Зовнішнє дослідження трупа.

Після ознайомлення з документами про призначення експертизи та з іншою документацією, що додається, експерт починає зовнішнє дослідження трупа. Воно складається з дослідження одягу, взуття, інших предметів, які доставлені разом з трупом, і власне трупа.

При дослідженні одягу його перелічують, знімаючи з трупа пошарово, вказують його назву, вид матеріалу, колір, ступінь зношеності тканин, наявність ґудзиків і стан петель. Обов’язково досліджують вміст кишень, перелічуючи все, що в них виявлено.

У разі наявності на одязі пошкоджень і забруднень описують їх характер, особливості, точну локалізацію, відповідність до стандартних найменувань частин одягу, форму, розміри, проводять зіставлення локалізації пошкоджень або забруднень одягу із слідами на трупі. Враховуючи те, що одяг, на якому є пошкодження, накладення, біологічні або хімічні речовини, потребує подальшого дослідження, експерт зобов’язаний забезпечити збереження такого одягу або передати його під розписку особі, яка призначила проведення експертизи трупа. В деяких випадках одяг фотографують або замальовують на контурних схемах всі важливі зміни, які були виявлені. Якщо одяг вологий, потрібно його висушити і тільки після цього направити в судово-медичну лабораторію для подальшого дослідження.

Потім переходять до безпосереднього дослідження трупа, під час якого за зовнішніми ознаками відмічають стать, вік, будову тіла, ступінь вгодованості і довжину тіла.

Потім встановлюють наявність і ступінь прояву трупних змін, починаючи з визначення на дотик ступеня охолодження трупа в прикритих одягом і відкритих частинах тіла.

Двічі з годинною перервою вимірюють температуру тіла в пахових западинах і в прямій кишці.

Далі з’ясовують наявність і ступінь трупного заклякання в м’язах лиця, шиї, верхніх і нижніх кінцівок.

Виявляють наявність трупних плям, їх локалізацію, колір, особливості їх поширення на тілі, наявність ділянок поблідніння, спричинених тиском деталей одягу чи предметів, на яких розташовувався труп. Тричі натискаючи на трупну пляму плунжером спеціального динамометра з силою 2 кг/см2 визначають характер її змін із зазначенням часу відновлення її забарвлення.

Ознаки трупного висихання зазначають, описуючи частини тіла, де вони виявлені.

Для визначення давності настання смерті використовують поряд з дослідженням трупних явищ, ще й деякі інструментальні та лабораторні методи.

Так, бюро судово-медичної експертизи забезпечені генераторами тестових впливів, за допомогою яких досліджують електрозбудливість м’язів.

Для визначення терміну настання смерті шляхом дослідження реакції зіниці ока електроди генератора підключають до зіниці ока і після впливу постійного струму спостерігають за реакцією, яка проявляється звуженням, розширенням або витягуванням зіниці. Реакцію зіниці оцінюють кількісно у міліметрах за ступенем її зміни та залежно від часу, потрібного для максимального прояву реакції. При цьому, якщо термін настання смерті становить 1-6 год. максимальна реакція зіниці проявляється в середньому через 7 с; 7-12 год. — через 15 с; 13-18 год. — через 25 с; 19-24 год. — через 45 с; 25-30 год. — до 1 хв.

Генератор тестових впливів дозволяє також визначити електрозбудливість м’язів (М.П.Марченко, 1966; В.В.Білкун, 1980), яку досліджують послідовно заглиблюючи в м’язи електроди генератора в ділянках повік, у верхній третині обличчя, навколо обох очей, в середній і нижній третинах обличчя, навколо рота, а також на шиї, верхніх і нижніх кінцівках. Ступінь електрозбудливості кожної групи м’язів оцінюють у балах від 0 до 4 (0 — відсутність реакції, 1 — тільки фібрилярні рухи, 2 — слабка. реакція, 3 — середня реакція, 4 — добре виражена реакція).

Давність настання смерті встановлюють за результатами сумарної бальної оцінки електрозбудливості м’язів за графіком (рис. 3).

Для встановлення терміну настання смерті можна застосовувати проби, які грунтуються на явищах функціонування деяких тканин. Наприклад, досліджують реакцію зіниці на введення в передню камеру ока 1% розчину атропіну (або пілокарпіну). При введенні атропіну розширення зіниці спостерігається через 5-6 хв. і триває протягом 1,5-2 годин. Після введення пілокарпіну звуження зіниці проявляється за 1,5-2 хв. і триває близько 5 год. Ці явища можна спостерігати до 20-24 — годинного терміна настання смерті. Якщо ж смерть настала за 7-9 год до проведення цієї проби, то зіниця дає подвійну реакцію: звужується при введенні розчину пілокарпіну і розширюється після введення в це ж саме око розчину атропіну.

Якщо виявлені пізні трупні зміни, то описують їх ознаки та ступінь прояву і поширеність, зазначаючи при цьому наявність трупної ентомофауни або флори. Їх зразки в разі потреби вилучають для ентомологічного і ботанічного дослідження.

Відзначають колір і стан шкіри, наявність на ній рубців, татуювання, слідів від ін’єкцій, висипань, набряків тощо.

Після цього проводять дослідження окремих частин тіла і пошкоджень на них, починаючи з голови і закінчуючи кінцівками.

На голові досліджують на дотик стан мозкового і лицевого черепа, обличчя, очей, форму і діаметр зіниць, відзначаючи зміни склери і кон’юнктиви, ніс і його отвори, губи, порожнину рота і стан зубів, вушні раковини і слухові проходи. Зазначають наявність виділень із отворів рота, носа і вушних ходів та їх характер (наявність харчових мас, порошків чи сторонніх тіл).

Під час дослідження зубів визначають їх загальну кількість, наявність особливостей, властивості і колір коронок, протезів.

Згідно з зубною формулою перелічують зуби, відмічають, яких немає, характеризують стан альвеолярних поверхонь ясен на місці їх відсутності. Ці дані можна занести до одонтокарти, яка складається у разі необхідності.

Далі досліджують стан шиї, грудей, живота, спини, верхніх і нижніх кінцівок. У жінок описують стан грудних залоз, наявність виділень із сосків при натисканні на них.

Оглядаючи зовнішні статеві органи, описують правильність їх розвитку, наявність виразок і рубців. У трупів чоловіків відмічають наявність виділень із сечівника. У трупів жінок статеві органи досліджують при розсунутих і зігнутих нижніх кінцівках, звертаючи увагу на статеві губи, вхід у піхву, дівочу пліву, піхву, і відмічають наявність пошкоджень, рубців, виділень. Досліджують також стан відхідника.

Обмацують кістки скелета і визначають, чи немає в них патологічної рухливості або деформацій. Обов’язково досліджують долоні, пальці і міжпальцеві проміжки.

У разі наявності на трупі пошкоджень описують їх вигляд (садно, синець, рана тощо), точну анатомічну локалізацію щодо прийнятих анатомічних орієнтирів, форму, розміри, колір, наявність забруднень тощо. Якщо потрібно, пошкодження на трупі можуть бути сфотографовані або замальовані у вигляді контурних схем частин тіла людини. Звичайний візуальний огляд пошкоджень може бути доповнений їх дослідженням за допомогою лупи або стереомікроскопа.

Після зовнішнього дослідження трупа окремі його ділянки чи частини можуть бути досліджені рентгенологічним методом, необхідність якого визначає експерт.

4. Внутрішнє дослідження трупа.

Під час внутрішнього дослідження трупа обов’язково розкривають не менш як три порожнини тіла — черепну, грудну і черевну — і досліджують мозок та внутрішні органи.

Якщо є підозра на пошкодження або хворобу спинного мозку, його також досліджують. У випадках смерті від транспортної травми, падіння з висоти досліджують м’які тканини спини, сідниць, нижніх кінцівок для виявлення крововиливів, пошкоджень лопаток, відростків хребта і кісток таза.

Розтин трупа починають з голови (рис. 4). При цьому розріз шкіри на ній проводять від одного соскоподібного відростка скроневої кістки до другого через тім’я. Відсепаровують шкіру з апоневрозом від кісток склепіння та відвертають їх наперед і назад. Після циркулярного розпилу кісток черепа видаляють його склепіння. Досліджують тверду мозкову оболонку, визначають її стан, а потім її розрізають і виймають головний мозок. Ретельно досліджують усі поверхні вилученого головного мозку, визначають стан м’якої мозкової оболонки, симетричність півкуль мозку, вираженість рельєфу борозен і звивин. На розрізі (рис. 5) відмічають вираженість загального малюнка будови мозкової тканини, ступінь її вологості і кровонаповнення, стан шлуночків і судин основи мозку. При травмах розтин головного мозку рекомендують виконувати за Фішером. Потім вилучають тверду мозкову оболонку з кісток основи черепа і досліджують їх. Якщо потрібно, досліджують приносові пазухи, порожнини середнього вуха.

Для вилучення органів шиї, грудної та черевної порожнин роблять безперервний серединний розріз шкіри від перснеподібного хряща на шиї до лобка, обходячи пупок зліва.

Існують також інші способи розтину грудної і черевної порожнин, наприклад за Лешке, Фішером, Медведєвим (рис. 6), вибір яких залежить від мети, яку при цьому переслідують: чи то косметична для збереження пошкоджень на шкірі (за О.І. Вилегжаніним), чи необхідність найоптимальнішого доступу до внутрішніх органів тощо.

Після розтину порожнин та їх огляду переходять до дослідження внутрішніх органів.

Існує кілька методів дослідження внутрішніх органів. За способом Вірхова кожний внутрішній орган вилучають і досліджують окремо.

Якщо розтин трупа виконують за способом Абрикосова, то вилучення органів починають з кишок, потім вилучають органи шиї, легені і серце, далі — шлунок з дванадцятипалою кишкою, підшлунковою залозою, селезінкою та печінкою і, врешті, — сечові органи.

Якщо потрібно зберегти зв’язок між органами грудної і черевної порожнин, використовують метод повної евісцерації, або метод Шора. Перед вилученням органокомплексу потрібно перерізати діафрагму у місцях її прикріплення до ребер і хребта, звільнити органи шиї і перерізати сигмоподібну ободову кишку на рівні її переходу в пряму кишку. Після вилучення органокомплексу його розташовують на препарувальному столику і спочатку досліджують задню його поверхню, а потім передню.

Внутрішні органи вимірюють і досліджують з поверхні і на розтині з обов’язковим визначенням їх консистенції, вираженості анатомічної будови, кольору, кровонаповнення, виявлених змін і пошкоджень, а також вказують характер та об’єм вмісту порожнистих органів. Якщо потрібно, внутрішні органи зважують. Крім того, обов’язково відмічають наявність незвичайних запахів від порожнин і внутрішніх органів.

В окремих випадках попередньо можуть виконувати деякі проби. Наприклад, в разі підозри на пневмоторакс після серединного розрізу м’яких тканин (до розкриття грудної порожнини) від бічної поверхні грудної клітки відокремлюють шкірно-м’язовий клапоть у вигляді кармана до середньої чи задньої пахвової лінії. Карман заповнюють водою. У воді ближче до дна кінцем секційного ножа чи скальпеля розрізають один із міжреберних проміжків, не пошкоджуючи легеню. Поява бульбашок повітря свідчить про наявність пневмотораксу.

При підозрі на повітряну емболію застосовують пробу Сунцова: серединний розріз починають від ручки грудини, потім перепилюють її тіло на рівні 2-го міжреберця і видаляють. Краї розрізаного перикарда піднімають і утримують пінцетами чи затискачами. В порожнину перикарда наливають воду так, щоб вона покрила серце. Через шар води секційним ножем чи скальпелем проколюють передню стінку правого шлуночка серця. Вихід бульбашок повітря при відсутності ознак гниття є доказом повітряної емболії.

Якщо потрібно дослідити відразу як зовнішні, так і внутрішні жіночі статеві органи, наприклад, при кримінальному аборті, то тазову частину органокомплексу вилучають із використанням овального розрізу разом зі шкірою промежини і розпилюванням лобкового зчленування (симфізу) (за К.І.Хижняковою, 1959).

Для дослідження спинного мозку застосовують розтин хребта шляхом перепилювання і вилучення дуг хребців або косого розпилу, який охоплює частину тіла кожного хребця (за О.О.Солохіним, 1958).

Дослідження і опис пошкоджень кісток проводять після відокремлення їх від м’яких тканин. Він повинен містити відомості про характер ліній перелому на поверхні кістки.

Розтин трупів осіб, які померли від особливо небезпечних гострих інфекційних хвороб, проводять в окремій кімнаті з використанням засобів індивідуального захисту. Для розтину таких трупів судово-медичний експерт повинен одягати протичумний костюм, а після розтину надсилати повідомлення до територіальної санітарно-епідеміологічної станції.

Спеціальні запобіжні заходи при проведенні розтину трупа мають бути виконані експертом і в разі підозри на смерть від СНІДу. Треба враховувати, що вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) може бути виявлений у внутрішніх органах померлого протягом 2 діб після настання смерті. За таких умов судово-медичний експерт повинен бути одягнений у спецодяг, мати пластиковий фартух, пластикові нарукавники, подвійні рукавички і захисні окуляри. Після розтину цей одяг повинен бути знищений. Спеціальній обробці підлягає і інструментарій, який використовували під час розтину. ВІЛ інактивується ефіром, ацетоном, 70% розчином спирту, 0,2% натрію гіпохлоридом, 5% формаліном, перекисом водню. Судово-медичні експерти, лаборанти і молодший медичний персонал підлягають державному обов’язковому страхуванню на випадок інфікування ВІЛ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порядок проведення судово-медичної експертизи трупа.	\|	Особливості дослідження трупів невідомих осіб.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.