• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Самовиховання учнів.

Одним із найскладніших видів діяльності, в яку включаються учні з педагогічних міркувань, є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання. Спрямувати активність вихованця на створення власної особистості — значить перетворити його у співучасника процесу виховання, в його суб'єкта, зробити союзником у досягненні виховної мети. Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання.

Найбільш дієвим і плідним є виховання, яке звертається до власних сил особистості, що виховується, і діє на останню не за допомогою зовнішнього впливу, а ... з сере-

дини.

Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні є найбільш органічною формою, яка об'єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина намагається ствердити своє Я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської діяльності та взаємин. Це намагання природне і для дитини. Педагог покликаний допомогти у досягненні цієї не завжди висловленої мети вихованця — стати особистістю.

Про діалектику становлення особистості влучно писав В.О. Сухомлинський. Він говорив про два народження людини. «Першого разу народжується жива істота, другого разу — громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, що бачить уже не тільки навколишній світ, а й саму себе. Першого разу людина заявляє про себе криком: «Ось я, дбайте, турбуйтесь про мене, я безпорадна, не забувайте про мене ні на хвилину, бережіть мене, сидіть, затамувавши подих біля моєї колиски.» Вдруге народившись, людина заявляє про себе зовсім інакше: «Не опікайте мене, не ходіть за мною, не зв'язуйте кожен мій крок, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною — висока гора. Це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, чим ширше виднокруг відкривається переді мною, тим більше я бачу людей, тим більше я пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі і безмежності того, що мені відкривається, стає страшно. Мені потрібна підтримка старшого друга.

Я досягну своєї вершини тоді, коли спиратимусь на плече сильної і мудрої людини. Але мені соромно і боязко сказати про це. Мені хочеться, щоб усі вважали, що я самостійно, своїми силами доберусь до вершини.»

Вихователь повинен поважати право вихованця бути суб'єктом власного розвитку. Одночасно пробудити у нього довіру до себе, бажання співпрацювати на шляху становлення його особистості.

Професійні знання педагога дозволяють йому пізнати вихованця «у всіх відношеннях»: «з усіма слабкостями і у всій величі, з усіма його буденними дрібними потребами і з усіма його великими духовними вимогами» (К.Д. Ушинський). Тобто, особистість, будучи, як уже зазначалось, метою, результатом, суб'єктом процесу виховання, — це завжди конкретна дитина з індивідуальним життєвим досвідом, характерними лише для неї особистісними проявами, з певним рівнем розвитку задатків і здібностей, включена до конкретної системи людських відносин. Водночас кожен вихованець, володіючи унікальними, лише йому властивими якостями (індивідуальністю), виявляє ряд типових якостей, обумовлених віком, статтю, соціальним оточенням, регіоном, у якому він живе тощо. Знаючи «людину в сім'ї, суспільстві, серед народу, людства і наодинці зі своєю совістю...», «спонукальні причини найбрудніших і найвищих діянь», педагог зможе «черпати в самій природі людини засоби виховного впливу...» (К.Д. Ушинський).

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси:

1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе.

2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.

3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» —-плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування.

Займаючись самовихованням, К.Д. Ушинський розробив для себе спеціальні правила, які виступали в ролі програми його саморозвитку:

1. Спокій цілковитий, у крайньому разі — зовнішній.

2. Прямота у словах і вчинках.

3. Обдуманість дій.

4. Рішучість.

5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.

6. Не гаяти часу несвідомо; робити те, що треба, а не те, що трапиться.

7. Витрачати час тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастями витрачати.

8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіти у вчинках.

9. Ніколи не хвастати тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде.

10. Нікому не показувати цього журналу.

Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка — прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам'яті; логіка — наука про закономірності, форми мислення; евристика — наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру.

Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін.

Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання і самовиховання мають бути взаємопов'язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.

Тема 15. Зміст процесу виховання. Тема 15. Зміст процесу виховання. 1. Поняття про зміст виховання.

Зміст виховання - це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання.

Зміст роботи педагога полягає у пошукові спільно з вихованцями кращих зразків культури; організації різних видів спільної діяльності (пізнавальної, суспільно корисної, трудової, художньої, декоративно-прикладної, правової, екологічної, туристсько-краєзнавчої, фізкультурно-спортивної та ін.), яка включає кожного учня в активну взаємодію із сучасною культурою.

У процесі спільної діяльності і спілкування вартості культури пізнаються, освоюються, засвоюються і присвоюються особистістю. Так, навчаючись, учень пізнає, відкриває вивчає істину; працюючи, він зберігає, удосконалює, малюючи, - набуває уміння малювати; виявляючи милосердя, - стає милосердним, займаючись фізичною культурою, - зміцнює й удосконалює своє тіло, переборюючи труднощі, стає мужнім тощо. Діяльність дозволяє проникнути в глибину процесу, явища, образу, оцінити їх значення з позицій людського життя, наповнити власне життя здобутками культури. Інтелектуальний, трудовий, моральний, естетичний, фізичний розвиток завжди є новоутворенням в особистісній структурі, яке з'являється у процесі активної діяльності особистості, що спрямована на конкретний об'єкт: книгу, навчально-дослідну ділянку, шкільне поле, малюнок, здоров'я, національне багатство і под.

У процесі взаємодії з дійсністю у дитини з'являється можливість усвідомлювати себе в навколишній реальності. Але ця можливість є потенційною. Для того, щоб вона стала актуальною, необхідна допомога вихователя в осмисленні і середовища, і діяльності, і себе як ''я'', що володіє внутрішнім автономним світом.

Головним об'єктом осмислення є соціальні відношення, вироблені людством протягом історії свого розвитку. Відношення має місце у взаємодії педагога і учня у будь-якому виді діяльності (пізнанні, праці, художній творчості та інших). Так, працюючи на шкільній ділянці з учителем, діти осягають ставлення до природи, землі, праці, людини, знань, науки; перебуваючи на екскурсії в музеї, виявляють ставлення до минулого, прогресу, цивілізації, людства; вивчаючи на уроці літературний твір, переживають гуманне ставлення до людини, життя, суспільства і под.

Серед безмежної кількості відношень людини до навколишньої дійсності виокремлюється лише та сукупність відношень, яка включає найбільш значущі для людського життя відношення. Такими є відношення до людини, життя, суспільства, праці, пізнання, до самої себе.

Для того, щоб вихованець умів прожити відношення, педагог повинен допомогти йому відчути, осмислити зв'язок його власного ''Я'' і об'єкта дійсності; а для того, щоб він умів

встановити відношення - допомогти йому оцінити цей зв'язок, усвідомити його смисл для власного життя.

Відношення - це інтегральна позиція особистості.

В.М. М'ясищев

Виробити у вихованця важливі для людського життя відношення, власну позицію, ціннісні орієнтації - означає навчити його жити.

Тому зміст виховання - це водночас і суб'єктивний досвід особистості з її ставленнями, цінностями і смислами, уміннями, соціальними навичками, способами поведінки, здібностями.

2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.

В основі сучасної вітчизняної методології відбору змісту виховання лежить ідея реалізму мети виховання. В умовах розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави, становлення громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває формування громадянина -особистості, яка ідентифікує (усвідомлює свою належність) себе з Україною, активно включається у суспільне життя, захищає свої права, інтереси, переконання, виконує обов'язки, керується у своїй поведінці демократичними принципами.

Більшість зарубіжних виховних систем зорієнтовані на формування громадянських і соціальних якостей особистості, на підтримку і зміцнення державного устрою, його інститутів, органів влади на основі прийнятих і діючих у державі конституції, законів.

У здійсненні ефективного громадянського виховання вони нагромадили чимало цінного. «Головною метою школи, — наголошував колишній президент США Г. Форд, — є виховання громадян, які підтримують державні інститути і поважають закони держави». Для досягнення цієї мети школи достатньо фінансуються. Президент США Білл Клінтон переміг на виборах саме тому, що пообіцяв виборцям вкласти в розвиток системи освіти в чотири рази більше коштів, ніж його суперник. Реформа американської шкільної освіти була справжнім наріжним каменем передвиборчої кампанії Джоржа Буша. У перші дні свого перебування на владному Олімпі президент США назвав освіту ''пріоритетною'' проблемою і запропонував Конгресові програму її реформування, яка коштує понад 47 мільярдів доларів. В американських школах і школах західних країн багато робиться для формування привабливого образу суспільства і держави, виховання позитивного ставлення до його ідеалів і цінностей.

Громадянськість як тактична мета виховання визначає відбір такого змісту виховання, який забезпечить передумови для формування особистості на цінностях національної культури як невід'ємної складової культури загальнолюдської.

Вимоги до змісту виховання багатопланові. Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки і, насамперед, потребами учнів, батьків. Упорядкування цих вимог викликало необхідність виділення базового (база -основа, Грунт, на яких виникає і розвивається виховання) компоненту змісту виховання. Таким компонентом є базова культура особистості як основа для її подальшого розвитку. До базової культури належить культура життєвого самовизначення, сімейних відносин, економічна культура і культура праці, політична і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин (О. Газман).

Культура життєвого самовизначення - це усвідомлення себе суб'єктом власного життя і щастя, уміння приймати рішення і нести відповідальність за власну поведінку і дії.

Базова культура зорієнтована, насамперед, на особистіс-но значущі цінності: громадянську поведінку, працю й матеріальне забезпечення, взаємини з людьми, сімейне благополуччя тощо. Тому вона сприймається вихованцем як цінність ''для себе''. З цієї позиції учень обирає оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, форми проведення вільного часу, спосіб реакції на невдачі й успіхи та інше, що позитивно впливає на ефективність виховного процесу, кінцевий результат якого - засвоєння базових основ загальнолюдської і національної культури.

Законодавством України визначається і закріплюється національна стратегія в галузі виховання. У побудові змісту виховання вона передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки.

Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури.

І справді, ми бачимо таку річ: завше діти, що вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в них хисту, й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою.

Б. Грінченко

Реалізувати національний підхід до побудови змісту виховання допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання тощо.

...Виховання, створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу.

К.Д. Ушинсъкий

3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.

Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура - це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов'язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях.

Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

Патріотизм ( гр. patriotes - співвітчизник; той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви й подвиги). Дослідники розрізняють два поняття патріотизму - конституційний та етнонаціональний. Конституційний патріотизм - дотримання рамок конституції держави, де поняття Батьківщини базується на всьому комплексі ідей, що лягли в основу основного документа держави. Етнонаціональний патріотизм - це любов до Батьківщини, бажання створити суверенну державу й проголосити свою незалежність; захист своєї Вітчизни від будь-якої агресії, іноземного панування; підтримка знедолених народів.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах - це, насамперед, становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу. Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі - громадсько-патріотичне самоусвідомлення - в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя, її культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності; встановлення дружніх партнерських відносин з представниками інших країн та народів, культивування кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості тощо.

Правосвідомість - це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права.

Виховання правосвідомості учнів передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.

Школярі одержують знання про державне, адміністративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім'ї, власності тощо.

Центральне питання змісту правової культури - усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей.

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов'язковими документами є Закон України ''Про освіту'' (1996), Закон України ''Про загальну середню освіту (1999) та інші.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як ''Конвенція про права дитини'', прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, ''Резолюція з прав людини (1989 p.), рекомендації ЮНЕСКО ''Про виховання в дусі миру'' (1974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.

Важливе місце у правовому вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови.

Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України.

Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів громадянського виховання. Так, у Японії початок занять, спортивних змагань, зустріч важливих гостей, проводи випускників обов'язково супроводжуються урочистим виконанням гімну і внесенням прапору. Перед прапором клянуться добре вчитися.

Починаючи з 2000-2001 навчального року у всіх загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах України Державний прапор щодня піднімається за 10 хвилин до початку занять і опускається після їх закінчення. Мелодія Державного Гімну звучить під час проведення урочистих заходів, свят Першого і Останнього дзвоників, вручення документів про освіту, посвідчень, нагород та відзнак.

Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.

Формування правової культури тісно пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Водночас формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства: деструктивного націоналізму, шовінізму, фашизму, месіанських настроїв.

Важливою характеристикою громадянської культури є моральність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов'язані. Правова освіченість людини підтримує її моральність так само, як і моральність підтримує правові норми взаємин з людьми. Якщо правова норма не відповідає рівню морального розвитку, то вона ігнорується і не виконується. Тому в демо-

кратичних державах конституції і нормативні акти приймаються у відповідності з вимогами народу. Тільки за таких умов встановлюється гармонія моральних і правових норм та правил, люди добровільно виконують закони, стають законослухняними.

Усі, хто готується стати корисним громадянином, повинні спочатку навчитися бути людьми.

М.І.Пирогов

Важливими моральними цінностями, які визначають громадянську поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки. Моральність особистості стимулює соціально цінну поведінку, застерігає від правопорушень.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Справжнє громадянське виховання починається там, де ідея і особиста праця - піт, мозолі, зливаються воєдино, творять те, про що народ говорить: у людини є святе за душею.

В. О. Сухомлинський

Громадянська культура включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення виявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження й примноження природних багатств, у виробленні вміння співіснувати з природою, в усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища.

Робота по вихованню громадянської культури охоплює всі види діяльності школярів: навчальну, ігрову, трудову, художню, спортивну, громадську. Вихователем використовуються найрізноманітніші форми роботи. Передусім, - це навчальні заняття, на яких набуваються знання, що мають громадянське забарвлення. Великі можливості для формування громадянської культури мають екскурсії, походи ''Козацькими шляхами'', збирання краєзнавчих матеріалів, участь в експедиціях - археологічних, фольклорних, етнографічних, свята рідної мови, створення музеїв фольклору та етнографії, тематичні години про права людини, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, ситуаційно-рольові ігри на громадянські й політичні теми (''Вибори'', ''Парламент'', ''Суд'') та інші.

Особливого значення має залучення школярів до суспільного життя: участь у добродійних акціях, в благоустрої міст і сіл, у збереженні народного добра та охороні навколишнього середовища; в культурному обслуговуванні та шефській допомозі окремим верствам населення і под.

Громадянська культура визначається єдністю думок, почуттів і діяльності, тому важливо дбати про розвиток емоційного, інтелектуального та практично-дійового компоненту громадянської культури, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов'язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов'язків у повсякденному житті.

Результативність формування громадянської культури залежить від того, як педагоги стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління школярів, демократичного стилю взаємодії; сприяють формуванню критичного мислення, творчості й самостійності, усвідомленню власних світоглядних орієнтацій,

які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення.

Читайте також:

1. IІ. Актуалізація опорних знань учнів.
2. Використання ЕОМ у профорієнтаційній психодіагностиці учнів.
3. Виховання та самовиховання.
4. Етапи попередження правопорушень серед учнів.
5. Зберігання матеріалів та інструментів, що є небезпечними для здоров'я учнів.
6. І. Активізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів.
7. ІІІ. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду учнів.
8. Історія оцінювання знань учнів.
9. Контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
10. Методи самовиховання
11. Методи самовиховання
12. Основи самовиховання

Переглядів: 1810