• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Образотворче мистецтво.

Скульптура: монументальна — споруджен­ня пам'ятників (пам'ятник Б. Хмельницькому в Києві, 1853 р., скульптор М. Мікешин); малі форми — скульптор Л. Позен (композиції «Коб­зар», «Скіф», «Запорожець у розвідці»).

Живопис:

— жанровий (М. Пимоненко «Весілля в Київській губернії»; К. Костанді «В люди»; М. Ярошенко «Всюди життя»; І. Рєпін«3апорожці пишуть листа турецькому султа­ну»);

— пейзажний (А. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»; С. Васильківський «На Харківщині»);

— портретний (Т. Копистинський, І. Труш).

27. Суспільно-політичний, економічний і національний рух в Україні на початку XX ст.

Економічний розвиток Наддніпрянської України на початку XX ст.

Українські землі у складі Російської імперії (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південна (Степова) Україна)

— Промислове піднесення (створення великих підприємств; високі темпи промислового розвит­ку; підпорядкованість імперському центру; залу­чення іноземного капіталу; спеціалізація проми­слових районів; нерівномірний розвиток окремих регіонів; деформована структура промисловості (70 % припадало на видобуток сировини та виго­товлення напівфабрикатів).

— Столипінська аграрна реформа 1906-1911 рр.,згідно з якою кожному селянину надавалося право закріпити свій земельний наділ в особисту приватну власність; господарям, що закріпи­ли наділ у свою власність, надавалася мож­ливість продавати й купувати землю; перед­бачалася ліквідація аграрного перенаселення європейської частини країни шляхом пересе­лення селян у східні райони Росії.

— Надзвичайно важливим позитивним фактором у розвитку українських земель на рубежі ХІХ-ХХ ст. було значне кількісне збільшення українського населення. В цей час на одну українську сім'ю припадало в середньому 7-8 дітей.

— Суперечливі наслідки столипінської реформи: зни­щення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі, створення великих фермерських господарств, які зуміли залучити до сільськогосподарського вироб­ництва передові технології та найновіші технічні заходи; зростання валового збору зернових, товар­ності сільського господарства; погіршення станови­ща малоземельних селян і сільської бідноти; подаль­ше розшарування українського села та загострення соціальних суперечностей; малопродуктивність та малотоварність бідняцьких господарств тощо.

— Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві (переважання великого поміщиць­кого землеволодіння; посилення розшарування селянства; аграрне перенаселення; нерівномірний розвиток окремих районів; перекіс у бік виробниц­тва зерна; слабке використання досягнень науко­во-технічного прогресу (машин, нових технологій тощо); темпи розвитку сільського господарства значно відставали від промислових).

— Міграція населення на Далекій Схід, до Сибіру, Середньої Азії.

Створення українських політичних партій

Українські партії були нечисельними, недостатньо згуртованими й організованими. У національному пи­танні всі вони, крім Української народної партії, не йшли далі вимоги астономії України у складі Росії.

Рево­люційна українсь­ка партія (РУП); (1900р.)- Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов

Програмні положення:

М. Міхновський уклав програму партії — «Са­мостійна Україна», у якій були обґрунто­вані історичні права України на самостійне існування.У програмі РУП у про­цесі подальшого ор­ганізаційного оформ­лення відбулися зміни (перехід на засади автономії України у внутрішніх спра вах, надання перева­ги марксистському соціалізму)

Українсь­ка соціа­лістична партія (1900 р.) ;Б. Ярошевський, М. Меленевський.

Програмні положення:

Метою була де мократична Українська республікаіз суспільною власністю на засоби ви­робництва.Партія вважала не обхідним укладен ня «братерського союзу» із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі із са модержавством за са мостійність України

Українсь­ка народ­на партія (УНП) (1902 р.)М. Міхновсь­кий, О. Мака­ренко;

Програмні положення:

Партія виступала з по­зицій цілковитої дер­жавної самостійності України, орієнтува­лася на національну інтелігенцію.

Україн­ська соціал-демокра-тична спілка («Спіл­ка») (1904 р.);М. Меленевський

Партія виступала з марксистських позицій. Прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національної прина­лежності. У 1905 р. об'єдналася з меншовицькою фракцією РСДРП

Україн­ська соціал-демократична партія (УСДРП) (1905 р.)В. Винниченко, С. Петлю­ра, М. Порш.

Програмні положення:

Орієнтувалася на селян і робітників. Прагнула поєднати марксизм із націона­лізмом.Вимагала автономії для України

Україн­ська демократично-радикальна партія (УДРП) (1905р.)А. Лотоцький, Є.Чикаленко, Б. Грінченко.

Програмні положення:

Партія виникла в ре зультаті злиття Україн ської демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП). Відстоювала ліберально-демократичні по зиції, ідею встановлен ня в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні автономію в складі Росії

28. Революційні події в Україні в 1905 – 1907 рр.

Причини революції:

— погіршення соціально-економічного становища внаслідок економічної кризи 1900-1903 рр.;

— пи­тання, необхідність здійснення політичної рефор­ми);

— поразка у війні з Японією 1904-1905 рр.;

— невдоволення політикою самодержавства (не­розв'язані аграрне, робітниче, національне поширення ідей марксизму, діяльність рево­люційних організацій.

Перебіг подій

— 9 січня 1905 р. — «Кривава неділя»— розстріл мирної демонстрації в Петербурзі за наказом російського царя Миколи II; початок революції.

— Масові виступи робітників (створення в ході ре­волюції у Катеринославі, Києві, Одесі, Мико­лаєві, Єнакієвому рад робітничих депутатів,які взяли на себе керівництво боротьбою; поши­рення профспілкового руху в Україні (літо — осінь 1905 р.); висування радами та профспілками таких вимог: встановлення робітничого контролю над ви­робництвом, 8-годинний робочий день, зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях тощо; підтримка українськими робітниками гас­ла російських соціал-демократів «Геть самодер­жавство! »; участь у страйках в Україні в жовтні 1905 р. 120 тис. робітників; збройні виступи тру­дящих Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва у грудні 1905 р.).

— Селянські виступи, які переважно набули ха­рактеру погромів поміщицьких маєтків (навесні 1905 р. селяни розгромили маєток поміщика Терещенка в Сумському повіті, вивезли все майно, інвентар, хліб, а цукровий завод зруйнували та спалили; у жовтні 1905 р. селяни села Вихвостова Чернігівської губернії розгромили поміщицький маєток, спалили горілчаний завод; у відповідь поміщики організували самосуд над 15 активіста­ми виступу, катували їх та вбили; ця трагедія стала відомою всій країні і лягла в основу повісті М. Ко­цюбинського «Фата Моргана»).

— Виступи в армії та на флоті (збройне повстання на броненосці «Потьомкін» у червні 1905 р.; пов­стання моряків Севастополя на чолі з лейтенан­том П. Шмідтом у листопаді 1905 р.; виступ пол­ку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським у листопаді 1905 р.).

— Національний рух (українська національно-свідо­ма інтелігенція вимагала скасувати будь-які національні привілеї та встановити рівноправність народів у Російській імперії, забезпечити вільний розвиток української мови й культури, запровади­ти навчання в Україні рідною мовою, користуван­ня українською мовою в судах та інших держав­них установах, забезпечити існування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання україномов­ної літератури).

— Здобутки національного руху в період революції (виникнення легальної української преси (всьо­го в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видан­ня); діяльність культурно-освітніх організацій «Просвіта», в якій брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Леся Українка, Панас Мир­ний, Д. Яворницький та ін.; відкриття українських шкіл; перші спроби викладання українською мовою в університетах — в Одесі М. Грушевський викла­дав історію України, в Харкові професор О. Сумцов почав викладати історію літератури).

— Діяльність українців у І Державній Думі, вибо­ри до якої відбулися навесні 1906 р. (Українські політичні партії, за винятком радикальної та де­мократичної, бойкотували вибори. У результаті від України було обрано 102 депутати від дев'яти українських губерній. Українці створили в Думі для відстоювання своїх інтересів Українську парламентську громаду на чолі з І.Шрагом,до складу якої увійшли 42 особи. Національну програ­му думської громади обґрунтував М. Грушевський. Вона передбачала надання права на національно-територіальну автономію України зі своїм облас­ним сеймом, запровадження української мови в на­родній школі як мови викладання тощо. Українська громада збиралася поставити ці вимоги перед Ду­мою, проте здійснити цю акцію не вдалося у зв'яз­ку з розпуском І Державної Думи 8 липня 1906р.).

— Діяльність українців у II Державній Думі, вибори до якої відбулися в січні 1907 р. (У виборах взя­ли участь усі українські політичні партії. В ре­зультаті Україну в Думі представляли 102 депута­ти. Українські делегати створили свою фракцію, що налічувала 47 осіб, більшість яких станови­ли селяни. Українська думська громада вимага­ла автономії України, запровадження української мови в систему освіти та державного управління, створення кафедр української мови, літератури, історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях з метою підготов­ки викладачів. II Державна Дума була розпуще­на через 102 дні роботи, 3 червня 1907 р. Було за­проваджено новий виборчий закон, який забез­печував поміщикам і буржуазії перевагу в Думі. Цей закон фактично став державним переворо­том і відновив самодержавство. Події 3 червня знаменували поразку революції 1905-1907 рр. Українські проблеми залишилися невирішеними).

29. Соціально-політичний і економічний розвиток українських земель напередодні Першої світової війни.

Столипінська політична реакція

— Поразка першої Російської демократичної рево­люції в результаті здійснення Червневого держав­ного перевороту.

— Встановлення реакційного політичного режиму, відомого під назвою «столипінщина» (жорстокі ре­пресії проти учасників усіх антисамодержавних рухів — політичних, національних, соціальних,культурно-освітніх; засудження у 1907-1909 рр. 26 тис. осіб, із яких 5 тис. були засуджені до стра­та).

— Боротьба царизму з українським визвольним ру­хом (створення у Києві у березні 1908 р. Клубу російських націоналістів, який мав на меті про­тидіяти польському тискові та українському руху; сплеск російського націоналізму, поши­рення націоналістичного руху «чорносотенців», який жорстоко розправлявся з усіма, кого вва­жав ворогами російського народу; спрямування головного удару проти українських патріотич­них організацій та об'єднань; закриття полови­ни українських газет і частини видавництв; при­пинення діяльності багатьох «Просвіт»; заборона викладати українською мовою у школах (1909 р.) та проводити заходи, присвячені пам'яті Т. Шев­ченка; видання П. Столипіним циркуляру, згідно з яким заборонялося реєструвати будь-які «інородницькі» (неросійські) товариства і видавництва).

— Створення у 1908 р. Товариства українських по­ступовців (ТУП), лідерами якого стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко (заклик до усіх українських політичних сил консолідувати­ся в боротьбі за національне відродження; члени ТУП обстоювали конституційно-парламентський шлях боротьби за українську справу; найближ­чими завданнями вважали українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви; опікували­ся діяльністю «Просвіти», українського Науково­го товариства ім. Т. Шевченка, що діяло в Києві з 1907 р.).

— Справа Бейліса. Навесні 1911 р. в печерах Бабиного Яру було знайдено тіло 13-річного Андрія Ющинського. Члени російських чорносотенних організацій поширили чутки, ніби його вбили євреї для одержан­ня християнської крові на Великдень. За підозрою у скоєному злочині був заарештований М. Бейліс. Таким чином самодержавство намагалося пошири­ти в Україні антисемітські настрої та спровокувати єврейські погроми. Справа закінчилася резонанс­ним судовим процесом у Києві. На захист М. Бейліса виступила демократична громадськість України та Росії. Присяжні виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.

— Піднесення українського національно-визвольно­го руху напередодні Першої світової війни.

Українські землі у складі Австро-Угорської імперії (Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття)

— Гальмування промислового розвитку (кількісна перевага дрібних підприємств; повільний розви­ток промисловості; кустарно-ремісничий характер промисловості; незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку регіону, свідоме гальмування австрійським урядом розвитку еко­номіки західноукраїнських земель (більш високіподатки, низьке фінансування, створення кра­щих умов для австрійських підприємців тощо), консервація економічної відсталості; перетворен­ня західноукраїнських земель на джерело сиро­вини та ринок збуту (система державного мита блокувала продаж готової продукції за кордон); домінування іноземного капіталу; нерівномірний розвиток галузей промисловості; перевага галу­зей добування та первісної обробки сировини).

— Повільний розвиток капіталістичних відно­син у сільському господарстві (наявність пере­житків кріпацтва; збереження церковного зем­леволодіння; зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи найвпливовіших поміщиків; диференціація селянства, аграрне перенаселення; низька продук­тивність сільського господарства).

— Еміграція населення до Канади, США, Аргенти­ни, Бразилії та інших країн.

— Політична система управління пристосована до здійснення в західноукраїнських землях велико­державної колонізаторської політики цісарського уряду (вся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісників, яких призначав імператор; їм підпорядковувалися поліція та місцеві органи управління — повітові старости, бурмістри в містах і війти в селах).

— Наростання українського національно-визвольно­го руху.

— Піднесення страйкової боротьби українських робітників і селян (страйк львівських будівель­ників у червні 1902 р., страйк сільськогосподарсь­ких робітників у Східній Галичині влітку 1902 р., страйкова боротьба нафтовиків у дрогобицько-бориславському нафтовому регіоні в 1904 р.).

— Великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційної монархії легальних західно­українських політичних партій, створених на­прикінці XIX ст.

— Значна роль греко-католицької церкви.

— Перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї — автономія України.

Україна в Першій світовій війні

Причини Першої світової війни

— Загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок нерівномірності їх економічного та соціально-політичного розвит­ку.

— Загарбання нових територій, контроль над ринка­ми збуту та джерелами сировини.

— Гонка озброєнь.

— Наявність у міжнародних відносинах двох воро­гуючих блоків — Троїстого союзу та Антанти.

Троїстий союз — військово-політичний блок, до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина й Італія (спрямований проти Франції та Роси).

Антанта — військово-політичний блок, до складу якого входилиВелика Британія, Франція й Росія.

— Бажання урядів ворогуючих країн відвернути увагу народу від внутрішніх проблем.

— Боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів.

Характер війни — загарбницький, несправедли­вий для всіх сторін — учасників війни.

Плани країн — учасниць війни щодо України

Росія сподівалася в майбутній війні захопи­ти Галичину, Буковину та Закарпаття, Австро-Угорщина розраховувала відібрати у Росії Поділля і Волинь, Німеччина також претендувала на більшість найродючіших українських земель, які належали Російській імперії. Таким чином, у разі війни українські землі неминуче перетворювалися на театр

Усі воюючі сторони у Першій світовій війні обстоювали винятко­во власні інтереси і були байдужими до національних прагнень українського народу. Водночас усі вони неодноразово заявля­ли, що війна ведеться заради визволення малих народів, до яких |зараховували і український.

Хід воєнних дій на території України в 1914-1917 рр.

— 1 серпня 1914р. — почалася Перша, світова війна

— Західноукраїнські землі перетворилися на театр воєнних дій.

Основні воєнні дії на території України

— 18 серпня 1914 р.— початок успішного наступу 8-ї російської армії під командуванням О. Бру­силова;

— 23 серпня — кінець вересня 1914 р.— Га­лицька битва, в ході якої австро-угорські війська зазнали поразки (австро-угорська армія втратила 336 тис. солдатів, Галичина і Буковина опинилися під окупацією цар­ської Росії);

— березень 1915 р. — захоплення російськи­ми військами після шестимісячної облоги найміцнішої австрійської фортеці — Перемиш­ля.

Політика російського уряду на захоплених територіях

1. Утворення Галицько-Буковинського генерал-гу­бернаторства на чолі з графом Г.Бобринським (кінець 1914 р.).

2. Насильницька русифікація (впровадження російської мови, законів тощо).

3. Свідоме знищення українських гімназій, газет і журналів, книгарень, видавництв, бібліотек тощо.

4. Закриття «Просвіт».

5. Заборона українських політичних партій, спор­тивних та молодіжних організацій.

6. Репресії проти українських політичних та гро­мадських діячів.

7. Переслідування греко-католицької церкви (депор­тація сотень священиків греко-католицької церк­ви, у тому числі й митрополита А. Шептицького, у глиб Російської імперії).

Травень 1915 р. — Горлицький прорив російсь­кого фронту німецькими та австро-угорськими військами.

22 червня 1915 р. — вступ австро-німецьких військ до Львова.

Кам'янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно (росіяни втратили Північну Буковину, Східну Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину та Західну Волинь).

22 травня — на початку червня 1916 р. відбувся Брусиловський прорив— наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, в резуль­таті якої знову захоплено Східну Галичину (без м. Львова), Північну Буковину, частину Західної Волині.

Червень 1917 р. — новий наступ російських військ на львівському напрямку, який закінчився прова­лом; Росія втратила Галичину та Буковину. Після цієї події війна набула позиційного характеру.

Національний рух на західноукраїнських землях у роки війни

Головна Українська Рада (ГУР)— міжпартійна організація, ство­рена представниками трьох галицьких партій (Української націонал-демократичної партії, Української радикальної партії, Української соціал-демократичної партії), головною метою якої був захист інтересів українського населення в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни.

Союз визволення України (СВУ)— політична організація, утворе­на у Східній Галичині в серпні 1914 р., головною метою якої булопроголошення самостійності та соборності України.

Головна Ук­раїнська Рада (ГУР), утворена 1 серпня 1914 р.

Лідери: К. Левицький, М. Пав­лик, М. Ганкєвич

Програмні засади:Захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни; підтримка австрійського уря­ду у війні; активна участь у формуванні українських військових підрозділів — Українських січових стрільців (УСС)

Союз визво­лення Ук­раїни (СВУ), утворений 4 серпня 1914р.

Лідери: Д. Донцов, A.Жук, B.Дорошенко та ін.

Програмні засади

Утворення самостійної Української держави у фор­мі конституційної монархії; заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей; співпраця з урядами Німеч­чини та Австро-Угорщини з метою перемоги над Росією, на руїнах якої « встане Вільна Самостійна Україна»; допомога військовополоненим українцям (створення окре­мих таборів для українських військовополонених, участь у формуванні українських дивізій сірожупанників і синьомупанників); культурно-просвітницька робота (видання періодич­ної преси, що висвітлювала історію та сучасне становище України; створення україн­ських культурних установ, шкіл тощо)

установ, шкіл тощо)

Загальна Українська Рада (ЗУР), утворена 5 травня 1915 .р

Лідери:К. Левицький

Програмні засади:Привернення уваги урядових кіл Австро-Угорщини до ідеї української державності; розмежування Галичини на Західну з центром у Кракові та Східну з центром у Львові за національним принципом; об'єднання всіх українських земель у межах Австро-Угор­щини в єдиний коронний край із правами територіаль­ної та культурно-національ­ної автономії;

саморозпуск у листопаді 1916 р. на знак протесту проти маніфесту 5 листопада 1916 р. про відновлення Польської держави на польських зем­лях, що були відібрані у Росії

Українські січові стрільці

ЛегіонУкраїнськихсічовихстрільців—українське військове фор­мування в складі австро-угорської армії, що діяло на російсько­му фронті у 1914-1918 рр.

Легіон Українських січових стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. було створено в серпні 1914 р. у м. Стрий. Його ядро становили активісти молодіжних воєнізо­ваних організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт». Першим командиром УСС став директор приватної української гімназії М. Галущинський.

Видатними старшинами УСС були М. Баран, Г. Коссак, Т. Рожанківський. Бойове хрещення легіону відбулося на Ужоцькому та Верецькому пе­ревалах у Карпатах (27-28 вересня 1914 р.). «Усуси» брали участь у битвах на горі Маківка (29 квітня — 2 травня 1915 р.), під Болеховим (30 травня — 1 черв­ня 1915 р.), Галичем (кінець червня 1915 р.), у ме­жиріччі Серету і Стріпи (28 серпня — 2 вересня 1915 р.). У грудні 1915 р. курені УСС були пере­формовані у полк. Але після поразки стрільців під Потуторами в серпні 1916 р. було дано наказ про розформування полку і створення на його основі двох куренів — бойового і резервного. У ході бит­ви під Бережанами (гора Лисоня) «усуси» зазнали значних втрат і були відведені в тил. Лише взимку 1917 р. вони знову повернулися на фронт. Легіон січових стрільців вирізнявся високим бойовим ду­хом і відмінною дисципліною. Стрільці були пере­конані, що борються за свободу України, давали дві присяги: народу України і Австрійській імперії. Офіцери виховували особовий склад у патріотично­му дусі. Пізніше УСС стали основою для створення Української національної армії. Ставлення українських політичних сил та гро­мадських організацій Наддніпрянщини до війни

Товариство українських поступовців (ТУП) за­кликало до підтримки Російської імперії, сподіваю­чись на надання автономії Україні в майбутньому. Пізніше воно перейшло на позиції нейтралітету.

В Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП)відбувся розкол, спричине­ний різним ставленням до війни: група на чолі з С. Петлюрою закликала до підтримки воєнних зу­силь Росії; група на чолі з В. Винниченком засудила війну та відстоювала ідею автономії України.

Карпато-Руський визвольний комітетбув ство­рений у Києві емігрантами з Галичини та виступав за возз'єднання всіх українських земель у складі Російської імперії, поширював серед галичан закли­ки зустрічати російські війська як визволителів.

Комітет Південно-Західного фронту Все­російського союзу земств і містбув створений з ме­тою підтримки російської армії. Членами комітету були відомі представники українського національно­го руху — А. Вязлов, Д. Дорошенко, А. Ніковський.

Наслідки війни

— Великі демографічні втрати (понад 500 тис. чол.).

— Перша світова війна стала загальнонаціональною трагедією українського народу, адже українці за відсутності власної держави опинилися у двох кон­фронтуючих таборах і змушені були вести брато­вбивчу війну.

— Занепад промисловості, сільського господарства, скорочення посівних площ, зубожіння населен­ня.

— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій, що стало могутнім каталізато­ром майбутніх революційних подій в Україні.

— Зростання національної свідомості, висунення ідеї створення незалежної Української держави.

Українська революція (1917 – 1918 рр.)

Передумови Української революції

— Залежне становище України та великодержавниць­ка політика щодо неї з боку Російської імперії.

— Важке соціальне становище більшої частини насе­лення (нерозв'язані аграрне і робітниче питання тощо).

— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій унаслідок Першої світової війни.

— Лютнева демократична революція 1917 р. в Росії, в результаті якої було повалено самодержавство (2 (15) березня 1917 р. цар Микола II зрікся пре­столу) та створено Тимчасовий уряд.

— Піднесення українського національно-визволь­ного руху.

— Формування національних органів влади.

4 (17) березня 1917 р. — представники українських політичних партій та громадських організацій утво­рили Українську Центральну Раду (УЦР).

Українська Центральна Рада (УЦР)—український представниць­кий орган (парламент), створений представниками українських | політичних партій та організацій.

Склад УЦР

Автономісти:

УПСФ (Україн­ська пар­тія соціалістів-федералістів, колишня ТУП)

УПСР (Україн­ська партія соціалістів-революціонерів

УСДРП (Україн­ська соціал-демократична ро­бітнича партія

Самостійники:

УПСС (Україн­ська партія соціалістів-самостійників)\

УДХП (Україн­ська демократично-хліборобська партія)

Головою УЦР було обрано М. Грушевського.

На першому етапі діяльності УЦР переважала ідея автономії України у складі Росії.

Автономія — форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у розв'язанні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

6—8 (19—21) квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес у Києві, на якому були розв'язані такі питання:

— обрано курс на національно-територіальну авто­номію у складі федеративної демократичної рес­публіки Росії;

— УЦР визнано представницьким законодавчим ор­ганом України, розширено її склад;

— обрано комітет із 20 осіб для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

Початок формування української армії

— Березень—квітень 1917 р. — створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціати­ви Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським.

— 5—8 (18—21) травня 1917 р. — І Український війсь­ковий з 'їзд у Києві, на якому було обрано Тимчасо­вий Український військовий генеральний комітет при УЦР на чолі з С. Петлюрою (комітет мав відати українськими військовими справами і підтриму­вати зв'язки з російським Генеральним штабом).

— Створення перших підрозділів Вільного козацтва (на зразок козацького війська).

10 (23) червня 1917 р. — проголошення I Універ­салу УЦР.

Універсали УЦР — акти законодавчого характеру вищого ор­гану влади в Україні, що визначали зміни державно-право­вого статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.

Причини проголошення:

— відхилення Тимчасовим урядом вимог деле­гації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії;

— ініціювання II Військовим з'їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Основні положення І Універсалу:

— проголошення автономії України;

— УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;

— заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;

— створення української державної скарбниці за ра­хунок спеціального податку з населення;

— участь представників усіх національностей у дер­жавотворчих процесах в Україні;

— необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землею належало б винятково народові України.

Наслідки:

— фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;

— створення першого українського уряду — Гене­рального Секретаріату (15 (28) червня 1917 р.), який складався з 8 секретарств (внутрішніх (П. Христюк), продовольчих (М. Стасюк), війсь­кових (С. Петлюра), земельних (Б. Мартос), су­дових (В. Садовський), міжнаціональних справ (С. Єфремов), фінансів (X. Барановський), освіти (І. Стешенко)); голова — В. Винниченко. До пер­шого складу Генерального секретаріату увійшли представники трьох партій —- УСДРП, УПСР, УПСФ.

Генеральний Секретаріат — вищий виконавчий і розпоряд­чий орган державної влади в Україні з 15 (28) червня 1917 р. до 9 (22) січня 1918 р.; уряд України, створений на закритому засіданні Малої Ради.

Історичне значення І Універсалу:

— подальше піднесення Української революції;

— зростання авторитету УЦР;

— визначення позиції різних політичних сил щодо української державності;

— засвідчив прагнення українців до створення влас­ної держави; розгортання державотворчих про­цесів в Україні.

З (16) липня 1917 р. — проголошення II Універ­салу УЦР.

Причини проголошення:

— пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим уря­дом;

— прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі з метою взяти під власний контроль процеси, що відбувалися в Україні.

Основні положення II Універсалу:

— визнання УЦР вищим органом влади в Україні;

— затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом;

— поповнення УЦР представниками національних меншин;

— відмова від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів;

— формування українських військових частин під контролем російського командування. Наслідки:

— досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;

— липнева криза Тимчасового уряду (вихід зі складу Тимчасового уряду кадетів на знак протесту проти визнання УЦР);

— 4—9 (17—22) липня 1917 р. — виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР, погли­бив розкол в українському національному русі).

Історичне значення II Універсалу:

— продовження курсу УЦР на досягнення автономії України;

— намагання з боку ЦР розв'язувати всі суперечливі питання легітимним, демократичним шляхом;

— виявлення негативного ставлення Тимчасового уряду щодо питання української автономії.

Другий універсал ЦР не має одностайної оцінки серед сучас­ників та дослідників. Так голова УЦР М. Грушевський вважав, що «порозуміння УЦР з російським урядом відкрило нову сторінку в житті України», в той час як дослідник Я. Грицак відзначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні Ц^першим».

Компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом вия­вився нетривалим. Дуже швидко Тимчасовий уряд порушив попередні домовленості. Це сталося у зв'яз­ку з розв'язанням питання про повноваження Гене­рального Секретаріату.

Основні положення Статуту Генерального Секретаріату і «Тимчасової інструкції...»

Корніловський заколот

Причини заколоту:

— бездіяльність Тимчасового уряду в розв'язанні нагальних потреб (погіршення економічно­го становища країни, посилення соціальної на­пруги; загострення політичної боротьби; не­хтування російськими демократичними си­лами українських національних інтересів);

— заможні верстви населення вимагали встановлен­ня влади «сильної руки»;

— поразки на фронтах Першої світової війни.

Перебіг подій

— Кінець серпня 1917 р. — відбулася Державна на­рада, що сприяла консолідації правих сил; верхов­ним головнокомандувачем призначено Л. Корніло-ва, прибічника диктатури (його прихильниками були промисловці, підприємці, поміщики, війсь­кові). УЦР негативно поставилася до Державної наради та відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів (керівництво УЦР розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії).

— 25 серпня (6 вересня) 1917 р.— початок Корніловського заколоту. Ця подія спричинила швидке зростання політичної активності (ство­рення у містах революційних комітетів, комітетів порятунку революції, комітетів дій та інших ор­ганів для боротьби із заколотниками; блокування штабів реакційного офіцерства; затримання еше­лонів із вірними реакції військами; арешт коман­дувача Південно-Західним фронтом А. Денікіна тощо).

— 30 серпня (11 вересня) 1917 р.— придушення за­колоту за активної участі більшовиків.

Наслідки:

— поразка правих сил у боротьбі за владу в Росії;

— утрата Тимчасовим урядом опори серед заможних верств населення;

— зростання авторитету більшовиків, кількості чер-воногвардійців, більшовизація рад;

— погіршення соціально-економічного становища в державі;

— наростання революційної й національно-визволь­ної боротьби народів Росії.

З'їзд народів Росії в Києві

8—15 вересня (21—28 вересня) 1917 р.— прове­дення у Києві З'їзду народів Росії з ініціативи Цен­тральної Ради. На ньому були присутні делегати від різних національних груп Росії (українці, литовці, естонці, білоруси, молдавани, грузини, євреї, донські козаки тощо).

Головні рішення з'їзду:

— засудження державної централізації, федератив­ний переустрій Російської держави;

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб'єкти федерації, які діють певною мірою самостійно.

— Всеросійські Установчі збори не повинні перешкод­жати скликанню крайових Установчих зборів;

— заклик до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки.

Наслідки:

— початок підготовки до Українських Установчих зборів;

— Рада оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі дев'ять її губер­ній (без Криму). Тимчасовий уряд не визнав цього рішення. Наказ київській судовій владі розпочати судовий процес проти Генерального Секретаріату.

Демократична нарада і позиція Центральної Ради

Вересень 1917 р. — скликання Демократичної на­ради у Петрограді, яка мала обрати Раду республік (передпарламент); висунення Центральною Радою власної платформи.

Вимоги Центральної Ради:

— визнання за всіма націями права на самовизначен­ня;

— скликання кожною нацією національно-крайових суверенних Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань;

— передача всієї влади в Україні Центральній Раді та Генеральному Секретаріату;

— передача всіх поміщицьких, монастирських і цер­ковних земель земельним комітетам;

— установлення державного і крайового контролю над продукцією й розподіленням;

— оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація військових прибутків на користь ок­ремих країв і цілої держави;

— негайно розпочати переговори з метою укладення миру.

7 (20) листопада 1917 р. — проголошення III Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — збройне пов­стання більшовиків у Петрограді, повалення вла­ди Тимчасового уряду;

— спроба встановлення радянської влади в Україні: 29—31 жовтня (11—13 листопада) 1917 р. — зброй­не повстання більшовиків у Києві;

— визнання УЦР носієм найвищої влади в Україні.

Основні положення III Універсалу:

— проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;

— УЦР — вищий законодавчий, а Генеральний Сек­ретаріат — вищий виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України;

— включення до УНР земель, де більшість населення складали українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму); в майбутньому — приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій;

— скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств;

— земля — власність трудового народу й має перейти до нього без викупу (до Установчих зборів землею порядкуватимуть земельні комітети, обрані наро­дом); .

— введення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю за виробництвом;

— підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни;

— скасування смертної кари; амністія політичним в'язням;

— упорядкування судової системи;

— розширення прав органів місцевого самовряду­вання;

— проголошення демократичних свобод: свободи сло­ва, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недотор­канність особи й житла та ін.;

— визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію;

— визначення дня виборів та скликання Українських установчих зборів.

Наслідки:

— закладення основ демократичного устрою Україн­ської держави;

— неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в III Універсалі заходів;

наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою частиною Росії.

З іншого — УЦР не визнавала Раднарком легітим­ним урядом Росії.

Перша війна радянської Росії проти УНР

Передумови війни

1. Невдалі спроби більшовицького перевороту в УНР у листопаді 1917 р. Зрив більшовицького повстан­ня військами Центральної Ради, які 30 листопа­да оточили казарми більшовицьких частин, роз­зброїли їх і під вартою відправили до Росії. Провал спроби захопити Київ силами 2-го гвардійського корпусу, який перебував під контролем більшо­виків; він був перехоплений силами 1-го Україн­ського корпусу генерала П. Скоропадського.

2. Зміна тактики більшовиків, які задумали викори­стати створені ЦР форми державності, але надати їм іншого —радянського — характеру.

4-6 (17-19) грудня 1917 р. — робота І Все­українського з'їзду рад у Києві, на якому було зроблено чергову спробу більшовиків передати всю владу радам, перетворивши УЦР на Цен­тральний Виконавчий Комітет рад (ЦВК), але з'їзд висловив довіру УЦР. Делегати-більшовики залишили цей з'їзд та переїхали до Харкова, де проходив обласний з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну. Цей з'їзд визначили як Все­український з'їзд рад.

12 (25) грудня 1917 р. — проголошення з'їздом рад у Харкові радянської влади в Україні; об­рання радянських органів влади: Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України на чолі з Ю. Медведєвим, якого у березні 1918 р. заступив В. Затонський, та урядНародний Секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим).

3. Зовнішньополітичний тиск.

4 (17) грудня 1917 р. видано (Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», підписаний В. Леніним і Л. Троцьким.

Основні положення:

— визнання УНР та її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії;

— звинувачення УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики», невизнання УЦР пов­новажним представником українського наро­ду;

— вимоги до УЦР: відмовитися від спроб дезор­ганізувати загальний фронт; припинити роз­зброєння більшовицьких частин; не пропуска­ти на Дон та Урал, де розгорнулося антибільшо­вицьке повстання, військові частини; сприяти радянським військам у боротьбі з «контррево­люційними» повстаннями.

— 5 (18) грудня 1917 р. — відхилення більшовицько­го ультиматуму Генеральним Секретаріатом УНР.

Хід воєнних дій

9 (22) грудня 1917 р. — захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-Овсієнка.

17 (ЗО) грудня 1917 р. — Маніфест ЦВК рад України про повалення влади УЦР і Генерального Секретаріату.

25грудня 1917 р. (7 січня 1918 р.) — початок за­гального наступу більшовицьких військ, які діяли у складі кількох армійських груп.

26 грудня 1917 р. (8 січня 1918 р.) — захоплення Катеринослава, в якому під керівництвом більшо­вицького ревкому почалося повстання, підтримане загонами з Москви, Петрограда й Донбасу.

Грудень 1917 — січень 1918 р. — більшовики за­хопили Александровськ, Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, майже всю Лівобережну Україну; загро­за нависла над Києвом.

9 (22) січня 1918 р. — проголошення IV Універ­салу УЦР.

Причини проголошення IV Універсалу:

— втрата надій на створення федеративної демокра­тичної Росії;

— загроза захоплення більшовиками України; не­спроможність УЦР самостійно дати їм відсіч;

— необхідність офіційно відмежуватися від радян­ської Росії для ведення мирних переговорів з інши­ми державами.

Основні положення IV Універсалу:

— проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою;

Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх і справах.

— бажання жити з усіма сусідніми державами у « згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні справи;

— влада в УНР належить народу (до Установ­чих зборів її вищими органами залишали­ся УЦР та уряд — Рада Народних Міністрів);

— початок самостійних мирних переговорів;

— заклик до відчайдушної боротьби з більшовика­ми;

— проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створен­ня народної міліції, обрання народних рад — ор­ганів місцевого самоврядування; підтвердження

передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси, води, надра є також надбанням усього на­роду); переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку; боротьба з безробіттям, допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю; підтвердження демокра­тичних свобод, проголошених III Універсалом.

Наслідки:

— створення самостійної Української держави — втілення мрій і боротьби багатьох поколінь;

— можливість розв'язувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демо­кратичний устрій Росії (9-15 січня були прий­няті закони про національно-персональну авто­номію, 8-годинний робочий день, земельний за­кон тощо);

— самостійне ведення переговорів з іншими держа­вами, у тому числі про припинення війни та допо­могу в боротьбі з більшовиками.

16 (29) січня 1918 р. — більшовицьке повстання у Києві на заводі «Арсенал»;

бій під Крутами між радянськими військами, очолюваними колишнім підполковником царської армії М. Муравйовим, (по­над 3 тис. чол.) та об'єднаним загоном українських добровольців, який складався з курсантів військової школи та студентів (близько 500 чол.) на чолі з сот­ником В. Омельченком; у результаті 260 молодих українських патріотів загинули, 32 потрапили в по­лон, із них 28 були закатовані.

Український письменник-емігрант Улас Самчук дав таку оцінку захисникам Крут: «Це був порив душі і серця, зов національ­ного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти всіх сил світу вписати на сторінках історії щось таке, що в прийдеш­ньому дасть зачинну точку для нової організованої та вдосконаленої боротьби».

26 січня (7 лютого) 1918 р.— Мала Рада і Рада На­родних Міністрів залишила Київ, переїхавши в Жи­томир; вступ більшовицьких військ до Києва

Початок лютого 1918 р. — захоплення більшовиць­кими військами більшої частини України і Криму.

Перша спроба радянізації України

— Знищення старого державного апарату й утворен­ня органів радянської влади (до Києва переїхали створені у Харкові ЦВК рад України та Народ­ний Секретаріат, на місцях владу перейняли ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, ревкоми, військревкоми).

— Створення робітничо-селянської армії України — Червоного козацтва.

— Націоналізація великих промислових підприєм­ств, встановлення робітничого контролю за ви­робництвом, підпорядкування промисловості України Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ) Росії.

— Поширення на Україну Декрету про землю; по­новлено вивезення хліба з України до Росії.

— Ліквідація української грошової системи.

— Політика розчленування території України на регіональні «республіки»: Донецько-Криворізьку, Одеську, Таврійську, частина українських земель увійшла до Донської республіки.

— Червоний терор (тільки в Києві на початку 1918р. було розстріляно без суду та слідства 5 тис. чол.)

Україна у боротьбі за збереження державної незалежності (1918 – 1920 рр.)

Читайте також:

1. Архітектура і мистецтво. Українське бароко.
2. Архітектура і образотворче мистецтво Русі.
3. Архітектура та образотворче мистецтво
4. Архітектура та образотворче мистецтво
5. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі
6. Архітектура та образотворче мистецтво.
7. Архітектура та образотворче мистецтво.
8. Архітектура. Образотворче мистецтво
9. Архітектура. Образотворче мистецтво.
10. БЕСІДИ ПРО ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
11. Культура неолітичного населення України. Неолітична революція. Побут, духовна культура та мистецтво.
12. Мета і завдання предмету образотворче мистецтво в початковій школі

Переглядів: 1292