Культура професійного мовлення правника.

Культура мовлення — це дотримання усталених мовних норм усної й писемної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Отже, культура мовлення – це й культура мислення та культура суспільних і духовних стосунків людини.

Питання мовної культури були об’єктом наукової уваги в лінгвістиці, їх розглядали відомі мовознавці, зокрема, як І. Огієнко, О. Потебня, В. Виноградов. Пізніше фахівці в галузі державного управління й мовознавства – Н. Бабич, В. Князєв, І. Плотницька, П. Редін, С. Шумовицька – наголошували на необхідності визначення оптимальної мовленнєвої поведінки в певній ситуації, звертали увагу на важливість культури мовлення в професійно-кваліфікаційній характеристиці фахівців будь-якого профілю.

Висока культура мовлення означає володіння багатством мови, досягнення такої усної і писемної форми спілкування, яка б найповніше, найточніше передавала зміст думки.

Основою мовленнєвої культури юриста є грамотнiсть, тобто дотримання загальноприйнятих лiтературних норм у використаннi лексич них, фонетичних, морфологiчних, синтаксичних i стилiстичних засобів мови.

Культура мовлення оцінюється щодо точності, ясності, виразності, майстерності мовця у використанні варіантів висловлювання. З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення виступають правильність, змістовність, достатність, точність, ясність, стислість, логічність, чистота, доречність, виразність, емоційність.

Культуру мовлення характеризують такі ознаки:

1) правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфо-графічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини;

2) різноманітність: володіння мовним багатством економічної і публіцистичної літератури; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення;

3) виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації;

4) ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає, забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон;

5) чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю;

6) стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;

7) доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється.

Отже, мовлення мaє бути не тiльки правильним, а й лексично багатим, синтаксично рiзноманiтним. Для цього необхідно дотримуватись норм літературної мови, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, юридичну, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання та значення правової термінології, побудову речень. Потрiбно активно розвивати своє мовлення: вчитися усно i письмово викладати свої думки, виправляти себе, правильно будувати сказане, шукати найкращi й найдоцiльнiшi варiанти висловлювання .

Низька культура мовлення характеризується порушенням правил слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Наприклад, помилково вживають вислови добро пожалувати замість ласкаво просимо, підписка газет – передплата газет, дякувати його – дякувати йому; неправильно наголошують слова: рóблю, пи’шу, підéмо замість роблю’, пишý, пíдемо. Ознакою низької культури мовлення є оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і складів, м’яка вимова шиплячих, коли вимовляють чьому, шчьо замість чому, що.

До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо.

До слова в діловому мовленні ставляться насамперед такі дві обов'язкові вимоги: 1) воно повинно бути вмотивованим; 2) відповідати нормам української літературної мови. Норми української літературної мови фіксуються в словниках, довідниках, підручниках, посібниках.

Словники бувають енциклопедичні (довідкові) та мовні. До енциклопедичних словників належать енциклопедії, довідники, у юридичній галузі – загальноюридичні словники та галузеві (напр., словник цивільного права, словник фінансового і банківського права тощо), повні й короткі, тлумачні та ін..

Юридичний словник – це довідкове видання, що містить відповідні слова, словосполучення, ідіоми, юридичні терміни і поняття, їх тлумачення тощо, згруповані й розміщені в алфавітному порядку або за певними об'єднуючими принципами чи ознаками (напр., належність до окремої галузі права). Змістовну основу юридичних словників становлять короткі відомості щодо значення відповідних юридичних термінів, їх походження, тлумачення, вживання і застосування, а також необхідна інформація про об'єкти і суб'єкти правового регулювання, державне будівництво, правову систему, законодавство та його галузі, історія права, події, про видатних державних, політичних і громадських діячів, учених-правознавців та ін.

Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, алогізмів, суржику, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — необхідні елементи мовної культури юриста. Засвоєнню основних елементів сприятиме активна робота з мовними словниками: багатомовними (перекладними) та одномовними (орфографічними, орфоепічними, акцентологічними, тлумачними, фразеологічними, словниками синонімів, антонімів, паронімів, омонімів, іншомовних слів, скорочень слів та ін).

Мовленнєвий етикет — мікросистема національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях.

Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, вітання, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж нихвирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту —формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання.

У європейському культурному ареалі виділяють п'ять тональностей спілкування — високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (на урочистих зібраннях); нейтральною тональністю — сфера офіційних установ; звичайна тональність спілкування побутує в магазині, в транспорті та ін.; фамільярна — в сім'ї, в дружньому товаристві; вульгарна тональність, тобто вживання вульгаризмів — в соціально неконтрольованих ситуаціях.

Звертання і вітання — це ті елементи мовного етикету, які передусім сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.

Нейтральна і фамільярна тональності характеризуються широкою варіативністю формул-звертань і формул-привітань. Для високої тональності варіативність вказаних формул дуже обмежена.

Формули вітання

Висока тональність: Добрий день! Дозвольте Вас привітати! Від імені... дозвольте привітати... Доброго ранку!

Нейтральна тональність: Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня!

Добрий вечір! Здрастуйте!

Фамільярна тональність: Добрий день! Доброго дня! Добрий вечір! Здрастуйте! Доброго ранку! Добрий день! День добрий Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Вечір добрий! Добривечір! Привіт! Салют! Вітаннячко! Моє Вам шануваннячко! Шануваннячко! Здрастуй! Здоров був! Здорово! Здорова, чорноброва! Вітаю! Скільки літ!.. Наше Вам!

Формули вибачення:

Висока тональність: Просимо (прошу)вибачити (вибачення)за... Вибачте!

Нейтральна тональність : Пробачте! Даруйте! Перепрошую! Прошу вибачення! Вибач (те) мені!

Фамільярна тональність:Пробач (те) мені! Даруй (те)! Перепрошую! Вибачай! Винен! Більше не буду!

Формули подяки:

Висока тональність : Висловлюємо вдячність...Дозвольте висловити вдячність...Ми дуже вдячні...Складаємо подяку… Глибоко вдячні... Вельми вдячні...

Нейтральна тональність: Спасибі! Дякую(ємо)! Щиро вдячні! Дуже вдячні! Велика подяка! Щира вдячність! Вдячні(-а, -ий)!

Фамільярна тональність: Спасибі! Дякую! Щиро дякую! Дякую щиро! Вік не забуду!

Формули прохання:

Висока тональність :Просимо...Дозвольте...Будьте ласкаві! Будь ласка!

Нейтральна тональність:Будь ласка! Будьте ласкаві! Будьте такі ласкаві! Можна вас попросити? Якщо вам не важко...

Фамільярна тональність:Будь ласка! Будь ласкав(-а, -ий)!

Прошу уклінно! Дуже прошу! Якщо твоя ласка! Благаю! Не відмов(те)! Молю!

...Формули прощання:

Висока тональність: До побачення! Прощайте!

Нейтральна тональність:До побачення! На все (вам) добре! До нових зустрічей!

Фамільярна тональність:До побачення! Бувай(те) здоров(ві)! До зустрічі! До завтра! До ранку! Щасливо! Пока! Будь! Бувай! Ходи здоровий! Всього найкращого! Всього! На все! Привіт сім'ї! Прощай! Добраніч! Лишайтесь здорові! Наше вам...! Дозвольте відкланятися! Кланяюсь.

Таким чином, у сучасній українській літературній мові найбільший склад мовних засобів - етикетних формул при фамільярній тональності, яка є відкритою для варіантів, що утворюються лексичними, морфологічними, синтаксичними, просодичними і паралінгвістичними засобами їх вираження. Висока і нейтральна тональності є менш відкритими щодо варіантності. Серед власне етикетних формул найвужчим запасом характеризуються формули-звертання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мова права як різновид літературної мови.	\|	Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.