Харківщина в часи раннього середньовіччя

На території Харківщини перші пам'ятки черняхівської культури, яку археологи вважають етнокультурною спільнотою, сформованою на ґрунті українських етнічних груп II – V ст. н.е., постають в другій половині III ст. н.е. Селища черняхівської культури було зафіксовано як на території сучасного Харкова (майдан Конституції, майдан Соборності, станція Основа, селище Велика Данилівка, селище Жихар), так і на території області − в Дергачівськомур районі (село Пересічна), Зміївському (село Соколово).

Великі землеробські поселення назвемо цих людей умовно − черняхівцями

– розташовувалися на сонячних берегах малих річок. Населення таких поселень мешкало в напівземлянках або наземних житлах, стіни яких обмазувалися глиною. Для опалення жител влаштовувалися відкриті вогнища, глинобитні печі й печі-кам'янки.

Про грошову торгівлю між черняхівськими племенами і Римською імперією свідчать численні знахідки римських монет на території України. На Харківщині вченими зареєстровано понад 70 знахідок римських монет І-IV ст. н .е. Переважна частина монет знайдена поблизу малих річок, таких як Уди, Мжа, Лопань, Харків, Мерчик.Під час

розкопок черняхівських поселень були знайдені знаряддя землеробської праці – сошники, плужні ножі, коси, серпи тощо. Черняхівцям були відомі всі головні польові культури: жито, пшениця, ячмінь, просо, овес, віка, гречка, горох, коноплі. Окрім землеробства, черняхівське населення займалося скотарством (розводили свиней, коней, велику та малу рогату худобу), рибальством, полюванням, збиральництвом.

Знайдені різноманітні монети яскраво підтверджують думку, що навіть найвіддаленіша частина населення черняхівської культури, яка мешкала в

Про грошову торгівлю між черняхівськими племенами та Римською імперією свідчать численні знахідки римських монет на території України. На Харківщині вченими зареєстровано понад 70 знахідок римських монет І-IV ст. н .е. Переважну частину монет знайдено поблизу малих річок, таких як Уди, Мжа, Лопань, Харків, Мерчик.

басейні Сіверського Дінця, була втягнена в інтенсивну грошову торгівлю.

Власне слов′янські племена з′являються на території сучасної Харківщини у VIIст. Це – сіверяни, представники роменської археологічної культури – однин з 12 племінних союзів, з яких і постала Київська Русь. Територію їх розміщення можна окреслити басейном Десни, Сули, Псла, Ворскли, Сіверського Дінця.

На території області знайдено селища й городища – біля міст Ізюма,

Чугуїва, у Зміївському районі. На території Харкова знаходилося легендарне Донецьке городище (розкопав Б.А.Шрамко), від якого дослідник виводить заснування міста Харкова. Жителі городища мали широкі торгові зв′язки із Персією, Хозарією, Арабським Халіфатом. На Донецькому городищі було знайдено залишки амфор, в яких колись зберігалося вино і масло, жіночі прикраси. Тогочасне населення Донецького городища, яке належало до роменської археологічної культури, було знищено на початку Х ст. печенігами,

які вторглися з Північного Причорномор′я.

У VIII-X ст. частина сучасної Харківщини звоював Хозарський каганат, про що свідчать пам′ятки, знайдені біля міст Балаклія, Ізюм, залізничної станції Борова, на території Харкова. У 1900 р. місцевий вчитель Василь Олексійович Бабенко (1877–1955) у слободі Верхній Салтів відкрив і розпочав дослідження катакомбного могильника, матеріали якого демонструвалися на XII археологічному з'їзді у Харкові (1902 р.). Старожитності було виділено в окрему археологічну

У всьому ареалі культури

трапляються написи, виконані рунічним письмом, малюнки- графіті на цеглі, обробленому камені, кераміці, кістці. У похованнях Нетайлівського, Дмитрієвського та Верхньосалтівського могильника знайдено арабські дирхеми, причому з останнього походить близько 100 монет.

культуру, яка отримала назву салтівська або салтово-маяцька(VІІІ - Х ст.).

Протягом 1900-1915 рр. В.О. Бабенко дослідив 255 катакомбних поховань на Салтівському могильнику, вирахував його загальну площу, описав Салтівське городище та розпочав дослідження сусідніх з Салтівським могильником городищ – Вовчанського і Таволжанського. У 70 - 90 рр. цю культуру досліджували харківські археологи, зокрема Б.А.Шрамко. Питання етнічної належності носіїв салтівської культури досить складне. На думку дослідників салтівську культуру залишили народи, які входили до складу Хозарського каганату: алани (лісостепове Подоння), болгари (Приазов'я, Крим, степове Подоння) і хозари (Дагестан).

Археологічними дослідженнями встановлено, що в районі с. Верхній Салтів на правому високому березі Сіверського Дінця у VIII-X ст. існувало

велике місто площею 120 га. У південно-східній частині міста знаходилася міцна фортеця з кам'яною цитаделлю.

Територіально і за змістом пам'яток матеріальної та духовної культури вона відповідає єдиній державній політичній організації – Хозарському каганату. Процес формування державницької культури Хозарії було перервано печенізькими вторгненнями та походами київського князя Святослава 964-966 рр. З розпадом Хозарського каганату в X ст. зникає і салтівська культура. У 60-ті рр. Х ст. Святослав завдав Хазарському каганату жорстокого удару, після чого ця територія увійшла до складу Київської Русі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Досліджував скіфські поховання на	\|	Стародавнє місто Донець

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.