Дискусії про економічну роль держави в країнах Заходу.

З моменту свого виникнення й у всі часи держава займалася певною господарською діяльністю. Вона утримувала в'язниці, фінансувала армію й поліцію, забезпечувала (з допомогою посередників) функціонування грошової системи, будівництво доріг тощо. В період становлення капіталізму держава досить активно брала участь в економічному житті – причиною цього була нерозвиненість та слабкість приватного капіталу. Багато країн, передусім Німеччина, Японія, Росія, спиралися в своєму розвитку на феномен «казенного капіталізму» – систему державного підприємництва, вкладання державних капіталів у промисловість та транспорт, необхідні для підтримки слабкої національної буржуазії. І тим не менше, принцип невтручання держави в економіку є одним з основних постулатів класичного лібералізму та сучасного лібертаризму, які обстоюють свободу особи. А повне одержавлення економіки в колишньому СРСР виявилось найголовнішою передумовою несвободи, підкорення людини державно-партійній машині. Отож, питання про взаємовідносини держави й економічної сфери суспільства є дуже важливим з погляду демократії. Якими вони мають бути?

Найголовнішими є два протилежні підходи, кожен з яких розпадається на декілька шкіл і напрямів. Згідно з одним із них, через неспроможність ринку вирішувати деякі проблеми соціально-економічного характеру, держава повинна відігравати активну роль в регулюванні економіки. Відповідно до іншого напряму, ринкова економіка орієнтує людину на підприємництво, розвиток та реалізацію своїх можливостей, науково-технічний прогрес, що в цілому забезпечує високу ефективність без втручання держави. У яких теоріях вони втілюються нині та як узгоджуються з сучасною ситуацією в економіці?

До початку XX ст. в західній економічній науці панував класичний напрям, в основі якого лежала теорія вільного ринку і невтручання держави в економіку А. Сміта, викладена в його фундаментальній праці «Про причини багатства народів» (1776). Проте після Першої світової війни ситуація суттєво змінилася. Економіка перейшла на трифазний цикл розвитку. Одразу за фазою пожвавлення йшло не економічне зростання, а криза. Найбільше така ситуація відбилася на зайнятості. Це вимагало кардинального перегляду класичного визначення економічної ролі держави, і низка відомих економістів (Дж. М. Кейнс, економісти Стокгольмської школи в Швеції) виступили з обґрунтуванням неспроможності ринку забезпечувати рівновагу в економіці за нових умов. Вихід вони бачили в активній економічній політиці держави державному регулюванні економіки. Економічна криза 1929-1932 рр. підтвердила їхні міркування і дала змогу випробувати їхні «рецепти».

Найвпливовішою стала теорія ефективного попиту Дж. М. Кейнса, викладена в роботі «Повна теорія зайнятості, грошей та проценту» (1936), популярність якої дала підстави говорити про народження нового напряму західної економічної думки – кейнсіанства. Позитивні результати державне регулювання в 30-ті роки сприяли широкому застосуванню його ідей та пропозицій і в післявоєнний час. Спектр прямих та опосередкованих методів державного регулювання економіки досить широкий. До них відносяться законодавство, державна власність та підприємництво, планування, прогнозування та програмування, механізми бюджетної та кредитно-грошової систем. З соціальної точки зору, найважливішими були сильні позиції держави в контролі, розподілі та перерозподілі національного доходу.

Кейнсіанський напрям економічного аналізу помітно впливав на формування економічної політики держав Заходу до кризи 1974-1975 рр., яку не передбачив жоден з напрямів економічного аналізу, у тому числі й кейнсіанство. Це стимулювало активну критику кейнсіанської моделі економічного розвитку противниками державного регулювання, що представляли неокласичний напрям економічної думки.

Були актуалізовані праці противників державного регулювання попередньої епохи: «Соціалізм» (1922) Л. фон Мізеса, в якій обґрунтовувалась непридатність ідеї планування виробництва та розподілу з єдиного центру; «Дорога до рабства» (1944) Ф. фон Гаєка, де доводилось, що тільки ринок, вільна конкуренція за мінімальної державної участі спонукають людей до творчості, допомагають мобілізовувати й ефективно використовувати ресурси, координувати дії багатьох соціальних агентів. Популярності набув монетаризм, представники якого бачили порятунок від криз в антиінфляційних ходах держави (обмеженні та стабілізації зростання грошової маси) і критикували інші види втручання в економіку. В 70-ті роки монетаризм отримав наукове визнання й став займати все більше місця в політиці. Значною мірою цьому сприяла теоретична та практична діяльність М. Фрідмана та його праця «Монетарна історія Сполучених Штатів» (1963).

Впливовості монетаризму в цей період посприяли дві обставини, перше, в 70-ті роки на її основі спеціалісти Міжнародного валютного фонду розробили моделі «шокових терапій» як метод проведення ринкових форм у країнах «третього світу», що мали величезну зовнішню заборгованість. По-друге, у зв'язку з кризою регулювання на базі кейнсіанських заходів широке розповсюдження отримали загальносвітові тенденції лібералізації, їхні найбільш відомі варіанти – тетчеризм та рейганоміка – дозволили провідним країнам перебороти небезпечний рівень інфляції та серйозну кризу.

Проте глибокий економічний спад не забарився: криза 1981-1982 рр., що набула особливо гострих форм у країнах, які проводили обмеження грошової маси за схемою монетаристів, наочно продемонструвала ущербність монетаристського експерименту. Це посприяло деякому відновленню позицій кейнсіанства та помітному зростанню іншого напрямку– інституціоналізму.Його прихильники запропонували аналізувати весь комплекс умов та факторів, які впливають на господарське життя (правових, соціальних, психологічних, політичних), а сам капіталізм вивчати з урахуванням його трансформації.

Дискусії західних економістів про роль держави в економічному житті, з одного боку, виявили, що жодна з концепцій економічної ролі держави не є втіленням абсолютної істини, а з іншого – показали, що в процесі обміну ідеями відбувається розвиток та збагачення економічної теорії, вдосконалення демократичної організації економіки, йдуть пошуки найбільш адекватних методів забезпечення її соціальної спрямованості.

Свобода вибору в умовах ринкової економіки характеризує діяльність як підприємців, так і споживачів. Свобода вибору для підприємців означає, що окремі люди мають право купувати економічні ресурси, на власний розсуд вибирати вид діяльності, створювати підприємства. Одна з головних проблем при створенні підприємств пов'язана з вибором місця. Є ситуації, коли у певній місцевості для цього немає умов. І якщо людина настирливо прагне реалізувати свою мрію, вона змушена їхати туди, де такі умови існують. В умовах командно-адміністративної системи, наприклад, в таких випадках все вирішується державною мобілізацією, незалежно від бажання людей.

Свобода вибору означає, що власники економічних ресурсів та грошового капіталу можуть використовувати чи реалізовувати ці ресурси на свій вибір. Ні держава, ні інші виробники не мають права диктувати підприємцю, що йому виробляти, за якою технологією, скільки, на які ціни та споживачів орієнтуватися. Умови виробництва визначають властивості та розмір заохочуваного капіталу. Для споживачів свобода вибору означає, що вони вільні в межах своїх грошових прибутків купувати товари та послуги в такому наборі, який вони вважають найбільш сприятливим для задоволення своїх потреб. Свобода споживацького вибору є найширшою з економічних свобод. Вона орієнтує виробників на виробництво продукції, товарів та послуг, які користуються попитом.

Проблема вибору вирішується з урахуванням особистого інтересу. Він є головним мотивом діяльності усіх суб'єктів ринку. Підприємці мають на меті максимізацію прибутків. Наймані робітники прагнуть до високої заробітної плати. Власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намагаються отримати вищі ціни під час продажу чи здавання в оренду цих ресурсів. Нарешті, споживачі прагнуть купити товар за найнижчими цінами. Мотив особистого інтересу спрямовує функціонування економічної системи в певному напрямі й робить її впорядкованою.

Оскільки людина здійснює свою діяльність у суспільстві, її економічна діяльність завжди має певні межі, що залежать від ряду факторів. Передусім, обмеження обумовлені соціально-економічною системою. В умовах командно-адміністративної системи радянського зразка законодавство забороняло людині мати у своїй власності засоби виробництва та займатися підприємницькою діяльністю. Значними були й обмеження споживання.

У ринкових системах обмеження накладаються у зв'язку з суперечностями між економічними інтересами суб'єктів ринку та інтересами суспільства в цілому. Прикладів таких обмежень багато. Один з них, найбільш показовий, – тривале використання в сільському господарстві та побуті пестициду ДДТ. Вже на початку 60-их років стало зрозуміло, що ДДТ є сильнодіючою отрутою, яка впливає на генну структуру організмів. Тим не менше, виробництво та застосування препарату продовжувалося в США аж до 1972 року. Але зрештою держава мусила втрутитися й заборонити цей препарат.

В сучасних умовах науково-технічного прогресу, відкриття нових продуктів, матеріалів, технологій, екологічної кризи держава не може не приділяти серйозної уваги проблемі контролю за економічною діяльністю підприємств. Вона мусить втручатися й визначати межі економічних свобод. До найважливіших напрямків контролю економічної діяльності приватних виробників (вони поширюються й на діяльність державних підприємств) належать: контроль за розміщенням та будівництвом підприємств; екологічний та санітарний контроль; контроль якості та безпечності продукції; трудове соціальне законодавство; антимонопольний контроль.

Кожна держава розробляє свої підходи до організації урядового контролю економічної діяльності. Наприклад, у ФРН з цією метою розроблена спеціальна федеральна програма. В Японії, окрім міністерства будівництва, контроль здійснюють численні державні організації, що слугують головною ланкою зв'язку між фірмами та державними органами.

Усе важливішою функцією держави стає забезпечення безпеки економічного та науково-технічного розвитку з метою охорони здоров'я людей та навколишнього середовища від негативних наслідків господарської діяльності. В окремих державах існує широкий набір адміністративних приписів для приватного сектору щодо охорони навколишнього середовища.

В сучасних умовах неухильно зростає значення якості продукції як одного з найважливіших факторів економічного росту. Підвищення якості предметів споживання та послуг сприяє зростанню рівня і якості життя громадян. Поліпшення якості засобів виробництва – важлива умова технічного оновлення виробництва та росту його ефективності. Нарешті, вдосконалення якості продукції – обов'язкова умова її конкурентоспроможності на світовому ринку. Загострення міжнародної конкуренції все більше сприяє зміщенню акцентів з цінових характеристик продукту або послуг на показники якості, новизни, надійності. Цим значною мірою визначається підвищена увага держави у всіх країнах до проблем якості та безпеки продукції.

Підприємницький успіх нині визначається насамперед станом людського ресурсу – його творчого потенціалу, кваліфікації, відповідальності. З іншого боку, робітники найманої праці, організовані в профспілки, вимагають за свою працю адекватної заробітної плати, умов праці для розвитку здібностей, соціальних гарантій, пов'язаних з діяльністю підприємства. Таким чином,в розвитку освіти, медичного обслуговування, всього, що забезпечує кваліфікацію членів суспільства, зацікавлені обидві сторони виробничого процесу. Проте стосовно конкретних умов праці, заробітної плати і т.д. між підприємцями та найманими робітниками існують суперечності, які іноді набирають форми гострих соціальних конфліктів. В цій ситуації держава сприяє пошукові шляхів до примирення через узгодження інтересів обох сторін.

Держава приймає антитрестові (антимонопольні) закони, регулюючи найважливіші аспекти приватного підприємництва, запобігаючи надмірній концентрації економічної влади в руках окремих підприємців та корпорацій, зберігаючи та підтримуючи конкурентне середовище, яке стимулює господарський розвиток та науково-технічний прогрес.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання до самоконтролю.	\|	Моделі ринкової економіки та переходу до неї: французька, німецька, польська та китайська моделі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.