Відображення господарського розвитку українських земель під владою Польщі та Литви в документальних джерелах середньовіччя

На межі ХІІІ-XIV ст. в південно-східних землях формується українська народність і мова на основі давньоруської традиції. Зокрема, слово „Україна” походить від давньоруського слова „край” - „сторона, територія”. З цього часу розпочинається й українське господарювання, українська економіка.

Документи ХІV -ХVІ ст. свідчать про успадкування в Україні давньоруських систем оподаткування, обліку доходів, майна тощо, хоча виникали безумовно нові економічні моменти. До ХV ст. зберігалась монетна автономія в Україні, а українські монети з самостійною метричною характеристикою поширювалися й на території метрополій (Польщі й Литви). Зберігаються форми організації господарства та форми земельної власності (вотчинна як спадкова та державна як умовна).

Протягом ХVІ ст. було видано три Литовські статути.

В першому (1529 р.) (Старому) були зібрані норми судово-процесуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була оборона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Цей статут регулював відносини в усіх кінцях різномовної держави, до нього увійшли деякі положення „Руської Правди” та норми звичаєвого права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників.

Другий Литовський статут (Волинський), схвалений у 1566 р., здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), зокрема поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти — повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т. зв. Магдебурзьке право).

Третій Литовський Статут („Новий”) 1588 року був складений після приєднання Великого Князівства Литовського до Польщі (Люблінська унія 1569 p.). Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у наново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян.

Ще одним важливим документом є „Устава на волоки” (1557р.), в якому відображений розвиток фільваркової системи господарства.

Фільварок (пол. folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у ХІV-ХІХ ст. багатогалузеве господарство, засноване на праці селян-кріпаків і орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках застосовувалася дармова праця, пізніше — наймана.

З ХІV ст. в Україні діє Магдебурзьке право. З другої пол. ХV ст. формується нова соціальна група - козацтво, яка в майбутньому стає осередком в боротьбі українського народу проти іноземного гноблення.

Основні риси господарської системи, яка склалася у Західній Європі та в Україні в зазначений період мають багато спільного. Саме ця система заклала підвалини розвитку Європейської цивілізації.

Питання до теми

1. Як формувалося феодальне землеволодіння в Західній Європі та якими були його форми?

2. Які характерні ознаки методології середньовічних схоластів?

3. У чому полягає сутність навчання Фоми Аквінського про „справедливу ціну”?

4. Які питання господарського розвитку Київської Русі висвітлюються у „Руській правді”?

5. У чому полягає зв’язок української господарської культури із західноєвропейською?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Київська Русь в період формування феодальних відносин: особливості господарського розвитку та пам’ятки економічної думки	\|	Розвиток продуктивних сил європейських країн у період переродження феодального господарства у ринкове наприкінці XV – на початку XVI ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.