Гетьманат Павла Скоропадського.

29 квітня 1918 р. в найбільшому в Києві приміщенні цирку зібрався хліборобський конгрес (8 тис. делегатів). Конгрес обрав Павла Скоропадського гетьманом. У ніч на 30 квітня 1918 р. прибічники гетьмана захопили державні установи. На захист законної влади відважились стати лише галицькі січові стрільці.

Прийшовши до влади, Скоропадський задекларував свій маніфест. У ньому містилось зобов’язання “негайно збудувати державну владу, яка б здатна була забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці”. Повідомлялось також про розпуск Центральної Ради та земельних комітетів. Проголошувалось право приватної власності “як фундаменту культури і цивілізації”. Одночасно з маніфестом було опубліковано “Закони про тимчасовий державний устрій України”. З них випливало, що УНР, як демократична форма, припиняла існування. Замість УНР поставала Українська Держава. Тимчасово, до обрання парламенту, законодавча влада зосереджувалась у гетьмана. Гетьман залишав за собою також всю повноту виконавчої і судової влади.

Гетьман намагався створити окрему категорію громадян – козаків (які фактично були заможними селянами), сподіваючись, що вони стануть соціальною опорою нового режиму.

Головою гетьманського кабінету міністрів став полтавський поміщик, виходець із старовинного козацького роду Ф. Лизогуб, міністерство закордонних справ очолив Д. Дорошенко, міністерство освіти – М. Василенко, міністерство юстиції – М. Чубинський. Інші члени гетьманського кабінету міністрів очолили також не політичні діячі, а фахівці у своїй галузі (переважно росіяни чи русифіковані українці). Деякі досвідчені спеціалісти поваленого кабінету Голубовича залишилися в уряді (крім соціалістів).

Проте, гетьману не вдалось приховати від народу того факту, що влада в Україні практично належала німцям, а не українцям.

Гетьман негайно припинив вихід соціалістичних газет і відновив цензуру. Було заборонено будь-які збори, розігнано органи місцевого самоврядування.

За кілька місяців на Україні було відновлено дійовий адміністративний апарат, урядовців Центральної Ради замінено досвідченими адміністраторами, які призначались з середовища поміщиків або земських урядників.

Труднощі виникли при формуванні діючої армії, оскільки німці не підтримували створення великої військової сили, здатної кинути виклик їхньому переважаючому впливові. Гетьманат обмінявся посольствами з 12 країнами, підписав мирний договір з Радянською Росією (12 червня 1918 р.).

Помітні зрушення відбулись на рівні освіти та науки. В період гетьманату випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, а в більшості шкіл запроваджено українську мову. Було засновано близько 150 нових україномовних гімназій, новий університет у Кам’янці-Подільському, національний архів, національну бібліотеку та Українську Академію наук.

Режим гетьманату припустився чимало фатальних політичних прорахунків. Його компрометувала залежність від німців, мета яких зводилась до економічної експлуатації ресурсів України; прихильність до поміщиків, які з допомогою німців проводили “каральні експедиції” для помсти над селянами; прихильність до росіян, які займали чільні посади в адміністрації, не приховували своєї відрази до української державності і прагнули відновити “єдину і неподільну Росію”.

В опозиції до уряду перебували впливові українські політичні партії та організації лівого спрямування: Український національно-державний союз на чолі з В. Винниченком, Всеукраїнський земський союз на чолі з С. Петлюрою та ін. Спочатку ці групи вели переговори зі Скоропадським про шляхи проведення більш ліберальної й національно орієнтованої політики, а згодом розпочали підготовку повстання. По всій Україні вибухнули стихійні селянські заколоти. Добре озброєні загони селян на чолі з ватажками з місцевих жителів, що часто були анархістськи налаштовані і яких на козацький зразок називали отаманами або батьками, стали помітною силою. Ці сутички набирали величезних масштабів. Наприклад, у Звенигородському й Таращанському повітах Київської губернії селянське військо в 30-40 тис. чоловік, спорядженні двома артилерійськими батареями й 200 кулеметами, завдало німцям втрат у 6 тис. чоловік.

На початку серпня 1918 р. більшовики України спробували підняти повстання, але за два дні зазнали поразки через відсутність підтримки народу.

На початку осені 1918 р. стало очевидним, що держави німецького блоку програють війну. Щоб втриматись при владі гетьман зробив безуспішну спробу залучити у кабінет міністрів знаних українських діячів. Кидаючись із боку в бік у відчайдушних пошуках підтримки, Скоропадський пішов на останній ризик: 14 листопада 1918 р. він призначив новий кабінет, що майже повністю складався з російських монархістів, і проголосив Акт федерації, за яким зобов’язався об’єднати Україну з майбутньою небільшовицькою російською державою. Цей суперечливий крок було зроблено з метою завоювати підтримку настроєних проти більшовиків росіян та Антанти. Того ж дня українська опозиція утворила альтернативний уряд – Директорію на чолі з двома давніми суперниками – Винниченком та Петлюрою – й відкрито оголосила виступ проти гетьмана.

Під знамена Директорії до Білої Церкви стікались під проводом атаманів антигетьманськи налаштовані селяни (60 тис.). На бік Директорії перейшли січові стрільці під командуванням Євгена Коновальця та Сірожупанна дивізія. 21 листопада повсталі оточили Київ. Після тривалих переговорів з метою забезпечити вихід німецької залоги, 14 грудня німці залишили місто, забравши з собою Скоропадського. Того ж дня Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки.

Висновок:

Режим П. Скоропадського намагався побудувати українську державність на підвалинах консервативної ідеї, за підтримки німецької окупаційної влади. За сім з половиною місяців він зумів створити сильну владу. Важливих результатів було досягнуто в культурно-осваітній галузі. Проте, ні національний, ні соціальний аспекти консерватинвої ідеї не знайшли необхідної підтримки з боку суспільства. Навпаки, вони його помітно революціонізували.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Війна з Польщею 1654 – 1657 рр.	\|	Золоті вироби скіфів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.171 сек.