Відбулися кардинальні зміни у світовому порядку. На авансцену виходить Європа1.

У Європі в цей період піднялася імперія Карла Великого, якій багато в чому наслідувала Священна Римська імперія німецької нації.

5.3. У Китаї — могутні імперії династій Тан (618—907 рр.) і Сун (960— 1279 рр.). Пізніше на зміну халіфату, що розпався, й імперії Сун прийшла Велика Монгольська імперія, яка об'єднала величезні простори Азії та Європи.

Нова епоха дезінтеграції і радикальної зміни світового порядку припала на XIV—XVIII ст.

Період XIV—XV ст. характеризувався настільки істотними політичними зрушеннями, що його можна характеризувати як своєрідну геополітичну революцію, її суть полягала в переміщенні центру економічного життя в Західну Європу: (причому її інтеграція за імперським типом була ускладнена. Політичні зміни XIV—XV ст. створили передумови для зовнішньої експансії європейців. А вона, у свою чергу, привела до формування світового ринку, що сприяло розвитку капіталізму, як у самій Європі, так і в інших регіонах світу. )

У зазначений час у Європі:

- На заході йшла Реконкіста — відвоювання Піренейського півострова іспанцями в арабів, на східний — криза і розпад Золотої Орди.

- У Північно-Західній Європі Столітня війна (1337—1453 рр.) серйозно послабила імперські Домагання Англії і Франції на континенті й одночасно зробила незалежнішими багаті міста Фландрії.

- У Центральній Європі багато десятиліть точилися гуситські війни, що послабили Священну Римську імперію німецької нації і підготували Реформацію XVI ст.

- У Середземномор'ї з падінням Константинополя в 1453 р. припинила своє існування Візантійська імперія.

- Майже одночасно, у 1455 р., остаточно розпалася Монгольська держава. Впали "універсальні" імперії, які претендували на "вічність" і "об'єднання усього світу".

Домінування Європи починається з кінця XV ст. і утверджується у XVI ст.:

1. Це час Ренесансу, Реформації, становлення капіталізму.

2. Майже одночасно, в XV ст., у Європі: Виникли відразу кілька центрів сили — Іспанія, Португалія, Франція, Англія. Ці централізовані держави конкурували між собою і прагнули створити могутню і пануючу в регіоні імперію. Однак, заважаючи одна одній, вони були не в змозі встановити політичну гегемонію на своєму континенті.

3. Тоді погляди були звернені за його межі. Великі географічні відкриття сприяли європейській експансії в інших регіонах. З одного боку, був досягнутий певний рівень господарського розвитку, з іншого — капіталізм міг розвиватися, тільки розширюючи сферу свого впливу. Завоювати країни периферії, потім створити там господарські структури відповідно до своїх потреб, — от що було необхідно для капіталістичних метрополій. Таким чином, Великі географічні відкриття були пов'язані з формуванням європоцентристської світової системи. Створювалися колоніальні імперії, що були складовою нагромадження капіталів, а потім основою світового ринку. (На той час Османська і Російська імперії були зайняті боротьбою одна з одною і не могли істотно вплинути на колоніальні завоювання європейців.)

4. Віхою в історії Європи і світу стало формування Вестфальскої, або державно-центристської, моделі світу.

На початку XVIII ст. вперше з'являється термін "баланс сил"², що набув пізніше значного поширення. Однак цей баланс незабаром став відчувати напругу внаслідок посилення позицій Великобританії і значної протидії з боку Франції. Іспанія, Португалія, Швеція, Нідерланди, які мали колись дуже сильні позиції у світовій політиці, почали їх втрачати. Замість них активними акторами стають Пруссія і Росія.

Протягом усього XIX ст. у політичному житті Європи відбувалися постійні зміни в балансі сил між різними державами:

Особливо серйозний "виклик" був кинутий Наполеоном з його претензією створити свою імперію. Справа закінчилася поразкою Франції і Віденським конгресом 1815 р. На ньому було укладено комплекс договорів, що передбачав збереження рівноваги між великими державами.

5. Головним засобом і джерелом посилення могутності та впливу для ведучих європейських держав стають колонії. Конкуренція на периферії не наражала на небезпеку позиції в самій Європі доти, доки наприкінці XIX ст. на планеті не залишилося територій, які можна було б перетворити у свою колонію.

Світ був поділений між колишніми активними учасниками світової політики. Однак на початку XX ст. в неї вступають нові сильні гравці — Сполучені Штати Америки, Японія, Німеччина, Італія із своїми домаганнями.

6. Результатом суперництва стала Перша світова війна. В результаті була сформована Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин. Цього разу охоплювалася не тільки Європа, а й увесь світ. Вона будувалася насамперед на інтересах країн-переможниць, утискаючи інтереси переможених, а також новоутворених держав (у Європі їх налічувалося 9). Її суперечливість і нестабільність були однією з причин, що призвели до Другої світової війни.

7. По закінченні сформувалась Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин. Незабаром основною характеристикою її стала біполярність, тобто протиборство двох наддержав — СРСР і США. (В 1949 р. було створено Організацію Північноатлантичного договору (англ. North Atlantic Treaty Organization — NАТО), в 1955 р. ~~ Організацію країн Варшавського договору). Поняття "баланс сил" стало одним із головних, що характеризували Ялтинсько-Потсдамську систему.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 12. Міжнародні відносини Європи.	\|	Історія інтеграційних процесів в Європі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.