Категорії числа і відмінка іменників.

1. Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (...зібрано цукрового буряка на площі...; увесь урожай вишні у кількості 60 тонн здано на консервний завод тощо). У цих випадках однина служить засобом узагальнення; вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів (цукровий буряк – усі викопані корені; вишня – усі зібрані ягоди).

2. Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів уявляється нам внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось інакше кількісно вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (...партію дитячих трикотажних костюмів надіслано ... ).

3. У мові службових документів обсяг іменників, які позначають множину, а вживаються у формі однини, часто неправомірно розширюється. До складу цих іменників потрапляють назви побутових предметів, найменування різних виробів, товарів та ін. При цьому часто буває так, що в тексті міститься навіть пряма вказівка на кількість цих предметів (...було вибракувано дитячого костюма в кількості 37 штук ). Таке вживання форм однини не можна вважати виправданим. Так, у стандартних бланках, у номенклатурних переліках і списках, прейскурантах та ін. позначення предметів при переліченні їх звичайно даються у т. зв. початковій формі - в називному відмінку однини. Проте в документах інших типів таке використання форм однини є відступом від норм літературної мови.

4. У реченнях типу викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом; вступники, які отримали виклик, з’являються... підкреслені назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато (викликані, вступники). Ця форма однини показує, що однакові предмети (паспорт, приписне свідоцтво, виклик) перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (викликані, вступники).

5. Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів); поява форм множини можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіками ), а не в літературній мові.

6. Деякі речовинні іменники ( масло, сіль, нафта, вода ) набувають загалом невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина, машинні масла, крупні сири тощо). Таке вживання форм множини в ділових документах не є порушенням норм літературної мови.

7. Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і –у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення –у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. (хоч цілком можлива і форма директорові, інженерові, документові). Перевага надається закінченням –у,-ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення –ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники – назви людей і тварин).

8. Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові (-еві,-єві), а не –у(-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа. Справа у тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашого заводу (давальний відмінок). Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті документа, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

9. В іменниках – власних назвах на –ів (-їв ), -ов (-ев, -єв ), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення -у ( Харкову, Києву, Тамбову, Гришину, Ільїну тощо ).

10. Збіг форм родового й давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду, що також дає підстави до появи двозначності в тексті. Наприклад: своєчасний контроль бухгалтерії – це і бухгалтерія контролює і бухгалтерію контролюють; у цих випадках слід так будувати речення, щоб уникнути такої відмінкової форми або надати їй однозначності.

11. Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (абзаца, акта, варіанта, документа, об’єкта, формуляра тощо), інші - -у,-ю (проекту, протоколу, принципу, пункту, факту тощо), до того ж багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу – ділового папера, працівник апарату – стояв біля апарата та ін. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби.

12. У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення –ей ( доповідей, галузей, подорожей, статей ), а не –ів.

13. Досить поширеною є така помилка: іменники, що називають неживі предмети, дехто відмінює так само, як і назви живих предметів, наприклад: на розвантаженні використати МАЗів ( треба МАЗи).

14. . У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими. В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають закінчення -у, -ю. Омонімія форм родового або кличного і давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення -а. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб'єкта дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються). Отже, тут потрібно використати форму із закінченням -ові (-еві). Так само форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному відмінку слід вживати виключно форму із закінченням -ові (-еві). Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіа тивні форми.

15. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду — назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал.

16. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах — спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист/листа, перев'язати палець/пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням -а (-я) — розмовна мова і мова художньої літератури.

17. Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити "Запорожець ", з 'їсти наполеон, передплатити "Юний технік ". Конструкції купити "Москвича ", читати "Юного натураліста " належать до стилістично знижених.

Велику роль у діловому мовленні відіграють іменники у кличній формі. Це звертання, які виражають форму ввічливості: шановний, вельмишановний, Ваше високродстойносте. Також звертаннями виступають офіційні слова звертання: пане, добродію, друже...

Іменники чоловічого року ІІ відміни в кличній формі закінчуються на –у (-ю), -е.

Іменники твердої групи з суфіксами –ик, -ок, -к(о) та деякі мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення – у: батьку, синку.

Іменник м’якої групи мають закінчення –ю: кобзарю, Костю, секретарю.

Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни та іменники жіночого роду ІІІ відміни в кличній формі закінчуються на –о (тверда група), -е, -є, -ю: дівчино, Миколо.

Іменники І відміни м’якої та мішаної груп, а також іменники ІІ відміни мають закінчення –е (-є) радосте, Марія, надіє.

Іменники І відміни м’якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі імена, або загальні назви, мають закічення –ю: матусю, Галю, Олю.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Іване Миколайовичу, Галино Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині кличну форму можуть мати обидва слова або тільки перше: пане бригадир (е), пане директор (е).

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Анрієнко.

Звертання, що складається із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім’я може мати кличну форму і форму називного відмінка: друже Ярослав(е), сестро Ярино (а).

Література: 8, 23, 24, 28, 32, 35, 39.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Категорія роду іменників.	\|	Особливості граматичної парадигми прикметників.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.