Загальні принципи природокористування.

Природокористування може бути раціональним або нераціональним.

Раціональне природокористування забезпечує нормальні умови життєдіяльності людини, запобігає можливим шкідливим впливам на довкілля, розумно регулює освоєння його ресурсів. Воно припускає гармонічне сполучення економічного і соціального розвитку з експлуатацією і охороною природних умов і ресурсів.

Прикладом раціонального природокористування є: створення заповідників і заказників, „конструювання” ландшафтів, будівництво очисних споруджень, рекультивація земель, знищення і переробка сміття, розробка принципово нової, „чистої” технології виробництва, раціональне використання „брудних” виробництв (металургійного, хімічного, целюлозно-паперового), що вимагають географічної експертизи.

Нераціональне природокористування означає однобічне, утриманське відношення до природи, прагнення узяти з географічного середовища якнайбільше матеріальних благ. Нераціональним природокористування виявляється тоді, коли природне середовище під його впливом катастрофічно втрачає ресурси, істотно знижує свої якості і властивості, необхідні для нормального життя людини.

Прикладом нераціонального природокористування є вимирання окремих видів флори і фауни, зниження родючості ґрунтів, поява антропогенних пустель і земель, непридатних для їхнього подальшого використання, забруднення атмосфери і поверхневих вод відходами виробництва. Ріст забруднення навколишнього середовища є не тільки перешкодою для розвитку виробництва, але і погрозою для життя людей.

Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством настільки неекономно, ніби всі природні ресурси нашої планети є невичерпними. При цьому з природного середовища вилучалося значно більше ресурсів, ніж це було потрібно для забезпечення життєвих потреб людей. Крім того, здобуті природні ресурси використовувалися далеко не повністю. Незважаючи на застереження окремих мислителів, домінуючим принципом природокористування до недавнього часу залишався економічний принцип,згідно з яким критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних затратах. До природи відносились як до завойованого ворога, якого намагалися обкладати якнайбільшою контрибуцією. Головною метою природокористування було негайне одержання якнайбільшого зиску. Як від цього постраждає природа, не бралося до уваги.

Лише тоді, коли порушення нераціональною антропогенною діяльністю динамічної рівноваги геоекосистем почало обертатись величезними економічними збитками, в природокористування спочатку несміливо, а потім усе ширше почав впроваджуватися еколого-економічний принцип, згідно з яким критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при якнайменшій шкоді для природного середовища. На цьому етапі природокористування починає розглядатися як система спеціалізованих видів трудової діяльності, що здійснюють первинне освоєння елементів навколишнього середовища, використання, охорону від забруднення, а також спрямовані на відтворення їх.

Впровадження у практику в 60-х - на початку 80-х років XX ст. еколого-економічного принципу природокористування дало певні позитивні наслідки - сприяло утвердженню в суспільній свідомості нового природоохоронного мислення, усвідомленню більшістю населення всієї гостроти сучасної екологічної кризи, розробці й частковому впровадженню у виробництво маловідходних, ресурсозбережних та екологічно чистих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд та пристроїв, розширенню мережі об'єктів державного природно-заповідного фонду, зокрема створенню біосферних заповідників.

Однак еколого-економічний принцип природокористування не зміг вирішити існуюче протиріччя між суспільством та природою, оскільки поняття „найменша шкода для природного середовища" надто вже неконкретне і розпливчасте. Воно дає змогу природокористувачам трактувати його дуже довільно, висуваючи на перший план другу частину даної формули - одержання максимальної економічної вигоди. Тому розрив між руйнуванням природи антропогенною діяльністю і спробами залікувати завдані природі пошкодження не тільки не зменшується, а навіть зростає внаслідок інтенсифікації економічного розвитку країн, збільшення об'ємів і темпів суспільного виробництва, залучення у сферу природокористування нових природних об'єктів.

Отже, доки природоохоронна діяльність не стане органічною складовою частиною природокористування, замість того щоб постійно плентатись за ним навздогін, доки вся господарська діяльність не буде перебудована на принципово нових засадах, які полягають у тому, щоб не порушувати природного кругообігу речовин і обмінно-енергетичні процеси у біосфері, дана проблема не буде вирішена остаточно.

На сучасній стадії взаємодії суспільства та природи природокористування повинне базуватися на новому екологічному принципі, коли критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому збереженні динамічної рівноваги геоекосистем, що досягається неперевищенням антропогенними навантаженнями гранично допустимих меж.

Реалізація екологічного принципу природокористування на практиці означає перехід від пасивних галузевих природозахисних дій, спрямованих на боротьбу з негативними наслідками непродуманої діяльності, до наступальних випереджувальних - створення такої територіальної системи раціонального природокористування, яка б охоплювала і раціональне використання природних ресурсів, і охорону природи, і оптимізацію життєвого середовища людей, а це означає, виключала б саму можливість виникнення конфліктних ситуацій між природою і суспільством.

Екологічний принцип природокористування вимагає переходу від нераціонального екстенсивного природокористування до раціонального рівноважного. Екстенсивне природокористування відзначається тим, що ріст виробництва і поселень здійснюється за рахунок зростаючого навантаження на геоекосистеми, причому навантаження зростають швидше, ніж збільшується масштаб виробництва. При рівноважному природокористуванні суспільство повинне контролювати свій розвиток, домагаючись того, щоб сумарне антропогенне навантаження на геосистеми не перевищувало їх регенераційної здатності, тобто величина навантажень не перевищувала рівня гранично допустимого антропогенного навантаження (ГДАН).

Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства та природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування. Раціональному природокористуванню неслід, як дехто робить протиставляти охорону навколишнього середовища, яка є невід'ємною складовою частиною раціонального природокористування і без якої природокористування не може вважатись раціональним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.	\|	Етапи розвитку природокористування в Україні. Критерії ефективності природокористування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.