не тому, що він воро­же проти них налаштований, а зі страху, що в такому оточенні його власність швидко знеціниться. Упереджені уявлення в цьому випад­ку впливають на дискримінацію, але опосередковано.

Психологічні теорії можуть допомогти нам зрозуміти природу упе­редженого ставлення, а також чому етнічним відмінностям багато людей надають такого значення. Дехто, аналізуючи упередження, застосовує поняттястереотипного мислення.Інші вважають, що існує певний тип людини, найбільше схильної до упередження щодо меншин. Упередження здебільшого діє черезстереотипне мислення - що озна­чає мислення у стійких непорушних категоріях.Стереотипізація часто тісно пов'язана з психологічним механізмомзміщення, коли почуття ворожості або гніву спрямовуються проти об'єктів, що не є справжнім джерелом цих почуттів. Люди звертають свою неприязнь на “козлів відпущення”, як називають тих, кого звинувачують у діях, яких вони не чинили. Вислів “козел відпущення” запозичено у стародавніх гебреїв, які щороку символічно складали всі свої гріхи на козла, котрого потім проганяли в пустелю.Козловідпущення — звичайне явище, коли дві утискувані етнічні групи змагаються одна з одною за економічні вигоди. Наприклад, люди, котрі нападають як расисти на чорношкірих, часто перебувають із ними в однаковомуекономічному становищі.Вони звинувачують чорношкірих у своїйскруті,справжні причини якої треба шукати деінде. Козловідпущення за звичайних умов спрямовується проти явно відмінних і доволі беззахисних груп, які є легкою мішенню. Като­лики, євреї, італійці, чорні африканці та інші виступали в невдячній ролі козлів відпущення в різні часи впродовж історії західних су­спільств. Козловідпущення часто супроводжуєтьсяпроекцією — несвідо­мим приписуванням іншому власних бажань або характеристик

Можливо, що деякі типи людей особливо схильні до стереотипного мислення та проекцій унаслідок своєї ранньої соціалізації. Знаме­ните дослідження, здійснене Теодором Адорно та його колеґами в 1940-х роках, визначило тип характеру, який автори назвалиавто­ритарною особистістю. Дослідники запропону­вали кілька шкал виміру для оцінки рівнів упередженості. На одній шкалі, наприклад, людей опитували, чи погоджуються вони з низ­кою тверджень, що мали відверто антисемітський характер. Ті, хто виявив упередженість щодо євреїв, були також схильні негативно ставитися до інших меншин. Дослідники дійшли висновку, що люди з авторитарною вдачею схильні до строго конформістської поведін­ки, що вони беззаперечно підкоряються своїм начальникам і кате­горичні щодо своїх підлеглих. Такі люди також украй нетерпимі у своїх релігійних переконаннях та сексуальній поведінці.

Автори висунули припущення, що характерні ознаки авторитар­ної особистості є результатом моделі виховання, за якої батьки не­спроможні прямо виказувати свою любов до дітей, тримаються від них осторонь і привчають їх до суворої дисципліни. Коли такі дітистаютьдорослі, вони страждають від тривог,які можна контролювати,лишевиробивши чітко визначений світогляд. Вони нездатні давати раду неоднозначним ситуаціям і не знають, що таке непослідовність, бо керуються тільки стереотипами.

Ціла злива критики обрушилася на дослідження Адорно. Дехто поставив під сумнів цінність використаних ним шкал виміру. Ще хтось твердив, що авторитаризм характеризує не особистість, а що він віддзеркалює цінності та норми окремих субкультур у рамках ці­лого суспільства. Мовляв, дослідження Адорно має більшу вартість для розуміння авторитарних моделей думки взагалі, аніж визначає окремий тип особистості. Проте існують очевидні подібності між ре­зультатами цього дослідження та інших студій, присвячених пробле­мі упередження. Наприклад, Юджин Гартлі у своєму класичному дослідженні піддав аналізу ставлення до тридцяти п'ятьох етнічних меншин і теж виявив, що люди, упереджені щодо однієї етнічної групи, майже завжди виказують неґативні почуття й щодо інших. Хто не любив євреїв та афроамериканців, так само неґативно вислов­лювався й на адресу валонійців, піренейців та данірейців. Три останні групи насправді ніколи не існували. Їхні назви Гартлі умисне вигадав, аби з'ясувати, чи можуть люди упереджено ставитися до групи, про яку вони ніколи й не чули.

Психологічні механізми стереотипного мислення, зміщень та проек­цій притаманні членам будь-якого суспільства й допомагають пояс­нити, чому етнічний антагонізм є таким звичним елементом у різних культурах. Проте вони мало що нам підказують про ті соціаль­ні процеси, які мають стосунок до дискримінації. Вивчаючи ці процеси, ми неминуче мусимо звернутися до таких соціологічних ідей.

Соціологічні поняття, які мають стосунок до етнічних конфліктів на загальному рівні, — це етноцентризм, етнічна групова замкне­ність та розміщення ресурсів.Етноцентризм — підозріле ставлення до чужих, пов’язане з тенденцією оцінювати культуру інших під поглядом власної культури, — це поняття, з яким ми вже зустрі­чалися (розділ другий). Фактично всі культури були до певної міри етноцентричними, і неважко розгледіти, як етноцентризм поєдну­ється зі стереотипним мисленням. Про чужих думають як про вар­варів або про людей, нижчих із морального погляду й розумово не­повноцінних, Саме так більшість цивілізацій дивилися на представ­ників менших культур, і таке ставлення спричинило безліч етнічних конфліктів упродовж історії людства.

Етноцентризм ігрупова замкненість часто поєднуються. Під “за­мкненістю” ми розуміємо процес, через який групи утримують межі, що відокремлюють їх від інших груп. Ці кордони утворюються за допомогою всіляких засобів виключення, які загострюють відмінності між однією етнічною групою та іншою. До таких засобів можна віднести обмеження або заборону шлюбів між представниками різних груп, стримування соціальних контактів та економічних відносин, скажімо, торгівля та фізичне розмежування груп (як у випадку етнічних ґетто). Афроамериканці в Сполучених Штатах добре знають усі ці три варіанти виключення: в деяких штатах міжрасові шлюби були заборонені, на Півдні економічна та соціальна сеґреґація була підкріплена законом, а ґетто чорношкірих досі існують у більшості великих міст. Іноді групи, що мають однакову силу і владу, взаємно зміцнюють межі замкненості: їхні члени тримаються осторонь одне від одного, але жодна з них не домінує над іншою. Проте частіше якась етнічна група посідає панівне становище щодо іншої. За таких обставин гру­пова замкненість поєднується зрозміщенням ресурсів, що спричиняє нерівності при розподілі багатства та матеріального добра.

Деякі, непримиренні конфлікти між етнічними групами виника­ють на межах замкненості між ними саме тому, що ці межі познача­ють нерівності в багатстві, владі та соціальному статусі взагалі. По­няття замкненості етнічної групи допомагає нам зрозуміти найдра­матичніші та найпідступніші відмінності, які відрізняють спільноти, і не тільки те, чому членів деяких груп розстрілюють, лінчують, б'ють або переслідують, а й те, чому вони не можуть знайти собі при­стойну роботу, здобути добру освіту, облаштувати своє життя до впо­доби. Багатство, влада та високий соціальний статус — це ресурси, яких не так багато, й деякі групи мають їх більше, ніж інші. Щоб утриматися на вигідних позиціях, привілейовані групи іноді вдають­ся щодо інших груп до крайніх актів насильства. Подібним чином члени непривілейованих груп також можуть удатися до насильства як до засобу поліпшення свого становища.

Щоб якнайповніше проаналізувати етнічні взаємини та етнічний ан­тагонізм у сьогоднішньому світі, ми повинні подивитися на них із історичної перспективи. Неможливо осмислити сьогоднішні лінії по­ділу, не відвівши головну роль тому впливові, який справила на решту світу експансія західного колоніалізму. Вже з п'ятнадцятого сторіччя європейці почали проникати в доти невідомі їм моря та океани й висаджуватися на невідомі досі мате­рики з дослідницькими та торговельними намірами, але водночас за­войовуючи й підкоряючи корінні народи. Мільйони європейців по­кинули свій континент, щоб оселитися на цих нових землях. Вони також організували великомасштабне переселення людей з Африки до обох Америк у вигляді работоргівлі. Ось які пере­міщення людських мас відбулися за останні три з половиною сотні років чи близько того:

• 3 Європи до Північної Америки. Починаючи з сімнадцятого сто­річчя й донині близько 45 мільйонів людей еміґрували з Європи, оселившись на теренах, де тепер розташовані Сполучені Штати і Канада. Сьогодні близько 150 мільйонів людей у Північній Аме­риці ведуть свій родовід від часів цієї еміґрації.

• 3 Європи до Центральної та Південної Америки. Близько 20 мільйонів колишніх європейців, переважно з Іспанії, Портуґалії та Італії, еміґрували до Центральної та Південної Америки. Близько 50 мільйонів жителів, що населяють сьогодні ці тери­торії, мають європейських предків.

• 3 Європи до Африки та Австралазії. Приблизно 17 мільйонів чоловік, що живуть сьогодні на цих континентах, мають євро­пейське походження. В Африці більшість еміґрантів оселилися на крайньому півдні, колонізованому переважно британцями та голландцями.

• 3 Африки до Америки. Починаючи з шістнадцятого сторіччя близь­ко п'ятнадцяти мільйонів чорношкірих були, всупереч їхній волі, перевезені на Північно та Південноамериканський континенти. Майже один мільйон прибули туди в шістнадцятому оторіччі;

1,3 мільйона — в сімнадцятому; 6 мільйонів — у вісімнадцято­му; і 2 мільйони — в дев'ятнадцятому сторіччі. Чорних африкан­ців доставляли до Америк у ланцюгах і там визискували як рабів; під час цього було винищено не лише окремі родини, а й цілі племена.

Ці потоки населення сформували основу сьогоднішнього етнічно­го складу Сполучених Штатів, Канади, країн Центральної та Півден­ної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії. В усіх цих суспільствах тубільні народи були підпорядковані правлінню європейців і у Північній Америці та Австралазії перетворилися на крихітні етнічні меншини. Європейці прибували сюди з різних країн і утворили численні етнічні групи на нових землях. На піку колоні­альної ери, в дев'ятнадцятому та на початку двадцятого сторіч, євро­пейці також владарювали над тубільним населенням у багатьох інших реґіонах світу: в Індії, Бірмі, Малайзії та почасти на Близько­му Сході.

Протягом значного часу європейської експансії колоністи були в полоні етноцентричних уявлень, вірячи, що вони здійснюють високу цивілізаторську місію щодо решти світу. Навіть ліберальне настроєні європейці вважали себе вищими за тубільні племена, з якими їм до­водилося зустрічатись. Той факт, що багато з цих племен думали те саме, важив значно менше, оскільки європейці володіли засобами, які давали їм змогу накидати свій світогляд підкореним народам силоміць. Ранній період колоніалізму збігся в часі з виникненням расизму, й відтоді расовий поділ та расові конфлікти мали тенденцію посідати чільне місце серед усіх етнічних конфліктів. Зокрема, ра­систські погляди, що ставили білих вище над чорними, стали визначати світогляд європейців.

Чому так розквітнув расизм? На це є кілька причин. Одна з них — це та, що протиставлення чорного й білого як культурних символів було глибоко закорінене в європейській культурі.Біле в нас давно асоціюється з чистотою, чорне — зі злом (немає нічого природного в цьому символізмі, в деяких культурах усе навпаки). Символ чор­ноти набув негативного значення набагато раніше, аніж Захід уві­йшов у екстенсивні контакти з чорношкірими народами. Це симво­лічне значення, либонь, і стало визначальним для реакції європейців на чорний колір шкіри людей, яких вони уперше зустріли на афри­канському узбережжі. Відчуття, що існує радикальна різниця між чорними та білими народами, в поєднанні з тим фактом, що афри­канці були “поганими”, спонукав багатьох європейців дивитися на чорношкірих зі зневагою й острахом. Як висловився щодо цього один спостерігач у сімнадцятому сторіччі, “і своїм кольором, і пове­дінкою чорношкірі мало чим відрізняються від демонів у людській подобі”. І хоча сьогодні найбільш крайні вияви такого ставлення зникли, є всі підстави вважати, що елементи цього чорно-білого культурного символізму досі мають значну поширеність.

Другий важливий чинник із тих, що привели до виникнення су­часного расизму, — це винахід та поширення самого поняття раси.Квазірасистські погляди, як відомо, існують уже сотні років. На­приклад, у Китаї ми знаходимо датований ще третім сторіччям після Р. X. опис народів-варварів, “які дуже схожі на мавп, що й були Їхніми предками”. Але поняття раси як низки успадкованих харак­теристик є винаходом європейської думки вісімнадцятого та дев'ят­надцятого сторіч. Граф Жозеф Артюр де Ґобіно (1816—1882 рр.), якого часто називають батьком сучасного расизму, висунув ідеї, що стали дуже впливовими в багатьох колах. Згідно з А.Ґобіно, існують три раси: біла, чорна і жовта. Біла раса наділена вищим інтелектом, мораллю та волею до влади, і саме ці успадковані якості спричини­лися до поширення західного впливу на весь світ. Чорношкірі — це люди невдатні, близькі до тварин, їм невідома мораль і притаманна емоційна нестабільність.

Ідеї А.Ґобіно та його однодумців і послідовників були представлені як нібито наукові теорії. Згодом вони вплинули на Адольфа Гітлера, який зробив з них ідеологічний підмурок нацистської партії. Уявлен­ня про вищість білої раси, хоч і не підкріплене жодними реальними фактами, залишається ключовим елементом білого расизму. Напри­клад, воно лягло в основу ідеології Ку-Клукс-Клану та політики апар­теїду (окремішнього расового розвитку) в Південній Африці, яку ми розглянемо нижче.

Третя причина виникнення сучасного расизму породжена тією практикою експлуатації, яку європейці запровадили щодо небілих народів. Работоргівля не набула б таких ґрандіозних масштабів, якби європейці не були такі переконані, що чорношкірі належать до ниж­чої раси, що вони тільки наполовину — люди. Расизм допомагав виправдати колоніальне панування над небілими народами і запере­чував їхнє право на участь у політичній діяльності, яке було заво­йоване білими на своїй європейській батьківщині.

Взаємини між білими й небілими різнилися залежно від моделі колонізації, на них також впливали культурні відмінності між сами­ми європейцями. Бразилію іноді наводять як прик­лад суспільства, вільного від етнічних суперечностей між чорними й білими, хоча, як ми побачимо, це не зовсім так. Південна Африка, навпаки, є країною, де упередження та дискримінація набули най­більш крайніх форм, а сеґреґація між білими й чорними стала скла­довою державної політики, принаймні так було до недавніх змін, що привели до влади чорну більшість. Розгляд проблем, які доводиться розв'язувати Сполученим Штатам, ми почнемо з кампанії за грома­дянські права негрів.

Резюме:

1. Певні прошарки населення утворюють етнічні групи внаслідок того, що поділяють спільні культурні характеристики, які відокрем­люють їх від інших представників цього населення. Етнічність — це та низка культурних ознак, які відрізняють одну групу від іншої. Головні визначальні ознаки етнічної групи — це мова, історія або походження, релігія, а також манера вбиратися та при­крашати себе. Етнічні ознаки повністю засвоюються в процесі куль­турного навчання, хоча шоді їх вважають “природними”.

2. Меншина — це та група, члени якої дискриміновані порівняно з більшістю населення. Членам меншин часто властиве сильне від­чуття групової солідарності, що часто виникає з колективного досвіду утискуваних.

3. Раса — це набір фізичних ознак, таких як колір шкіри, що вва­жаються членами суспільства або спільноти за соціальне значущі, такі, що сигналізують про відмінні культурні ознаки. Чимало народ­них уявлень про расу мають міфічну природу. Не існує чітко вира­жених ознак, за якими можна було б поділити людей на певні раси.

4. Расизм — це коли індивідам певного фізичного вигляду хибно приписують успадковані характеристики особистості або поведін­ки. Расист — це той, хто вірить, що можна біологічно пояснити ознаки нижчевартості, які начебто притаманні людям тієї чи іншої фізичної будови.

5. Зміщення та “козловідпущення” — це психологічні механізми, що асоціюються з упередженням та дискримінацією. В процесі зміщення почуття ворожнечі спрямовуються проти об'єктів, які не е реальним джерелом цих тривог. Люди переносять свій неспо­кій та відчуття небезпеки на “козлів відпущення”. Упередження — це необ'єктивний погляд на якогось індивіда або групу; дискриміна­ція — це поведінка, спрямована на те, щоб позбавити членів якоїсь групи можливостей, відкритих для представників інших груп.

6. Етнічна поведінка засвоюється дітьми в дуже ранньому віці. Наприклад, вони привчаються думати пробілих як про вищі істоти, а про чорношкірих — як про нижчі.

7. Групова замкненість та привілейований доступ до ресурсів є важ­ливою складовою багатьох ситуацій етнічного антагонізму. Проте деякі з фундаментальних аспектів сучасних етнічних конфліктів, зокрема расистське ставлення білих до чорношкірих, можна зро­зуміти лише під поглядом історії експансії Заходу та колоніалізму.

8. Історичні приклади ілюструють різні способи, якими суспільства намагалися дати раду проблемі етнічних меншин (від рабства та апартеїду до відносної терпимості), і те, як реагували на це меншини.

9. Імміграція призвела до утворення численних етнічних меншин на території Великої Британії, Сполучених Штатів та інших індустрі­альне розвинених країн. Великі етнічні відмінності існують у Спо­лучених Штатах, передусім між білими й чорними. Відмінності в Сполученому Королівстві та в інших європейських країнах ви­явлені не так різко, проте етнічні конфлікти стали звичайним явищем.

10. Можна виділити три моделі можливого майбутнього розвитку етнічних відносин: перша наголошує на асиміляції, друга — на сплаві, а третя — на культурному плюралізмі. Асиміляція — це коли нові групи імміґрантів засвоюють поведінку та мову домі­нантної спільноти. Сплав — це коли різні культури та світо­гляди етнічних груп у суспільстві сплавлюються в одне ціле. Плюралізм — це коли етнічні групи існують нарізно й беруть участь в економічному та політичному житті.В останні роки переважно наголошується на третьому з цих можливих шляхів, коли різні етнічні ідентичності сприймаються як рівноцінні в контексті загальної національної культури.

Література, використана для написання лекцій:

1. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 340 с.

2. Павличенко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Лібра, 2000.

3. Піча В.М. та ін. Соціологія. – К., 1996.

4. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. Посібник. – К., 1996.

5. Ратушна Г. Соціологія (матеріали курсу лекцій). Навчальний посібник. Видання 2-е, доп. І перероб. – Тернопіль, 1999. – 148 с.

6. Соціологія: Підручник / За загальною ред. Проф. В.П.Андрющенка, проф. М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998.

7. Соціологічна думка України: Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1996.

8. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 500 с.

9. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996. - №3. – С.38-58.

10. Якуба О.О. Соціологія: Навч. посібник для студ. – Харків: Константа, 1996.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
6. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
7. Антифеодальна боротьба селянства України: гайдамаччина, опришки, коліївщина
8. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
9. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
10. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови
11. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови.
12. Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi

Переглядів: 1591