• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні

Серед усіх проблем суспільного життя в сучасній Україні найбільш дослідженими на емпіричному рівні є, мабуть, проблеми політичні. У країні утворилися й успішно функціонують декілька висококваліфікованих соціологічних центрів,що систематично відстежують процеси і явища у сфері політики. До них належать Інститут соціології, соціологічна служба Центру "Демократичні ініціативи", служба СОЦІС-Геллап; Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова; Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка; Київський міжнародний інститут соціології в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" (КМІС) та інші. Для соціологічної характеристики сучасних політичних реалій України в цій частині теми використовуються результати багаторічного соціологічного моніторингу громадської думки населення країни, здійснені під керівництвом Є. Головахи та Н. Паніноїй узагальнені за період з 1992 до 2006 pp., матеріали багаторічних досліджень співробітників КМІСу на чолі з В. Хмелько та В. Паніотто,а також дані Європейського порівняльного дослідження (2005).

Суспільно-політичний трансформаційний розвиток України починаючи від проголошення її незалежності знаходиться у фазі переходу до демократії і початків будівництва громадянського суспільства.За цей час була прийнята нова демократична Конституція, впроваджена система періодичних виборів, визначені політичні права громадян, зріс ступінь свободи слова, сформувався новий формат плюралістичної політики.

Специфікасуспільних трансформацій в Україні, зазначає київський соціолог А. Ручка,була пов'язана знеобхідністю одночасного вирішення чотирьох стратегічних завдань:

- державотворення (побудова правової соціальної держави),

- націєтворення (формування політичної нації),

- маркетизації(побудова ринкової економіки),

- демократизації (створення демократичних інститутів і просування до зрілої демократії).

Якщо в Західній Європі подібні завдання вирішувалися у свій час поступово, по черзі, то Україна намагається вирішити їх одночасно. На цьому шляху вона домоглася певних досягнень і водночас зазнала чимало труднощів. Відповідно для сучасного українського суспільства прикметним є значне розшарування громадської думки та громадських настроїв.Це стосується і подій, пов'язаних з Помаранчевою революцією кінця 2004р. Один з провідних українських соціологів А. Горбачик,аналізуючи соціологічну інформацію, одержану Київським міжнародним інститутом соціології та фондом Роберта Шумана стосовно оцінки змін в Україні після цих подій, здійснену за семибальною шкалою (де 1 – дуже добре, а 7 – дуже погано), відзначає таке. Загальний індекс ставлення до подій Помаранчевої революції становить 3, 4 бала, що є трохи меншим нейтрального значення шкали. Серед усіх одержаних оцінок найвищими балами були оцінені твердження:

- "Свободи слова стало більше",

- "Позиція України на міжнародній арені стала кращою",

- "Україна стала більш демократичною державою".

- Водночас найнижчими були бали стосовно тверджень

- "Рівень життя зростає"

- "Економіка почала краще функціонувати".

Таким чином, найбільші здобутки Помаранчевої революції громадяни країни пов'язують із досягненнями саме у політичниій сфері. Втім, не варто забувати, що поділ на позиції високої і низької підтримки суджень має відносний характер і що середні бали навіть позитивних оцінок не перевищили нейтральної позначки.

Згідно з Конституцією, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Україна проголошується у ст. 5 першого розділу Конституції республікою. Однак політичні реалії сучасної України змушують застановитися над тим, який зміст вкладається у це поняття. До виборів Президента у 2004 р. вважалося, що Україна є президентсько-парламентською республікою,в якій лев'яча частка влади, а також уся відповідальність за внутрішню і зовнішню політику належить Президентові. Але внаслідок політичної реформи (грудень 2004 – грудень 2005 pp.) Президент позбавився значної частки своїх владних повноважень, яка перейшла до Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Це дало можливість твердити про перехід до парламентсько-президентськоїреспубліки. Однак політична ситуація від початку 2006 р. дедалі більше демонструє обопільні спроби змінити баланс на свою користь; тому нині ще неможливо остаточно вирішити питання про характер політичного устрою наглої країни.

Індекс авторитаризму.Побудований на шкалі авторитаризму з позначками від 0 до 14 балів, цей індекс дає змогу з'ясувати приховані політичні установки особистості, які характеризуються агресивною схильністю до авторитету взагалі й до авторитету влади зокрема. За рівнем поширеності в суспільстві авторитарних установок можна судити про схильність масової свідомості до демократичного або недемократичного вибору. Цей індекс 1992 р. становив в Україні 8,58 бали, а 2006 р. – вже 8,69. Контрольне питання моніторингу стосовно потреби у сильному правлінні стосувалося рівня підтримки твердження: "Декілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії". Якщо 1994 р. це твердження підтримали 40,5 % опитаних громадян України, то 2006 р. – вже 65,7 % респондентів. Але в цілому результати моніторингу свідчать про значну строкатість громадської думки у питаннях розподілу влади та характеру політичного устрою країни.

Те саме можна констатувати стосовно ставлення респондентів до політики економічного розвитку. Масове розчарування у запровадженні вільного ринку в Україні вилилося у збільшення питомої ваги тих, хто підтримує соціалістичний шлях розвитку та відповідно повернення до планової адміністративно-командної економіки.

Очевидна суперечливість властива й прибічникам різних векторів зовнішньої політики України.

Київський соціолог А. Горбачик,аналізуючи ці дані, а також соціологічну інформацію КМІС і фонду Р. Шумана, доходить висновку про поступове збільшення питомої ваги прихильників самостійного шляху розвитку України, а також тієї частки населення, яка позитивно оцінює обидва шляхи розвитку зовнішньої політики з орієнтацією і на Захід, і на Схід. Він констатує неоднозначність ставлення населення до різних міждержавних союзів та перспектив приєднання до них України, не сформованість думок щодо переваг та недоліків такого приєднання та навіть суперечливість суджень людей, їх невизначеність та неартикульованість, що проявляється у процесі співставлення даних різних соціологічних досліджень.

Ця суперечливість громадських настроїв модифікується у підтримку різних політичних сил

Аналітики намагаються визначити політичні уподобання через структурацію політичних сил за критеріями, які слугують вододілом електоральних симпатій виборців. Відомий український соціолог І. Бекешкіна,наприклад, виділяє такі найбільш значущі політичні розмежування в Україні:

—між прихильниками та противниками ринкових реформ;

—між прихильниками прозахідної та проросійської зовнішньополітичної орієнтації;

—між прихильниками та противниками наявного політичного режиму.

Ученими Інституту соціології був розроблений узагальнений індекс дестабілізаційного протестного потенціалу, за допомогою якого можна більш точно визначити питому вагу громадян, готових взяти участь у тій чи іншій формі протесту.

Узагальнюючи сказане вище, можна дійти таких висновків стосовно політичної ситуації в Україні та міри розвинутості в ній демократії:

—масове позитивне сприйняття нормативного ідеалу демократії не супроводжується такою ж масовою та високою оцінкою реальної практики поширення демократизму в нашій країні;

—переважна більшість населення залишається соціально та політично пасивною;

—рівень політичної активності українських громадян є нижчим порівняно з населенням країн традиційної демократії;

—політичні уподобання та преференції громадян носять амбівалентний, внутрішньо суперечливий характер, часто з одночасною підтримкою протилежних позицій;

—найбільш поширеними є громадянські практики, пов'язані з виборами;

—протестні практики іншого характеру, зокрема економічного, суттєвого поширення не набули;

—невисокі показники політичної участі у конвенційних формах не зумовили зростання неконвенційних форм масової політичної участі;

—демократія в Україні ще не є консолідованою (тобто не є зміцненою та об'єднаною);

—нинішня Україна – це більше електоральна демократія; нині тут панує мінімально-демократичний режим.

В соціології політичної поведінки досліджуються, поряд з іншими, процеси політичної соціалізації, внаслідок якої молоде покоління набуває певної політичної ролі. Політична соціалізація відбувається у багатьох сферах життя: в сім'ї, групі однолітків, школі, політичній організації, армії тощо, її інструментами є безпосередній виховний вплив, опосередкований приклад інших людей, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід. Р. Доусоні К. Превітдодають до цього ще вплив засобів масової інформації. У більшості сімей виростають, зазвичай, політичні конформісти (від лат. conformis – подібний) – тобто діти засвоюють від батьків позитивне ставлення до існуючого ладу, поширені в суспільстві політичні норми і взірці поведінки. Та у випадках зіткнення різних впливів – батьківських, однолітків, вулиці, школи тощо – починають переважати не лише втрата довіри до уряду й політиків, а й явища нонконформізму (або непогодження з існуючими політичними цінностями і прямий протест проти них та існуючої системи).

Взагалі в працях американських соціологів наголошується, що політична соціалізація починається в сім'ї і є складовою загального процесу виховання. Батьки і старші члени сім'ї передають дитині не лише певні політичні погляди, а й зразки політичної поведінки: від них дитина вперше отримує приклади участі або ухилення від участі в політичному житті, перші емоційні та раціональні оцінки.

Отже, вже в сім'ї відбувається кристалізація основних рис майбутньої політичної поведінки індивіда. На думку Д. Істонаі Р. Хесса,політична поведінка дорослої людини великою мірою зумовлена досвідом її дитинства: період формування майбутньої політичної орієнтації індивіда припадає, за їх підрахунками, на час між третім і тринадцятим роками життя. Н. Смелзердодає, що у віці від 9 до 13 років починається важливий етап формування політичних поглядів. Дев'ятирічні й десятирічні діти схильні здебільшого ототожнювати уряд із особистостями на зразок президента; вони довіряють уряду і вважають, що він діє на благо народу. Діти старшого віку засвоюють абстрактніші загальні питання: більшість із них надає перевагу певній політичній партії або називає себе незалежними. Але з часом з дітьми відбувається одна з найдивніших, як пише Смелзер, змін: вони втрачають довіру до уряду.

Така ситуація може бути наслідком декількох причин: родинні впливи на практиці можуть послаблюватись, або й вступати у суперечність із впливами груп однолітків чи, як ми це нині називаємо, впливами "вулиці". Діти дорослішають, і під впливами засобів масової інформації дають змогу виробляти власні політичні смаки й уподобання. У більшості сімей виростають, зазвичай, політичні конформісти (від лат. conformis – подібний) – тобто діти засвоюють від батьків позитивне ставлення до існуючого ладу, поширені в суспільстві політичні норми і взірці поведінки. Та у випадках зіткнення різних впливів – батьківських, однолітків, вулиці, школи тощо – починають переважати не лише втрата довіри до уряду й політиків, а й явища нонконформізму (або непогодження з існуючими політичними цінностями і прямий протест проти них та існуючої системи).

Політичний конформізм дітей, підлітків, юнацтва, молоді поширений у стабільних суспільствах, що перебувають у стані рівноваги і добробуту. У таких суспільствах домінуючий ефект політичної соціалізації сім'ї збігається з вимогами системи, тобто зміцнює конформізм. І навпаки, коли суспільство перебуває у стані кризи, соціалізація, що здійснюється у сім'ї, призводить швидше до бунту та протесту молодих проти чинних норм, навіть якщо ці норми пропагуються родинними авторитетами. Особливо болісним є такий стан дитини, коли норми, ідеали й цінності, якими живе її сім'я, вступають у суперечність із брудом реального життя. Ці та схожі питання вивчає соціологія політичної свідомості. Український соціолог О. Резнікпропонує розглядати політичну свідомість і політичну поведінку крізь призму громадянських практик населення. Ці практики трактуються ним як сукупність масових політичних дій тавзаємодій, що можуть набувати різних поведінкових форм впливу на соціально-політичні інститути. У стабільних суспільствах громадянські практики членів спільноти регулює усталена ціннісно-нормативна система;натомість у нестабільних суспільствах (до яких з усією очевидністю належить й Україна), де ціннісно-нормативна система зазнає руйнування і виникає стан аномії, поведінка, передусім, зумовлена особливостями індивідуальної свідомості їхніх членів. Дослідник розрізняє конвенційні (від англ. conventional – загальноприйнятий) та неконвенційні {unconventional) форми політичної участі людей у політиці при певному режимі. Конвенційна політична поведінка формується згідно з узвичаєними нормами права або традицій, а неконвенційна порушує ці норми і знаходить свій вираз у прямій колективній дії, яка може перерости у політичний протест і навіть у політичне насильство. Вчений виявляє певну закономірність між рівнем задоволеності політикою влади та рівнем участі у конвенційних чи неконвенційних формах: чим нижчим є перший, тим більш ймовірним є зростання стихійних, неконвенційних форм масової участі у політичних процесах. Отже, різноманітність політичного життя зумовлює його вивчення не лише окремими соціогуманітарними науками, а й спеціальними підрозділами соціології політики.

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Автоматизація виробничих процесів
3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Адміністративне судочинство в Україні
9. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
10. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
11. Актуальність дослідження
12. Алгоритм дослідження кон’юктури

Переглядів: 1840