Стратегія фірми-монополіста у довгостроковому періоді
В умовах монополізованого ринку сама фірма і є галуззю, вхід до якої інших фірм закритий за допомогою тих чи інших вхідних бар’єрів. Але це не означає, що монополія не може вводити в дію нові підприємства, які по суті є підрозділами фірми-монополіста, а не самостійними суб’єкти ринку, що прагнуть одержати максимальний для себе прибуток.
Фірма-монополіст може змінювати масштаб свого виробництва в довгостроковому періоді з тим, щоб добитися максимально можливої величини
прибутку, якщо тільки характер попиту і витрат такий, що отримання цього прибутку в принципі можливе.
На рис. 10.5 зображена довгострокова рівновага фірми-монополіста: LМС і LАС – криві довгострокових граничних та середніх витрат.
У довгостроковому періоді фірма отримує економічний прибуток, обираючи в якості довгострокового стану таке положення рівноваги в короткостроковому періоді, при якому фірма отримувала б найбільший прибуток.
P* >LMC=LACmin – умова рівноваги у довгостроковому періоді.
Ринкові сили в умовах монополії не вимагають фірму вести виробництво з мінімальними довгостроковими середніми витратами ( на відміну від досконалої конкуренції).
Покупцю ж на монополізованому ринку в будь-якому випадку доводиться сплачувати за товар ціну, що перевершує величину мінімально можливих середніх витрат, з якими міг би бути вироблений товар, дозволяючи тим самим виробникові отримувати позитивний економічний прибуток.
Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток. Але бувають ситуації, коли попит на якийсь товар різко зменшується так, що крива попиту проходить нижче, ніж крива середні витрат, не маючи з нею спільних точок.