• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

Слово стиль широко вживається в сучасному мовленні: стиль роботи, сучасний стиль, стиль керівництва, готичний стиль, архітектурний стиль, молодіжний стиль тощо. Походить воно від лат. stilus, stylus – "гостра паличка для письма", якою користувалися в Давньому Римі та в часи середньовіччя; також це манера письма. У мовознавстві терміном стиль називають різновид мови, що традиційно закріплений у певному суспільстві за однією з найбільш загальних сфер соціального життя.

Мовний стиль – сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлений змістом, характером і метою висловлювання.

Функціональний стиль – історично сформована і суспільно усвідомлена система мовних засобів, використовуваних у певній сфері спілкування, що часто співвідносяться з певною сферою професійної діяльності.

Крім функціональних, у сучасній українській літературній мові виділяють також експресивні стилі – різновиди мови, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності – високий стиль; нейтральний – середній стиль; іронічний, зневажливий – низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів – лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних. Функціональні та експресивні стилі називаються об’єктивними.

Критерії визначення стилів української мови:

- сфера поширення (наприклад, наука, політика чи право);

- призначення (інформувати, вплинути (імперативний, навіювання);

- систему мовних засобів;

- підстилі;

- жанри реалізації;

- форма мовлення – усна чи писемна. На основі цього розмовно-побутовий стиль, реалізуючись в усній формі мовлення, протиставляється писемним (книжним) – офіційно-діловому, науковому, публіцистичному та художньому.

Враховуючи сферу поширення, призначення, систему мовних засобів традиційно у сучасному мовознавстві виділяють 7 функціональних стилів: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній, розмовно-побутовий; епістолярний, конфесійний.

Науковий стиль обслуговує науку й освіту. Основне призначення стилю – повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез і класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Основними ознаками стилю є: зрозумілість, об’єктивність, логічна послідовність, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, повнота інформації, аргументація, доказовість викладу, наявність висновків.

Основні мовні засоби наукового стилю:

- велика кількість термінів і слів з абстрактним значенням (кодифікація, обвинувачення, правоздатність, юридична техніка);

- відсутність емоційно-експресивних засобів;

- вживання усталених словосполучень: існує думка; виходячи з…; має характер тощо);

- використання абревіатур і складноскорочених слів;

- застосування цитат, посилань;

- вживання слів у прямому значенні;

- застосування складних речень і складного синтаксичного цілого, що підкреслює книжний характер стилю;

- відсутність особового займенника Я; часте вживання вказівних займенників цей, такий і займенникових слів відомий, відповідний, даний;

- використання типових сполучників і відносних слів після того, як; залежно від того, що; внаслідок того, що; відповідно до того.

Науковий стиль має такі підстилі:

- власне науковий (нова інформація, призначена для фахівців певної галузі науки) втілюється в таких жанрах текстів, як монографія, наукова стаття, наукова доповідь, наукове повідомлення, тези;

- науково-популярний (у ньому наукові дані викладаються для нефахівців; втілюється в таких жанрах текстів, як книги, статті в неспеціальних журналах);

- науково-навчальний (забезпечує навчальний процес, де наукова інформація використовується з навчальною метою; жанри підстилю: підручники, посібники, лекції, бесіди тощо).

Публіцистичний стиль– стиль засобів масової інформації: газет, радіо, телебачення. Призначення тексту публіцистичного стилю – формування громадської думки, вплив на читача чи слухача в соціально-політичному плані. Характеризується: поєднанням інформативних та впливових компонентів; оцінністю, емоційністю, точністю, логічністю, офіційністю, стандартизованістю. Використовуються спеціальні публіцистичні прийоми, загальнодоступні мовні засоби, стійкі мовні звороти (кліше). Сполучення експресії і стандарту - найважливіша риса публіцистичного стилю. Часто журналісти звертаються до елементів інших функціональних стилів - уживають різноманітні слова, включаючи позалітературні елементи, необхідні для достовірного зображення подій і їхніх героїв.

Підстилі: 1) засобів масової інформації (друкованих, радіо, телебачення); 2) художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе тощо); 3) науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо). Можна виділити такі жанри публіцистичного стилю, як: стаття, нарис, репортаж, інтерв’ю, повідомлення, фейлетон та ін.

Стиль художнього мовлення (художньої літератури) вживається в словесно-художній творчості для впливу за допомогою створених образів на думки і почуття адресатів. Оскільки стиль художньої літератури припускає моделювання ситуацій, характеристику різноманітних героїв, то в таких текстах використовуються всі мовні засоби, засоби всіх стилів мови. Він вбирає в себе все можливе в літературній мові і навіть поза літературні елементи (діалектизми, жаргонізми, просторічні слова), хоча і відрізняється образністю, особливою виразністю. Головне для художнього стилю те, що усі художні засоби підпорядковуються основної його функції – естетичній.

образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ); естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.); зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи; визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);

використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);

запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Розмовно – побутовий стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, сім’ї, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);

фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);

заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Жанри реалізації – бесіда, лист

Конфесійний стиль обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма). Має підстилі: біблійний (мова перекладів Біблії); молитовний (молитви, тропарі, кондаки та ін.); агіографічний (стиль, яким описують житія святих); підстиль церковних послань).

Мовні засоби: суто церковна термінологія (акафіст, тропар, кондак) і слова–символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів. Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.

Література: 1, 2, 8, 9, 13, 15, 19, 23-25, 35, 42, 46, 47, 52, 53, 62.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Автократично-демократичний континуум стилів керування.
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Архітектура в стилі рококо
6. Архітектура в стилі рококо
7. Аудіювання на уроках української мови
8. Багатофункціональні фільтри трафіку в FreeBSD
9. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
10. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
11. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
12. Братства та їх роль в розвитку української культури.

Переглядів: 4901