Стародавня Греція

Китай

Індія

Політичні та правові ідеї стародавньої Індії знаходять своє закріплення вже в найдавніших літературних пам'ятках, релігійних книгах аріїв ("Веди" — "священне знання" кінця ІІ тисячоліття до н.е.); священних книгах брахманізму, до яких належать "Рігведа" — перший і найстаріший збірник, — "Самаведа", "Яджурведа" та "Атхарваведа"; пізніших релігійно-філософських творах "Упанішади"; в поетичних епопеях "Махабхарата" і "Рамаяна"; а особливо, в юридичних збірниках, які являють собою, в значній своїй частині, не стільки пам'ятники законодавства і запис звичаєвого права, скільки релігійно-філософські і політичні трактати. З огляду на це, особливо цікавий збірник, відомий під назвою "Закони Ману", який відноситься до ІІІ ст. до н.е.

Згідно з "Книгою Ману", державу визначає сім елементів: цар, міністри, територія, столиця, державна казна, військо і міжнародні союзники. Зародження державної організації пов'язується із занепадом моральності серед людей, оскільки існували часи, коли люди підлягали тільки законам і коли не було ніякої влади.

Поділ суспільства на касти в цих джерелах пояснювали волею богів.

Боги

Брахмани (з вуст)

Кшатрії (з рук)

Вайшії (з ребер)

Шудри (з ступні)

Найвідомішіми у Ст. Китаї були 4-и течії суспільно-політичної та правової думки:

1. Даосизм – започаткований Лао-цзи, прихильники висловлюються проти будь-якого втручання влади у справи суспільства. Людина повинна дотримуватись природних законів, що панують на землі, земля є підпорядкована небу, небо – Дао (щось невидиме, нечутне, невловиме, нематеріальне, а, водночас, таке, що починає, проникає і закінчує всі явища і речі), а Дао законам природності.

2. Конфуціанство – започатковане Конфуцієм, він розвиває патріархальну концепції держави. Держава – велика сім’я. Правителі повинні будувати свої відносини на основі доброчесності. Моральне вдосконалення Конфуцій проголошує загальним обов’язком. Важливе місце у його вченнях займає поняття «жень» (гуманність).

3. Моїзм — вчення Мо-дзи, в основу якого покладалася ідея всеосяжної любові, на якій повинні були базуватися відносини між людьми. Коли відсутня взаємна любов між людьми, то виникає взаємна ненависть.

4. Школа юристів (легізм) – вперше рішуче виступили за безумовне дотримання писаного права, як основи охорони власності та особи. Легісти виступали проти Конфуція, відмовились від поглядів моїзму. Вони запевняли, що необхіно ввести уніфіковане законодавство для всіх провінцій, а це допоможе об’єднати країну.

2. Політична думка Античності

У ХІІІ-VІ стт. до н.е. розпочинається відхід від традиційних релігійно-міфілогічних уявлень на державу. Особливо значні успіхи цей процес мав в античній Греції та Римі.

Періодом розквіту Греції вважають V – першу половину ІV ст. до н.е. В цей час в Афінах формується школа софістів (грец. – мудрий). Представники – Протагор, Горгій, Гіппій та ін. вони ставили людину на перше місце як міру всіх речей і керувалися в своїй діяльності не поняттям добра і правди, а тільки взаємними інтересами.

З різкою критикою софістів виступив Сократ(449-399 рр. до н.е.), який вважав, що природне право і позитивний закон йдуть від розумного початку. Загальним вічним принципом є доброчесність. Найкращими державами є ті, в яких правлять добрі закони. Згідно його розуміння прикладом може виступити аристократична Спарта й Кріт. Він виступав проти тогочасної крайньої демократії в Афінах, що і стало однією з причин його смерті.

Найвищого рівня розвитку старогрецька думка досягла у вченнях політичної філософії Платона і Арістотеля.

Учень Сократа – Платон (427-347 рр. до н.е.). Його вчення викладені в діалогах «Держава», «Політик», «Закон» та ін. В «Державі» він твердить, що людська душа має три початки: розумний, лютий і бажання. Такі початки властиві і самій державі – порадницькі, захисні та ділові. Їм відповідають три прошарки у державі – правителі, воїни та виробничники (ремісники та землероби).

Платон вірить у побудову ідеальної держави, але разом з тим твердить, що через псування людської натури вона не буде вічною. Сама ж держава розвивається циклічно.

Платон виокремлю 5 видів держави: аристократія, тимократія, олігархія, демократія та тиранія.

Аристократія – ідеал, це держава де панують «кращі» – мудрі.

Тимократія – панування сильних і хоробрих (військові).

Олігархія – влада небагатьох багатих.

Демократія – правління народу.

Найгірша – тиранія.

Кожна форма держави гине через внутрішні проблеми (тимократія – військові успіхи, олігархія – багатство, демократія – свобода).

Політика у Платона – це мистецтво, яке вимагає вміння управляти людьми.

Подальший розвиток політичної думки Античності пов'язаний з учнем та критиком Платона – Арістотелем (384-322 рр. до н.е.). Політичні погляди Арістотеля викладені в працях «Політика», «Афінська політія», «Етика». Політика у Арістотеля тісно пов’язана з етикою, розуміння політики за ним це розвинуті уявлення про моральність, знання етики.

Головне завдання політичної теорії Арістотель бачив в тому, щоб відшукати досконале державне утворення. У трактаті «Політика» він класифікує форми держави за двома ознаками:

1. За кількістю правлячих осіб;

2. Згідно мети держави.

За 1-им критерієм він виокремив держави де – править один; править кілька і де править більшість. За другим держави правильні де державна влада покликана вирішувати проблеми загального блага і неправильні – де правителі керують інтересами власної вигоди.

	Править один	Править кілька	Править більшість
Правильні	монархія	аристократія	політія
Неправильні	тиранія	олігархія	демократія

Політична теорія Арістотеля підсумовує розвиток поглядів землевласницької аристократії в Ст. Греції. Арістотель вважав, що для аристократії, в котрій спостерігається надлишок моралі та чеснот закони не потрібні , а отже це і є ідеал державного устрою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні тенденції національної системи освіти та завдання дидактики.	\|	Християнство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.164 сек.