• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суспільна свідомість та її форми.

Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей, ідеали, принципи, типи світогляду, твори мистецтва, освіту, виховання, їх відображення в свідомості й поведінці людей, різні відносини, заклади (музеї, театри, галереї та інші організації, інститути і інституції) тощо.

Ця сфера підноситься над економічним та соціально-політичним життям, є досить віддаленою від матеріального життя і зазнає його впливу в опосередкованому вигляді. Дещо ближчий її зв'язок з політичними явищами та процесами. Вона має відносну самостійність, в ній постійно проявляється творчий потенціал духу, суспільної свідомості, зокрема.

Якщо духовне розглядається з точки зору його змісту, особливостей, наявності в ньому внутрішніх процесів, тоді вживають поняття "суспільна свідомість", яке не зводиться до суми свідомостей окремих людей, а включає лише риси, що є спільними й характерними для людей певних груп чи всього суспільства. Ці риси формуються під впливом умов життя та діяльності людей, а також соціальних та інформаційних процесів, роль яких зростає.

Суспільна свідомість має свій зміст, структуру, закономірності функціонування й розвитку. За своїм змістом вона є відображенням суспільного буття. Як і свідомість загалом, виражає певне ставлення до дійсності, соціальних потреб та інтересів. Усвідомлення останніх сприяє спрямовуванню діяльності людей на досягнення поставлених Цілей.

Суспільна свідомість поділяється.

За суб'єктами виразу на: індивідуальну; колективну (групову); класову; національну; всього суспільства.

За формаційними ознаками: первіснообщинна свідомість; рабовласницька свідомість; феодальна свідомість; капіталістична свідомість; соціалістична свідомість;

За цивілізаційним підходом: свідомість цивілізацій Майя; свідомість Цивілізацій ацтеків; свідомість цивілізацій інків; свідомість давньогрецької цивілізації; свідомість давньоримської цивілізації та ін.;

За історичними епохами: свідомість епохи Відродження; свідомість епохи Реставрації; свідомість епохи Просвітництва; свідомість епохи Нового часу тощо.

Духовне життя включає в себе й духовне виробництво, охоплює собою всю багатогранну діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей (ідей, уявлень, наукових знань, ідеалів тощо), здійснюваних за допомогою певних соціальних інститутів. Сюди відносять освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання. Дехто з філософів відносить сюди дух та ін., вкладаючи в це різний зміст, а також різноманітні форми, засоби залучення людей до духовної культури, які функціонують у взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва, являють собою процес формування й задоволення духовних потреб та виробництва суспільної свідомості.

Діалектико-матеріалістична філософія виходить з того, що суспільне буття визначає суспільну свідомість. Проте не абсолютизує цього, оскільки суспільна свідомість має свою відносну самостійність, і тому може здійснювати зворотний вплив на нього. Абсолютизація суспільного буття чи суспільної свідомості не виправдана ще й тому, що життєдіяльність людства є досить складним і суперечливим процесом єдності матеріального й духовного (ідеального). Будучи відносно самостійними, вони взаємно доповнюють один одного. Тому суспільна свідомість не лише відображає світ, а й творить його, здійснюючи випереджуючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.

Її роль проявляється і в соціальній активності. Теорії, ідеї та ін., відображаючи інтереси людей, втілюються в практику. Регулятивний характер суспільної свідомості проявляється і в її цілеспрямованому впливі на суспільну практику шляхом мобілізації духовної енергії людей. Це, в свою чергу, створює умови для функціонування суспільної свідомості як соціально-перетворюючої сили, впливає на активно-творчу діяльність людей, формує світогляд та ідеали. Тому розвиток суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова здійснення багатопланових завдань, та як важливий фактор прогресу.

Проте формування й збагачення суспільної свідомості є не лише метою, а й передумовою здійснення багатогранних завдань, пошуком шляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Якщо ідеї оволодівають масами, стають матеріальною силою, то вони виступають рушійною силою суспільного прогресу. А цінності суспільної свідомості, їх формування й функціонування стають інструментами регулювання суспільного розвитку.

Суспільна, колективна (групова) й індивідуальна свідомість завжди перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них спільний об'єкт відображення (буття людей), хоча й вони не тотожні. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша, включає в себе особливості, які формуються специфікою її буття. Характерним є й те, що вона включає в себе не лише знання, а й ставлення до буття, діяльності та й неї самої.

Щодо суспільної свідомості, то вона становить не просто суму індивідуальних свідомостей, а щось інше порівняно з індивідуальною свідомістю. Вона відображає світ глибше й повніше, проте абстрагується від конкретних властивостей, вбираючи в себе суттєве. Цим самим вона наче підноситься над індивідуальною свідомістю. І все ж індивідуальна свідомість з її багатогранністю, що становить сутність духовності особистості, є досить важливою умовою формування цінностей духовної культури.

Слід сказати і про особисте духовне життя, основу якого становить її духовний світ (духовні цінності, світоглядні орієнтації тощо). Проте він теж неможливий поза духовним життям суспільства.

Суспільна свідомість проявляється у двох іпостасях: у відображу-вальній та активно-творчій. Вона відображає суспільне буття лише при умові його одночасного активно-творчого перетворення. Функція випереджувального відображення свідомості найкраще реалізується у її відношенні до суспільного буття, яке постійно прогресує. Нині ідеї все більше випереджують наявний стан розвитку суспільства й перетворюють його.

І так, суспільна свідомість може відкривати, оцінювати суспільне буття, його зміст, прогнозувати й через практичну діяльність людей перетворювати його.

Проте, за певних умов суспільна свідомість здатна виконувати й роль деструктивної сили, гальмувати суспільний розвиток. Це залежить від того, наскільки ті чи інші ідеї адекватні національним та загальнолюдським цінностям, наскільки можуть розкрити духовний потенціал особистості. Будь-які реформи, зміни не підкріплені суспільною свідомістю, не можуть дати очікуваних результатів.

Суспільство завжди виступає як матеріальна реальність, а суспільна свідомість, будучи духовною реальністю, теж виступає складовою суспільного буття, оскільки є даністю свідомості кожного індивіда. І все ж суспільне буття й суспільна свідомість відмінні й відносно самостійні. Якщо на перших етапах розвитку людства суспільна свідомість формувалась під безпосереднім впливом буття, то пізніше цей процес став опосередкованішим (через державу, політику тощо), а вплив свідомості на буття набрав безпосереднього характеру.

Ідеї, теорії не виникають на голому місці, а формуються, розвиваються на основі духовної культури минулого та безперервного розвитку людства. Носіями суспільної свідомості є соціальні групи, спільноти, конкретні особистості та ін. Тобто вона здатна існувати лише в індивідуальному (через індивідуальну свідомість), а остання є духовним світом кожної особистості.

Розвиток суспільних відносин завжди обумовлював зростання ролі їх суб'єктів у подальшому збагаченні духовного життя суспільства. Тому дослідження цієї проблеми обумовлюється ще й здійсненням розробок нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення (відродження національного у культурі й духовності, його зближення із загальнолюдським на основі постійної інтеграції суспільного життя; необхідністю становлення нової духовності, нового менталітету людей, культури, мислення, свідомості; становлення нових шляхів формування, виховання людей, які б по-новому могли реалізовувати духовний потенціал особистості; переосмислити класичні парадигми духовного життя)1.

Головне завдання заключається в тому, щоб створити необхідні умови для належного освоєння людиною всього потенціалу національної й світової духовності та культури. Важливо створити й необхідні умови для всебічної саморезлізації духовно-культурних надбань та власних сутнісних сил.

Яке ж співвідношення між суспільною та індивідуальною свідомостями? Реальною сферою суспільної свідомості, її носієм є конкретний індивід. Суспільна свідомість це не лише соціально обумовлене (по своєму зародженню, функціонуванню, характеру буття та історичній місії) явище. Це атрибут суспільства. Вона співставна з суспільним буттям і реалізується в системі "людина - діяльність - спілкування - суспільство - історія - мова - культура", знаходиться в розвитку, постійному прилученні все нових індивідів до шедеврів історії.

Поза людством індивід не міг би (не може) мислити по-людськи. Коли в умовах суспільного життя (спілкування) люди вчаться пізнавати світ, вони за допомогою мови й висловлюють свої ідеї, що виводить їх індивідуальну свідомість на рівень суспільного буття. Індивід і його свідомість конечні в усьому, а в системі суспільства (в межах Існування людства) набирають безсмертя. Суспільна свідомість, яка в кінцевому рахунку продукується мозком індивіда, тепер включена (включається) в контекст соціального буття і протягом життя впливає на індивіда.

Будь-яку свідомість не можна вивести лише з відображення об'єктів. Тобто лише відношення "суб'єкт - об'єкт" не може породити свідомість. Для цього суб'єкт має бути включеним у складнішу систему (суспільне життя). Всі, хто приходить у цей світ, мають наслідувати духовну культуру, щоб набути людську сутність і навчитись мислити по-людськи. В ході цього люди вступають в діалог з суспільною свідомістю, що протистоїть їм об'єктивно. Для того, щоб її змінити, спочатку слід її освоїти.

Це не означає, що суспільна свідомість перетворюється в безособове царство абстракцій, незалежних від людини і впливаючих на неї своєю глобальністю. Суспільна свідомість надособистісна, а не позаособистісна. В ній все викристалізовано людиною. Ця авторська індивідуальність ідеї може бути "знята" суспільством. Тоді вона надходить в розпорядження особистості в надособистісній формі, хоча й сам зміст ідеї залишається "людським".

Як бачимо, суспільна свідомість - це не сума індивідуальних свідомостей, а якісно нова об'єктивно-ідеальна дійсність. З її вимогами і волею має рахуватись індивід. Проте суспільна свідомість не протистоїть індивідуальності як зовнішня механічна сила. Кожна особистість по-різному реагує на неї і вбирає її. Проте кожна індивідуальна свідомість має і свої власні джерела розвитку, а тому не дивлячись на єдність, всеосяжність людської культури, кожна особистість унікальна. Тому носіями свідомості можуть бути індивід, соціальна група й суспільство в цілому. Нерозуміння цього приводить до догматизму чи волюнтаризму.

Отже, відображаючи об'єктивну природу й іманентні закони розвитку, суспільна свідомість стимулює (чи гальмує) суспільний процес. Вона впливає на буття в цілому, виявляє сенс еволюції і передбачає його перспективи. Цим вона відрізняється від суб'єктивної (індивідуальної свідомості), яка обмежена окремою людиною. Влада суспільної свідомості над індивідом заключається в прийнятті ним форм духовного освоєння дійсності, що склались історично і з допомогою яких відбувається виробництво духовних цінностей та смислового змісту, що накопичило людство й поза яким неможливе становлення особистості.

Суспільну свідомість можливо вивчати, лише з її внутрішньої сторони і в процесі діяльності. Що не є абсолютним. Прийнято умовно ділити її по "вертикалі" (на рівні) і по "горизонталі" (на форми).

а) буденний і теоретичний рівні суспільної свідомості

За гносеологічним критерієм у суспільній свідомості виділяють буденний і теоретичний рівні. В буденній свідомості відображається буття людей, соціальних груп, уся сукупність суспільних відносин і процесів в їх переломленні через повсякденний досвід. Сюди відносять емпіричні знання та індивідуальний досвід людей, набутий протягом життя, а також коло уявлень, прагнень, переживань, сподівань, надій, переконань тощо, у яких відображаються умови життя, побуту та трудової діяльності людей. Тут ще немає проникнення в глибоку сутність наукового розуміння закономірностей соціальних процесів.

На теоретичному рівні здійснюється пізнання сутності, закономірностей, тенденцій розвитку соціальних явищ, створюються узагальнені понятійні моделі, концепції. Це рівень діяльності спеціалістів -учених, дослідників. Сюди слід віднести наукові знання (у вигляді понять, категорій, законів, принципів, аксіом, гіпотез, теорій), які відображають буття природу, суспільне життя, діяльність, а також суспільну ідеологію, у якій відображається суспільне буття через призму соціально-класових інтересів, потреб тощо.

Поділ на вказані рівні визначається вже названими термінами. Перший, хоча й дещо несистематизований, все ж застосовується для цілісного життєрозуміння; другий становить сукупність ідей, які піддані теоретичній розробці та раціональній систематизації.

Подібний поділ існує в усіх, за винятком філософії, науки формах суспільної свідомості. Проте відношення між їх рівнями неоднозначні. Притому слово "буденний" ("побутовий") не означає "неповноцінний". В цьому понятті відображений (наповнений життєвим змістом) рівень свідомості, якому притаманні повнота й цільність життєвідчуття та життєдайності. Якщо цей рівень знання внутрішньо безконфліктний і навіть гармонійний, то можна обійтись і без глибоких знань науки й філософії, не відчуваючи психологічних незручностей. З іншого боку, будучи висококваліфікованим спеціалістом у певній галузі, не можна обійтись без синтетично-цільного погляду інакше відчуватиметься дискомфорт. На теоретичному рівні (в йог сучасному розумінні) ця синтетична цільність може бути забезпечення лише філософським світоглядом, хоча й не в повній мірі, оскільки ньому поки-що не все систематизовано й пронизано раціональним зв'язками, як це має місце в ідеалах, переконаннях та цінностях.

Буденна свідомість ближча до безпосереднього, практичного життя. В ній повніше відображена специфіка ситуації, конкретні деталі смислові відтінки тощо. Досвід побутової свідомості є основою, з яке черпають свій зміст науки, філософія та мистецтво. Вона є первинної формою розуміння соціального й природного світу. Вона має свої об'єктивну обумовленість в природі людини, постійно змінюється поповнюючись знаннями, в тому числі й науковими.

б) суспільна психологія та ідеологія

Співвідношення між названими рівнями свідомості специфічні трансформуються у співвідношенні між суспільною психологією, суспільною ідеологією та наукою.

Суспільна психологія - це сукупність знань про психічні явища, процеси, особливості, характеристики людей певних соціальних спільностей; це психологічний бік взаємодії, взаємовпливу людей До суспільної психології відносяться колективні уявлення, думки ] гадки, вірування, передсуди, а також колективні емоції, настрої, афекти, мрії, прагнення, типові психологічні установки, звички, традиції риси характеру, особливості менталітету тощо.

Конкретніше це виглядає так:

-явища психологічного складу певної соціальної спільноти: а) потреби (матеріальні, духовні); б) інтереси; в здібності.

-емоційно-вольові явища: а) соціальні настрої сподівання, надії, сумніви та ін.

- соціально -психологічні явища: а)традиції; б)звичаї в) соціальні звички;

- національна психологія: а) національний характер

б) національне почуття і традиції; в) національний темперамент.

- так званий ідеологічний аспект: а)ідеї;б)уявлення

в) соціальні установки тощо.

- психологія менеджменту та маркетингу: а)групова; б) колективна; в) індивідуальна.

Вивчаючи суспільну психологію, ми розглядаємо свідомість як функціонуючу, вплетену в повсякденне життя людських спільностей. Тому буденну свідомість ще називають повсякденною. Ми досліджуємо такі явища, як взаємне навіювання, наслідування, конформізм, нонконформізм, негативізм і таке ін. При цьому дуже важливе значення має вивчення громадської думки, механізмів її формування, способів впливу на неї.

Суспільна психологія не дорівнює буденному рівню свідомості і не є його частиною. Вона може існувати як на буденному, так і на теоретичному рівні свідомості, про що свідчать дослідження як вітчизняних вчених (А. Гозмана, О. Єгорової, А. Ольшанського), так і західних (Г. Айзенка, М. Міда, Е.Фромма, Дж. Барбера).

Свої психологічні особливості мають люди різних соціальних груп, станів, класів, національностей, професій, вікових категорій тощо.

В свою чергу, суспільна ідеологія - це частина теоретичного рівня свідомості, в якій з позиції певного класу, партії дається систематизована оцінка соціальної дійсності. В ідеології акумулюється соціальний досвід суспільних груп, класів, формулюються їхні соціально-політичні завдання та цілі, формуються ідеали. Особливістю ідеології є те, що вона відображає дійсність не цілісно-безпосередньо, як суспільна психологія, а опосередковано (абстрактно). Тому відходить далі від дійсності, що може сприяти схоластичному теоретизуванню. Ідеологія може відставати від суспільної психології, може й визначати побутову свідомість, чи повністю відриватись від неї, як це має місце в тоталітарних режимах, особливо в час їх агонії. Це й обумовлює те, що суспільна психологія та ідеологія можуть одні й ті ж явища відображати по-різному. Протистояння ідеології й суспільної психології призводить до її відставання від побутової свідомості, та й до дестабілізації суспільної психології (дисгармонії та розхитування). Коли в структурі суспільної свідомості утворюється дисгармонія, вона втрачає стабільність і єдність: виникає суперечність між світом повсякденних реалій та його відображенням у свідомості.

Для стабілізації цього процесу слід вивчати суспільну думку, для чого потрібні: об'єктивна критика, гласність, демократія та інші умови.

В діапазоні названих рівнів суспільної свідомості функціонують всі її форми. Крім філософії та науки, їх (може дещо й умовно) можна поділити на два цикли. До першого слід віднести політику, право й етику, в основі яких лежить смисловий стрижень, пов'язаний зі з'ясуванням відношення між суб'єктами: між людьми (галузь етики), між людиною і суспільством (сфера права), між різними соціальними групами, класами, державами (сфера політики). До другого циклу відносять - інші форми та науку. Загальним стрижнем виступає "суб'єкт - об'єкт", тобто відображення людською свідомістю багатоманітних відношень зі світом. Відмінність між названими циклами умовна.

Як уже говорилось, суспільна свідомість багатоманітна. У її структурі виділяють такі форми як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська і наукова які склалися історично - на основі багатоманітності людської діяльності й суспільних відносин.

Критерії розрізнення форм суспільної свідомості такі:

- предмет відображення. Загальним об'єктом відображення для суспільної свідомості є суспільне буття (а ширше - вся дійсність, в якій живе людина), це буття багатогранне, і предметами відображення для різних форм суспільної свідомості є, відповідно, його грані. Крім того, кожна форма суспільної свідомості пов'язана не тільки з певним видом суспільних відносин і діяльності, з відповідними соціальними інститутами;

- спосіб відображення. Скажімо, філософська, політична й правова свідомості, відображають буття в понятійній (концептуальній) формі; естетична свідомість - в чуттєво-образній; для релігії характерне уявне роздвоєння світу на природний і надприродний; для моралі (як і для права) - нормативність, формулювання й обґрунтування норм, правил людської поведінки;

- функції. Політична свідомість спрямовує людську діяльність у сфері управління, владних відносин, виражає ставлення до державної влади і таке ін. Право і мораль - форми нормативного регулювання людської поведінки, що забезпечують упорядкований характер співжиття в суспільстві. Мистецтво - форма художньо-образного освоєння світу і своєї власної (людської) сутності. В ньому яскраво виражене творче начало. Релігія - спосіб ілюзорної компенсації того, чого людині не вистачає у житті, вираження потреби в розумному й справедливому світопорядку. Філософія виконує світоглядну, гносеологічну (пізнавальну), методологічну та ін. функції;

- співвідношення інтелектуального й емоційного елементів. Інтелектуальний є головним і визначальним у політичній, правовій, філософській свідомості, у моральній, естетичній, релігійній переважаюча роль належить емоційному елементу.

Історія виникнення й розвитку різних форм суспільної свідомості неоднакова. Моральна, естетична й релігійна є найдавнішими, вони зародилися ще при первіснообщинному ладі. Тоді суспільна свідомість ще не була розчленованою, тобто мала синкретичний характер. Окремі її форми не відділялися чітко одна від одної, так само як перепліталися елементи істинних знань з міфологічними уявленнями. Лише з утворенням цивілізованого суспільства, формуванням соціально-класової культури, державного ладу, зародженням і розвитком наукового пізнання виникають політична, правова та філософська форми свідомості.

Зупиняємося детальніше. Найважливішою серед них є політична, яка відображає політичні відносини, політичну діяльність, що здійснюється в суспільстві. Вона є сукупністю поглядів, ідей, вчень, певних політичних установок, методів, з допомогою яких формуються і втілюються у життя політичні інтереси суб'єктів, що беруть участь у політичних процесах. Політична свідомість, як і більшість з форм, включає в себе ідеологічний та психологічний аспекти. Перший пов'язаний з політичною ідеологією, як системою певних поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних груп, верств, класів тощо. Другий - з політичною психологію, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, настроях певної частини суб'єктів політичних відносин.

Політична свідомість відображає свідомо регульовані політичні процеси й тому органічно пов'язана з політикою. В свою чергу, остання пов'язана і з корінними економічними інтересами соціальних суб'єктів, й тому є надзвичайно складною й важливою сферою суспільних відносин.

Політична свідомість і політична ідеологія справляють досить вагомий вплив на розвиток суспільства, що й, у свою чергу, передбачає систематичні зміни у них самих.

Нині, в умовах кардинальних змін, які відбуваються в Україні та світі в цілому, формується нове політичне мислення, яке змушує шукати нові форми існування різних політичних систем, по-новому ставить питання про єдність народів, незалежно від будь-яких відмінностей між ними. Це вимагає глибокого розуміння своєрідності сучасного світу, як багатогранного й суперечливого явища, усвідомлення кожним активно захищати наше майбутнє.

Політична свідомість має суперечливий характер. Це обумовлюється тим, що реалізація завдань щодо активізації діяльності учасників суспільного процесу, та вдосконалення політичних відносин постійно наштовхується на невисокий рівень політичної культури людей, їх політичної незрілості, яка обумовлена впливом різних обставин. Для поліпшення цієї ситуації необхідно прийняти ряд науково обґрунтованих політичних рішень, сприяти максимальному включенню громадян у формування в них високої політичної культури.

З політичною свідомістю органічно пов'язана правова, яка є сукупністю знань, поглядів на юридичні права та норми, які виражені в законах і відображають державну волю, встановлюють права й обов'язки учасників правовідносин, змінюються разом з суспільством та його атрибутами. Правова свідомість завжди пов'язана з правовими нормами й законами у відповідності з існуючими уявленнями про законність, порядок, справедливість. Як юридичне оформлення соціально-економічних відносин, право насамперед виражає їхнє відношення до засобів виробництва та інтелектуальної власності. У взаємодії з політикою воно справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основою розвитку правосвідомості. Остання найкраще реалізує себе через соціально-економічну та політичну сфери, в яких вона формується з правовою культурою.

Знання особистістю своїх прав і обов'язків сприяє їй у виявленні своєї соціально-політичної та правової активності. В цьому контексті важливим є й підвищення ролі правових та інших інститутів, щодо дотримання законності, демократичних принципів правосуддя й подолання всіляких порушень.

Розвиток правосвідомості теж має суперечливий характер. Перш за все, між необхідністю розвитку у кожного високої правової свідомості, культивування шанобливого ставлення до законів, посиленні їхньої ролі в суспільстві, громадянської відповідальності та низькою правовою культурою.

З правовою свідомістю тісно пов'язана моральна свідомість, яка є відображенням моралі (системи її норм, правил поведінки людей тощо). На відміну від правових, моральні норми не закріплені в юридичних актах, а регулюються лише силою громадської думки.

Залежно від розвитку суспільства принципи й норми моралі постійно змінюються й розвиваються. Нині особлива увага акцентується на формуванні тих моральних цінностей, які найбільше впливають на культурну й моральну регуляцію суспільних відносин, на прогрес в цілому.

Багатогранність цінностей духовного життя розширює сферу застосування моральних принципів, сприяє формуванню високих моральних якостей людини. Тому необхідно, щоб моральні цінності служили критерієм оцінки та регулятором поведінки кожного, його зрілості Важливо й, щоб у всіх сферах життя роль моральних принципів та норм постійно зростала. А з цим - і роль моральної відповідальності особи, оскільки формування її духовності передбачає і виховання та самовиховання в неї непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі та від того, що гальмує духовний прогрес суспільства. Чим багатший моральний світ людини, тим вищою має бути її громадянська відповідальність. Це найкраще має проявитися в активній життєвій позиції кожного.

Нині при формуванні моральної свідомості важливим має стати пошук вирішення суперечностей, які породжуються тим, що міра моральної відповідальності у деякої частини людей не відповідає характеру змін, що відбуваються в світі та нашій країні. Існують суперечності й між передовою моральною свідомістю певної частини людей та її антиподами, між словом і ділом, ставленням до різновидів моралі, які гальмують процес становлення моральної культури та духовних цінностей суспільства.

Особливе місце в суспільстві належить естетичній свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, вона відображає буття в наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що впливають на органи чуття й викликають емоційні відчуття. Вона існує й розвивається в органічному зв'язку з суспільством, відображаючи його сторони і зміни.

В її основі лежить художня культура з своїм художнім виробництвом, які включають в себе естетичну активність особистості, естетичне виховання, естетичні потреби, почуття, смаки, що реалізуються в художній діяльності. В основі останньої лежить культурно-творча діяльність (ставлення людини до світу), яка поширюється на всі сторони її життя.

Особлива роль належить мистецтву, яке виступає практично-духовним способом освоєння світу, художньо-образним відображенням дійсності, особливою формою творчої діяльності, пізнанням та оцінкою. Функціонування мистецтва тісно пов'язане з життям, зокрема духовним виробництвом. Духовно-моральний аспект, проблема загальнолюдського в естетичній свідомості постійно зміцнюється, на що вирішальний вплив здійснює духовна культура.

В системі духовної культури мистецтво являє собою єдність естетично-пізнавальної та естетично-творчої основи. Проте визначальною все ж є духовно-емоційна основа. Всі складові у мистецтві (наочно-чуттєва, предметна, духовна, ідейна та емоційна сторони) знаходяться в єдності. Воно впливає на людей, коли є сприйнятим і відчутим ними. Це обумовлене й рівнем духовності особистості, її здатністю відчувати твори мистецтва. Суспільний зміст творів мистецтва залежить від змісту їхніх ідей, духовної спрямованості, форм організації, викладу та ін.

Успішний розвиток естетичної свідомості вимагає поєднання національного і загальнолюдського в мистецтві, всебічного відродження й вільного розвитку національного, матеріальної та духовної культури будь-якого народу. Збагачення світової скарбниці мистецтва має здійснюватися за рахунок прогресивного в досягненнях національних культур. З іншого боку, воно має позитивно впливати на національні культури й мистецтво зокрема, надавати особливого емоційного забарвлення, образності загальнолюдським та національним цінностям.

Суттєву роль у духовному житті суспільства займає релігія та релігійна свідомість. В ході людської історії вони набули різних форм і відтінків (від примітивних культів до національних і світових релігій сучасності).

Релігійна форма суспільної свідомості включає в себе релігійну ідеологію та релігійну психологію. Перша являє собою систему релігійних ідей та понять, які розробляються й розвиваються теологами. Релігійна психологія формується в процесі життя і включає в себе несистематизовані релігійні почуття, звичаї, що пов'язані з вірою в надприродні сили. Важливе місце в цьому займає релігійне поклоніння (культ), в процесі якого людина піддається духовно-емоційному та психологічному впливам.

Релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку суб'єктів історичного процесу в ході розвитку постійно змінювалась. Це, перш за все, визначалось соціально-економічними, духовно-моральними й гуманістичними факторами та розвитком культури і можливостями пізнання.

Нині формується нове ставлення до релігії, переосмислюється її роль та місце в житті людей, особливо в процесі гуманізації їх відносин. На основі поєднання духовних сил суспільства, людей різних світоглядних орієнтацій можлива соціальна, міжнаціональна, духовна консолідація, здорове співробітництво народів та взаємозбагачення їхніх культур. Це дозволяє поглибити й розширити наше розуміння духовності й взаємозв'язку національного та загальнолюдського в історичному процесі. А також дає можливість чіткіше усвідомити наше місце в системі суспільних відносин, активніше включити віруючих у процес утвердження духовно-морального, гуманістичного прогресу суспільства, для чого необхідна демократизація процесу формування як релігійної, так і атеїстичної свідомості людей.

А ще крім філософської та наукової форм свідомості, про які йдеться в інших розділах підручника, в останні десятиріччя йшли дискусії про виділення в окремі економічної та екологічної, вважаючи, що останні в нашому столітті займуть досить вагомі місця.

Із сказаного слідує, що суспільна свідомість це складний соціально-духовний феномен, який відіграє велику роль у духовній життєдіяльності людства та сферах суспільних відносин. Від її зрілості та участі залежить зрілість суспільства, його динамізм і свобода.

Читайте також:

1. Взаємодія культур і національна самобутність народів. Тенденції культурної універсалізації та її форми.
2. Види об’єднань підприємств, їх організаційно-правові форми.
3. Виникнення людської свідомості. Мова і свідомість.
4. Власність як економічна категорія. Структура власності, її типи, види і форми.
5. Вплив засобів масової комунікації на формування громадської думки, політичну свідомість та культуру . Функції масової комунікації.
6. Генезис форм господарювання. Натуральне виробництво: сутність і риси. Товарне виробництво: сутність, умови виникнення, розвиток та форми. Суперечності товарного виробництва.
7. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування та програмування
8. Доходу, його форми.
9. Дух, душа, свідомість, їх місце в духовному світі людини
10. Духовне буття. Свідомість, її природа
11. Духовні виміри буття. Свідомість.
12. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.

Переглядів: 4006