• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Луганськ 2013

Основні поняття: Етнос. Суспільство. Держава. Національна держава. Правова держава. Соціальна держава. Громадянське суспільство. Правове суспільство. Права людини. Правоохоронні органи. Президентська республіка. Парламентсько-президентська республіка. Президент. Верховна Рада. Кабінет міністрів. Кодекс. Кодифікація. Парламентаризм. Виборчий процес. Суверен. Референдум. Імпічмент. Закон. Консенсус.

Тема: Розвиток правової системи за часів незалежності

/2 години/

Мета:

- освітня:розкрити суть й особливості процесу формування права періоду незалежності, показати головні правові інституції сучасної незалежної України через їх становлення;

- розвиваюча: розвивати у курсантів та студентів вміння й навички зіставляти факти й процеси історії в різних інтерпретаціях, порівнювати соціально й світоглядно несумісні позиції з історичною реальністю та робити самостійні висновки;

- виховна: виховувати почуття патріотизму та повагу до права як підстави соціального буття.

Міжпредметні зв’язки:теорія держави та права, історія України, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

План

1.Становлення правової системи незалежної Української держави. Конституційний процес та трансформація та трансформація права.

2.Система галузевих прав України.

Перше питання. Процес реформування законодавства незалежної Української держави в першій половині 90-х років не мав достатнього системного характеру, що призводило до неузгодженості правових норм. Разом з новими актами діяли акти радянського періоду. Сучасна українська правова система передбачає: а) по-перше – відмовитися від догм соціалістичного права; б) по - друге – запровадити елементи буржуазного права. Спадок радянського права: «жива» і «мертва» складова права незалежної України. З прийняттям Конституції України з’явились реальні переваги щодо вироблення гармонійно поєднаної, збалансованої законодавчої системи. Процеси правотворення в незалежній Україні. Механізм законодавчої ініціативи та його суб’єкти.

Друге питання. Цивільне право. Суттєво змінилися норми, що регулюють право власності, підприємницьку, торгівельну діяльність. Цивільний кодекс України 2003 р. Зміст та значення господарського кодексу України 2003 р. Реформування трудового законодавства (право працівників в умовах ринкових відносин, боротьба з безробіттям). Найважливішим демократичним здобутком у економічній сфері є гарантоване ст. 42 Конституції право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Стаття 42 Господарського кодексу України (ГК) визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик госпо­дарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до ст. 44 ГК підприємництво здійснюється на основі вільного найму підприємцем працівників. Частина 1 ст. 43 Конституції надає кож­ному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Аграрне право. Оренда землі. Правові основи створення фермерського господарства. Земельний кодекс України 2001 р. Правові аспекти питання продажу землі. Сімейне право. Зміни в галузі сімейного права за останні роки запобігання насиллю в сім'ї. протиріччя сімейного права Євросоюзу та України: можливості та перспективи подолання протиріч. Сімейний кодекс України 2002 р. Кримінальне право. Скасування смертної кари.

Основний зміст Кримінального кодексу України 2001 р. Кримінально-процесуальний кодекс 2012 р. Новели нового Кримінального процесуального кодексу України:

1. підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних: заборонено порушувати кримінальну справу щодо конкретної особи, що дає змогу захистити права людини, убезпечивши її від необґрунтованого кримінального переслідування з боку правоохоронних органів.

2. оновлене доказове право, складовими елементами якого є: встановлення критеріїв, необхідних для прийняття рішень різного правового характеру (про застосування запобіжного заходу, про визнання винним обвинувачуваного тощо), визнання доказами даних, що отримані під час пояснень і показань, предметів і документів, наданих сторонами провадження безпосередньо суду та встановлення чітких правил допустимості доказів або визнання доказів недопустимими, внаслідок порушення прав людини під час їх одержання.

3. запроваджено нові види кримінального провадження, які забезпечуватимуть процесуальну економію та дозволять значно розвантажити суди та органи розслідування. Це дізнання, тобто спрощена форму розслідування кримінальних проступків, та наказне провадження, яке є спрощеною процедурою постановлення судом рішення про покарання особи без проведення судового засідання у випадках, якщо вина особи доведена матеріалами розслідування і така особа визнає свою вину та не заперечує проти покарання.

4. введено нових учасників кримінального процесу: слідчий суддя, присяжні.

5. введено нові порядки ведення кримінального судочинства (наприклад, кримінальне провадження на підставі угод).

6. застосовується нова термінологія: дано роз'яснення 26 термінам. Деякі з них є абсолютно новими, наприклад «слідчий суддя»; по-новому або з суттєвими відмінностями викладені терміни, що вживаються в попередньому КПК.

Сукупність цих нових постулатів провадження кримінальних процедур надасть змогу суттєво посилити захист прав людини та підвищити ефективність розслідування злочинів.

Реформації житлового, екологічного законодавства. Сутнісні зміни правового статусу громадян України.

ТЕМА 1.1. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ.

План лекції:

1. Предмет дисципліни „Судові та правоохоронні органи України”, його значення для вивчення інших юридичних дисциплін.

2. Загальна характеристика правоохоронної діяльності держави.

3. Правоохоронні органи: поняття та загальна характеристика.

4. Законодавчі джерела курсу.

Тези лекції

1. Предмет дисципліни „Судові та правоохоронні органи України”, його значення для вивчення інших юридичних дисциплін

Предмет будь-якої навчальної дисципліни визначається, перш за все, колом тих питань і проблем, що повинні вивчатися в її рамках. Предмет дисципліни „Судові та правоохоронні органи України” включає відомості про державні органи, що виконують судову та іншу правоохоронну діяльність, а також деякі недержавні утворення, призвані сприяти такого роду діяльності. Центральне місце займають відомості про побудову цих органів або організації, їх структуру, взаємозв’язок і підпорядкування, головні функції, напрямки та завдання діяльності, взаємодію один з одним і з усім державним механізмом. Увага також фокусується на порядку підбору та розстановки кадрів відповідних органів і їх відповідальності.

Дисципліну „Судові та правоохоронні органи України” можна визначити як таку, в рамках якої вивчаються основи організації та найбільш суттєві напрями та завдання діяльності цих органів, їх взаємодія один з одним та іншими органами держави.

Предмет вивчення в даній дисципліні слід розрізняти в широкому та вузькому (безпосередньому) значенні.

Предмет курсу в широкому значенні– цедослідження виникнення та сучасного устрою всіх правоохоронних органів держави, спеціально створених для охорони правопорядку (суду, прокуратури, МВС), що організаційно забезпечують їх діяльність у сфері правового регулювання (Міністерство юстиції України та його органи), а також професійного суспільного об’єднання, що сприяє правоохоронній діяльності – адвокатури.

В предмет курсу входить ознайомлення з правоохоронними органами закордонних держав і СНД.

Предметом вивчення в вузькому (безпосередньому) значеннів дисципліні „Судові та правоохоронні органи України” є норми ряду галузей права, в яких закріплено устрій правоохоронних органів – державного, адміністративного та інших галузей.

Отже, підлягають вивченню законодавчі акти, що є базисом і основною частиною курсу. Вони розглядаються не самі по собі, а в плані їх практичного застосування, з урахуванням розвитку та удосконалення правових норм.

Значення дисципліни „Судові та правоохоронні органи України” для вивчення інших юридичних дисциплін полягає в тому, що дана дисципліна має характер вступного курсу, яка передує вивченню інших юридичних дисциплін. Перш ніж вивчати ті чи інші галузі права та їх реалізацію в діяльності різних, в тому числі і правоохоронних органів, треба вивчити та зрозуміти устрій самих цих органів. Зрозумівши устрій правоохоронних органів, можна глибше та правильно засвоїти форми їх роботи у застосуванні права, забезпеченню законності та правопорядку, що й складає мету підготовки молодих спеціалістів-юристів.

„Судові та правоохоронні органи України” – один із вступних предметів, що дає, як підкреслювалося раніше, результативні відомості про органи та організації, що забезпечують здійснення судової та правоохоронної діяльності в усіх її проявах. Ці відомості знаходяться у тісному зв’язку та взаємозалежності з відомостями, які одержують при вивченні суміжних дисциплін.

2. Загальна характеристика правоохоронної діяльності держави

Щоб зрозуміти суть критеріїв, якими слід було б користуватися при віднесенні тих чи інших державних органів до числа правоохоронних, досить важливо уяснити ознаки діяльності, що отримала в певній мірі умовне, але таке, що вже стало звичним найменування „правоохоронна діяльність”. Цьому виду державної діяльності притаманні ряд суттєвих ознак.

Одна з них проявляється в тому, що така діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу. До заходів такого роду можна віднести заходи державного примусу та стягнення, що регламентуються законом.

У діючому законодавстві серед заходів юридичного впливу важливе місце належить також заходам попередження протиправних дій, їх профілактики.

Другою істотною ознакою правоохоронної діяльності є те, що застосовані в ході її здійснення юридичні заходи впливу повинні строго відповідати приписам закону або іншого правового акту.Тільки вони можуть служити основою застосування конкретного заходу впливу та чітко визначити його зміст. Орган, що застосовує такий вплив, зобов’язаний пунктуально виконувати відповідні приписи.

По-третє, характерним для правоохоронної діяльності є і те,що вона реалізується у встановленому законом порядку, із дотриманням визначених процедур.

Нарешті, істотною ознакою правоохоронної діяльності є і те, щоїї здійснення покладається, перш за все, на спеціально створені державні органи.Ці органи комплектуються відповідним чином підготовленими спеціалістами – у більшості юристами, а також спеціалістами, які володіють пізнаннями в інших сферах знань.

Організація і діяльність цих органів детально та всебічно законодавчо регламентована.

З урахуванням сказаного, можна визначити, що правоохоронна діяльність – це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в строгій відповідності із законом та неухильному дотриманні встановленого ним порядку.

За своїм змістом правоохоронна діяльність не є односкладовою. Вона включає в себе кілька конкретних напрямів, кожний з яких має свої специфічні завдання та реалізується теж своїми, тільки йому притаманними методами. До числа таких напрямів (функцій)відносяться:

- правосуддя (здійснює суд в особливому порядку);

- прокурорський нагляд (здійснюється Генеральним прокурором і підлеглими йому прокурорами);

- охорона громадського порядку (покладена на МВС і, перш за все, на міліцію);

- розслідування злочинів (діяльність слідчих і органів дізнання);

- захист прав і інтересів (адвокатура);

- організаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів у сфері правового регулювання (Міністерство юстиції України та його органи).

Істотним є і те, що всі названі вище функції (напрями) взаємопов’язані та доповнюють одна одну.

3. Правоохоронні органи: поняття та загальна характеристика

Для виконання вищевказаних функцій правоохоронної діяльності існують конкретні органи, які відповідно йменуються правоохоронними.

Як не дивно, але нормативно-правові акти держави не дають чіткого визначення поняття правоохоронних органів, як і не визначають їх повний перелік. Так, згідно ст. 1 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року та ст. 1 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави” від 19 червня 2003 року правоохоронні органи – це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних та правозастосовних функцій. У Постанові Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 „Про затвердження Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою” вказується, що до цих органів відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Проте, на наш погляд, найбільш повний перелік цих органів надано у ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 року. Це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи та установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісної охорони, інші органи, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Для правоохоронних органів характерні наступні ознаки :

- ці органи створюються на принципах демократії та діють в умовах максимальної гласності;

- вони в силу прямої вказівки в законі та специфічного положення в механізмі держави призначені саме для забезпечення законності та правопорядку, захисту прав та інтересів громадян, трудових колективів, суспільства та держави.

- вони наділені відповідними правами та володіють специфічною компетенцією у попередженні, припиненні правопорушень та розгляду правових питань і справ, пов’язаних з правопорушеннями та захистом прав;

- в залежності від характеру правових питань ці органи та установи наділені правом застосовувати відповідні заходи державного та суспільного впливу з метою відновлення і зміцнення законності та правопорядку.

Враховуючи наведені ознаки, є вдалим наступне визначення правоохоронних органів.

Правоохоронними органами прийнято називати функціонуючі в суспільстві та державі установи та організації, основним завданням діяльності яких є забезпечення законності, боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями.

4. Законодавчі джерела курсу

Законодавчі джерела курсу „Судові та правоохоронні органи України” – це нормативні акти, в яких містяться норми державного, адміністративного та інших галузей права, що регламентують побудову суду, прокуратури, адвокатури та інших правоохоронних органів і організацій.

Всю суму правових актів, що розглядаються, в залежності від їх змісту (предмету) можна поділити на наступні групи актів:

1. загального характеру;

2. про судову владу, правосуддя та суди;

3. про органи юстиції;

4. про прокурорський нагляд і органи прокуратури;

5. про організацію виявлення та розслідування злочинів;

6. про юридичну допомогу та її організацію.

Особливе місце в 1-й групі актівзаймає Конституція України, що була прийнята 28 червня 1996 року Верховною Радою України.

В останні роки все більше уваги приділяється підвищенню ролі міжнародних (міждержавних) угод, в тому числі з питань, що безпосередньо зв’язані з організацією та діяльністю судів та інших правоохоронних органів. Серед них особливо виділяються: Всезагальна декларація прав людини, що схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права людини, що схвалений теж Генеральною Асамблеєю ООН – 16 грудня 1966 року.

Друга група актівє більш численною. В цю групу входять: Закон України „Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р., Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., та ін.

Третя група актівне така численна. З їх числа основне місце слід було б приділити Указу президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011 „Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України”, Закону України „Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. та ін.

В четвертій групі провідну роль відіграє, безумовно, Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року зі змінами та доповненнями.

П’ята група не менш численна, ніж друга. В цю групу актів включаються Закони „Про прокуратуру”, „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про службу безпеки України”, Кримінально-процесуальний Кодекс та ін.

В шостій групі актівосновна роль належить Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року.

Для вивчення названих Законів та інших правових актів слід користуватися офіційними джерелами їх опублікування, зокрема: журналом „Відомості Верховної Ради України”, газетами „Урядовий кур’єр”, „Голос України”, „Офіційний вісник України”, а також деякими іншими друкованими виданнями.

ТЕМА 1.2. СУДОВА ВЛАДА, ІЇ УСТРІЙ І ПОВНОВАЖЕННЯ.

План лекції

1. Поняття та ознаки судової влади.

2. Загальна характеристика правосуддя, його завдання.

3. Місце суду в системі державних органів влади. Співвідношення понять „судова влада” та „правосуддя”.

4. Судова система, судова ланка, судові інстанції: поняття та їх характеристика.

Тези лекції

1. Поняття та ознаки судової влади

В І. Даль писав, що влада–це „право, сила, воля над чимось, свобода дії та розпорядження, начальствування, управління”.

На думку С. Ожегова, владою слід вважати „право та можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти своїй волі”. Іншими словами, владою не можна вважати будь-яку особу, орган, об’єднання, установу. Вони – діючі особи, але не влада.

Судова влада – це специфічна галузь державної влади, що здійснюється уповноваженими на це державними органами – судами та призначенням якої є вирішення правових конфліктів і здійснення судового контролю.

Повноваження судової влади :

Серед повноважень судової влади домінуючу роль грає правосуддя.Його може здійснювати тільки суд і ніякий інший орган. Це специфічне судове повноваження. Проте, судова влада не зводиться тільки до даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення :

- конституційний контроль;

- контроль за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів і службових осіб;

- забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;

- розгляд і вирішення справ про адміністративні правопорушення, що підвідомчі судам;

- роз’яснення діючого законодавства з питань судової практики;

- участь у формуванні судового корпусу та сприяння органам судового самоврядування.

Проведення в життя кожного з названих повноважень, що утворюють судову владу, призване сприяти наділення органів, на які покладено здійснення даної влади, засобами примусу до виконання прийнятих ними рішень.

Ознаки судової влади:

Судовій владі властиві певні ознаки. Зупинимося на найважливіших з них.

Винятковість судової влади характеризується рядом особливостей:

1. Жоден орган державної влади та управління не мають права брати на себе компетенцію судової влади;

2. Винесення рішення в конкретній справі є прерогативою суду. Рішення суду є обов’язковим для виконання всіма державними органами та службовими особами;

3. Виняткове правове положення суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативними актами України;

4. Винятковість судової влади характеризується особливим порядком формування судового корпусу та притягненням суддів до відповідальності;

5. Вказаній ознаці властива і винятковість правового положення особистості в сфері здійснення правосуддя.

Самостійність судової владиобумовлена конституційним принципом розподілу влади. Кожна з галузей влади самостійно виконує тільки їй властиві функції, не підкоряючись одна одній. Рішення, що виносяться органами судової влади, внаслідок вказаної ознаки, не вимагають будь-якого затвердження іншими владами.

Повнота судової владипов’язана з рамками компетенції, тобто з обсягом судової влади та закінченістю рішень, що приймаються відповідними органами; обов’язковістю цих рішень (п.9 ст.129 Конституції).

Підзаконність судової влади.Судові органи та судді діють на основі Конституції та законів України.

Незалежність судової влади.Вона має два рівні – зовнішній та внутрішній. При цьому важливо підкреслити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, суспільних рухів та їх лідерів на судову владу (ст.126 Конституції).

Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду по здійсненню правосуддя, а з іншого – гарантії суддів відповідно до статусу.

Читайте також:

1. Луганськ
2. Особливості телевізійного мовлення луганських телеканалів

Переглядів: 747