Альтернативи діалектики. Метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм.

Закони і категорії діалектики.

Діалектика як вчення про всезагальний зв'язок. Принципи діалектики.

Історичні форми діалектики.

План

ТЕМА 9. ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ

1. Історичні форми діалектики.

Етимологічно "діалектика" (від грец. - с-іаіектіке) означає мистецтво вести полеміку, суперечку, діалог, зіткнення полярних суджень. Сучасна матеріалістична діалектика є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, його пізнання та мислення, що осягає світ. Це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.

Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він підкреслював, що "діалектика" осягає світ ("абсолютну ідею") у єдності протилежних визначень, у саморусі, саморозвитку. Це був новий стиль мислення, який характеризувався гнучкістю й компромісністю.

Проте діалектика вчить й про неосяжні зв'язки, що поєднують між собою всі речі, явища, процеси об'єктивного світу. Ці зв'язки проникають у їхню сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого й повного його розуміння.

Навпаки, метафізика розглядає речі, явища та їх мисленні відображення, поняття окремо одне від одного, як уособлені, між собою не пов'язані (або пов'язані лише зовнішніми відношеннями). Вона аналізує речі, явища, а також і поняття поза процесом розвитку, які за своєю суттю незмінні (а якщо й визнає розвиток, то спрощено, поверхово, не розкриваючи його сутності й рушійних сил).

Діалектика - виходить з того, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку, і що останній слід розглядати як саморозвиток, Що породжується внутрішніми імпульсами й включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перериви поступовості, якісні стрибки, появу нового.

Теорія розвитку визнає як зовнішні, так і внутрішні суперечності, притому у внутрішніх вбачає головний імпульс, рушійну силу саморуху, саморозвитку існуючого і тому на дослідження цих суперечностей звертає головну увагу.

Метафізика вважає речі та явища само тотожними (рівними самим собі), позбавленими внутрішніх суперечностей. Нею визнаються лише зовнішні суперечності - між різними предметами, - а також формально-логічні протиріччя, що виникають внаслідок непослідовності думки.

Так, починаючи з античності різні мислителі вкладали в поняття "діалектика" різний зміст: то як теорію розвитку, то як теорію пізнання (гносеологію), а то як науку про загальні закони і форми руху мислення (діалектичну логіку). З цього можна дійти висновку, що діалектика розвитку об'єктивної та діалектика розвитку об'єктивної реальності, якщо й не збігаються, то в чомусь єдині. Згодом діалектику розвитку об'єктивної реальності стали називати об'єктивною, а діалектику розвитку суб'єктивної реальності - суб'єктивною. Г.Гегель на ідеалістичній, а В.І Ленін на матеріалістичній основах вказали, що діалектика як теорія розвитку, теорія пізнання і діалектична логіка -єдині, і що їх закони та співвідносні категорії за змістом збігаються, будучи різними за способом буття.

В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми).

До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.

Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.

Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).

Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом.

Вона не завершує розвиток рамками якогось "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні, а матеріалістичний діалектичний метод є докорінно протилежним ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна стосовно суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу і принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку.

Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики (одночасно як законів буття і законів пізнання) стало можливим лише за умови, коли стала дослідженою й зрозумілою роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до об'єктивної дійсності.

Це вчення має свою структуру. її елементами є поняття, які обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння їхньої сутності слід з'ясувати їхні місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, слід з'ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові (елементи).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільна свідомість та її форми.	\|	Діалектика як вчення про всезагальний зв'язок. Принципи діалектики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.