Порівняльний аналіз англомовного і німецького неолібералізму

Ознака	Англомовний (класичний) неолібералізм	Німецький неолібералізм
Ідейні витоки та методологічні основи	Традиції абстрактного аналізу класичної та неокласичної шкіл, позаісторичний підхід	Емпіричні дослідження та національна економія історичної школи, класифікація стадій економічного розвитку
Об'єкт аналізу	Поведінка суб'єктів господарювання, їх адаптація до зміни ринкових умов	Закономірності формування та підтримання конкурентної основи ринкового господарства
Джерело розвитку	Ринкові чинники саморегуляції	Інституційні чинники як базис функціонування економіки
Роль держави	"Спостереження" за дією ринкових сил, неокласична концепція "мінімальної держави"	Концепція "сильної держави" з використанням заходів свідомого формування конкурентного ладу
Основні напрямки економічної політики	Монетарні важелі впливу на економіку (регулювання грошово-кредитної сфери)	Активна господарська політика: стабілізаційна, кон'юнктурна, структурна, соціальна, відповідно до теорії ладу
Функції держави в ринковому просторі	Природна, спонтанна реакція на погіршення умов конкуренції або економічний спад	Постійне, систематичне стимулювання конкуренції та розширення конкурентного простору

Французька (паризька) школа неолібералізму своїм виникненням завдячує Жаку-Леону Рюефу (1896-1978), який розробляв проблеми економічного розвитку, грошового обігу, кредиту та міжнародних фінансів в контексті неокласичного лібералізму. Вчений був одним з радників Р. Пуанкаре в період стабілізації франка (1926--1928), фінансовим аташе посольства Франції у Лондоні (1930-1933), займав різні посади у міністерстві фінансів, у 50-ті рр. XX ст. брав участь у розробці теоретичних основ економічної політики Ш. де Голля.

Заходи з лібералізації французької економіки та пропагування ліберальних цінностей забезпечили Ж.-Л. Рюефу значний вплив на економічну політику при трьох республіках. Основна праця вченого – книга «Суспільний порядок» (1945), де він захищав об'єктивно зумовлений соціальний порядок, ринкову цивілізацію, яка проявляється у саморегулюючому потенціалі ринку, зумовленому процесом врівноваження цін та стабільності грошового обігу в умовах вільної конкуренції. Ж.-Л. Рюеф критикував як прихильників соціалізму та марксизму, так і Дж. М. Кейнса, ідеї якого щодо державного регулювання економіки суперечили власним уявленням вченого та стали, на його думку, джерелом багатьох подальших хибних рішень (цікаво, що Ж.-Л. Рюеф іменує Кейнса «чарівником із Кембриджа» за надзвичайну силу переконання й велику кількість учнів та продовжувачів).

Ж.-Л. Рюефом було покладено початок формуванню школи французького неолібералізму, до якої належали Е. Малінво, С. Кольм, Л. Столерю, головною постаттю якої став майбутній Нобелівський лауреат Моріс Алле (1911-2010). Впродовж усієї своєї наукової діяльності М. Алле намагався зрозуміти фундаментальну структуру економіки, виявити сутнісні фактори економічної системи та механізми її функціонування, займаючись дослідженнями у п'яти взаємопов'язаних галузях. Це – теорія максимальної ефективності економіки й основ економічного розрахунку; теорія міжчасових процесів і максимальної ефективності інвестицій; теорія невизначеності; теорія грошей, кредиту і грошової динаміки; теорія випадкового й екзогенних фізичних впливів.

За Алле, держава в суспільстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль. По-перше, вона є гарантом збереження основи ринкової економіки – приватної власності. По-друге, жорстко контролює грошово-кредитну сферу. По-третє, здійснює антициклічне регулювання через договірне планування. По-четверте, держава забезпечує розвиток соціальної сфери. Основною ідеєю Алле є та, що “ефективність економіки не лише зумовлює реалізацію різноманітних соціальних цілей, але водночас є необхідною умовою розквіту культури і цивілізації”, “…ефективність сама зумовлена наявністю економіки ринків, що базується на децентралізації рішень, і така економіка може реально функціонувати лише тоді, коли вона в значній своїй частині спирається на приватну власність з притаманною свободою господарського управління”.

Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринкової економіки, що формується за умов активної ролі держави. Він відмовився від моделі ринкової економіки Л.Вальраса, згідно з якою в суспільстві існує єдиний ринок з єдиною системою цін, однаковою для всіх економічних суб’єктів (незалежно від того, чи існує економічна рівновага).

Алле вважає, що ця гіпотеза нереалістична. Замість неї він запропонував теорію загальної економічної рівноваги і максимальної ефективності, що базувалася на теорії “економіки ринків”. Згідно з макроекономічною моделлю Алле, суспільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Тому в межах локального ринку ціни можуть змінюватись незалежно, спричиняючи до утворення цінових диспропорцій у суспільній економіці.

Економічна рівновага всієї системи залежить від стану окремих, локальних ринків. Алле будує економіко-математичну залежність, котра дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також показати рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародних ринків у цілому.

На підставі гіпотези “економіки ринків” Алле формулює правила, що мають значення для формування економічної політики в галузі структурної перебудови економіки. Серед них правило, яке стало основою “політики оборонної стратегії у новому міжнародному поділі праці”. Згідно з ним Франція, як неконкурентоспроможна на окремих ринках країна, мусить згортати слабкі галузі виробництва і розвивати ті, що гарантують зростання експорту. Держава має відігравати активну роль у нарощуванні потенціалу внутрішнього ринку, забезпечуючи приплив інвестицій у конкурентоспроможні галузі.

Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може мати лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом припинять виконання стимулюючої та стабілізуючої функцій. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблема інвестування може розв’язуватися державою за допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.

Алле наголошує, що планування слід розглядати як свідоме створення ситуації врівноваження економіки, однак обмежує планове втручання держави тільки індикативною діяльністю, яка запобігає кон’юнктурним коливанням, порушенням економічної рівноваги, але не перешкоджає вільному вибору. Регламентуючу і контролюючу функції держави він заперечує, надаючи останній роль статиста, що на підставі даних про розвиток економіки формує основні планові показники. На думку Алле, об’єктом контролю мають бути тільки державні витрати та грошовий обіг.

На відміну від інших економістів, Алле не відносить соціальної сфери до другорядних, похідних від рівня розвитку економіки, а розглядає її як чинник і водночас наслідок економічного зростання. На його думку, можна гармонізувати економічне зростання і соціальні відносини, не узалежнюючи ці відносини лише від успіхів економіки. Вирішення соціальних проблем він зв’язував з активністю самих суб’єктів, але цю активність трактував у контексті виникнення нових інституціональних утворень, тобто розвитку “системи участі у прибутках”, “системи соціального пертнерства” за сприяння держави. Зважаючи на те, що приватна власність зумовлює соціальну нерівність, держава, котра захищає приватну власність як основу ефективної економіки, зобов’язана створювати інституціональні умови для вирівнювання доходів, гарантувати їх певний рівень і розвивати соціальну сферу.

У цілому економічні ідеї Алле є поєднанням неокласичних підходів до аналізу ринкових відносин з інституціоналістським розумінням ролі держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні школи неолібералізму	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.