Норманська та антинорманська теорії в історичній науці. Роль варягів у становленні Київської Русі.

Виникнення норманської теорії. У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байер та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь («Повість минулих літ» Нестора Літописця), ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави.

Виникнення антинорманської теорії. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка перейшла в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння.

На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було покладено хибну методологічну засаду — виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи.

У 20-х роках XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу «варязькому чиннику» в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політичне шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою.

На захист своєї теорії норманісти висували такі аргументи:

1) русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження — Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

3) візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

4) ісламські географи та мандрівники IX—X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян».

На противагу антинорманісти стверджували:

1) назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги;

3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840—880) чітко називає русів слов'янським племенем;

4) археологічні матеріали із міст та торговельних шля-иіи Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічне обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання Варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі «Варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля: «Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів».

44. . Боротьба за збереження української православної церкви у першій половині XVII ст. Й. Борецький. П Могила.

Берестейську унію не підтримала більшість українців, і вона не призвела до справжньої унії двох церков, а спроби Риму та Польщі використати її в своїх політичних цілях сприяли загостренню боротьби між православними і греко-католиками.
В умовах національно-релігійного гніту в Україні гарантом збереження православної віри виступало козацтво.
Завдяки козацтву відновлено і офіційно визнано урядом Речі Посполитої православну церковну ієрархію; успішно чинився опір поширенню уніатства та католицизму.
Митрополит Петро Могила - видатний просвітитель і організатор церковного життя.

Йов Борецький народився в 70-х рр. XVI ст. в Бірчах на Перемишльщині в сім`ї дрібного шляхтича. Навчався у Львівській братській школі, а потім в одному з європейських університетів. Здобувши освіту, став учителем грецької та латинської мов у Львівській братській школі, ректором якої його було обрано 1604 р. З 1614 р. Борецький - київський священик. Брав участь у заснуванні Київського братства та його школи; Іванові Борецькому випало бути її першим ректором. Чи то під час свого ректорства, чи перегодом Іван Борецький постригся в ченці під іменем Йова. На початку 1618 р. Борецького обрали ігуменом Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а 1620 р. Єрусалимський патріарх Феофан висвятив його на митрополита.

Петро Могила народився в сім`ї молдавського господаря Симеона та угорської князівни Маргарет у грудні 1596 р. Коли 1607 р. Симеон загинув, сім`я змушена була залишити Молдавію. Відтоді батьківщиною для Петра Могили стала Україна. Петро Могила дістав ґрунтовну освіту: навчався у Львівській братській школі, Замойській академії та, можливо, ще й у європейських університетах. Був військовиком, маючи за опікунів командувача польського війська С.Потоцького, коронного канцлера і гетьмана С.Жолкевського. Брав участь у битві під Хотином (1621). Згодом постригся у ченці. З 1627 р. він - архімандрит Києво-Печерської лаври, в 1632-1647 рр. - митрополит Київський і Галицький. У 1631 р. заснував у Печерській Лаврі школу, яку 1632 р. об'єднав з братською школою на Подолі, внаслідок чого виникла Київська академія. Канонізований православною церквою.

ВПЛИВ БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ УНІЇ НА РОЗВИТОК ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

Берестейська унія погіршила становище православної церкви, проте вірною їй залишалася більшість тогочасного українського населення.
Розгортання боротьби за відновлення прав утискуваної церкви, до якої прилучилися представники всіх верств українського суспільства, а очолили їх братства.

Широких повноважень братствам надавало право ставропігії, що його деякі з них отримували від східних патріархів.

Примітка. Ставропігія – автономна православна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові, й користується спеціальними правами.

Ставропігійним, крім львівського Успенського, з 1620 р. були Хрестовоздвиженське та київське Богоявленське братства.
Право ставропігії мало надзвичайне значення для збереження православної церкви. Адже після Берестейської унії майже всі православні єпископи стали уніатами. Вірними православ’ю залишилися тільки два єпископи: львівський Гедеон Балабан та перемишльський Михайло Копистянський. Після їхньої смерті єдиним православним єпископом був Єремія Тисаровський, який спромігся обійняти Львівську кафедру, запевнивши короля, що він - уніат. Після смерті Єремії польський уряд міг, скориставшись відсутністю єпископів, оголосити православну церкву неіснуючою.
Перетворення братств на потужну силу, здатну боротися за православну віру, відбувалося поступово. На початку XVII ст. братства - досить впливові церковні організації. Так, наприклад, вони мали право через своїх священиків відлучати своїх парафіян від церкви, пильнувати дотримання священиками приписів тощо.
Діяльністю православних братств опікувалися запорожці, яких було чимало поміж братчиків. Козаки підтримували братства й православну церкву не лише коштами, а й військовою силою. За підтримки козацтва 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, а вступ до нього Петра Конашевича-Сагайдачного з усім Військом Запорозьким засвідчив, що козацтво брало православну віру під захист та опіку.
Саме за сприяння козацтва 1620 р. було поновлено вищу православну церковну ієрархію.

ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ. МИТРОПОЛИТ ЙОВ БОРЕЦЬКИЙ

До відновлення вищої православної ієрархії 1620 р. чимало зусиль доклав Йов Борецький.
Великі надії у справі відродження православної церкви митрополит Борецький покладав на освіту і книгодрукування.
Як засновник і покровитель Київської братської школи, він підтримував її власним коштом.
Йов Борецький згуртував навколо себе сузір’я талановитих учених, просвітителів, зокрема Мелетія Смотрицького, Петра Могилу, Лаврентія Зизанія, Єлисея Плетенецького.
Близькими сподвижниками митрополита були керманичі козаків Петро Конашевич-Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Олифер Голуб. У боротьбі проти унії Борецький покладався передусім на козацтво.

МИТРОПОЛИТ ПЕТРО МОГИЛА, ЙОГО ЗАХОДИ ЩОДО ВПОРЯДКУВАННЯ ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ

Петро Могила посів митрополичу кафедру 1632 р.
Насамперед він домігся від королівської влади визнання вищої православної церковної ієрархії. 1632 р. щойно обраний польський король Владислав IV підписав "Пункти заспокоєння руського народу", за якими українцям та білорусам поверталися втрачені після Берестейської унії права:

за православними визнавалося право мати свого митрополита та єпископів;
визначалися умови розв’язання суперечок між православними та греко-католиками щодо церков і земель тощо.

Заходи Петра Могили щодо оновлення церковного життя

Запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужінь тощо.

Обов’язковим стало проголошення священиками виховних проповідей для парафіян по неділях і у свята.

Обмежено права магнатів втручатися в церковні справи на території своїх маєтків.
Збільшення кількості й оновлення змісту церковних книжок.
Поверталося майно й землі Українській православній церкві.
Відновлення духовних святинь православ’я.
Підвищення культурно-освітнього рівня православних священиків.

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного і культурного життя України, неможливо перебільшити. Недарма час, протягом якого він був митрополитом, називають Могилянською добою. Київська митрополія за Петра Могили була найбільш самостійною та авторитетною.

Українська православна церква в середині XVII ст. стала значною силою національно-релігійного визволення. невипадково основним гаслом Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої, що розпочалася 1648 р., була боротьба за віру.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Висновок	\|	Україна за умов „відлиги”.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.