• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Брестський мир та УНР

Хід переговорів

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — II з'їзд рад у Пет­рограді проголосив декрет про мир, у якому пропонува­лось усім воюючим країнам негайно розпочати мирні переговори й укласти мир без анексій та контрибуцій.

2 (15) грудня 1917 р. — перемир'я між Росією та країнами Четверного блоку.

9 (22) грудня 1917 р. — початок переговорів про мир у Брест-Литовську.

11 (24) грудня 1917 р. — нота Генерального Сек­ретаріату про намір України самостійно вести пере­говори, оскільки в Росії відсутня легітимна загаль­нодержавна влада.

13 (26) грудня 1917 р. — згода німецької сторони на участь у переговорах делегації Української Цен­тральної Ради.

19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) — прибуття на переговори української делегації на чолі з В. Голубовичем.

30 грудня 1917 р. (12 січня 1918 р.)— невдала спроба більшовиків замінити делегацію УЦР пред­ставниками радянської України; визнання (після проголошення IV Універсалу) делегації УЦР єдиним самостійним і повноважним представником народу України.

27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Бере­стейського мирного договору між Україною та дер­жавами Четверного союзу.

Основні умови Берестейського договору:

— завершення стану війни між сторонами;

— відмова від взаємних територіальних та матеріаль­них претензій;

— налагодження економічних взаємовідносин;

— поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домов­леністю — обіцянка створити зі Східної Галичи­ни й Буковини один «коронний край» із широкою автономією);

— зобов'язання з боку України надати країнам Чет­верного союзу 60 млн пудів хліба, 400 млн штук яєць, 2,75 млн пудів м'яса, 3 млн пудів цукру.

Значення укладення Берестейського договору:

— визнання України на міжнародній арені;

— можливість продовжити процес українського дер­жавотворення; відновлення влади УЦР;

— залежність від німецької сторони, яка викори­стала скрутне становище України для вирішен­ня власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз'єднання українських етнічних територій у складі України;

— створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу.

18 лютого 1918 р. — початок наступу 450-тисячної армії Четверного союзу та військ УЦР по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат.

1 березня 1918 р. — радянські війська залиша­ють Київ.

7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.

Політика УЦР у січні-квітні 1918 р.

— Запровадження нового стилю в літочисленні (заміна юліанського календаря григоріанським).

— Уведення в обіг національної валюти — гривні.

— Затвердження державного герба — тризуба.

— Впровадження закону про громадянство.

— Скасування приватної власності на землю та прий­няття закону про землю, згідно з яким передбача­лися соціалізація землі та встановлення максиму­му землеволодіння (31 січня 1918 р.).

— Підтвердження курсу і соціально-економічної політики, проголошених у III та IV Універсалах.

— Ухвалення демократичної Конституції УНР та об­рання президентом України М. Грушевського. Загострилися суперечності-між УЦР та німець­ко-австрійською окупаційною адміністрацією. Німці були незадоволені неспроможністю УЦР навести порядок в країні, а також налагодити постачання хлібом і сировиною австро-німецьких військ; почали­ся втручання німців у внутрішні справи УНР: наказ командуючого Г. Ейнхгорна про повний засів земель­них площ (тобто селяни могли взяти стільки землі, скільки мали змогу засіяти), запровадження воєнно-польових судів для українців (25 квітня 1918 р.), роз­зброєння дивізій синьожупанників тощо.

Причини падіння Центральної Ради

Внутрішні чинники

Складні умови діяльності — госпо­дарська руїна, безладдя, анархія;

— неспроможність запропонувати програму, яка б згуртувала усі вер­стви українського населення;

— невдоволення політикою УЦР заможних верств населення (підприємців, поміщиків, замож­них селян);

ілюзорна віра в демократичну фе­дерацію народів Росії, надія на примирення з більшовиками;

— непослідовність, нерішучість у вирішенні нагальних соціаль­но-економічних проблем, зокрема зволікання з проведенням аграрної реформи;

— нехтування необхідності створи­ти регулярну боєздатну українську армію;наявність

— суперечностей усередині УЦР

Зовнішні чинники

— Байдужість країн Антанти до долі України;

— фактична окупація німецькими військами території України, конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією; ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків.

Прихід до влади гетьмана П. Скоропадського

У квітні 1918 р. в Києві була створена Українська народна громада, яка розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту. На з'їзді хліборобів-землевласників 29 квітня 1918 р. владу було передано генералу П. Скоро­падському.

ЗО квітня 1918 р. П. Скоропадський проголосив себе гетьманом усієї України; він зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував зовнішньополітичними відносинами, був головнокомандувачем армії та флоту.

Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського

Політико-адміністративний устрій:

— зміна державного устрою: УНР на чолі з колектив­ним органом управління УЦР перетворювалася на Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом;

— структура влади: гетьман —> Рада міністрів —» гу­бернські й повітові старости —>волосні старшини, у великих містах — градоначальники (всі посадові особи призначалися, а не обиралися);

— формування Ради міністрів (голови: Г. Василенко — квітень-травень 1918 p.; Ф. Лизогуб — травень-листопад 1918 p., С. Гербель — листопад-грудень 1918 p.).

Економічний розвиток:

— відновлення права приватної власності, в тому числі й на землю;

— повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам (у перспективі — обмеження розмірів земельних ділянок 25 гекта­рами й наділення землею малоземельних хлібо­робів);

— обмеження свобод для робітників: скасуван­ня 8-годинного робочого дня, заборона страйків тощо;

— удосконалення грошової системи (запроваджен­ня гривні, відкриття українських банків);

— розвиток зовнішнього ринку за рахунок збуту то­варів до Німеччини та Австро-Угорщини.

Національно-культурний розвиток:

— визнання української мови державною;

— українізація освіти: відкрито український універ­ситет у Кам'янці-Подільському, засновано україн­ські кафедри в університетах Харкова, Києва, Одеси, відкрито понад 150 українських гімназій та велику мережу шкіл;

— створення Української академії наук на чолі з В. Вернадським (27 листопада 1918 p.);

— заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, національної галереї мистецтв, українського те­атру драми та опери, державної капели та сим­фонічного оркестру;

— утворення Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Військова справа:

— початок створення регулярної української армії (організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис. вояків);

— спроба відновлення українського козацтва. Зовнішні відносини:

— установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет надавався відносинам із Німеччиною, окупаційна адміністрація якої ак­тивно втручалася у внутрішні справи України);

— підписання перемир'я з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

— дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України;

— грамота П. Скоропадського, яка проголошувала відмову від самостійної Української держави; курс на утворення Всеросійської федерації народів, «кінцевою метою якої буде відновлення Великої Росії» (14 листопада 1918 р.).

Причини падіння гетьманату П. Скоропадського

— Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта стабільності.

— Залежність Української держави від австро-німецьких збройних формувань.

— Відсутність дієздатної регулярної української армії.

— Відновлення старих порядків, що призвело до на­ростання соціальної напруги.

— Вузька соціальна база (буржуазія, поміщики, за­можні селяни).

— Виникнення опозиції гетьманській владі (україн­ські соціалістичні партії, українські більшовики, які у червні 1918 р. утворили власну партію — КП(б)У, робітники, середнє та незаможне селян­ство).

— Спроба знайти опору серед білогвардійців (грамо­та П. Скоропадського про відмову від української державності та вступ до Всеросійської федерації народів від 14 листопада 1918 р.).

Утворення Директорії та повалення гетьманського режиму

Травень 1918 р. — створення Українського національно-державного союзу (УНДС) на чолі з П. Ніковським, до складу якого увійшли партії •та організації соціалістичного спрямування; вони засудили політику гетьмана як антинародну та ан­тиукраїнську.

Серпень 1918 р. — перетворення УНДС на Україн­ський національний союз (УНС), який згодом очолив

В. Винниченко. Мета: міцна самостійна Українська держава; обрання законної влади шляхом прямих, рівних, загальних, таємних та пропорційних виборів; захист прав українства на міжнародній арені; курс на повстання проти гетьманської влади.

Український національний союз (УНС) — координаційний осере­док українських політичних партій, професійних та культурних організацій, опозиційних до правління гетьмана П. Скоропадсько­го. До його складу входили УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська спілка, Всеукраїнський союз земств, І Союз залізничників тощо.

14 листопада 1918 р. — для керівництва повстан­ням створено Директорію УНР у складі В. Винниченка (голова, член УСДРП), С. Петлюри (головний отаман військ УНР, член УСДРП), Ф. Швеця (член УПСР), А. Макаренка (керівник профспілки залізнич­ників), О. Андріївського (член УПСС).

ДиректоріяУНР—тимчасовий орган державної влади УНР, ство­рений для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоро­падського. Після перемоги — вищий орган державної влади |Української Народної Республіки.

15 листопада 1918 р. — початок повстання: ви­ступ січових стрільців у Білій Церкві.

18 листопада 1918 р. — вирішальний бій під Мотовилівкою (поразка гетьманських військ, пе­рехід значної їх частини на бік повстанців).

14 грудня 1918 р. — вступ до Києва військ Дирек­торії; гетьман П. Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини.

18 грудня 1918 р.— прибуття Директорії до Києва.

Внутрішня політика Директорії

26 грудня 1918 р. — проголошення Декларації з програмою Директорії.

Політичний курс:

— скасування гетьманщини, відновлення УНР;

— Директорія виконувала роль тимчасової верховної влади до скликання Трудового конгресу України;

— влада в УНР належить трудящому народу, а не­трудові, експлуататорські класи позбавляються права голосу (у результаті були позбавлені права голосу промисловці, поміщики, комерсанти, час­тини інтелігенції, духовенства та ін.);

— встановлення в Україні національного варіанту радянської влади;

— передача законодавчої влади Трудовому конгресу України;

Трудовий конгресу країни—вищий тимчасовий законодавчий ор­ган УНР у період Директорії УНР, скликаний з метою організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана П. Скоропадського. Він прохо­див у Києві 23-28 січня 1919 р.

— створення уряду — Ради народних міністрів на чолі з В. Чехівським;

— передача влади на місцях губернським та повіто­вим трудовим радам;

— передача Трудовим конгресом України в складних воєнно-політичних умовах усієї повноти влади Ди­ректорії, яка згодом під тиском обставин перетво­рилася на особисту диктатуру С. Петлюри;

— розквіт отаманщини (С. Петлюра був призначений Головним отаманом за відсутності боєздатної армії, отаманами призначали будь-кого, хто міг команду­вати, мав зброю і виказував лояльність до Дирек­торії, а також заявляв про своє прагнення боротися з більшовиками. Такі отамани отримали від Петлю­ри грамоти і кілька мільйонів українських карбо­ванців; не було будь-якого контролю над отамана­ми. У січні 1919 р. колишні петлюрівські отамани Григор'єв і Зелений заявили про перехід на більшо­вицькі позиції та партизанську боротьбу проти Ди­ректорії. У середині 1919 р. С. Петлюра розгорнув активну діяльність із реформування армії та бороть­би з отаманщиною, що повинно було сприяти зро­станню боєздатності армії).

Соціально-економічний розвиток:

—ліквідація приватної власності;

—аграрна реформа (конфіскація поміщицьких зе­мель, земельні наділи до 15 десятин не конфіско-вувалися, лишалося непорушним дрібне селянське землеволодіння, термін і порядок розподілу землі не визначалися);

—відновлення 8-годинного робочого дня, встанов­лення робітничого контролю на підприємствах, право на укладення колективних договорів, про­ведення страйків тощо;

—заходи з надання допомоги безробітним та іншим категоріям нужденних.

Але в умовах громадянської війни та інтервенції соціально-економічні перетворення були відкладені. Головним завданням Директорії стала перемога у гро­мадянській війні.

Друга війна радянської Росії проти УНР

13 листопада 1918 р. — анулювання радянською Росією Берестейського мирного договору; згодом — постанова Раднаркому про невизнання України са­мостійною державою, початок захоплення україн­ських територій, залишених німцями (3 січня 1919 р. було захоплено Харків, куди переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України).

9 січня 1919 р. — ультиматум Директорії Рад­наркому з вимогою припинення воєнних дій та не­гайного виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та українсько­го радянського уряду, а російських, буцімто, там немає.

16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти радянської Росії.

Протягом січня—лютого 1919 р. — заволодіння ра­дянськими військами Лівобережжям (5 лютого вони увійшли до Києва; Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю владу пе­ребрав на себе).

Протягом лютого—квітня 1919 р. — розгром го­ловних військових сил Директорії.

Причини поразки Директорії

— Суперечлива внутрішня політика (в тому числі не­розв'язане аграрне питання).

— Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

— Необдумане закриття національних установ, ство­рених під час правління гетьмана.

— Заборона вживання російської мови, нездатність влади завадити єврейським погромам.

— Незадовільна підготовка та організація армії.

— Розквіт отаманства, анархія.

— Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.

— Складна зовнішньополітична ситуація (тери­торія України стала ареною битви для військ радянської Росії, білогвардійців, Антанти, по­ляків).

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — Українська дер­жава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, |^які входили до складу Австро-Угорської імперії'.

Читайте також:

1. Брестський мирний договір
2. Україна та держави Четверного Союзу. Брестський мир

Переглядів: 1622