Досліджував скіфські поховання на

території Харківщини Борис Андрійович Шрамко, доктор історичних наук, професор Харківського Національного університету, член комісії ЮНЕСКО по вивченню давньої металургії та заліза – один з провідних скіфологів в Україні.

Сучасні українські археологи

свідчать, що меланхлени – один з найперших етнонімів, що дійшов до нас і означав частину давнього населення, яке проживало у Східній Європі.

Залишки поселень лісостепових землеробів – меланхленів було знайдено в межах Харкова районі Олексіївки, Жихаря, Нової Баварії, Верещаківки. Археологічні дослідження про поселення і могильники раннього заліза (в басейні Сіверського Дінця

– Геродот назвав його Іргіс) описані Б.А.Шрамком в монографії «Древности Северского Донца». Сарматські пам’ятки на території Харківщини, як і взагалі в Україні, представлені знахідками поховань, які виявлені головними чином у степових районах Харківської області. Такі пам’ятки або окремі сарматські речі досліджувалися біля сіл Бунаково та Рождественки (Лозівського району), міста Балаклії (Балаклійського району), сіл Великі Проходи та Шовкопляси (Дергачівського району), Любовки (Краснокутського району), сіл Воскресенівки та Колки (Богодухівського району), села Яремівка (Ізюмського району).

Погасли кострища стоянок. У землю пішли племена. Забрали в холодні кургани сокири, мечі й письмена. Стьмяніли браслети і гребені,

Розпались намиста разки, Що їх одягали древні Смагляві юні жінки.

I келихи срібні, і чаші,

Що йшли по кругу колись, Покрилися порохом часу

I холодом тліну взялись... Та, може, мені здалося –

А час не все переміг.

На чашах тепло збереглося Тих вуст, що торкалися їх. I в пута тяжкі клинописні Закована з давніх-давен,

В степу оживає пісня Давно занімілих племен.

Ліна КОСТЕНКО

Перші поховання сарматів на нашій території були досліджені на початку ХХ ст. Так, сарматське поховання було під час розкопок О. М. Мельником у 1901 р. і в кургані поблизу села Воронцовки. У поховальній ямі із скелетом було знайдено фрагменти двох посудин, зроблених на гончарному крузі, 14 дрібних намистин синього скла та бронзові: невелика фібула (застібка), мініатюрна пряжечка, тонка згорнута в трубочку пластина та інші речі.

Історики та сучасники відзначали важливу роль жінок у сарматів. Геродот пише, що й скіфи називали сарматів

«підвладними жінкам». У середовищі сарматів існували значні загони жінок- воїнів, яких греки називали амазонками. У багатьох жіночих похованнях І тис. до н. е. на півдні Східної Європи під час археологічних розкопок виявлено предмети озброєння, зокрема наконечники стріл.

Майже 600 років сармати наводили

Особливу роль у сарматів

відігравали коні, з якими був пов’язаний один з основних релігійних культів. Часто

сармати, шкодуючи

своїх чотириногих друзів, клали до могили хазяїна не коня, як скіфи,а його символ – вуздечку.

жах на античний світ, але у ІІІ ст. н. е. їхньому володарюванню в українських

землях настав кінець. Історія повторилася: спершу нищівного удару їм завдали готи – германські племена, що просунулися з Північного Заходу, а в другій половині ІV ст. н. е. їх добили гуни, названі середньовічними хроністами «карою божою». Сармати зійшли з історичної арени, й лише степові кургани зберігають пам’ять про народ, за висловом греків, «оперезаний мечем».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кочовий світ і Харківщина	\|	Харківщина в часи раннього середньовіччя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.218 сек.