Від неолібералізму до неоконсерватизму.

·Нова австрійська школа.

·Фрейбурзька школа та теорія соціального ринкового господарства.

·Монетаризм.

·Економічна теорія пропозиції.

·Теорія раціональних очікувань.

У 30-40-х рр. ХХст. концепція активного впливу держави на економіку стає майже загальновизнаною. Цю концепцію називають по-різному: "дирижизм" (від французького diriger – управляти), "етатизм" (від французького etat - держава), "інтервенціонізм" (від латинського interventio - втручання). Окрім марксистів та кейнсіанців, прибічниками активного втручання в економіку стали теоретики італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму. Поширенню ідей дирижизму сприяли також соціально-економічні успіхи СРСР, де держава безпосередньо здійснювала управління народним господарством. Здавалося, що ліберальні ідеї неокласичної школи зазнали остаточної поразки. Однак, саме в цей час у неокласичному вченні виникає нова течія - неолібералізм.

Неоліберальна концепція,пристосовуючись до нових умов дійсності, відстоюючи принцип саморегулювання економіки, визнає можливість обмеженого, часткового втручання держави в економіку.

Якщо кейнсіанці відстоюють необхідність активної ролі держави у економіці, то неолібералізм – відносно пасивного державного регулювання. Держава, вважають представники цієї течії, маєзабезпечувати і підтримувати умови для сприятливого розвитку вільної конкуренції і здійснювати контроль там, де її бракує. Під конкуренцією розуміється створення рівних можливостей для всіх.

На відміну від представників традиційного лібералізму, котрі вбачали у ринку передусім природну систему, неоліберали сприймають його як інститут, якому для виживання потрібна підтримка.

Неолібералізм представлений кількома школами, серед яких найбільш відомими стали нова австрійська (Л.Мізес, Ф.Хайєк) та фрейбурзька (В.Ойкен, Л.Ерхард).Однак, неоліберальні ідеї не змогли похитнути панування в розвинених країнах Заходу кейнсіанства. Ситуація змінюється з 70-х років ХХ ст. Під впливом економічних криз 1969-1971 рр. та 1974-1975 рр. як серед учених, так і серед економістів-практиків стала наростати опозиція кейнсіанській теорії. Економічна криза 1980-1982 рр. остаточно розвінчала кейнсіанську теорію економічного зростання та антициклічного регулювання економіки. Державне втручання в економіку стало розглядатися як гальмо, а не стимул економічного росту.

За таких умов у більшості розвинених капіталістичних країн відбуваються зрушення вправо як в ідеології, так і в політиці. На цьому тлі відбувається «неокласичний контрнаступ», в ході якого на авансцену виходить неоконсерватизм.

Неоконсерватизм означає курс на збереження старих цінностей за нових умов. Це поняття значно ширше, ніж неокласика, оскільки воно відображає світогляд в цілому, ідеологію сучасного неокласичного напрямку.

Основами світогляду консерватизму є: міцна моногамна сім’я; релігія, патріотизм.

В економічній сфері неоконсерватори наполягають на відновленні таких цінностей: економічна свобода; приватна власність, ринкове регулювання, система вільного підприємництва.

В межах «неокласичного відродження» сформувалися нові школи, і насамперед – монетаризм, економічна теорія пропозиції, школа раціональних очікувань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасне кейнсіанство	\|	Нова австрійська школа.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.104 сек.