МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Функціональні стилі сучасної української літературної мови.Слово стиль широко вживається в сучасному мовленні: стиль роботи, сучасний стиль, стиль керівництва, готичний стиль, архітектурний стиль, молодіжний стиль тощо. Походить воно від лат. stilus, stylus – "гостра паличка для письма", якою користувалися в Давньому Римі та в часи середньовіччя; також це манера письма. У мовознавстві терміном стиль називають різновид мови, що традиційно закріплений у певному суспільстві за однією з найбільш загальних сфер соціального життя. Мовний стиль – сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлений змістом, характером і метою висловлювання. Функціональний стиль – історично сформована і суспільно усвідомлена система мовних засобів, використовуваних у певній сфері спілкування, що часто співвідносяться з певною сферою професійної діяльності. Крім функціональних, у сучасній українській літературній мові виділяють також експресивні стилі – різновиди мови, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності – високий стиль; нейтральний – середній стиль; іронічний, зневажливий – низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів – лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних. Функціональні та експресивні стилі називаються об’єктивними. Критерії визначення стилів української мови: - сфера поширення (наприклад, наука, політика чи право); - призначення (інформувати, вплинути (імперативний, навіювання); - систему мовних засобів; - підстилі; - жанри реалізації; - форма мовлення – усна чи писемна. На основі цього розмовно-побутовий стиль, реалізуючись в усній формі мовлення, протиставляється писемним (книжним) – офіційно-діловому, науковому, публіцистичному та художньому. Враховуючи сферу поширення, призначення, систему мовних засобів традиційно у сучасному мовознавстві виділяють 7 функціональних стилів: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній, розмовно-побутовий; епістолярний, конфесійний. Науковий стиль обслуговує науку й освіту. Основне призначення стилю – повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез і класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Основними ознаками стилю є: зрозумілість, об’єктивність, логічна послідовність, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, повнота інформації, аргументація, доказовість викладу, наявність висновків. Основні мовні засоби наукового стилю: - велика кількість термінів і слів з абстрактним значенням (кодифікація, обвинувачення, правоздатність, юридична техніка); - відсутність емоційно-експресивних засобів; - вживання усталених словосполучень: існує думка; виходячи з…; має характер тощо); - використання абревіатур і складноскорочених слів; - застосування цитат, посилань; - вживання слів у прямому значенні; - застосування складних речень і складного синтаксичного цілого, що підкреслює книжний характер стилю; - відсутність особового займенника Я; часте вживання вказівних займенників цей, такий і займенникових слів відомий, відповідний, даний; - використання типових сполучників і відносних слів після того, як; залежно від того, що; внаслідок того, що; відповідно до того. Науковий стиль має такі підстилі: - власне науковий (нова інформація, призначена для фахівців певної галузі науки) втілюється в таких жанрах текстів, як монографія, наукова стаття, наукова доповідь, наукове повідомлення, тези; - науково-популярний (у ньому наукові дані викладаються для нефахівців; втілюється в таких жанрах текстів, як книги, статті в неспеціальних журналах); - науково-навчальний (забезпечує навчальний процес, де наукова інформація використовується з навчальною метою; жанри підстилю: підручники, посібники, лекції, бесіди тощо). Публіцистичний стиль– стиль засобів масової інформації: газет, радіо, телебачення. Призначення тексту публіцистичного стилю – формування громадської думки, вплив на читача чи слухача в соціально-політичному плані. Характеризується: поєднанням інформативних та впливових компонентів; оцінністю, емоційністю, точністю, логічністю, офіційністю, стандартизованістю. Використовуються спеціальні публіцистичні прийоми, загальнодоступні мовні засоби, стійкі мовні звороти (кліше). Сполучення експресії і стандарту - найважливіша риса публіцистичного стилю. Часто журналісти звертаються до елементів інших функціональних стилів - уживають різноманітні слова, включаючи позалітературні елементи, необхідні для достовірного зображення подій і їхніх героїв. Підстилі: 1) засобів масової інформації (друкованих, радіо, телебачення); 2) художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе тощо); 3) науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо). Можна виділити такі жанри публіцистичного стилю, як: стаття, нарис, репортаж, інтерв’ю, повідомлення, фейлетон та ін. Стиль художнього мовлення (художньої літератури) вживається в словесно-художній творчості для впливу за допомогою створених образів на думки і почуття адресатів. Оскільки стиль художньої літератури припускає моделювання ситуацій, характеристику різноманітних героїв, то в таких текстах використовуються всі мовні засоби, засоби всіх стилів мови. Він вбирає в себе все можливе в літературній мові і навіть поза літературні елементи (діалектизми, жаргонізми, просторічні слова), хоча і відрізняється образністю, особливою виразністю. Головне для художнього стилю те, що усі художні засоби підпорядковуються основної його функції – естетичній. образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ); естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.); зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи; визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача). Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак); використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів); запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця); уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів; поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина); широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.). За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту: а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис); б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма); в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка). Розмовно – побутовий стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, сім’ї, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне. Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.); суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості); прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові); часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-); фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.); заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка. Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги. Жанри реалізації – бесіда, лист Конфесійний стиль обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма). Має підстилі: біблійний (мова перекладів Біблії); молитовний (молитви, тропарі, кондаки та ін.); агіографічний (стиль, яким описують житія святих); підстиль церковних послань). Мовні засоби: суто церковна термінологія (акафіст, тропар, кондак) і слова–символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів. Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність. Література: 1, 2, 8, 9, 13, 15, 19, 23-25, 35, 42, 46, 47, 52, 53, 62.
Читайте також:
|
||||||||
|