Держава- політична організація даного суспільства (країни) з певним режимом влади і органами управління.

Згідно з теологічною теорією, держава породжена Божою волею; такі уявлення містяться в ідеології релігій Стародавнього Сходу, середньовічних монархій, католицької церкви, ісламської релігії тощо.

Патріархальна теорія обґрунтовує положення про те, що держава– результат історичного розвитку сім'ї, а абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в родині (Аристотельта інші).

Договірна теорія доводить, що держава виникла внаслідок угоди між людьми; її появі передував стан "війни всіх проти всіх" (Т. Гоббс).

Психологічна теорія пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпорядкуванні (Г. Тард).

Теорія насильства трактує походження держави актом насильства, завоюванням одного племені іншим; з метою закабаления поневолених і створюється особливий апарат примусу – держава (Л. Гумплович).

За теорією марксизму, держава виникла разом із поділом суспільства на класи і є органом влади економічно пануючого класу.

Держава як соціальний інститут і одночасно політична організація має свої прикметні ознаки:

—наявність певної території, кордонами якої обмежена ця держава і на соціальному просторі якої існує територіально-державна спільнота людей;

—відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадіння з організацією всього населення, поява прошарку професіоналів-управлінців;

—суверенітет, тобто верховна влада на певній території, яка володіє винятковим правом видання законів, розпоряджень і норм, обов'язкових для всього населення;

—існування особливої системи органів і установ, котра в сукупності утворює механізм держави – органи законодавчої, виконавчої, судової влади, апарат примусу: армія, поліція (міліція), органи безпеки тощо;

—монополія на стягнення податків із населення, що необхідні для утримання чисельних службовців і для матеріального забезпечення державної політики: економічної, соціальної, культурної, освітньої, зовнішньої тощо;

—наявність права, тобто обов'язкових норм і правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою і таких, що об'єднують її громадян у певний правовий союз (громадянство).

У працях Н. Смелзерарозглядаються основні форми держави, до яких він зараховує:

—тоталітарну державу(така держава прагне повністю підкорити собі громадян, придушуючи і контролюючи всі інші соціальні інститути суспільства, навіть первинні групи, як-от: сім'я або друзі. Американські дослідники С. Фрідріхта 3. Бжезінськийназивають шість основних особливостей тоталітарної держави:

—панування і широке поширення однієї ідеології;

—однопартійна система з одноосібною диктатурою і придушенням опозиційних партій;

—широке застосування терору;

— контроль над засобами масової інформації;

—розпорядження зброєю і монополія на її застосування;

—контроль над економікою з державним економічним плануванням і доведенням завдань до кожного підприємства);

—авторитарну державу(в якій влада зосереджена в руках монарха або диктатора, які правлять за допомогою сили; такі режими подібні до тоталітарних, але є набагато слабшими від них: допускається існування різних політичних партій та інших ідеологій, менше контролюється приватне життя тощо);

—демократичну державу(сучасна демократія, зазвичай, асоціюється з представницькою демократією, коли народ на певний термін передає владу своїм представникам, що мають переобиратися; для таких держав характерними є, згідно з Н. Смелзером,

—віра у високу значущість особи, утвердження рівності та справедливості, важливе значення індивідуалізму загалом;

—наявність конституційного уряду, законодавства про розподіл та обмеження політичної влади;

— загальна згода громадян бути керованими представниками, обраними ними, періодичність виборів, підзвітність державних чиновників та обмеження терміну їх повноважень

—наявність лояльної опозиції з її багатопартійною системою і можливістю вільно висловлювати свою думку).

Суть держави виявляється в її функціяхяк основних напрямах діяльності. До них належать:

- регулювання економічного життя,

- культурно-виховна функція,

- сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу,

- забезпечення обороноздатності країни,

- співробітництва з іншими державами й народами,

- формування нації в тих випадках, коли держава є інструментом національної інтеграції.

Остання функція важлива для сучасних процесів національного творення в Україні, коли держава відіграє консолідуючу роль у суспільстві, сприяючи створенню сучасної нації в сенсі території і громадянства, що закріплено в новій Конституції країни.

В соціології політичної поведінкидосліджуються, поряд з іншими, процеси політичної соціалізації,внаслідок якої молоде покоління набуває певної політичної ролі. Політична соціалізація відбувається у багатьох сферах життя: в сім'ї, групі однолітків, школі, політичній організації, армії тощо, її інструментами є безпосередній виховний вплив, опосередкований приклад інших людей, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід. Р. Доусоні К. Превітдодають до цього ще вплив засобів масової інформації. У більшості сімей виростають, зазвичай, політичні конформісти (від лат. conformis – подібний) – тобто діти засвоюють від батьків позитивне ставлення до існуючого ладу, поширені в суспільстві політичні норми і взірці поведінки. Та у випадках зіткнення різних впливів – батьківських, однолітків, вулиці, школи тощо – починають переважати не лише втрата довіри до уряду й політиків, а й явища нонконформізму(або непогодження з існуючими політичними цінностями і прямий протест проти них та існуючої системи).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні складові соціології політики	\|	Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.