Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Принцип інтенсифікації технологічних процесів

Під інтенсифікацією технологічного процесу розуміється збільшення швидкості його перебігу наслідком чого є зростан­ня продуктивності за одиницю часу. Згідно з загальним кіне­тичним законом (10) цього можна досягти збільшенням по­тенціалу процесу, збільшенням кінетичного коефіцієнту або одночасним збільшенням обох факторів. В практиці харчових виробництв використовуються окремі або всі ці способи інтенсифікації в залежності від особливостей конкретного процесу.

При використанні в якості фактора інтенсифікації по­тенціалу процесу необхідно мати на увазі (п.2.2.4), що по­ведінка рівноважної системи обумовлюється не тільки значен­ням потенціалу, а й значенням рушійної сили — віддаленістю системи від стану рівноваги:

 

 

де: АХ — рушійна сила;

Хт — поточний потенціал системи в момент часу т ; X — потенціал системи в стані рівноваги.

Виходячи з рівняння (37), збільшити рушійну силу можна трьома шляхами: збільшенням поточного потенціалу Хх ,зниженням потенціалу рівноваги Хр або одночасною зміною обох потенціалів. На практиці частіше використовується спосіб, що полягає в максимально можливому збільшенні по­чаткового потенціалу о) при т — 0 . Це досягається за раху­нок збільшення градієнтів переносу — градієнту температури, тиску, концентрації, напруги струму або іншої переносимо! субстанції.

Згідно з молекулярно-кінетичною теорією взаємодії підви­щення температури в зоні реакції призводить до збільшення швидкості руху молекул (іонів, атомів), через що зростає ймовірність їх зіткнення і взаємодії. Крім того, підвищення температури збільшує внутрішню енергію взаємодіючих час­ток, а це збільшує кількість ефективних контактів між ними. За правилом Ареніуса - Ванпг-Гоффа підвищення температури в зоні реакції на 10° С збільшує швидкість реакції в 2—4 рази. Та­ким чином, вплив підвищення температури на швидкість про­цесу має комплексний характер. Воно впливає як на потенціал, так і на кінетичний коефіцієнт. Проявом останнього є зростан­ня коефіцієнтів дифузії, тепло- та масообміну й ін.

Шляхом підвищення температури інтенсифікують проце­си термічного сушіння, уварювання, випарювання, розчинен­ня, десорбції та інших. Для цього підвищують температуру в робочій зоні або попереднім нагрівом продуктів, або підігрівом робочої зони за допомогою барботування гарячої пари, змійовиків або обігрівальних кожухів. У випадку зво­ротніх процесів — конденсації, кристалізації, абсорбції, адсорбції, сублімації збільшення швидкості процесу досягають зниженням температури в робочій зоні. Це можливо шляхом попереднього охолодження продукту або безпосереднім охо­лодженням робочої зони апарата.

Значно більшого ефекту інтенсифікації можна досягнути шляхом одночасного поєднання впливу температури і тиску. Найчастіше таке поєднання використовується при проведенні процесів, частина або всі компоненти яких знаходяться в га­зовій фазі. Наслідком збільшення тиску є підвищення парціальних тисків газових компонентів, що рівнозначно збільшенню їх концентрації. Для гомогенного процесу в га­зовій фазі швидкість реакції прямо пропорційна відносному тиску в ступеню, що дорівнює порядку реакції, тобто:

и = кря , (38)

де: к — кінетичний коефіцієнт, залежний від константи швидкості та рушійної сили процесу;

р — відносний тиск (відношення фактичного тиску до ат­мосферного);

п — значення порядку реакції.

Якщо має місце гетерогенний процес, то на його швидкість впливає також інтенсивність фазової взаємодії компонентів, яка пропорційна площі фазового контакту. В цьому випадку функціональна залежність описується таким рівнянням:

о = кРАр , (39)

де: Р — площа фазового контакту;

Ар ~ рушійна сила (різність парціальних тисків компо­нентів).

Поєднання зміни температури і тиску широко використо­вується в харчових технологіях при проведенні сорбційних, хімічних, гідромеханічних та інших процесів. Так, наприклад, у цукровій промисловості, вино- і пиворобному, безалкоголь­ному виробництвах для прискорення насичення розчинів вуг-лекислотою підвищують її тиск та знижують температуру рідкої фази. Для інтенсифікації процесів сушіння, випарюван­ня, уварювання поєднують підвищення температури до найбільш можливої межі зі зниженням тиску (вакуумуван­ням). У процесах конденсації, навпаки, знижують температуру і підвищують тиск. Для прискорення фільтрування та мемб­ранних процесів тиск або збільшують над мембраною, або зменшують під нею.

Але найбільш поширеним у харчових технологіях спосо­бом інтенсифікації є зміна концентрацій взаємодіючих компо­нентів, її забезпечують або підвищенням початкової концент­рації вихідних компонентів, або зменшенням рівноважної за рахунок відведення цільового продукту з робочої зони. Для підвищення початкової концентрації, в залежності від агрегат­ного стану компонентів, проводять сортування, очищення, збагачення твердих видів сировини, а у випадку рідин або газів — концентрування, очищення від шкідливих домішок, підвищення тиску. Відведення цільового продукту також можна здійснювати різними способами в залежності від його агрегатного стану, твердого — осадженням, фільтруванням, центрифугуванням; газо- або пароподібного — видаленням, конденсацією, вибірковою адсорбцією або абсорбцією; рідкого — кристалізацією, діалізом, відсмоктуванням тощо.

В гетерогенних процесах збільшенню рушійної сили сприяє зростання або оновлення поверхні фазових контактів реагуючих речовин. Це призводить до збільшення ймовірності контактів та взаємодії реагентів, що рівнозначно підвищенню концентрації. Збільшення поверхні фазових контактів в гете­рогенній системі "газ — рідина" зазвичай досягають такими за­собами, як:

♦ утворення тонкого шару або плівки рідини шляхом її розподілу на поверхні насадок або інших носіїв (барабанні сушарки, насадкові абсорбери, плівкові випарні апарати);створення рідкого аерозолю шляхом розпилювання,розбризкування рідини в певному робочому об'ємі газу(розпилювальні сушарки, льодогенератори, коптильні агрегати з рідкими аерозолями);

♦ диспергування газової фази в рідині (реактори-барботери, тарілчасті ректифікаційні апарати, сатуратори, пінні апарати з завислим шаром).

В гетерогенних системах "газ — тверде тіло" або "рідина — тверде тіло" збільшення поверхні фазових контактів забезпе­чується такими засобами:

♦ зменшенням розміру часток твердої фази та рівномірним її розподілом в робочому об'ємі рідини або газу;

♦ інтенсивним механічним перемішуванням подрібненої твердої фази у робочому об'ємі;

♦ створення завислого ("киплячого") шару подрібненої твердої фази шляхом продування через нього газу або пропусканням потоку рідини.

Ці засоби збільшення або оновлення поверхні фазових контактів широко використовуються в конструкціях багатьох технологічних машин та агрегатів для сушіння, коптіння, соління, очищення, освітлення харчових продуктів.

Інтенсифікацію технологічних процесів можна, як зазна­чено вище, забезпечити також шляхом збільшення кінетичних коефіцієнтів. Розроблено велику кількість таких способів при­скорення перебігу перетворень. В їх основу покладено руйну­вання або зменшення товщини прикордонного рівноважного шару, зміну властивостей або структури взаємодіючих у про­цесі компонентів. Для руйнації чи зменшення рівноважного шару, що утворюється на межі розділення фаз, використову­ють різні методи збуджень: вібрацію, турбулізацію, активацію поверхні, імпульсні зміни (пульсацію) температури, тиску, на­пруги тощо.

Для збільшення кінетичних коефіцієнтів шляхом зміни властивостей або структури компонентів необхідно викликати зміни на їх міжмолекулярному, молекулярному та атомарно­му рівнях. Це можливо здійснити за допомогою електричних та магнітних полів, іонізуючих випромінювань, світлових та акустичних збуджень, теплового удару тощо. Розвиток фунда­ментальних наук постійно доповнює арсенал цих методів.

2.5. Принцип оптимального варіанта (принцип оптимізації)

Цей принцип отримав таку назву тому, що сутність його полягає саме в виборі серед багатьох можливих варіантів одного або декількох, які є найбільш придатними, оптимальними для конкретних умов підприємства, технологічного проце­су або окремої операції. В якості критеріїв відбору можуть бу­ти різні показники: собівартості, продуктивності, доступності, якості, безпеки, технічної досконалості тощо. Принцип може бути застосований до вибору того чи іншого варіанту техно­логічного процесу; технологічної лінії; варіантів компонуван­ня складових лінії; типу і продуктивності машин і апаратів в складі лінії; параметрів режиму; видів сировини і матеріалів; номенклатури продукції; варіантів рецептури й т.ін. У кожно­му конкретному випадку він зводиться до вибору того варіан­ту процесу, лінії, машини, режиму чи інших складових проце­су, які б забезпечували успішне виконання виробничого за­вдання при оптимальних витратах.

У технологічній практиці цей принцип використовують найчастіше при проектуванні, модернізації або дослідженні процесів. Завдання оптимізації варіанта можна вирішувати різними методами: експериментальними, експертними або аналітичними. При невеликій кількості можливих варіантів проводять їх експериментальну перевірку (перебір) на реаль­них або модельних об'єктах. Таким шляхом, наприклад, оби­рають варіанти компонування і розміщення обладнання, вибір варіантів сировини, технологічного режиму та його пара­метрів, рецептури складу тощо. При неможливості або недоцільності експериментальної перевірки, а також в разі не­визначеності, недостатності вихідних даних про варіанти ко­ристуються експертними оцінками, тобто вибір ґрунтується на судженнях експертів — висококваліфікованих фахівців, які мають досвід у вирішенні подібних завдань.

При великій кількості варіантів і можливості представлення їх у формалізованому виді (математичних рівнянь) використовують математичні (аналітичні) методи, частіше всього методи лінійного та нелінійного програмування, методи функціонально-вартісного аналізу, методи теорії масового об­слуговування та інші. Спочатку всю сукупність варіантів досліджують методами факторного, кластерного або логічного аналізу для групування варіантів за певними критеріями. За­вдяки такій процедурі проводиться "просіювання" варіантів, зменшення їх кількості або формування певного числа од­норідних груп варіантів. Далі для кожного з варіантів (або груп) складають математичний опис у вигляді систем рівнянь та нерівнянь за вибраним методом оптимізації і обчислюють ці системи за допомогою комп'ютерних технологій.

Математичні методи дають можливість отримувати точні кількісні оцінки того чи іншого варіанта, але, на жаль, тільки за одним критерієм. Якщо ж треба мати оцінку за декількома критеріями, то вибирають компромісний варіант.

Використання принципу оптимального варіанта дає мож­ливість об'єктивного обґрунтування доцільності та еко­номічної ефективності впровадження в харчових виробництвах новітніх досягнень науки, техніки, передового досвіду; оптимальних параметрів технологічних режимів; високопродуктивного обладнання; ресурсо- та енергозберігаю­чих технологій, комплексної механізації і автоматизації; сучас­них інформаційних управляючих систем і технологій. Саме цей принцип забезпечує в умовах конкретного виробництва обрання того варіанта процесу, в якому оптимально враховуються вимоги законів фундаментальних наук, економіки і управління і завдяки цьому досягається головна мета виробництва — випуск запланованої продукції в заданому обсязі потрібного рівня якості при мінімальних витратах.


Читайте також:

  1. Автоматизація виробничих процесів
  2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  3. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  4. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
  5. Антикорупційні принципи
  6. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  7. Б/. Принципи виборчого права.
  8. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
  9. Базові принципи психології спорту.
  10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
  12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.




Переглядів: 3737

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Принцип раціонального використання енергоресурсів та устаткування | Фондові біржі як суб'єкт економічних відносин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.