• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 1. Сутність планування, його види та особливості організації в АПК

1.Суть планування та його необхідність в АПК

2. Принципи планування

3. Система планів

4. Методи планування

5. Механізм планування

1. Суть планування та його необхідність в АПК

Однією з найважливіших функцій прогнозування діяльності підприємс­тва є планування його діяльності.

­ Планування – вид, сфера діяльності органів управління щодо перед­бачення майбутнього стану економіки АПК на основі враху­вання дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес пла­нування полягає у визначенні мети, якої прагне досягнути виробнича структура за певний період, а також засобів, шляхів та умов її до­сягнення.

Планування – це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людей, що має на меті визначення цілей і завдань функціонування певних систем (підприємство, район, держава) та шляхів і методів досягнення цих цілей і завдань.

Планування як сфера і вид діяльності об'єднує структурні підрозділи за­гальною метою, надає всім процесам однонаправленість, скоординованість, сприяє найбільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів.

Система централізованого управління породила відповідну ідеологію директивного планування, яка розглядала план як закон, котрий не можна змінювати і необхідно обов'язково виконувати.

Ринкова концепція управління ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання є повністю самостійними й незалежними в правовому й економічному відношенні від органів державної влади управління. Господарська діяльність підприємств регламентується лише чинним законодавством і договірними відносинами зі своїми контрагентами, і управлінські рішення вони приймають на основі ринкових механізмів регулювання господарських процесів.

Так, наприклад, кожне підприємство, незалежно від сфери діяльності, масштабів виробництва, самостійно визначає ринки збуту своєї продукції (послуг), обирає контрагентів, формує внутрішній механізм господарювання.

­ Результатом планувальної діяльності є план, який становить склад­ну соціально-економічну модель стану підприємства та його підрозділів в майбутньому, характеризує пропорції та темпи розвит­ку.

­ Предметом планування як науки є відносини, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу встановлення і реалізації пріоритетів, цілей, пропорцій та комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

­ Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміють виконання ними своїх функцій. (Основні функції діяльності підприємства: господарська діяльність, соціальна та екологічна.)

Основою планування виступає система об'єктивних економічних за­конів, серед яких виділяють:

Ø основний економічний закон, що зумовлює необхідність врахування економічної ефективності суспільного виробництва з метою най­більш повного задоволення потреб населення та отримання прибут­ку;

Ø закон відповідності попиту і пропозицій, що забезпечує рівновагу під­приємства як економічної системи;

Ø закон вартості тощо.

è Позитивні аспекти планування

è забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для АПК чи підприємства умов

è попереджує про можливі проблеми

è стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подаль­шій діяльності, постійно мислити перспективно

è поліпшує координацію дій управлінського персоналу

è сприяє раціональному використанню ресурсів

è змушує підприємство чіткіше визначати свої задачі та пріоритети

è робить підприємство більш підготовленим до випадкових змін

2. Принципи планування

Якість планування значною мірою залежить від глибини врахування принципів, їх кількості та дієвості.

Ø Рис. 1.1. Класифікація принципів планування в умовах ринкових відносин

Ä Принцип єдності (системності, холізму) передбачає, що планування на підприємстві має системний характер. Економічна категорія "система" характеризується наявністю сукупності елементів, взаємозв'язку між ними, спільного напрямку розвитку і поведінки, орієнтованого на загальну мету. Кожну підприємницьку структуру можна розглядати як складну економічну систему, елементами якої слугують окремі підрозділи (цехи, дільниці), взає­мозв'язок між якими здійснюється на основі координації на горизонтальному і вертикальному рівнях. Діяльність жодного підрозділу підприємницької структури не можна планувати ефективно, якщо не пов'язати її з функціону­ванням інших виробничих одиниць. Будь-які зміни в планах одного підроз­ділу зумовлюють відповідні переміни в параметрах діяльності інших. Отже, головними ознаками координації планування на підприємстві є взаємозв'язок і одночасність під час прийняття рішення.

Важливою передумовою життєдіяльності планування є забезпечення дії принципу неперервності.

Ä Принцип неперервності означає підтримування неперервної плано­вої перспективи, взаємопогодження довго-, середньо- та короткотермінового планування, своєчасне коригування планів з врахуванням змін у внутріш­ньому та зовнішньому середовищі, в нестабільних умовах господарювання.

Ä Принцип наукової обґрунтованості планів. Він полягає у тому, що плани повинні складатись з урахуванням наукових досягнень у галузі та ме­ханізмів дії економічних законів розвитку суспільства і виробництва, а також передового досвіду із технології й організації виробництва та переробки про­дукції.

Ä Принцип гнучкості забезпечує в процесі планування можливості кори­гування планів відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому сере­довищі.

Для здійснення принципу гнучкості плани необхідно розробляти з вра­хуванням можливостей внесення змін. Тому під час їх складання доцільно включати резерви, так звані "надбавки безпеки" або "фінансові подушки ".

Ä Принцип точності передбачає врахування при складанні планів пев­ного ступеня точності розрахунків, передбачень. Ступінь конкретизації і деталізації залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання.

Стратегічне, довготермінове планування може обмежуватися визначен­ням основної мети і найбільш загальних напрямків діяльності, тому що кіль­кість необхідної інформації про майбутнє с обмеженою, а швидкість змін є дуже високою.

В короткотермінових планах конкретність і детальність повинні бути високими і обов'язковими.

Ä Принцип участі означає, що кожний працівник підприємства стає учас­ником планувальної діяльності незалежно від посади і функцій. Плану­вання, яке базується на принципі участі, називається партисипативним.

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньо­виробничою інформацією; перетворює плани підприємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації до праці, створенню корпоративного духу, викликає більшу довіру до планування як реального та ефективного важеля управління.

Ä Принцип пріоритетності передбачає ранжування об'єктів плану­вання за їх важливістю для підприємства. Так, якщо основною метою ви­знано підвищення конкурентоспроможності продукції, та для її досягнення необхідно вирішити комплекс завдань, пов'язаних з поліпшенням технічної бази виробництва, використанням нових високоякісних матеріалів, підви­щенням кваліфікаційного рівня працівників. Одночасно розв'язати ці всі зав­дання неможливо через нестачу фінансових ресурсів. В такому разі керівниц­тво підприємства визначає пріоритетність завдань і, залежно від ситуації на виробництві, встановлює послідовність їх розв'язання,

Ä Принцип оптимальності пов'язаний з альтернативністю і багатоварі­антністю планів, які передбачають розробку декількох альтерна­тивних варіантів досягнення однієї мети та вибір оптимального.

Дотримуватися розглянутих принципів планування дуже важко. Це мо­жуть здійснити тільки крупні товаровиробники, які мають висококваліфіко­вані кадри, сучасні інформаційні технології. В умовах зростаючої конкурен­ції скорочуються терміни і горизонти розробки планів, підвищується якість планування, в його основу закладається концепція маркетингу, зростає роль оперативних та стратегічних планів.

3. Система планування та види планів підприємства

­ Планування – складний методично-організаційний процес, який зумовлює наявність системи планів. Кожний вид плану –складна модель діяльності підприємства або його структурних підрозділів, яка містить основні показники їх діяльності в майбутньому.

Рис. 1.2. Система планів підприємства

Стратегічний план відображає основну мету розвитку структури (органі­зації, підприємства, відділу) і має концептуальний характер.

Система планів підприємства мас комплексний характер і включає такі елементи:

Ø стратегічний або генеральний план підприємства;

Ø плани розвитку підприємства (поточні, тактичні, оперативні);

Ø програми (плани-програми) і бізнес-плани.

­ Тактичне планування – процес реалізації стратегії підприємницької структури на певний період часу (рік-два)

Тактичні плани передбачають конкретні способи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення довготермінових цілей. Зміст тактичних планів деталізується за кварталами і місяцями.

Ø Рис. 1.3. Класифікація планів за ознаками

Основна відмінність між стратегічним і тактичним плануванням полягає в тому, що стратегічне планування пов'язане з обґрунтуванням генерального напрямку функціонування підприємства, визначенням того, чого прагне досягти підприємницька структура, а тактичне планування зосереджене на тому, як саме досягнути цього стану. Тобто основна відмінність – це відмінність між цілями і засобами.

Тактичні плани є менш суб'єктивними, тому що під час їх складання використовують достовірну інформацію. Спеціалісти з планування застосовують сучасні комп'ютерні технології та методи розробки планів.

Виконання тактичних планів пов'язане з меншим ризиком, оскільки ці рішення пов'язані з внутрішніми проблемами підприємства.

Тактичні плани виражаються конкретними цифровими результатами, їх легше і простіше оцінити, вони охоплюють окремі підрозділи підприємства. Отже, тактичні плани включають основні показники діяльності, яких прагне досягнути підприємство до кінця планового періоду. Це, по суті, набір заходів і послідовність їх впровадження для досягнення стратегічної мети та ілюстрація їх впливу на всі напрямки діяльності підприємницької структури.

Тактичне планування є логічним продовженням стратегічного, передбачає календарну послідовність реалізації заходів, досягнення стратегічних цілей, конкретизує зміст стратегічних дій.

Поточне соціально-економічне планування передбачає складання планів підприємства за всіма напрямками діяльності та на всіх рівнях його управління. Основне завдання поточного соціально-економічного планування полягає в збалансованості планових завдань за всіма напрямками діяльності (виробнича, науково-технічна, постачальницько-збутова, фінансова, соціальна та ін.) за умови максимально можливого використання внутрішніх ресурсів та забезпечення подальшого розвитку підприємства.

Програми (плани-програми) визначають розвиток одного з найважливіших аспектів діяльності підприємства. Це можуть бути програми з вдосконалення технології, програми випуску нової продукції, програми перекваліфікації кадрів тощо.

Бізнес-плани характеризуються всебічним обґрунтуванням доцільності впровадження нових ідей, пропозицій, орієнтуються на певний аспект життєдіяльності і розвитку підприємства. Вони реалізують підприємницьку ідею або їх сукупність і передбачають просування на ринок нової продукції, послуг, робіт. Складання бізнес-планів відбувається згідно зі спеціальними методиками.

Програми, зведені результати бізнес-планів використовуються під час формування поточних і стратегічних планів діяльності підприємства.

До планів, які класифікуються за ознаками тривалості планового періоду, відносяться: Ø перспективні (стратегічні) плани, Ø поточні (тактичні) плани, Ø оперативні плани.

Основою планування в підприємстві є стратегічне (перспективне) планування – сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрями діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Поточний (тактичний) план підприємства – певна сукупність кількісних, якісних та ресурсозабезпечуваних завдань, що конкретизують і доповнюють стратегічний план на більш короткий проміжок часу (рік).

Оперативне планування діяльності підприємства – процес розробки заходів і дій для виконання завдань стратегічних і поточних планів. Це календарне планування на квартал, місяць, декаду, період роботи (складання детальних оперативних планів і графіків виконання робіт).

За ознакою періоду (часу) стратегічне планування може бути довго-, середньо-, короткотерміновим та оперативним.

Довготермінове планування охоплює період 10-15 років. Вибір тривалості планового періоду зумовлюється істотними змінами в науково-технічному розвитку, змінами основних фондів, потреб споживачів і т. д.

Середньотермінове планування здійснюється на найближчі 3-5 років і конкретизує довготермінові плани або більш детально передбачає різні напрямки діяльності підприємства (виробництво, збут, фінанси, витрати і т. д.).

На основі середньотермінових планів розробляють короткотермінові плани розвитку підприємства на період від 1 до 3 років, їхня особливість полягає в можливості коригування показників відповідно до змін середовища.

Тривалість планового періоду залежить від тривалості життєвого циклу продукції, виробничого циклу її виготовлення. Заходи довготермінового характеру для одних підприємств можуть бути короткотерміновими для інших.

Перспективні плани визначають напрям, масштаби і темпи економічного і соціального розвитку підприємства на декілька років вперед. Вони ґрунтуються на пошуку оптимального варіанту, тобто на прогнозі максимального виробництва продукції за мінімальних витрат праці і засобів отримання максимального прибутку. У підприємстві план повинен бути органічно пов'язаний з прогнозом розвитку галузі в районі, регіоні.

Залежно від часової орієнтації Р. Акофф рекомендує виділяти чотири типи планування: ð реактивне, ð інактивне, ð преактивне, ð інтерактивне. Кожний із зазначених типів планування практично не використовується у чистому вигляді.

Реактивне планування базується на аналізі минулого розвитку, а моделі майбутнього функціонування підприємства розробляються шляхом екстраполяції від результатів минулого. Підприємство при цьому розглядається як стійка, стабільна, закрита економічна система.

Недоліками такого типу планування є недостатнє врахування об'єктивних обставин сьогодення та майбутнього, відсутність гнучкості і недотримання принципу участі.

Інактивне планування передбачає пристосування підприємства до існуючих умов господарювання без врахування минулого досвіду і забезпечення розвитку в майбутньому. Головне завдання керівництва полягає в збереженні традиційної поведінки підприємства та недопущенні будь-яких змін, які розглядаються як перешкоди.

Недоліки інактивного планування полягають у неврахуванні чинників зовнішнього середовища, неповному використанні потенціалу працівників підприємства, відсутності прогнозування.

Преактивне планування орієнтується на майбутні зміни. Керівництво прагне прискорити зміни, наблизити майбутнє. Преактивне планування пов'язане з ситуаційним плануванням за цілями, пошуком оптимальних рішень, використанням економіко-математичних методів, прогнозуванням.

Таке планування здійснюється "зверху вниз" і передбачає розробки стратегії розвитку, визначення ресурсів керівництвом, яке доводить конкретні завдання підрозділам підприємства, що в свою чергу планують свій розвиток з врахуванням спільних завдань.

Недоліки преактивного планування проявляються в недостатньому врахуванні досвіду минулих періодів, надмірній точності прогнозування та слабкій підготовленості до майбутніх змін.

Інтерактивне планування враховує досвід минулого, сьогодення та передбачення майбутнього під час обґрунтування найкращих підприємницьких ідей. Такий тип планування забезпечує створення оптимальних підприємницьких структур, зорієнтованих на певні результати. Воно базується на принципі участі і передбачає мобілізацію творчого потенціалу всіх працівників.

На сільськогосподарських підприємствах доцільно складати два види перспективних планів: ð організаційно-господарського впорядкування і ð п'ятирічні плани економічного і соціального розвитку підприємства.

План організаційно-господарського впорядкування підприємства є проектом раціональної побудови підприємства, в якому всі елементи виробництва знаходяться в науково обґрунтованих пропорціях, що забезпечують розширене відтворювання і високорентабельне господарювання.

План організаційно-господарського впорядкування підприємства розробляється для знову створеного або існуючого підприємства будь-якої організаційно-правової форми на період освоєння проектної потужності, тобто на рік освоєння обсягу виробництва за проектного рівня інтенсивності, спеціалізації підприємства і його внутрішньогосподарських підрозділів. В господарствах, що спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва, період дії організаційно-господарського плану визначається часом освоєння сівозмін, меліорованих земель, отримання запроектованої врожайності, переходу галузі на індустріальну основу і т. д.; в тваринництві – часом досягнення запланованої структури і якості стада, розміром поголів'я і його продуктивності за повної забезпеченості кормами, переведення галузі на індустріальну основу і т. д.

План економічного і соціального розвитку на три або п'ятирічний період передбачає не тільки побудову, але і здійснення проекту організаційно-господарського устрою підприємства. Він більш конкретний. Його структура включає розробку виробничої і соціальної програми, тобто розробляється система господарювання з обґрунтовуванням виробничої і соціальної структури підприємства.

Перспективний план сільськогосподарського підприємства с основою для складання річного плану, що є програмою роботи господарства на конкретний календарний рік. В цьому плані зберігаються проектування, розраховані на декілька років спеціалізація, склад і розміри галузей, меліорація земель, освоєння сівозмін, розширення площі під садами і виноградниками, зростання поголів'я худоби, будівництво будівель і споруд, розміри інвестицій.

Річний план порівняно з перспективним більш конкретний. Його розробляють за більшим числом показників, деталізують терміни виконання завдань, доводять їх до виконавців.

Форма річного плану єдина для підприємств різних організаційних форм. Методика розробки виробничої програми ідентична для всіх підприємств. Фінансова програма характеризує особливості фінансування кожного типу підприємств. Така спільність показників, їх кодування полегшує складання зведених планів у районі, області, країні. Госпрозрахункові завдання підрозділам підприємства розробляються одночасно з виробничо-фінансовим планом.

4. Методи планування

Під методом планування розуміють конкретний посіб, техніко-економічний прийом, за допомогою якого вирішується певна проблема планування, розраховуються числові значення показників, стратегічних програм і планів.

Таблиця 1.1

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
3. PR-відділ організації: переваги і недоліки
4. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
8. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
9. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
10. Аграрне виробництво і його особливості
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Акти з охорони праці в організації.

Переглядів: 5192