• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток педагогічної думки київської Русі

Формування феодальних відносин у Київській Русі позначилась на розвитку педагогічної думки. Народні педагогічні ідеї думки базувались на багатій усній творчості східних слов’ян, обрядових піснях. Головна мета - возвеличення простої людини, патріота рідної землі. Досить поширеними були пісні - билини, які присвячувалися важливим подіям із життя народу, боротьбі Русі з ворогами, різними соціально-побутовими явищами.

Офіційна педагогічна концепція знайшла своє місце у писемних джерелах: літописах, ізборниках, статутах, сказаннях, хроніках ,овіяних християнськими ідеалами. Такого підходу від правлячого класу вимагали конкретні умови. Настав час, коли для проведення своєї політики князі спирались не лише на силу, а й на освіту. Виникла потреба дати ідеологічне обґрунтування нових суспільних чинників, визначити зміст, мету, завдання, методи впливу на підростаюче покоління. Отже, офіційна педагогіка стає важливою складовою ідеології феодального суспільства.

Вершиною педагогічної думки Київської Русі є “Повчання князя Володимира Мономаха дітям” (1053-1153).Особливість цього твору в тому, що вперше у вітчизняній літературі необхідність в освіті пов’язується з земними по требами. Виховання готує до повсякден­ного життя, а не до “пізнання волі божої”. Виходячи із цього, даються настанови дітям, поради: “Богові необхідно догоджати не постами, а добрими справами”. Володимир Мономах висуває такі моральні заповіді:

- не забувати убогих;

- не дозволяти сильним погубити людину;

- не дозволяти собі лінощів ні в своєму домі, ні в чужому;

- уникати пияцтва і розпусти, в яких гинуть і тіло, і душа;

- пам’ятати про хворих.

Київський князь звертає особливу увагу на необхідність розвива­ти у дітей ініціативу і працелюбність. Працю він вважав основою успіхів, честі людини і цим протиставляв свої погляди церкві, яка розглядала працю як засіб заспокоєння плоті. Щоб викликати у дітей інтерес до постійного “ділання”, Володимир Мономах свої настанови ілюструє власними прикладами про ризиковані лови на диких тварин, ратні подвиги, господарські турботи. Він обґрунтовує думку про те, що праця є основним засобом запобігання лінощів у дітей.

Значне місце у творі відведено ролі старших у вихованні, особливо батьків. Притримуючись такту, Володимир Мономах за зразок ставить власний приклад, приклад свого батька, який зробив багато добрих справ, сидячи вдома, вивчив п’ять іноземних мов.

Велику увагу приділено в “Повчанні” формуванню у дітей любові до батьківщини, готовності захищати її від ворогів.

“Повчання дітям” Володимира Мономаха з визначною пам’ят­кою давньоруської педагогічної думки XII ст.

Отже, в ХІ-ХІІІ ст. стародавня педагогічна література досягла значних успіхів і сприяла формуванню національної освітньої політики українського народу.

У І240 році відбулось завоювання монголо-татарами Київської Русі, яке продовжувалось 300 років. Спалені бібліотеки, книги, школи.У культурному відношенні Київська Русь була відкинута на сотні років назад.

4.Організація елементарного навчання в Київській Русі.

Навчальний рік розпочинався з першим снігопадом, коли припинялось випасання худоби і закінчувався з появою зелені на весні. Навчалися при скіпках або свічах уранці, вдень робили перерву на обід, потім діти сходилися знову і заняття тривали до церковної вечері. Не було визначено терміну навчання: діти навчались два - три роки, а то й одну зиму.

Навчання грамоті починалося з вивчення буквиці (так називали азбуку). Букви з їх словянскіми назвами (аз-а, букви-б, веди-в, глаголь-г та інш.) нелегко давалися дітям. Вивчали азбуку хоровим повторенням букв за вчи­телем.

Для послідовного запам’ятовування букв діти користувалися дерев’яною азбукою - невеликою дощечкою на одному боці якої вирізувалися букви, другу вкривали воском. Діти писали на воску ті букви, які мали засвоїти. Практикувалось і самостійне вивчення азбуки, про що свідчать знахідки прялиць (частина веретина), дитячих гребінчиків з написами алфавіту. Як дидактичний матеріал, застосовували “розрізні азбуки” черепки з окремими буквами, з них утворювали склади.

На Русі з XII ст. був відомий буквоскладовий метод навчання. Наберестяних грамотах новгородського учня 12 ст. Онфіма написано 53 склади: БА,ВА,ГА,БЕ,ВЕ,ГЕ,та інші.

Далі діти переходили до утворення із складів-слів,а потім до читання акровіршів - невеликих молитов, перші рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Акровірші називали ще азбуками – границями (від давньор. слова "гран"- вірш). У шкільній практиці вони виконували роль перших звязних текстів.

Навчальними книгами були часослов і Псалтир. Методика навчання полягала у зазубрюванні текстів із цих книг. Та вже тоді вчителі почали практикувати коментування незрозумілих термінів і понять. Для наочності користувалися ілюстраціями з Псалтиря на релігійні сюжети. Подібні дидактичні ілюстрації виготовляли окремі вчителі та учні, що мали хист до малювання.

Через дорожнечу пергаменту часослов і Псалтир були недоступні більшості дітей. Тому за невелику плату вчителі переписували фрагменти цих книг у берестяні зошити, якими користувалися учні на певних етапах навчання.

Навчання письма здійснювалося у два етапи. Спочатку діти писали букви металевими або кістяними стрижнями на церах (навощених дощечках). Написане закривалось кришкою.

Писала мали у верхній частині лопатку, якою загладжували написане по воску. Церу використовували знову. Після опанування технікою письма по мякому воску переходили до вправ на твердій березовій корі - бересті. У ті часи класних дошок не було, тому діти писали під диктовку вчителя “на слух”. На учнівських берестяних грамотах-диктантах часто зустрічаються пропуски і перестановки букв, незакінчені слова, що пояснюються труднощами одночас­ного виконання функцій слухового сприймання і написання букв. Берестяні грамоти свідчать., що методика навчання письма спрощена, учні писали без великих букв, регламентації переносів. Правила граматики вивчались у школах підвищеного типу.

Навчання арифметикою розпочиналось з вивчення нумерації - числових символів 27 букв грецького походження. Слов’янські букви Б, Ж, Ш, Щ, Ь, Ъ для позначення цифр не застосовувались. Над буквами – цифрами ставили титло (риску) або з обох боків крапки. Учні здогадувались: коли зустрічався запис, наприклад А,В.Г,Е,3, з пропущеними Бі Ж, то це цифри. В цей час застосовувався “цифровий алфавіт”, що складався з трьох рядів букв-цифр - по дев’ять у кожному. Букви верхнього ряду означали сотні (100-900), середнього – десятки (10-90), нижнього - одиниці (1-9).

Азбуку і цифровий алфавіт діти вивчали одночасно. Збереглося прислівя “Без грамоти і цифри не вдались”.

Існує припущення, що арифметичні операції здійснювались учнями за допомогою пальців: рука символізувала число 5, а пальці на ній - кількість предметів. Тому при лічбі малювали руку із кількома пальцами – паличками, скільки було предметів.

Наступний етап розпочинався з лічби за допомогою великого пальця і суглобів на останніх чотирьох пальцях. Процес лічби здійснювався доторканням великого пальця, який мав три суглоби (36) до суглобів на останніх пальцах. Такий спосіб лічби пояснюй той факт, що у пам’ятках давньоруської письменності зафіксувались лише результатами рахунку.

Великого значення надавалось хоровому співу, який розглядався як підготовка учнів до участі в церковному хорі. Вивчали для співу псалми, духовні вірші і пісні на честь князів.

Значна увага приділялась засвоєнню дітьми народних прикмет про погоду. Дітей вчать спостерігати за поверхнею землі, поведінкою комах, птахів, щоб передбачити зміну погоди. Пізнання природи поєднується з вихованням бережного ставлення неї. Для цього використовувались так звані “запуки” - заборони на бездумне пошкодження дерев, руйнування пташиних гнізд: “Гнізда ластівки не чіпай, бо станеш рябий”, та інші.

Велику виховну і освітню роль відігравав дитячий фольклор, казки, комедії, пісні-заклички, веснянки, скоромовки, дражнилки тощо. Вони становили так звану дитячу культуру, що виконувала важливу виховну функцію і була виявом дитячих почуттів, емоцій і світосприйняття.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
6. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
7. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
8. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі
9. Архітектурні пам’ятки Київської Русі
10. Боротьба Київської Русі з монголо-татарською навалою
11. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
12. Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi

Переглядів: 1689