• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Брестський мир та УНР

Хід переговорів

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — II з'їзд рад у Пет­рограді проголосив декрет про мир, у якому пропонува­лось усім воюючим країнам негайно розпочати мирні переговори й укласти мир без анексій та контрибуцій.

2 (15) грудня 1917 р. — перемир'я між Росією та країнами Четверного блоку.

9 (22) грудня 1917 р. — початок переговорів про мир у Брест-Литовську.

11 (24) грудня 1917 р. — нота Генерального Сек­ретаріату про намір України самостійно вести пере­говори, оскільки в Росії відсутня легітимна загаль­нодержавна влада.

13 (26) грудня 1917 р. — згода німецької сторони на участь у переговорах делегації Української Цен­тральної Ради.

19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) — прибуття на переговори української делегації на чолі з В. Голубовичем.

30 грудня 1917 р. (12 січня 1918 р.)— невдала спроба більшовиків замінити делегацію УЦР пред­ставниками радянської України; визнання (після проголошення IV Універсалу) делегації УЦР єдиним самостійним і повноважним представником народу України.

27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Бере­стейського мирного договору між Україною та дер­жавами Четверного союзу.

Основні умови Берестейського договору:

— завершення стану війни між сторонами;

— відмова від взаємних територіальних та матеріаль­них претензій;

— налагодження економічних взаємовідносин;

— поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домов­леністю — обіцянка створити зі Східної Галичи­ни й Буковини один «коронний край» із широкою автономією);

— зобов'язання з боку України надати країнам Чет­верного союзу 60 млн пудів хліба, 400 млн штук яєць, 2,75 млн пудів м'яса, 3 млн пудів цукру.

Значення укладення Берестейського договору:

— визнання України на міжнародній арені;

— можливість продовжити процес українського дер­жавотворення; відновлення влади УЦР;

— залежність від німецької сторони, яка викори­стала скрутне становище України для вирішен­ня власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз'єднання українських етнічних територій у складі України;

— створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу.

18 лютого 1918 р. — початок наступу 450-тисячної армії Четверного союзу та військ УЦР по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат.

1 березня 1918 р. — радянські війська залиша­ють Київ.

7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.

Політика УЦР у січні-квітні 1918 р.

— Запровадження нового стилю в літочисленні (заміна юліанського календаря григоріанським).

— Уведення в обіг національної валюти — гривні.

— Затвердження державного герба — тризуба.

— Впровадження закону про громадянство.

— Скасування приватної власності на землю та прий­няття закону про землю, згідно з яким передбача­лися соціалізація землі та встановлення максиму­му землеволодіння (31 січня 1918 р.).

— Підтвердження курсу і соціально-економічної політики, проголошених у III та IV Універсалах.

— Ухвалення демократичної Конституції УНР та об­рання президентом України М. Грушевського. Загострилися суперечності-між УЦР та німець­ко-австрійською окупаційною адміністрацією. Німці були незадоволені неспроможністю УЦР навести порядок в країні, а також налагодити постачання хлібом і сировиною австро-німецьких військ; почали­ся втручання німців у внутрішні справи УНР: наказ командуючого Г. Ейнхгорна про повний засів земель­них площ (тобто селяни могли взяти стільки землі, скільки мали змогу засіяти), запровадження воєнно-польових судів для українців (25 квітня 1918 р.), роз­зброєння дивізій синьожупанників тощо.

Причини падіння Центральної Ради

Внутрішні чинники

Складні умови діяльності — госпо­дарська руїна, безладдя, анархія;

— неспроможність запропонувати програму, яка б згуртувала усі вер­стви українського населення;

— невдоволення політикою УЦР заможних верств населення (підприємців, поміщиків, замож­них селян);

ілюзорна віра в демократичну фе­дерацію народів Росії, надія на примирення з більшовиками;

— непослідовність, нерішучість у вирішенні нагальних соціаль­но-економічних проблем, зокрема зволікання з проведенням аграрної реформи;

— нехтування необхідності створи­ти регулярну боєздатну українську армію;наявність

— суперечностей усередині УЦР

Зовнішні чинники

— Байдужість країн Антанти до долі України;

— фактична окупація німецькими військами території України, конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією; ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків.

Прихід до влади гетьмана П. Скоропадського

У квітні 1918 р. в Києві була створена Українська народна громада, яка розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту. На з'їзді хліборобів-землевласників 29 квітня 1918 р. владу було передано генералу П. Скоро­падському.

ЗО квітня 1918 р. П. Скоропадський проголосив себе гетьманом усієї України; він зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував зовнішньополітичними відносинами, був головнокомандувачем армії та флоту.

Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського

Політико-адміністративний устрій:

— зміна державного устрою: УНР на чолі з колектив­ним органом управління УЦР перетворювалася на Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом;

— структура влади: гетьман —> Рада міністрів —» гу­бернські й повітові старости —>волосні старшини, у великих містах — градоначальники (всі посадові особи призначалися, а не обиралися);

— формування Ради міністрів (голови: Г. Василенко — квітень-травень 1918 p.; Ф. Лизогуб — травень-листопад 1918 p., С. Гербель — листопад-грудень 1918 p.).

Економічний розвиток:

— відновлення права приватної власності, в тому числі й на землю;

— повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам (у перспективі — обмеження розмірів земельних ділянок 25 гекта­рами й наділення землею малоземельних хлібо­робів);

— обмеження свобод для робітників: скасуван­ня 8-годинного робочого дня, заборона страйків тощо;

— удосконалення грошової системи (запроваджен­ня гривні, відкриття українських банків);

— розвиток зовнішнього ринку за рахунок збуту то­варів до Німеччини та Австро-Угорщини.

Національно-культурний розвиток:

— визнання української мови державною;

— українізація освіти: відкрито український універ­ситет у Кам'янці-Подільському, засновано україн­ські кафедри в університетах Харкова, Києва, Одеси, відкрито понад 150 українських гімназій та велику мережу шкіл;

— створення Української академії наук на чолі з В. Вернадським (27 листопада 1918 p.);

— заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, національної галереї мистецтв, українського те­атру драми та опери, державної капели та сим­фонічного оркестру;

— утворення Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Військова справа:

— початок створення регулярної української армії (організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис. вояків);

— спроба відновлення українського козацтва. Зовнішні відносини:

— установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет надавався відносинам із Німеччиною, окупаційна адміністрація якої ак­тивно втручалася у внутрішні справи України);

— підписання перемир'я з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

— дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України;

— грамота П. Скоропадського, яка проголошувала відмову від самостійної Української держави; курс на утворення Всеросійської федерації народів, «кінцевою метою якої буде відновлення Великої Росії» (14 листопада 1918 р.).

Причини падіння гетьманату П. Скоропадського

— Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта стабільності.

— Залежність Української держави від австро-німецьких збройних формувань.

— Відсутність дієздатної регулярної української армії.

— Відновлення старих порядків, що призвело до на­ростання соціальної напруги.

— Вузька соціальна база (буржуазія, поміщики, за­можні селяни).

— Виникнення опозиції гетьманській владі (україн­ські соціалістичні партії, українські більшовики, які у червні 1918 р. утворили власну партію — КП(б)У, робітники, середнє та незаможне селян­ство).

— Спроба знайти опору серед білогвардійців (грамо­та П. Скоропадського про відмову від української державності та вступ до Всеросійської федерації народів від 14 листопада 1918 р.).

Утворення Директорії та повалення гетьманського режиму

Травень 1918 р. — створення Українського національно-державного союзу (УНДС) на чолі з П. Ніковським, до складу якого увійшли партії •та організації соціалістичного спрямування; вони засудили політику гетьмана як антинародну та ан­тиукраїнську.

Серпень 1918 р. — перетворення УНДС на Україн­ський національний союз (УНС), який згодом очолив

В. Винниченко. Мета: міцна самостійна Українська держава; обрання законної влади шляхом прямих, рівних, загальних, таємних та пропорційних виборів; захист прав українства на міжнародній арені; курс на повстання проти гетьманської влади.

Український національний союз (УНС) — координаційний осере­док українських політичних партій, професійних та культурних організацій, опозиційних до правління гетьмана П. Скоропадсько­го. До його складу входили УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська спілка, Всеукраїнський союз земств, І Союз залізничників тощо.

14 листопада 1918 р. — для керівництва повстан­ням створено Директорію УНР у складі В. Винниченка (голова, член УСДРП), С. Петлюри (головний отаман військ УНР, член УСДРП), Ф. Швеця (член УПСР), А. Макаренка (керівник профспілки залізнич­ників), О. Андріївського (член УПСС).

ДиректоріяУНР—тимчасовий орган державної влади УНР, ство­рений для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоро­падського. Після перемоги — вищий орган державної влади |Української Народної Республіки.

15 листопада 1918 р. — початок повстання: ви­ступ січових стрільців у Білій Церкві.

18 листопада 1918 р. — вирішальний бій під Мотовилівкою (поразка гетьманських військ, пе­рехід значної їх частини на бік повстанців).

14 грудня 1918 р. — вступ до Києва військ Дирек­торії; гетьман П. Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини.

18 грудня 1918 р.— прибуття Директорії до Києва.

Внутрішня політика Директорії

26 грудня 1918 р. — проголошення Декларації з програмою Директорії.

Політичний курс:

— скасування гетьманщини, відновлення УНР;

— Директорія виконувала роль тимчасової верховної влади до скликання Трудового конгресу України;

— влада в УНР належить трудящому народу, а не­трудові, експлуататорські класи позбавляються права голосу (у результаті були позбавлені права голосу промисловці, поміщики, комерсанти, час­тини інтелігенції, духовенства та ін.);

— встановлення в Україні національного варіанту радянської влади;

— передача законодавчої влади Трудовому конгресу України;

Трудовий конгресу країни—вищий тимчасовий законодавчий ор­ган УНР у період Директорії УНР, скликаний з метою організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана П. Скоропадського. Він прохо­див у Києві 23-28 січня 1919 р.

— створення уряду — Ради народних міністрів на чолі з В. Чехівським;

— передача влади на місцях губернським та повіто­вим трудовим радам;

— передача Трудовим конгресом України в складних воєнно-політичних умовах усієї повноти влади Ди­ректорії, яка згодом під тиском обставин перетво­рилася на особисту диктатуру С. Петлюри;

— розквіт отаманщини (С. Петлюра був призначений Головним отаманом за відсутності боєздатної армії, отаманами призначали будь-кого, хто міг команду­вати, мав зброю і виказував лояльність до Дирек­торії, а також заявляв про своє прагнення боротися з більшовиками. Такі отамани отримали від Петлю­ри грамоти і кілька мільйонів українських карбо­ванців; не було будь-якого контролю над отамана­ми. У січні 1919 р. колишні петлюрівські отамани Григор'єв і Зелений заявили про перехід на більшо­вицькі позиції та партизанську боротьбу проти Ди­ректорії. У середині 1919 р. С. Петлюра розгорнув активну діяльність із реформування армії та бороть­би з отаманщиною, що повинно було сприяти зро­станню боєздатності армії).

Соціально-економічний розвиток:

—ліквідація приватної власності;

—аграрна реформа (конфіскація поміщицьких зе­мель, земельні наділи до 15 десятин не конфіско-вувалися, лишалося непорушним дрібне селянське землеволодіння, термін і порядок розподілу землі не визначалися);

—відновлення 8-годинного робочого дня, встанов­лення робітничого контролю на підприємствах, право на укладення колективних договорів, про­ведення страйків тощо;

—заходи з надання допомоги безробітним та іншим категоріям нужденних.

Але в умовах громадянської війни та інтервенції соціально-економічні перетворення були відкладені. Головним завданням Директорії стала перемога у гро­мадянській війні.

Друга війна радянської Росії проти УНР

13 листопада 1918 р. — анулювання радянською Росією Берестейського мирного договору; згодом — постанова Раднаркому про невизнання України са­мостійною державою, початок захоплення україн­ських територій, залишених німцями (3 січня 1919 р. було захоплено Харків, куди переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України).

9 січня 1919 р. — ультиматум Директорії Рад­наркому з вимогою припинення воєнних дій та не­гайного виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та українсько­го радянського уряду, а російських, буцімто, там немає.

16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти радянської Росії.

Протягом січня—лютого 1919 р. — заволодіння ра­дянськими військами Лівобережжям (5 лютого вони увійшли до Києва; Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю владу пе­ребрав на себе).

Протягом лютого—квітня 1919 р. — розгром го­ловних військових сил Директорії.

Причини поразки Директорії

— Суперечлива внутрішня політика (в тому числі не­розв'язане аграрне питання).

— Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

— Необдумане закриття національних установ, ство­рених під час правління гетьмана.

— Заборона вживання російської мови, нездатність влади завадити єврейським погромам.

— Незадовільна підготовка та організація армії.

— Розквіт отаманства, анархія.

— Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.

— Складна зовнішньополітична ситуація (тери­торія України стала ареною битви для військ радянської Росії, білогвардійців, Антанти, по­ляків).

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — Українська дер­жава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, |^які входили до складу Австро-Угорської імперії'.

Читайте також:

1. Брестський мирний договір
2. Україна та держави Четверного Союзу. Брестський мир

Переглядів: 1568