• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Текст лекції

План лекції

Години).

1. Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів.

2. Загальна характериста ECTS.

3. Загальні положення кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП).

4. Принципи впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП).

Література:

Основна:

1. Журавський В. С., Згуровський М. З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – Київ: Політехніка, 2003. – 200 с.

2. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес // Освіта, 25.08 – 01.09.2004.– 147 с.

Додаткова:

3. Болонський процес у фактах і документах / Упорядники Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я. та ін. – Київ-Тернопіль: Вид-во ТДПУ, 2003. – 52 с.

4. Вища освіта України і Болонський процес // Навчальна програма. – Київ–Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 18 с.

5. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу / За ред. В.Г. Кременя. – Київ–Тернопіль: Вид-во ТДПУ, 2004.

ВСТУП

Оскільки Європейське співтовариство поставило за мету сприяти міжуніверситетській кооперації як засобу покращення якості освіти на благо студентів і вищих навчальних закладів, а програму обміну студентами визначено як вагомий елемент такої між-університетської співпраці та для збільшення можливостей зростання їх навчальної і професійної кар'єри та працевлаштування через визнання дипломів, виникла необхідність розроблення механізму взаємного визнання академічних успіхів студентів та їх кваліфікацій. Тому в експериментальному проекті, організованому в рамках програми «ІРАЗМЕС», було розроблено Європейську систему перезарахування кредитів (ECTS)як засіб покращення визнання освіти для навчання за кордоном.

Історично початково ECTS була розроблена у 1989/1990 н.р. в формі пілотного 5-річного проекту, в якому брали участь 145 європейських вузів таких академічних напрямків: бізнесадміністрування, хімія, історія, інженерна механіка і медицина. У подальшому практика ECTS була рекомендована до широкого використання вищими навчальними закладами Конференції Ради Європи «Forum Conference of the Higher Education and Research Committee» (Malta, 1994), Конвенцією Ради Європи ЮНЕСКО з визнання кваліфікацій у вищій освіті в Європейському регіоні, і підтримана низкою міжнародних професіональних неурядових організацій, наприклад. Європейською Асоціацією Міжнародної освіти (European Association of International Education),до якої входять представники більше 50 держав.

Зовнішнє оцінювання ECTS продемонструвало потенціал системи і Європейська комісія включила ECTS до своєї програми «СОКРАТЕС», зокрема, до розділу І про вищу освіту («ІРАЗМЕС»). Сьогодні ECTS рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної стадії до ширшого використання як елементу європейського масштабу у вищій освіті.

ECTS забезпечує інструментом, аби гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання - кредитів та оцінок, а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти.

Наведена нижче характеристика ECTS розроблена для допомоги потенційним користувачам. Основні елементи ECTS розроблені, перевірені і удосконалені в експериментальному проекті 145 європейськими університетами з усіх держав-членів та країн Європейської економічної зони.

1. Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів.

Відомо, що процес формування загальноєвропейського освітнього простору має тривалу історію. Спочатку були сформовані політична воля учасників, правова основа процесу (ст. 149 і 150 Договору про створення Європейського Союзу), потім соціально-економічна база. Після цього Європейська Комісія виступила з ініціативою створення системи інструментів з метою підвищення мобільності людського капіталу на європейському ринку праці. Одним з таких інструментів є відповідність та можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.

Після підписання Болонської декларації з'явилися нові інструменти та ініціативи, що сприяють реалізації цілей формування загального європейського простору вищої освіти, причому як наднаціональні, так і національні та інституційні. Найвідоміші і найефективніші програми мають багаторівневий характер. Наприклад, спільні ініціативи Європейської Комісії, Європейської асоціації університетів, в яких взяли участь університети з усіх країн-учасниць Болонського процесу. Було розроблено такі проекти: «Створення сумісних (єдиних, подвійних) дипломів», «Налагодження освітніх структур», «Формування культури якості», «Тенденції розвитку європейських освітніх структур».

Проект «Налагодження освітніх структур» спрямований на реалізацію цілей Болонської декларації на інституційному рівні з урахуванням досвіду, накопиченого в рамках програм «ЕРАЗМУС» і «СОКРАТЕС» з 1987 року. Основне його завдання - «визначення точок конвергенції і вироблення загального розуміння змісту кваліфікацій за рівнями у термінах (визначеннях) компетенції та результатів навчання».Результатами вважаються набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навики особи, яка навчається. Останні визначаються для програми в цілому та кожного її блоку (модуля). Пріоритетними напрямами цієї роботи є:

- визначення загальних і спеціальних компетенцій випускників першого і другого циклів навчання;

- гармонізація навчальних планів з погляду структури, програм і методів навчання;

- визначення спеціальних компетенцій випускників обох рівнів за сімома напрямами підготовки: адміністрування бізнесу і менеджмент, освітні науки, геологія, історія, математика, фізика і хімія;

- розробка методології аналізу загальних елементів і спеціальних галузей підготовки.

Отже, проект вирішує завдання формування загальноєвропейського консенсусу у визначенні ступенів з огляду нате, що саме повинні знати і вміти робити випускники після завершення навчання. Доцільність компетентнісного підходу полягає у можливості зберігати гнучкість та автономію в архітектурі навчального плану.

1. Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів.

Результатами навчання особи вважають набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навики особи. Компетенції визначаються для програми в цілому та кожного її блоку. Визначеннння компетенцій є прерогативою викладачів та експертів. Компетенції поділяють на загальні та спеціальні.

Загальні компетенції.

На основі досвіду більше 100 університетів з 16-ти країн-учасниць Болонського процесу, відібрано 30 загальних компетенцій, що поділяються на три категорії: інструментальні, міжособистісні, системні.

Інструментальні – такі, що включаютькогнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеї та міркування, методологічні здібності, здатність розуміти і керувати оточенням, організовувати робочий час, вибудовувати стратегію навчання, приймати рішення і вирішувати проблеми);технологічні уміння (уміння, пов'язані з використанням техніки,комп'ютерні навички та здібності інформаційного управління);лінгвістичні уміння; комунікативні компетенції.

Конкретизований набір включає:

1). Здатність до аналізу та синтезу.

2). Уміння організовувати і планувати.

3). Базові загальні знання.

4). Базові знання з професії.

5). Комунікативні навички з рідної мови.

6). Елементарні комп'ютерні навички.

7). Навички оперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел).

8). Здатність вирішувати проблеми.

9). Здатність приймати рішення.

Міжособистісні – індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, з критичним осмисленням і здатністю досамокритики, а також соціальні навички, пов'язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, уміннямпрацювати в групах, братисоціальні та етичні зобов'язання.

Комплекс міжособистісних навичок включає:

1). Здатність до критики та самокритики.

2). Здатність працювати в команді.

3). Міжособистісні навички.

4). Здатність працювати в міждисциплінарній команді.

5). Здатність співпрацювати з експертами в інших предметних областях.

6). Здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності.

7). Здатність працювати в міжнародному контексті.

8). Прихильність до етичних цінностей.

Системні – поєднання розуміння, відношення та знання, що дозволять сприймати співвідношення частин цілого одна з одною таоцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою удосконалення системи та конструювати нові системи. Системні компетенції потребують засвоєння інструментальних та базових як підґрунтя.

Системні компетенції охоплюють:

1). Здатність застосовувати знання на практиці.

2). Дослідницькі здібності.

3). Здібність до навчання.

4). Здатність адаптуватися до нових ситуацій.

5). Здатність генерування нових ідей (творчості).

6). Здатність до лідерства.

7). Розуміння культур та звичаїв інших країн.

8). Здатність працювати автономно.

9). Здатність до розробки проектів та керування ними.

10). Здатність до ініціативи і підприємництва.

11). Відповідальність за якість.

12). Прагнення до успіху.

Спеціальні компетенції.

Спеціальні компетенції розглядають окремо для першого і другого циклів.

До першого ступеня віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:

1). Здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни.

2). Здатність логічно і послідовно викладати засвоєні знання.

3). Здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення.

4). Уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами.

5). Здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій.

6). Здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;

7). Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.

8). Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.

Випускники другого рівня повинні:

1). Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.

2). Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.

3). Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

4). Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.

5). Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.

6). Оволодіти компетенціями на професійному рівні.

Два інші невід’ємні компоненти конструкції формування Європейської вищої освіти – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.

Якщо говорити про рівні, то за основу взято стандартну систему:

- курс базового рівня (вступ до предмета);

- курс проміжного рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);

- курс просунутого (досконалішого) рівня;

- спеціалізований курс.

За типами курси поділяються на:

- основний курс (частина основної програми);

- зв’язаний курс (підтримуючий основну програму);

- не профілюючий курс (необов’язковий).

У рамках напрямів виділено п'ять типів модулів:

Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес-функції, середовище бізнесу тощо).

Підтримуючімодулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це –математика, статистика та інформаційні технології).

Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).

Спеціалізовані модулі, тобто необов'язкові, але такі, що розширюють і поглиблюють компетенцію у вибраній галузі, факультативні.

Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, стажування, модулі, що пов'язують теорію і практику).

Загальна тенденція побудови модулів наступна: чим вищий рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв'язок між теорією і практикою.

Приклад моделі модульної структури навчального плану підготовки за кваліфікацією наведений в табл. 4.1. Можливі й інші форми розподілу.

Таблиця 4.1

Модульна структура навчального плану підготовки за кваліфікацією

Розподіл навантаження по курсах у межах програми навчання виражається у кредитах ECTS. На практиці 1 кредит передбачає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента (включно з аудиторними заняттями, самостійною роботою). Як правило, один модуль містить 5 кредитів навантаження або кратне п’яти число (наприклад , 10 або 15). Кредити обов’язково повинні бути прив’язані до рівнів. У цьому випадку вони забезпечують достовірну інформацію щодо складності і глибини курсу.

Розробка системи перезарахування (перезаліку) кредитів ґрунтується на декількох базових принципах:

1. Філософія взаємної довіри.

2. Здатність освітніх структур до гармонізації на національному та міжнародному рівнях.

3. Вираження результатів навчання не в термінах часу, а в термінах кредитів, прив’язаних до результатів у вигляді компетенцій.

4. Реальність створення загальноєвропейської системи перезарахування і накопичення кредитів.

5. Цінність і самодостатність обох рівнів: як ступеня бакалавра, так і ступеня магістра.

6. Вимоги до кваліфікацій у вигляді компетенцій мають бути погодженими в рамках загальноєвропейського освітнього простору.

7. Відмінності у термінах навчання як на першому, так і на другому ступенях не більше 25%.

8. Програми першого ступеня – від 180 до 240 кредитів, програми магістерського рівня – від 90 до 120 кредитів. Кількість кредитів у річній програмі – не більше 60.

9. Розробка загальних рівневих індикаторів як умова порівнянності структур і ступенів, як частина європейської структури кваліфікацій.

В рамках Болонської декларації передбачено визнання освіти чи кваліфікації. Порядок визнання кваліфікацій визначено Лісабонською конвенцією, прийнятою в Лісабоні у квітні 1997 року.

Визнання освіти чи кваліфікації – це формальне підтвердження компетентним органом цінності іноземної освітньої кваліфікації з метою доступу до освітньої та професійної діяльності. Кваліфікація може бути визнана або з метою подальшого навчання на даному рівні (академічне визнання), або для використання звання чи здійснення професійних цілей (професійне визнання).

Академічне визнання– це визнання курсів, кваліфікацій або дипломів одного вищого навчального закладу іншим. Передбачає доступ до нового подальшого навчання в іншому навчальному закладі або дозволяє певне звільнення від необхідності наново вивчати певні елементи програми. Таке визнання функціонує в Європейській кредитно-трансферній системі (ECTS).

Професійне визнання– це право працювати за фахом згідно з професійним статусом відповідної кваліфікації особи.

Визнання здійснюєкомпетентний орган визнання–установа, офіційно уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення про визнання іноземних кваліфікацій.

Для спрощення процедури визнання освітніх кваліфікацій розроблено і запропоновано уніфікований зразок Додатка до Диплома (Diploma Supplement) про освіту.

Загальні вимоги щодо створення Додатка до Диплома

Додаток до Диплома рекомендується складати відповідно до таких принципів:

1. Складовою частиною кожного заповненого Додатка до Диплома повинна бути коротка пояснювальна записка, основною функцією якої є допомога університетам, працедавцям та іншим користувачам інформації.

2. Дуже довгих і дуже складних додатків потрібно уникати, треба представляти інформацію настільки стисло, наскільки це можливо.

3. Додаток повинен завжди супроводжуватися оригіналом документа про кваліфікацію (оскільки додатки, зазвичай не мають юридичної сили).

4. У поєднанні з документом, що засвідчує отримання кваліфікації, додаток повинен давати достатню інформацію, щоб дозволити тому, хто його розглядає, оцінити дану кваліфікацію і визначити, чи відповідає дана кваліфікація меті, для якої її хочуть використовувати.

5. У Додатку завжди повинні вказуватися ім'я власника і назва кваліфікації, назва і статус установи, яка її присвоїла, і класифікація присудженого звання. Все це повинно бути представлено мовою першоджерела.

6. Інформація про систему вищої освіти повинна бути представлена максимум на двох сторінках. Для кращої наочної інформації варто включати діаграми і таблиці.

7. Додатки можуть видаватися будь-якою мовою, яку заклад освіти вважає прийнятною. Особливу увагу слід приділяти перекладу і термінології.

Виготовлення Додатків до Диплому повинно відбуватися централізовано, а не доручатися різним підрозділам закладу освіти. Вищі навчальні заклади повинні здійснювати захист інформації в своїх Додатках від можливих підробок.

Читайте також:

1. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
2. III.4 Форматування тексту.
3. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
4. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
5. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
6. Анотування і реферування наукових текстів
7. Антична епоха в українському контексті.
8. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
9. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
10. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
11. Введення та редагування тексту.
12. Введення тексту

Переглядів: 509